ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2024 року
м. Київ
справа № 461/2729/22
провадження № 61-10834сво22
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
заявник - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
суб`єкт оскарження - головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихін Сергій Володимирович,
заінтересована особа- ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року у складі колегії суддів Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
у справі за скаргою акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича.
Стислий виклад позиції заявника
У червні 2022 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України) Мурихіна С. В., у якій просило визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця у частині невиконання вимог заяви представника АТ КБ "ПриватБанк" про закриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 та зобов`язати державного виконавця винести постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження.
Скаргу обґрунтовано тим, що рішенням Галицького районного суду
м. Львова від 21 квітня 2017 року у справі № 461/6294/16-ц стягнено
з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму депозиту в розмірі
6 000,00 дол. США; суму процентів у розмірі 1 363,68 дол. США
і судовий збір у розмірі 1 899,83 грн. Постановою ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України від 07 лютого 2018 року прийнято до виконання виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом.
15 листопада 2018 року банк добровільно виконав рішення суду,
що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, за якими ОСОБА_1 перераховано депозит у розмірі 6 000,00 дол. США; проценти в розмірі 1 097,76 дол. США за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору; перераховано витрати судового збору в розмірі 1 529,36 грн за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Також від імені та за рахунок стягувача банк як податковий агент перерахував до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір в розмірі 265,92 дол. США (1 363,68 * 19,5 %) та 370,47 грн (1 899,83 * 19,5 %).
У зв`язку з фактичним повним виконанням рішення суду банк 05 травня
2022 року звернувся до ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України із заявою про закриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, однак станом на кінець травня 2022 року жодної відповіді не отримано, виконавче провадження не закрито.
З огляду на зазначене АТ КБ "ПриватБанк" просило суд визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Мурихіна С. В. та зобов`язати державного виконавця винести постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2022 року у складі судді Кротової О. Б. скаргу задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Мурихіна С. В., яка полягає у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, та зобов`язано усунути порушення. У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи кошти у вигляді відсотків, ця особа є податковим агентом, тому зобов`язана утримати
і перерахувати податок із суми такого доходу. Відсутність
у резолютивній частині рішення суду вказівки про те, що сума підлягає стягненню за відрахуванням податків й інших обов`язкових платежів,
не є підставою для невиконання банком функцій податкового агента
у випадках та в порядку, встановлених законодавством. Банк, добровільно виконуючи рішення суду, як податковий агент правомірно здійснив сплату передбачених законом податків, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, тому виконав рішення суду, що є підставою для державного виконавця закрити виконавче провадження з примусового виконання такого рішення.
Постановою Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України задоволено. Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні скарги відмовлено.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що якщо банк (фінансова установа) нараховує та виплачує на користь фізичної особи проценти за договором депозиту, банк (фінансова установа), виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язаний утримати/перерахувати податок із суми такого доходу.
Разом із тим, якщо проценти за договором депозиту стягуються за рішенням суду, то має місце конкретизація їх розміру, зокрема, через неналежне виконання договірних зобов`язань за таким договором банком (фінансовою установою) або через невизнання права їх отримати, чи заперечення їх розміру тощо.
Щодо утримання податків зі стягнутого на користь позивача судового збору, сплаченого ним при зверненні до суду з позовом, апеляційний суд зробив висновок про те, що судовий збір не є доходом, з якого слід сплачувати податки в разі його стягнення судовим рішенням на користь його платника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні апеляційної скарги ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16, від 16 квітня 2019 року у справі № 820/3747/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 820/5002/16, від 05 серпня 2020 року у справі № К/9901/22886/18, від 07 жовтня 2020 року
у справі № 523/14396/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ключовим висновком у зазначених постановах є застосування податковим агентом податкового законодавства при виконанні судових рішень, а відсутність вказівки в резолютивній частині рішення про те, що сума підлягає стягненню за відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів, не є підставою для невиконання функцій податкового агента у випадках та в порядку, передбачених законодавством.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
26 грудня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України на касаційну скаргу, мотивований законністю і обґрунтованістю рішення апеляційного суду, який дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги
АТ КБ "ПриватБанк".
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
10 січня 2023 року справа № 461/2729/22 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.
21 липня 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання
АТ КБ "ПриватБанк" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивовано наявністю виключної правової проблеми,
необхідністю забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (частина п`ята статті 403 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2023 року у задоволенні клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовлено. Справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2023 року прийнято до розгляду справу № 461/2729/22 за скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на бездіяльність головного державного виконавця ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Мурихіна С. В. за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на постанову Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року.
Призначено справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася тим, що у спірних правовідносинах Верховний Суд дійшов протилежних за змістом висновків щодо належного/неналежного виконання банком рішення суду, яке набрало законної сили, з відрахуванням обов`язкових платежів у передбачених законом розмірах, які сплачені ним як податковим агентом, без зазначення цього в судовому рішенні.
Законом визначено імперативний порядок сплати податків і обов`язкових платежів на проценти за депозитним вкладом. Саме податковий агент здійснює нарахування та сплату цих платежів і є відповідальною за ці дії особою.
Суми, які суд визначає до стягнення за депозитним вкладом на користь вкладника як відсотки, обраховуються судом без віднімання сум податків і зборів, передбачених законом, оскільки податкові зобов`язання сторін, які виникають у зв`язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, встановлюються не судом, а визначені податковим законодавством України.
Таким чином, перерахувавши на користь стягувача суму відсотків
за депозитним вкладом із відрахуванням обов`язкових платежів
у передбачених законом розмірах, які сплачені ним як податковим агентом, банк діяв у межах, визначених законом, що свідчить про виконання ним рішення суду в цій частині.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду
від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 та від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц.
Разом із тим у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 642/8921/15-ц Верховний Суд виклав інші висновки у подібних правовідносинах, зокрема, що перерахування банком на виконання рішення суду суми відсотків за депозитним вкладом з відрахуванням обов`язкових платежів у передбачених законом розмірах, які сплачені ним як податковим агентом, за відсутності у резолютивній частині рішення вказівки, що сума доходу підлягає стягненню за відрахуванням цих сум, свідчать про невиконання ним судового рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що у спірних правовідносинах Верховний Суд дійшов протилежних за змістом висновків щодо належного/неналежного виконання банком рішення суду, яке набрало законної сили, з відрахуванням обов`язкових платежів у передбачених законом розмірах, які сплачені ним як податковим агентом, без зазначення цього в судовому рішенні.
Ураховуючи наведене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказувала на необхідність відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 642/8921/15-ц, про те, що відсутність у резолютивній частині рішення суду вказівки, що сума доходу підлягає стягненню за відрахуванням податків та інших платежів, зобов`язує боржника перерахувати на виконання такого судового рішення грошові кошти в розмірах, зазначених у цій частині. Тобто позбавляє боржника як податкового агента утримувати з цих сум відповідні податки та надає можливість стягувачу отримати більше, ніж йому належить за законом та договором.
Фактичні обставини справи
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 21 квітня 2017 року
у справі № 461/6294/16-ц з АТ КБ "ПриватБанк" стягнено на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 7 363,68 дол. США, яка складається з: 6 000,00 дол. США - сума вкладу, 1 363,68 дол. США - сума процентів, а також стягнено 1 899,83 грн судових витрат, на виконання якого 17 січня 2018 року районний суд видав виконавчий лист, на підставі якого відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
05 травня 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України із заявою про закінчення виконавчого провадження, у якій повідомило про фактичне виконання боржником вимог виконавчого документа у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про стягнення на користь ОСОБА_1 грошових коштів. Указана заява отримана ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України 09 травня 2022 року.
До заяви долучено копії платіжних доручень від 15 листопада 2018 року № 7214DNH0IB, № 8404, № 8403, № 98010, № 9805, № NDNH0IBFW03J6HG, згідно з якими стягувачу перераховано: депозит у розмірі
6 000,00 дол. США; проценти в розмірі 1 097,76 дол. США
за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору; судовий збір у розмірі 1 529,36 грн. Від імені та за рахунок стягувача банк як податковий агент перерахував до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір в розмірі 265,92 дол. США (1 363,68 * 19,5 %) та 370,47 грн (1 899,83 * 19,5 %).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи відзиву, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом спору у справі, що переглядається, є оскарження бездіяльності державного виконавця у частині невиконання вимог заяви боржника про закриття виконавчого провадження та зобов`язання державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним його виконанням.
Правовим питанням, яке вирішує Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, є з`ясування факту належного фактичного виконання в повному обсязі виконавчого документа, виданого на підставі рішення суду про стягнення заборгованості, у випадку виплати грошової суми з урахуванням податків та інших обов`язкових платежів на підставі вимог податкового законодавства.
З огляду на обставини справи, яка передана на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, правового аналізу потребує питання щодо виконання боржником за виконавчим документом як податковим агентом покладеного на нього нормами податкового законодавства обов`язку щодо здійснення нарахування та сплати податків і зборів із визначеної у судовому рішенні суми процентів за договором банківського вкладу та судового збору.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі цієї норми Конституції України виконавець має діяти винятково в межах повноважень, визначених Законом України "Про виконавче провадження", в тому числі дотримуватися імперативних норм про компетенцію (права та обов`язки).
За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження
і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів
і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, розумності строків виконавчого провадження, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний розглядати
в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
За змістом пункту 9 частини першої статті 39 Закону України
"Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
Об`єднана палата нагадує, що у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) зроблено такі висновки: "Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 599 ЦК України). Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно яких здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) зроблено висновок, що: "У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення".