ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2024 року
м. Київ
справа № 754/58/22
провадження № 61-18502 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
представник відповідача - адвокат Халупний Андрій Вадимович,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Халупного Андрія Вадимовича, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 лютого
2023 року у складі судді Саламон О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,
Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про витребування майна із чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла
її матір - ОСОБА_4, якій на праві власності належала 1/2 частина
квартири
АДРЕСА_1, на підставі відповідного договору купівлі-продажу від 25 березня 1996 року. Вона, як спадкоємець першої черги - малолітня дочка померлої (стаття 1268 ЦК України), прийняла спадщину після смерті своєї матері.
16 серпня 2016 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва визнано
за ОСОБА_5 - її бабусею, право власності на 1/2 частини вищевказаної квартири у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 (справа
№ 754/6210/16-ц).
20 жовтня 2016 року за договором довічного утримання ОСОБА_5 відчужила вказану частку квартири ОСОБА_6, який в подальшому, 20 жовтня
2019 року, відчужив її ОСОБА_2 на підставі відповідного договору купівлі-продажу. Тобто ОСОБА_2 стала власником 1/2 частини спірної квартири.
Разом із цим, постановою Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року вищевказане рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 серпня
2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на спірне майно
у порядку спадкування за законом.
Зазначала, що нею, як власником спірного нерухомого майна, не вчинялося жодних дій щодо його відчуження. Тому 1/2 частина квартири
АДРЕСА_1 вибула з її володіння не з її волі
й вона має право витребувати її у ОСОБА_2 (стаття 388 ЦК України).
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 на її користь 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1, загальною площею 27,6 кв. м,
у тому числі житловою площею 14,8 кв. м.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня
2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що вибуття майна із володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло із володіння власника поза його волею.
Судами вказано, що позивачка обрала належний спосіб судового захисту свого порушеного права. При цьому наслідком задоволення її позову буде внесення відповідних записів про державну реєстрацію за нею права власності
на 1/2 частину спірної квартири.
Судами попередніх інстанцій застосовано норми Конституції України
та ЦК України, зокрема щодо захисту права власності, враховано судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду,
у тому числі щодо ефективного судового захисту порушеного права
та щодо витребування майна на підставі статті 388 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У грудні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Халупний А. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції
та постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвали нове рішення про відмову у задоволенні позову
ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судами не досліджено докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року відкрито касаційне провадження
у вказаній справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 05 січня 2024 року. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. У задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті вирішення спору, не надали належну правову оцінку наявним у справі доказам, не врахували відповідну судову практику Верховного Суду. ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного майна. Вона приживає
у спірній квартирі. Суди фактично втрутилися у її право власності, порушили
її право на житло, що суперечить нормам міжнародного та національного права, правовим позиціям Верховного Суду і прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо тлумачення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
При цьому ОСОБА_2 набула право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2019 року, укладенего з ОСОБА_6, який, у свою чергу, набув право власності на спірне майно на підставі договору довічного утримання, укладеного з ОСОБА_4 . Остання набула право власності
на майна у серпні 2016 року на підставі рішення суду (справа № 754/6210/16-ц),
яке, хоча й скасовано судом апеляційної інстанції, проте таке скасування відбулося уже після вчинення всіх правочинів щодо спірного майна та, відповідно, переходу права власності до ОСОБА_2 .
Указане, як і введення в Україні правового режиму воєнного стану, унеможливлює, на думку заявника касаційної скарги, задоволення позову ОСОБА_1
Суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статтю 388 ЦК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу та відповідь на відзив
У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вотінцев Є. Г., подав
до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги. Вказується, що оскаржувані судові рішення
є законними та обґрунтованими.
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Халупного А. В. (по суті відповідь
на відзив), в яких викладено доводи щодо наявності правових підстав
для задоволення касаційної скарги відповідача.
Крім того, представник ОСОБА_2 - адвокат Халупний А. В., посилаючись
на частину восьму статті 141 ЦПК України, зазначає, що відповідачем у строки, встановлені вказаною процесуальною нормою, буде надано докази понесення витрат на правничу допомогу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 - матір ОСОБА_1 (позивач)
(а. с. 7, 8, т. 1).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 1/2 частину квартири,
розташованої за адресою:
АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу нерухомості від 25 березня 1996 року (а. с. 10, т. 1).
На момент відкриття спадщини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, була малолітньою особою (а. с. 7, т. 1).
23 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Любенко Т. М. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 серпня 2016 року (справа № 754/6210/16-ц) позовні вимоги ОСОБА_5 до територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Аніскова Н. А., про визнання права власності
у порядку спадкування задоволено. Визнано за ОСОБА_5 право власності
на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (а. с. 11-12, т. 1).
20 жовтня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір довічного утримання, внаслідок чого ОСОБА_6 набув у власність вищевказану квартиру
(а. с. 13-15, т. 1).
21 жовтня 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, за яким право власності на квартиру перейшло до ОСОБА_2
(а. с. 16, т. 1).
Постановою Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 серпня 2016 року у справі № 754/6210/16-ц скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 (а. с. 17-19, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Халупного А. В., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду
з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про витребування майна із чужого незаконного володіння. Позивачка посилалася на те, що вона
є власником спірного нерухомого майна, яке вибуло з її володіння поза її волею.
Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321
ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах,
що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо
не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя,
а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також
на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження
№ 12-158гс18).
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив
на порушника.
Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором,
та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені
у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися
до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права
та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,
що встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу,
за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом
у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або
є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача,
у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом
або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір
у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову
в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі
№ 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі
№ 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами встановлено, що позивачці належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті своєї матері - ОСОБА_4,
яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (статті 1261, 1268 ЦК України).
При цьому відповідач указаний факт не заперечує та не спростовує, як у відзиві
на позовну заяву, так і поданих апеляційній та касаційній скаргах, її доводи ґрунтуються виключно на добросовісності набуття нею у власність спірного майна, й зазначає, що ці обставини суди належним чином не дослідили, оцінки їм не надали, що є порушенням процесуального закону щодо вмотивованості судових рішень.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 серпня 2016 року (справа № 754/6210/16-ц) визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину вищевказаної квартири в порядку спадкування за законом після померлої
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
У подальшому, 20 жовтня 2016 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір довічного утримання, внаслідок чого останній набув у власність спірну квартиру. 21 жовтня 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, за яким право власності на спірне майно перейшло
до останньої.
Разом із цим, постановою Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року вищевказане рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 серпня
2016 року у справі № 754/6210/16-ц скасовано та ухвалено нове рішення
про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання права власності
у порядку спадкування за законом.
Судами встановлено, що спірне майно вибуло з володіння позивачки на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, яке в подальшому скасовано.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно,
без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі
№ 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу
та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності
на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.
У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності
на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача,
а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду