ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В., Банаська О. О., Желєзного І. В., Кривенди О. В.
у справі № 906/1330/21
(провадження № 12-38гс23)
1. 03 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за позовом ОСОБА_1 до Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) про визнання недійсним протоколу загальних зборів та визнання недійсним статуту за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 вересня 2022 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2022 року.
2. Велика Палата Верховного Суду в цій справі ухвалила рішення про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 20 вересня 2022 року та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2022 року у справі № 906/1330/21 без змін.
3. З результатами вирішення цієї справи не погоджуємось, а тому відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) висловлюємо свою окрему думку з таких міркувань.
Рух справи в судах та узагальнюючі висновки оскаржуваних рішень
4. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі також - Позивач) звернувся до Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) (далі також - Відповідач) з позовною заявою про визнання недійсним протоколу загальних зборів від 06 липня 2019 року № 2 та визнання недійсним статуту Релігійної організації "Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)" (далі - Релігійна організація УПЦ) у новій редакції.
5. Позов обґрунтував тим, що оспорюване рішення прийняте загальними зборами 06 липня 2019 року неуповноваженими особами, без повідомлення позивача - настоятеля Релігійної організації УПЦ та дійсних її членів, а рішення про зміну приналежності релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях, внесення відповідних змін до статуту прийнято особами, які не були членами Релігійної організації УПЦ, оскільки їх не було включено до складу парафіяльних зборів Релігійної організації УПЦ.
6. Позивач вважав, що збори проведені з порушенням процедури, визначеної статутом та Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації". Внаслідок прийнятих на цих зборах незаконних рішень, що стосувалися статутної діяльності, зареєстровано статут Релігійної організації УПЦ в новій редакції, тому протокол від 06 липня 2023 року № 2 та нова редакція статуту підлягають визнанню недійсними.
7. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
8. Судові рішення обґрунтовані посиланням на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України", в якому ЄСПЛ зауважив, що при вирішенні спору по суті національні суди мали дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суди повинні спиратися на положення статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також на прецедентне право ЄСПЛ, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру.
9. Суди попередніх інстанцій вказали, що оскільки загальними зборами членів релігійної громади 06 липня 2019 року приймалося рішення лише про зміну приналежності релігійної організації у канонічних та організаційних питаннях і прийняття статуту цієї релігійної організації у новій редакції, натомість жодного рішення про відвідування церкви не приймалося, то відсутні підстави вважати, що відбулося втручання у право позивача на свободу віросповідання.
10. Посилались на висновки, сформовані об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 27 січня 2020 року у справі № 598/157/15-ц.
11. Суди також виснували, що за змістом статуту Відповідача (у редакції 1991 року) не встановлено будь-якого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, порядку їх обліку, ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади. Водночас установили, що на загальних зборах 06 липня 2019 року були присутніми 10 парафіян, на зборах 20 січня 2019 року - 28 членів релігійної громади, однак ні чинне законодавство України, ні статут церкви не визначають необхідної кількості присутніх на зборах від загальної кількості членів релігійної громади та не встановлюють умов правомочності парафіяльних зборів.
12. На переконання судів, особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами релігійної громади, можуть бути членами релігійної громади.
13. Ураховуючи наведене, апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що частина жителів села Калинівка Житомирського району Житомирської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної церкви України, чим висловила своє право на свободу віросповідання, необхідне в демократичному суспільстві. Реалізація такого права релігійної громади не може обмежуватись особистими інтересами особи, яка не погоджується із прийнятими рішеннями про канонічну приналежність релігійної громади. Рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну її підлеглості у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування церкви, заборони проведення релігійних обрядів не порушує прав позивача.
14. Суди вказали, що відповідно до частини восьмої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" частина громадян, яка не згодна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду та укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їх власником (користувачем), відтак позивач не позбавлений права бути настоятелем релігійної громади з канонічною приналежністю Українській православній церкві.
Доводи касаційної скарги та підстави касаційного оскарження
15. 10 грудня 2022 року позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) з касаційною скаргою, в якій просив прийняті у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
16. Заявник вважав, що судові рішення прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, внаслідок застосування норм права без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права в подібних правовідносинах.
17. На думку заявника, суди попередніх інстанцій допустили порушення статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не врахувавши висновок, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, щодо того, що вимога про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції є належним та ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.
18. Заявник послався також на те, що суди допустили грубі порушення вимог частини четвертої статті 236 ГПК України та не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункти 66-72), при дослідженні доказу - додатка до протоколу від 06 липня 2019 року № 2, який підписаний не членами Релігійної організації УПЦ.
19. Заявник вказав, що фактичними підставами позову є той факт, що прийняття рішення про зміну канонічної належності релігійної організації та внесення змін до її статуту відбулось за участю неповноважних осіб, які взагалі не були членами Релігійної організації УПЦ, а не лише порушення прав настоятеля Хрустюка О. В. та Відповідача щодо права на сповідування своєї релігії.
20. Суди під час вирішення справи не встановили обставин, які мають значення для правильного її вирішення, а саме за змістом статуту Відповідача у редакції 1991 року суди не встановили порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, що давало б можливість чітко ідентифікувати як персональний склад, так і реальну кількість членів релігійної громади.
21. Заявник послався на те, що суди не врахували доказ на підтвердження кількості членів релігійної громади - протокол парафіяльних зборів від 20 січня 2019 року № 2, яким було визначено кількість членів релігійної громади - 28 осіб. Наведене свідчить про неправильне застосування судами статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо вимог до кворуму загальних зборів.
22. Заявник стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" у новій редакції, а суди, на думку заявника, помилково ототожнюють поняття "територіальна" та "релігійна" громади, тоді як правильним є застосування поняття, яке визначено Державною службою України з етнополітики та свободи совісті у відповідних рекомендаціях, тому врахуванню не підлягають рішення, ухвалені не членами релігійної громади.
23. Ухвалою від 25 січня 2023 року КГС ВС відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та призначив справу до розгляду.
24. КГС ВС ухвалою від 14 березня 2023 року передав справу на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС, оскільки вважав за необхідне уточнити висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 924/173/22, щодо застосування статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" з метою забезпечення правової визначеності та подолання наявних сумнівів стосовно тлумачення вимог чинного законодавства.
25. Ухвалою від 31 березня 2023 року справа прийнята та призначена до розгляду палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС.
26. Ухвалою від 20 червня 2023 року справа передана на розгляд до Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважала, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
27. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначала, що у цій справі необхідно перевірити, чи вплинув фактичний процес реалізації та застосування Закону України від 17 січня 2019 року № 2673-VIІI "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" на гарантовані Конституцією України та Конвенцією права Позивача, у зв`язку із чим необхідно вирішити такі питання:
- яким чином має визначатися членство в релігійній громаді, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та відсутній облік членів релігійної громади;
- яким чином визначається правомочність (повноважність) загальних зборів (дві третини від кількості членів релігійної громади) приймати рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та облік членів релігійної громади;
- чи порушуються прийняттям рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту права керівника (настоятеля) релігійної організації, що не згодний з таким рішенням, якщо він його оскаржує з підстав прийняття неповноважними членами організації;
- чи є рішення про зміну підлеглості в канонічних та організаційних питаннях втручанням у право первісної релігійної громади та її настоятеля, що не згодний з таким рішенням, сповідувати свою релігію спільно з іншими в розумінні статті 11 цього Закону в поєднанні зі статтею 9 Конвенції? Чи було порушено таке право відповідно до конкретних обставин справи.
28. Колегія суддів зазначила, що питання членства в релігійній громаді є одним із ключових у цьому спорі, враховуючи, що Позивач як керівник релігійної громади Української православної церкви заперечує, що рішення про зміну підлеглості було ухвалено уповноваженими членами цієї громади.
Таке рішення фактично призвело до позбавлення релігійної громади Української православної церкви, очолюваної Позивачем, правоздатності юридичної особи, що унеможливило здійснення нею прав, пов`язаних з наявністю статусу юридичної особи, наприклад права володіти та орендувати об`єкт нерухомого майна, права проводити богослужіння в культовій будівлі, реалізувати право на судовий захист, а реалізацію таких прав ЄСПЛ послідовно визнавав невід`ємною складовою здійснення права на сповідування своєї релігії (рішення ЄСПЛ у справі "Релігійна громада Свідків Єгови та інші проти Австрії").
29. Колегія суддів звертала увагу, що рішення про зміну підлеглості не приймалося безпосередньо державою, але було наслідком прийнятого 17 січня 2019 року Закону України № 2673-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" (далі - Закон № 2673-VIII), яким установлено відповідну процедуру.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту було зареєстровано державою в особі державної адміністрації в порядку, встановленому статтею 14 Закону України № 987-ХІІ "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон № 987-ХІІ). Закон № 987-ХІІ передбачає можливість відмови в реєстраці, якщо зміни і доповнення статутів або діяльність суперечать чинному законодавству, що означає обов`язок уповноваженого державного органу перевіряти дотримання процедури з метою захисту прав заінтересованих осіб. Без проведення реєстраційних дій первісна релігійна громада не втрачає правосуб`єктності.
Із цих підстав колегія суддів дійшла висновку, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, що були зареєстровані державною адміністрацією, внаслідок чого релігійна громада Позивача втратила правоздатність, є "обмеженням" його прав сповідувати свою релігію спільно з іншими особами, що гарантовано статтею 9 Конвенції та тлумачиться у поєднанні зі її статтею 11.
30. В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів КГС ВС також звертала увагу на те, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади (частина четверта статті 8 Закону № 987-ХІІ), тоді як членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення та на вимогах статуту (положення) релігійної громади (частина друга статті 8 Закону № 987-ХІІ).
Постанова Великої Палати Верховного Суду (основні мотиви)
31. Постановою від 03 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу залишила без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
32. Постанова мотивована тим, що в суду на підставі доказів, які були надані сторонами, були відсутні підстави для висновку про порушення Закону № 987-XII при ухваленні оспорюваного рішення Релігійної організації УПЦ і, як наслідок, для втручання у справи Релігійної організації УПЦ шляхом визнання цього рішення недійсним. Велика Палата Верховного Суду вважала, що суди в цій справі прийняли правильне по суті рішення про відмову в задоволенні позову.
33. Встановлені судами обставини справи детально описані в тексті постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року в пунктах 7.1 - 7.17, тому автори окремої думки не вважають за необхідне їх детально описувати в тексті окремої думки.
34. Велика Палата Верховного Суду у висновках, наведених у пунктах 8.20, 8.34 постанови від 03 квітня 2024 року, узагальнено погодилась, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує Позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання; що встановлення механізму реалізації права релігійної громади на вільну зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях не виходить за межі звичайного правового регулювання процедури прийняття рішень об`єднаннями і не становить втручання в їх автономію.
35. Велика Палата Верховного Суду в пункті 8.68 постанови відзначила, що законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях:
1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;
2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;
3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Водночас законодавець визнав автономію релігійної громади у питаннях членства на таких засадах: членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади; релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням).
36. Велика Палата Верховного Суду у пункті 8.52 постанови виснувала, що релігійна громада може не збігатися з межами певного населеного пункту, водночас територіальному критерію все ж має надаватися певне значення у питанні членства в релігійній громаді з огляду на законодавче визначення поняття релігійної громади як місцевої релігійної організації, а також з огляду на поширений критерій для визначення членства у релігійній громаді - регулярне відвідування богослужінь, що також є критерієм членства в релігійній громаді.
37. У пунктах 8.35, 8.62 Велика Палата Верховного Суду окреслила, що в цій справі оспорюється рішення зборів релігійної громади і прийнятий ними статут громади в новій редакції, які, однак, були подані для реєстрації до уповноваженого органу. Тобто Позивач просив суд втрутитись у рішення Релігійної організації УПЦ, а отже, у діяльність релігійної організації, для чого (втручання) в суду мають бути вагомі підстави.
38. Таке бачення правової проблеми справи, яке визначила Велика Палата Верховного Суду на підставі змісту вимог позову, як втручання у рішення, тобто діяльність релігійної громади (організації), ми не поділяємо, оскільки правовою проблемою справи, на наше переконання, є те, як визначити (встановити) з огляду на відсутність у національному законодавстві вимоги про фіксоване членство в релігійних організаціях, на підставі наявних у справі доказів факт того, що збори членів релігійної громади, які прийняли оспорюване рішення, були повноважними, тобто що всі особи, які приймали участь у загальних зборах, є членами цієї релігійної організації, долю якої вони визначали.
39. Тому вважаємо, що, сформулювавши узагальнюючі висновки за результатами перегляду справи в касаційному порядку щодо критеріїв визначення членства у релігійній громаді (організації), як то "проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння", констатувавши відсутність фіксованого членства в релігійні організації та відсутність будь-якого обліку членів релігійної громади, Велика Палата Верховного Суду, на наше переконання, не надала відповіді на доводи касаційної скарги щодо порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору по суті, оскільки не зробила висновок про те, як, застосувавши визначені нею критерії, за обставинами цієї справи та на підставі яких доказів встановлено, що загальні збори від 06 липня 2019 року, на яких були присутні 10 осіб, були повноважними для прийняття рішення про зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях та внесення відповідних змін та доповнень до статуту релігійної організації, оскільки сторона позивача стверджувала та надавала докази протилежного.
40. Тому не погоджуємося як з мотивами, так і результатом вирішення справи № 906/1330/21 Великою Палатою Верховного Суду, відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку.
Мотиви окремої думки
Щодо поняття релігійної громади (організації) та критерії членства у ній
41. Відповідно до статті 8 Закону № 987-ХІІ в редакції, яка діяла на момент створення Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української православної церкви, релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості. Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим.
42. За змістом частин першої, другої статті 8 Закону № 987-XII релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
43. "Можливість утворювати юридичну особу для того, щоб колективно діяти у сфері спільних інтересів, є одним з найважливіших аспектів права на свободу об`єднань, без якого це право було б позбавлене будь-якого сенсу" (пункт 84 рішення ЄСПЛ "Кімля та інші проти Росії" за заявою № 76836/01 та 32782/03 до ЄСПЛ від 1 жовтня 2009 року, рішення ЄСПЛ "Горжелік та інші проти Польщі" від 20 грудня 2001 року).
44. Заснування релігійної громади є формою реалізації права на свободу об`єднань громадян. Це право реалізується у формі колективних дій членів релігійної організації з метою реалізації спільних інтересів та потреб. Прийняття нових членів громади розглядається з точки зору забезпечення свободи об`єднання всіх без виключення членів парафії, як існуючих, так і нових, тобто тих, відносно яких приймається рішення відповідно до статуту релігійної організації про їх прийняття. Прийняття нових членів без згоди (власного розсуду) існуючих членів громади обмежує права існуючих членів релігійної громади.
45. За змістом чинної редакції частини першої статті 8 Закону № 987-XII релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
46. Згідно зі статтею 7 Закону № 987-XII релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Таким чином, управління релігійною організацію здійснюється відповідно до цього Закону, а також відповідно до традицій та внутрішніх настанов релігійних організацій, їх статутних документів, у яких визначена ієрархічна та інституційна структура.
47. Чинним законодавством передбачено, що релігійні організації (об`єднання) мають право самостійно вирішувати свої внутрішні справи. Така автономія релігійних організацій (об`єднань) гарантована законодавчою забороною державі втручатися в законну діяльність релігійних організацій, зазначеною у частині четвертій статті 5 Закону № 987-ХІІ.