ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2024 року
м. Київ
справа № 300/2708/21
адміністративне провадження № К/990/8115/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Тацій Л.В., Стрелець Т.Г., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради, за участю ОСОБА_2, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у складі судді Микитюка Р.В. від 27 серпня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Носа С. П., Кухтея Р.В., Шевчук С.М. від 29 січня 2024 року,
УСТАНОВИВ:
ВСТУП
Ключовим питанням у цьому спорі є питання про те, чи потрібно було замовнику разом із заявою про отримання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки та іншими, визначеними законом документами, подавати до органу державного архітектурно - будівельного контролю нотаріально засвідчену письмову згоду співвласниці майна у будинку, який розташований на цій земельній ділянці, та в якому розміщено дві окремі квартири.
Суди попередніх інстанцій вирішили, що такої згоди надавати не потрібно, проте Верховний Суд вважає, що на вищезгаданий будинок поширюється правовий режим, встановлений для регулювання правовідносин щодо здійснення права власності у багатоквартирному будинку, зокрема й стосовно майна, яким співвласники такого будинку розпоряджаються спільно на праві спільної сумісної власності.
У разі, якщо заявлений замовником намір будівництва передбачає втручання у спільне майно усіх співвласників багатоквартирного будинку, то в такому випадку закон вимагає надання згоди усіх власників такого майна для отримання вихідних даних у вигляді містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.
I. ІСТОРІЯ СПРАВИ
I.I Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2021 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради (далі також Департамент, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною відмову Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради від 27 серпня 2019 року № 518448 у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Будівництво індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1" (далі також спірна, оскаржена відмова).
- зобов`язати Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради надати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва "Будівництва індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1".
2. Обґрунтовуючи підстави свого позову, ОСОБА_1 посилався на те, що ним було подано усі необхідні та передбачені законом документи для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на місці квартири у двоквартирному будинку, який розташовувався на цій земельній ділянці.
3. Стверджував, що спірна відмова відповідача у виданні містобудівних умов та обмежень ґрунтувалась на підставах, які законом не передбачені, а саме - у зв`язку з відсутністю нотаріально посвідчених згод власників квартири АДРЕСА_2 на здійснення вказаної реконструкції.
4. З цих підстав позивач наполягав на протиправності таких дій відповідача й вважав, що йому незаконно відмовлено у отриманні вихідних даних у вигляді містобудівних умов та обмежень.
I.II Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
5. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року позов задоволено повністю.
6. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що частина четверта статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень.
7. Суд першої інстанції звертав увагу на те, що частиною третьою статті 29 цього ж Закону не передбачена нотаріально посвідчена згода власників суміжних приміщень у вичерпному переліку документів для надання містобудівних умов та обмежень.
8. З огляду на це суд першої інстанції констатував, що відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень за відсутності законодавчо визначених підстав.
9. Суд відхилив посилання відповідача на інформаційну картку адміністративної послуги "надання (внесення змін до) містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва від 25 липня 2019 року", яка у пункті 9 серед переліку документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, містить інформацію про необхідність подання заявником нотаріально засвідченої згоди співвласників об`єкта нерухомості, земельної ділянки, суміжних приміщень, згода балансоутримуючої організації, оскільки приписами статті 9 Закону України "Про адміністративні послуги" (частини 5, 6) встановлено, що перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги визначається законом. Забороняється вимагати від суб`єкта звернення документи або інформацію для надання адміністративної послуги не передбачені законом.
10. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні позову.
11. У оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції наведено мотиви про те, що будь-які переобладнання або перепланування допоміжних приміщень у жилих багатоквартирних будинках, в тому числі несучих, огороджувальних та несучо-огороджувальних конструкцій будинку, можуть проводитися тільки за згодою співвласників і за умови, що такі зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку.
12. Суд апеляційної інстанції під час здійснення апеляційного перегляду справи врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, згідно з яким у розумінні статей 377, 382, 385, 812 Цивільного кодексу України багатоквартирним слід вважати житловий будинок, який складається з двох чи більше квартир.
АДРЕСА_3 . Враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважав, що двоквартирний будинок є багатоквартирним будинком, на перебудову якого містобудівні умови та обмеження не можуть бути видані, без згоди співвласників приміщень загального користування.
14. Апеляційний суд відзначав, що згідно з установленими у цій справі обставинами, позивач мав намір знести існуючу квартиру АДРЕСА_1 у двоквартирному будинку та збудувати на її місці окремий будинок, що передбачає втручання в несучі конструкції будинку та в приміщення спільного користування.
15. Враховуючи те, що як підтверджується наявними у справі доказами ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_1, тобто у тому самому будинку, намір перебудови якого заявлено позивачем, суд апеляційної інстанції вважав, що для отримання у такому випадку містобудівних умов та обмежень необхідний дозвіл вказаної особи як співвласниці майна у багатоквартирному будинку.
16. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те що відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Будівництво індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1", що є підставою для відмови у задоволенні позову.
17. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року постанову апеляційного суду скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
18. Після нового апеляційного перегляду справи постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року залишене без змін.
19. У цій постанові апеляційний суд підтримав викладені у рішенні суду першої інстанції висновки про те, що на будинок, у якому розташована належна позивачу квартира, не поширюється правовий режим, установлений законом для багатоквартирних житлових будинків, у зв`язку з чим для отримання містобудівних умов та обмежень на реконструкцію зазначеного об`єкта згода інших власників розташованих у цьому ж будинку квартир не вимагається.
20. Встановивши, що ОСОБА_1 подав повний пакет документів для отримання містобудівних умов і обмежень, а намір забудови, вказаний замовником, відповідав цільовому призначенню земельної ділянки й містобудівній документації на місцевому рівні, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову.
I.III Короткий зміст вимог касаційної скарги
21. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, ОСОБА_2 подала касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
22. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 .
23. Після смерті матері, позивач отримав у спадщину земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 1,1024 га, яка розташована за цією ж адресою. Кадастровий номер земельної ділянки: 2610100000:14:001:0052.
24. 19 лютого 2023 року позивач звернувся до Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради із заявою про видачу вихідних даних - містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Будівництво індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1".
25. За результатом розгляду заяви позивача щодо надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва для реконструкції квартири АДРЕСА_1 відповідач відмовив позивачу у наданні цієї послуги з причин відсутності нотаріально посвідченої згоди власників квартири АДРЕСА_2 на здійснення вказаної реконструкції, про що надіслав замовнику лист № 518448 від 1 березня 2021 року.
26. Суди також встановили, що ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_2 у тому ж самому будинку, де розташована й квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, на місці якої ним планується здійснити будівництво індивідуального житлового будинку.
III. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
27. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржниця зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц, та помилково відніс будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1, до одноквартирного будинку.
28. На думку ОСОБА_2, спірний будинок є багатоквартирним, а тому містобудівні умови та обмеження не можуть бути видані без згоди співвласників приміщень загального користування на перебудову та/або самовільне руйнування цих приміщень.
29. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує твердження ОСОБА_2 про те, що будинок, у якому розташована належна їй квартира, віднесений до багатоквартирних. Вважає, що цей будинок належить до зблокованих одноквартирних будинків.
30. В обґрунтуванні вищевказаного аргументу ОСОБА_1 акцентує увагу на правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 17 грудня 2021 року у справі № 823/1012/18, відповідно до якої зблокований будинок з окремими квартирами згідно з Державним класифікатором будівель та споруд (ДК 018-2000; клас 1110) відноситься до будинків одноквартирних, які, у свою чергу, підпадають під визначення одноквартирного житлового будинку, наведеного у додатку Б до ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення", розміщення якого допускається на земельних ділянках з цільовим призначенням "Землі житлової та громадської забудови" і видом цільового призначення "для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)" за кодом 02.01 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306.
31. На думку позивача, законодавство розрізняє поняття двоквартирного та багатоквартирного будинку й встановлює для них різний правовий статус.
32. При цьому наголошує, що дві квартири, розміщені у будинку по АДРЕСА_1, мають окремі інженерні системи, які ведуться на окремих земельних ділянках кожного власника, що також, за твердженнями ОСОБА_1, вказує на помилковість доводів ОСОБА_2 про належність вказаного будинку до багатоквартирних.
33. Наведені у касаційній скарзі посилання на правові позиції Верховного Суду позивач вважає нерелевантними до спірних у цій справі правовідносин й також заперечує викладені скаржницею аргументи про недостаню вмотивованість оскаржених нею судових рішень.
34. З урахуванням вищенаведеного ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
35. ОСОБА_3 надіслала до Верховного Суду відповідь на відзив, у якій зазначає, що позивач під час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій не надав жодних доказів про те, що будинок по АДРЕСА_1 є зблокованим та знаходиться в аварійному стані.
36. Окрім цього стверджує, що у відзиві на касаційну скаргу не наведено аргументів, які б спростовували доводи скаржниці про належність вищевказаного будинку саме до багатоквартирного.
37. Скаржниця категорично не погоджується з викладеними у відзиві аргументами про те, що квартири у будинку мають окреме інженерно - технічне забезпечення та наголошує на тому, що до проведення позивачем будівельних робіт електричні та газові мережі будинку були спільними, так само як і горище, перекриття, дах, стіни й фундаменти розмежування, тобто були наявні й спільні приміщення загального користування.
38. Заперечуючи доводи ОСОБА_1 про належність будинку до одноквартирного, ОСОБА_3 також підкреслює, що цьому будинку присвоєно єдину поштову адресу як одному об`єкту нерухомого майна, у якому розміщено дві квартири.
АДРЕСА_7 . Тож скаржниця переконана у тому, що будинок, у якому розташовано її квартиру та квартиру позивача, за всіма ознаками є багатоквартирним і має елементи (частини), які належать їй та ОСОБА_1 як співвласникам, у зв`язку з чим на це майно поширюється правовий режим спільної сумісної власності, в тому числі й на правовідносини, пов`язані з реконструкцією такого майна або будь-яких інших будівельних робіт, зокрема й під час нового будівництва.
40. На думку скаржниці у такому випадку закон вимагає обов`язкову згоду співвласника для отримання вихідних даних у вигляді містобудівних умов та обмежень. ОСОБА_3 вважає, що в іншому випадку це порушує її права як мешканки такого будинку, власниці квартири та співвласниці спільного майна будинку.
41. Тому просить касаційну скаргу задовольнити, а наведені позивачем аргументи відхилити і не брати до уваги як необґрунтовані.
42. До Верховного Суду також надійшли два доповнення ОСОБА_3 до касаційної скарги та відповіді на відзив, які зареєстровані у канцелярії Суду 7 та 14 травня 2024 року.
43. Однак Верховний Суд звертає на те, що відповідно до приписів частини першої статті 337 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.
44. Тобто процесуальний закон чітко встановлює вичерпний строк, упродовж якого може бути реалізовано право на доповнення касаційної скарги: він збігається зі строком на касаційне оскарження, встановленим частиною першою статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
45. У цьому конкретному випадку строк касаційного оскарження закінчився 29 лютого 2024 року, тоді як доповнення до касаційної скарги були подані ОСОБА_3 вже після вказаної дати - 7 та 14 травня 2024 року, тобто з порушенням строку, встановленого процесуальним законом.
46. Окрім цього подані скаржницею доповнення фактично зводяться до подання нових, раніше не досліджуваних судами попередніх інстанцій доказів, та повідомлення нових обставин. У тексті доповнень до касаційної скарги та відповіді на відзив ці обставини згадуються скаржницею як нововиявлені. Саме отриманням нових доказів та виникненням, на думку заявниці, нововиявлених обставин й обґрунтовується необхідність подання доповнень.
47. Проте згідно з нормами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права, у тому числі, встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, збирати чи приймати до розгляду нові докази.
48. Оскільки доповнення до касаційної скарги та відповіді на відзив подані скаржницею із значним пропуском строку, встановленого процесуальним законом, й стосуються встановлення нових обставин та подання нових доказів, то такі доповнення, з огляду на наявні у Суду повноваження, не можуть бути прийняті до розгляду і враховані судом касаційної інстанції.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
49. Частини перша, сьому статті 41 Конституції України. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Частини перша - п`ята статті 319. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Частина перша статті 355. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Частини перша, друга статті 369. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Частина друга статті 382. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
51. Закон України від 17.02.2011 №3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності":
Преамбула до Закону. Цей Закон встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Пункт 8 частин першої статті 1. Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Частини перша, друга, четверта, пункт 1 частини п`ятої статті 26. Забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку, зокрема, отримання замовником або проектувальником вихідних даних.
Частина перша, друга, абзаци перший - сьомий частини третьої, частини четверта, шоста статті 29. Основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.
Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.
Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:
1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;
2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);
3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;
4) витяг із Державного земельного кадастру.
Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.
Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.
Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:
1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;
2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;
3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.
Надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу.
52. Закон України від 06.09.2012 №5203-VI "Про адміністративні послуги":
Частина перша, пункт 2 частини четвертої статті 8. Суб`єктом надання адміністративних послуг на кожну адміністративну послугу, яку він надає відповідно до закону, затверджуються інформаційна і технологічна картки, а у разі якщо суб`єктом надання є посадова особа, - органом, якому вона підпорядковується.
Інформаційна картка адміністративної послуги містить інформацію про: перелік документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, порядок та спосіб їх подання, а у разі потреби - інформацію про умови чи підстави отримання адміністративної послуги;
53. Підпункти 1.1 - 1.3 пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.
Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, а вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
54. Абзац п`ятий, шостий пункту 3, пункт 4 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.11.2011 у справі №1-22/2011:
На допоміжні приміщення багатоквартирного будинку поширюється правовий режим як спільної сумісної, так і спільної часткової власності, який передбачає особливий порядок здійснення правомочностей власника щодо володіння, користування і розпорядження. При цьому в законодавчому порядку не виокремлюються суб`єкти права спільної власності залежно від підстав набуття права власності на квартиру.
Правовим регулюванням відносин спільної сумісної власності в Україні визначаються особливості здійснення прав власників виходячи з її правового режиму. Ці особливості полягають у різних формах реалізації відповідного права: при спільній сумісній власності - шляхом взаємного волевиявлення усіх співвласників, при спільній частковій власності - лише за волею власника відповідної частки, виділеної в натурі з майна, що є у спільній сумісній власності.
За законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення.
Крім того, таке функціональне призначення, як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку, має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.
Власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
55. Терміни, що використовуються у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджені наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76. Допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.