ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2024 року
м. Київ
справа №240/19931/22
адміністративне провадження № К/990/30919/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє Романюк Іван Миколайович
на додаткову постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року (головуючий суддя - Ватаманюк Р.В., судді: Капустинський М.М. Сапальова Т.В.)
у справі №240/19931/22
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.
I. ПРОЦЕДУРА
1. Позивач звернулась з вказаним позовом до суду, в якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення розміру щомісячної додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року №168, у період з 16 травня по 11 липня 2022 року зі 100 000 грн до 30 000 грн;
- зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити щомісячну додаткову винагороду за період з 16 травня 2022 року по 11 липня 2022 року збільшену до 100 000 грн, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року №168.
2. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року №168 за період з 17 по 26 травня 2022 року, а також з 24 червня по 11 липня 2022 року у розмірі 100 000 грн.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року №168 за період з 17 по 26 травня 2022 року, а також з 24 червня по 11 липня 2022 року, виходячи з її розміру 100 000 грн, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої винагороди.
В задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати недоплаченої частини додаткової винагороди за період з 27 травня 2022 року по 10 липня 2022 року - відмовлено.
3. Додатковим рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу задоволено частково.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань управління військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн.
4. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2023 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове про задоволення позову.
5. Додатковою постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року заяву адвоката ОСОБА_1 - Романюка І.М. про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 2 500 грн.
В задоволенні заяви в іншій частині, а саме щодо стягнення витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000 грн, відмовлено.
6. Не погоджуючись із додатковою постановою суду апеляційної інстанції ОСОБА_1, в інтересах якої діє Романюк І.М., звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану додаткову постанову суду та прийняти нову про задоволення заяви в повному обсязі шляхом стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000 грн.
7. Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
8. Суд апеляційної інстанції ухвалюючи додаткову постанову про часткове задоволення заяви дійшов висновку, що враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для осіб, які є іншими сторонами у справі, заявлені витрати є необґрунтованими та неспівмірними зі складністю справи.
9. При цьому, суд зазначив, що враховуючи складність справи, надані матеріали та пояснення заявника, на користь позивача підлягає стягненню частина судових витрат, понесена позивачем на правову допомогу за підготовку на направлення до суду апеляційної скарги, а саме - 2 500 грн, що відповідає засадам співмірності та справедливості.
10. Що стосується вимоги заявника про стягнення з відповідача витрат в розмірі 5 000 грн в частині позовних вимог, які були відхилені судом першої інстанції, а тому не були розподілені згідно додаткового рішення від 01 грудня 2022 року у вказаній справі, то суд апеляційної інстанції відмовив в її задоволенні, оскільки питання щодо вказаної частини витрат вирішено додатковим рішенням від 01 грудня 2022 року, яке позивачем не оскаржувалося.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
11. В обґрунтування касаційної скарги представник позивача вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки суд за власною ініціативою зменшив розмір заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу, що суперечить підходам Верховного Суду, викладеним у постановах від 15 листопада 2020 року у справі №640/10548/19 та від 07 травня 2019 року у справі №820/4281/17.
12. При цьому процесуальне законодавство не передбачає обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість, саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення таких витрат, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.
13. Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09 квітня 2019 року у справі №826/2689/15, від 23 жовтня 2020 року у справі №1740/2001/18, від 19 вересня 2019 року у справі №810/2760/17, від 18 липня 2019 року у справі №1740/2004/18, від 21 травня 2019 року у справі №1740/1999/18, від 14 травня 2019 року у справі №817/1356/18.
14. Саме зацікавлена сторона має вчинити дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
15. Також скаржник посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, в якому вказано на виключення ініціативи суду щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
16. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №815/1479/18, від 15 липня 2020 року у справі №640/10548/19, від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20.
17. Скаржник зазначає, що відповідач отримав копію заяви про ухвалення додаткового судового рішення. Жодних заперечень чи клопотань щодо зменшення витрат на правничу допомогу від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходило, а тому у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для зменшення розміру витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, що свідчить про невідповідність його висновків вимогам закону та правовій позиції Верховного Суду.
18. Відповідну правову позицію також викладено Верховним Судом у постанові від 15 квітня 2021 року в справі №160/6899/20.
19. Крім того, судом апеляційної інстанції підтверджено, що заявник надав належні та допустимі докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
20. Також, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано, що додаткове судове рішення, ухвалене у порядку статті 252 КАС України, є невід`ємною частиною основного рішення у справі, яким вирішено спір по суті, та не може існувати окремо від нього.
21. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі №240/6150/18, від 16 квітня 2018 року у справі №923/631/15, від 23 січня 2020 року у справі №927/229/19.
22. Додаткове рішення не може існувати окремо від первісного (основного) рішення, а також не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
23. Аналогічні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі №923/631/15, від 23 січня 2020 року у справі №910/20089/17, від 17 квітня 2023 року у справі №160/2282/19, від 30 травня 2023 року у справі №160/6648/20, від 08 червня 2023 року у справі №560/18155/21.
24. Тобто, в даному випадку, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції мав здійснити розподіл судових витрат як за розгляд справи в суді першої інстанції (10 000 грн) так і за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (5 000 грн), що в даному випадку не було зроблено з посиланням на те, що додаткове рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.
25. Обставини, що обумовлюють розподіл витрат на правову допомогу, надану під час розгляду справи в суді першої інстанції виникли не у зв`язку з оскарженням позиції суду першої інстанції в цій частині, а у зв`язку зі скасуванням первісного рішення суду першої інстанції та прийняття судом апеляційної інстанції нового рішення.
26. З урахуванням викладеного, касатор переконаний у тому, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що приймаючи нову постанову за результатами розгляду апеляційної скарги, суд не повинен здійснювати розподіл судових витрат, заявлених в суді першої інстанції.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
27. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
28. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
29. Предметом касаційного перегляду є додаткова постанова суду апеляційної інстанції щодо часткового відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції та відмова у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції.
30. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
31. З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення від 15 листопада 2023 року не було вирішено питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з наданням позивачу професійної правничої допомоги. Вказане питання вирішено 01 грудня 2022 року шляхом ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 5 000 грн, що становить 50% від заявленої суми.
32. Судом апеляційної інстанції при ухваленні 28 червня 2023 року постанови також не було вирішено питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з наданням позивачу професійної правничої допомоги. Вказане питання вирішено додатковою постановою 10 серпня 2023 року шляхом стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 2 500 грн, посилаючись на те, що заявлена сума 5 000 грн є завищеною та не співмірною зі складністю цієї адміністративної справи, а також часом, витраченим на надання правової допомоги.
33. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
34. Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
35. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
36. Пунктом 9 частини першої статті 1 цього Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
37. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).
38. При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).
39. Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
40. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).
41. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
42. Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
43. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
44. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
45. Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.