ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2024 року
м. Київ
справа № 2-85/2011
провадження № 61-11325св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Бориславська міська рада Львівської області, виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області, ОСОБА_2 (правонаступником якого є ОСОБА_3 ), Комунальне підприємство Львівської обласної ради "Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки",
треті особи: Управління комунальної власності, земельних відносин та архітектури Бориславської міської ради, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Бориславська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 березня 2021 року у складі судді Крамара О. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 червня 2023 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2010 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Бориславської міської ради Львівської області (далі - Бориславська міська рада), виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області (далі - виконком Бориславської міської ради), ОСОБА_2, Комунального підприємства Львівської обласної ради "Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі - Дрогобицьке МБТІ), треті особи: Управління комунальної власності, земельних відносин та архітектури Бориславської міської ради, Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі - ДАБІ України), Бориславська державна нотаріальна контора, про визнання незаконними рішень виконкому міської ради, визнання незаконним реєстраційного посвідчення на право власності на житловий будинок, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та знесення самочинного будівництва.
Позов з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та заяв про уточнення позовних вимог мотивований тим, що позивач на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 28 грудня 1993 року виконкомом Бориславської міської Ради народних депутатів, та свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 03 лютого 2015 року приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Львівської області Гавдяк Л. Б., є власником квартири АДРЕСА_1 . Власником квартири АДРЕСА_2 в цьому ж будинку є ОСОБА_2 . Таким чином, позивач та відповідач фактично є співвласниками будинку за адресою: АДРЕСА_3 .
Позивач зазначав, що житловий будинок відносився до відомчого житлового фонду Нафтогазовидобувного управління "Бориславнафтогаз" (далі - НГВУ "Бориславнафтогаз") і належав підприємству "Укрнафта".Проте надалі цей будинок був незаконно переданий Бориславській міській раді.
ОСОБА_1 вважав, що квартира АДРЕСА_4 була незаконно відчужена відповідачу ОСОБА_2, який самочинно, з істотним порушенням будівельних, санітарних, протипожежних норм та правил, станом на червень 1991 року здійснив цегляну добудову до вказаного дерев`яного житлового будинку (1888 року будівництва) і не лише до належної йому частини квартири АДРЕСА_2, але й до квартири АДРЕСА_5, власником якої є він. Такими діями ОСОБА_2 порушив його конституційне право на безпечне житло та чинні державні будівельні та санітарні норми та правила.
ОСОБА_1 остаточно просив:
визнати незаконним реєстраційне посвідчення на право державної власності на житловий будинок за Бориславською міською Радою народних депутатів № 1271 в реєстровій книзі № 1, видане Дрогобицьким МБТІ 24 вересня 1991 року за №164 Бориславській міській Раді народних депутатів на підставі рішення виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів від 18 лютого 1988 року за № 65;
визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів від 15 серпня 1991 року № 324 "Про затвердження оціночних актів на продаж квартир та одноквартирних житлових будинків в м. Бориславі", в частині пункту 13 цього рішення - затвердження оціночного акту від 09 липня 1991 року про продаж квартири АДРЕСА_4 та продажу відповідачу ОСОБА_2 однокімнатної квартири АДРЕСА_6, що становить 11/25 ідеальних частини житлового будинку;
визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів від 03 жовтня 1991 року № 409 "Про внесення змін в п. 13 рішення виконкому № 324 від 15.08.91р. "Про затвердження оціночних актів на продаж громадянам міста квартир та одноквартирних житлових будинків";
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 02 жовтня 1991 року, який укладений між виконкомом Бориславської міської Ради народних депутатів та ОСОБА_2, з моменту його підписання;
визнати незаконною проведену 21 листопада 1991 року Дрогобицьким МБТІ за реєстровим № 3530 державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - 11/25 ідеальних частин будинковолодіння АДРЕСА_3 (квартира АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 та скасувати заключення про реєстрацію будинку (домоволодіння), видане 21 листопада 1991 року Дрогобицьким МБТІ;
зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні кладовкою поз. 1-3 площею 16,0 кв. м відповідно до поверхового плану будинку за адресою: АДРЕСА_3, яка знаходиться на мансарді цього будинку шляхом демонтажу загородження з оцинкованої бляхи;
зобов`язати ОСОБА_2 знести за свій рахунок самочинно зведену прибудову з надбудовою за адресою: АДРЕСА_3, яка складається з наступних приміщень, що позначені на поверховому плані, зокрема на 1-му поверсі приміщення позначені: літ. І - підвал площею 5,7 кв. м, літ. I - коридор площею 2,6 кв. м, літ. ІІ - санвузол площею 3,1 кв. м, літ. ІІІ - коридор площею 12,1 кв. м, літ. ІV - кладова площею 6,6 кв. м, а також приміщення позначені літ. 1-3 площею 3,7 кв. м, літ. 1-4 площею 2,2 кв. м., літ. 1-5 площею 15,7 кв. м, літ. 1-6 площею 18,1 кв. м, а на другому поверсі приміщення позначені: літ. 1-7 площею 5,0 кв. м, літ. 1-8 площею 18,8 кв. м, літ. 1-9 площею 18,2 кв. м, літ. 1-10 площею 4,7 кв. м, літ. 1-11 площею 3,6 кв. м, літ. 1-12 площею 5,5 кв. м, 1-13 площею 9,9 кв. м, привівши у попередній стан житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 березня 2021 року, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним реєстраційне посвідчення на право державної власності на житловий будинок за Бориславською міською Радою народних депутатів № 1271 в реєстровій книзі № 1, видане Дрогобицьким МБТІ 24 вересня 1991 року за № 164 Бориславській міській Раді народних депутатів на підставі рішення виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів від 18 лютого 1988 року за № 65.
Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Бориславської міської Ради народних депутатів від 15 серпня 1991 року № 324 "Про затвердження оціночних актів на продаж квартир та одноквартирних житлових будинків в м. Бориславі" в частині пункту 13 цього рішення - затвердження оціночного акту від 09 липня 1991 року про продаж квартири АДРЕСА_4 та продажу відповідачу ОСОБА_2 однокімнатної квартири АДРЕСА_6, що становить 11/25 ідеальних частини житлового будинку.
Визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Бориславської Ради народних депутатів від 03 жовтня 1991 року № 409 "Про внесення змін в п. 13 рішення виконкому № 324 від 15 серпня 1991 року "Про затвердження оціночних актів на продаж громадянам міста квартир та одноквартирних житлових будинків".
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 02 жовтня 1991 року, який укладений між виконкомом Бориславської міської Ради народних депутатів та ОСОБА_2, з моменту його підписання.
Визнано незаконною проведену 21 листопада 1991 року Дрогобицьким МБТІ за реєстровим № 3530 державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - 11/25 ідеальних частин будинковолодіння АДРЕСА_3 (квартира АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 та скасовано заключення про реєстрацію будинку (домоволодіння), видане 21 листопада 1991 року Дрогобицьким МБТІ.
Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні кладовкою поз. 1-3 площею 16,0 кв. м відповідно до поверхового плану будинку за адресою: АДРЕСА_3, яка знаходиться на мансарді цього будинку шляхом демонтажу загородження з оцинкованої бляхи.
Зобов`язано ОСОБА_2 знести за свій рахунок самочинно зведену прибудову з надбудовою за адресою: АДРЕСА_3, яка складається з наступних приміщень, що позначені на поверховому плані, зокрема на 1-му поверсі приміщення позначені: літ. І - підвал площею 5,7 кв. м, літ. I - коридор площею 2,6 кв. м, літ. ІІ - санвузол площею 3,1 кв. м, літ. ІІІ - коридор площею 12,1 кв. м, літ. ІV - кладова площею 6,6 кв. м, а також приміщення позначені літ. 1-3 площею 3,7 кв. м, літ. 1-4 площею 2,2 кв. м., літ. 1-5 площею 15,7 кв. м, літ. 1-6 площею 18,1 кв. м, а на другому поверсі приміщення позначені: літ. 1-7 площею 5,0 кв. м, літ. 1-8 площею 18,8 кв. м, літ. 1-9 площею 18,2 кв. м, літ. 1-10 площею 4,7 кв. м, літ. 1-11 площею 3,6 кв. м, літ. 1-12 площею 5,5 кв. м, 1-13 площею 9,9 кв. м, привівши у попередній стан житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 .
Стягнено солідарно з ОСОБА_2, Бориславської міської ради, Дрогобицького МБТІ на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 48 619,28 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи немає рішення Бориславської міської Ради народних депутатів про прийняття у власність житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 . Тому переходу права власності до Бориславської міської Ради народних депутатів на цей житловий будинок не відбулося. За таких обставин суд зробив висновок, що видане Дрогобицьким МБТІ 24 вересня 1991 року за № 164 Бориславській міській Раді народних депутатів реєстраційне посвідчення на право державної власності на житловий будинок на підставі рішення виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів від 18 лютого 1988 року № 65, видане всупереч нормам чинного на той час законодавства, за відсутності документів, передбачених переліком, а тому його слід визнати незаконним. Такі висновки суду першої інстанції, їх обґрунтування, особою, яка подала апеляційну скаргу, не спростовано.
Суди встановили, що акт оцінки квартири від 09 липня 1991 року, який складений не повноважним складом комісії, за відсутності підписів її членів, зазначених в акті, не міг братися до уваги виконкомом Бориславської міської Ради народних депутатів при прийнятті рішення від 15 серпня 1991 року № 324, а тим більше затверджуватися цим рішенням. Вказане свідчить про його незаконність, а тому він підлягає скасуванню.
Рішення виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів від 03 жовтня 1991 року № 409 "Про внесення змін до пункту 13 рішення виконкому № 424 від 15 серпня 1991 року про затвердження оціночних актів на продаж громадянам міста квартир та одноквартирних житлових будинків" внесено зміни щодо площі та характеристики приміщень квартири АДРЕСА_2 . Це рішення прийнято виконкомом Бориславської міської Ради народних депутатів вже після укладення договору купівлі-продажу квартири від 02 жовтня 1991 року, а після прийняття рішення виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів від 03 жовтня 1991 року № 409, зміни до договору купівлі - продажу квартири його сторонами не вносилися. За таких обставин вказане рішення також є незаконним та підлягає скасуванню.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнав недійсним оспорюваний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 02 жовтня 1991 року, укладений між виконкомом Бориславської міської Ради народних депутатів і ОСОБА_2, оскільки такий договір укладений на підставі рішення виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів від 15 серпня 1991 року № 324, яке суд визнав незаконним і скасував.
Задовольняючи позовні вимоги в частині знесення самочинно проведеної прибудови з надбудовою, суд першої інстанції врахував те, що починаючи з 1991 року і на час розгляду справи судом, відповідач, не зважаючи на приписи органів ДАБІ, самочинно здійснив до частини будинку за адресою: АДРЕСА_3 прибудову з надбудовою, яка складається з наступних приміщень позначених на поверховому плані, зокрема на 1-му поверсі приміщення позначені: літ. І - підвал площею 5,7 кв. м, літ. I - коридор площею 2,6 кв. м, літ. ІІ - санвузол площею 3,1 кв. м, літ. ІІІ - коридор площею 12,1 кв. м, літ. ІV - кладова площею 6,6 кв. м, а також приміщення позначені літ. 1-3 площею 3,7 кв. м, літ. 1-4 площею 2,2 кв. м., літ. 1-5 площею 15,7 кв. м, літ. 1-6 площею 18,1 кв. м, а на другому поверсі приміщення позначені: літ. 1-7 площею 5,0 кв. м, літ. 1-8 площею 18,8 кв. м, літ. 1-9 площею 18,2 кв. м, літ. 1-10 площею 4,7 кв. м, літ. 1-11 площею 3,6 кв. м, літ. 1-12 площею 5,5 кв. м, 1-13 площею 9,9 кв. м.
Про самочинність проведеного відповідачем ОСОБА_2 будівництва свідчить відмітка Дрогобицького МБТІ у матеріалах інвентаризаційної справи на будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_3 - "Побудовано самовільно". Правовстановлюючі документи на самочинну прибудову з надбудовою у відповідача ОСОБА_2 відсутні також і на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Самочинне будівництво ОСОБА_2 порушує права позивача, зокрема його право на збереження цілісності будинку, адже самочинно збудовані споруди призводять до руйнування будівлі (на даний час знос будинку 55 - 60 %). ОСОБА_2 під час здійснення будівельних робіт з`єднав самовільну прибудову з основною частиною дерев`яного житлового будинку 1888 року будівництва, що впливає на міцність та безпечність будинку в цілому, внаслідок чого самочинна цегляна прибудова з надбудовою відповідача чинить значне навантаження на дерев`яний житловий будинок. Це спростовує доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не вправі звертатися з позовом про знесення самочинного будівництва, оскільки його права не порушено, і що з таким позовом повинен звертатися орган місцевого самоврядування чи ДАБІ України, її територіальні органи.
Крім цього, ОСОБА_2 під час будівництва не врахував той факт, що земельна ділянка, на якій знаходиться спірне самочинне будівництво, розташована в межах гірничого відводу Бориславського нафтового родовища. Діючий вакуумопровід проходить на відстані 13 м від межі ділянки, на відстані приблизно 70 м (при нормі мінімум 150 м) також знаходиться діюча свердловина, на відстані близько 55 м - діюча дегазаційна свердловина. Відповідачу потрібно було врахувати те, що м. Борислав відноситься до переліку населених пунктів, які розташовані у сейсмічно небезпечній зоні, а тому при реконструкції чи добудові повинні бути ураховані вимоги ДБН "Будівництво в сейсмічних районах", чого відповідач не зробив.
За таких обставин суди зробили висновок, що самочинне будівництво (добудова та надбудова) до будинку за адресою: АДРЕСА_3 здійснене відповідачем з істотними порушеннями нормативно-правових актів у галузі будівництва, не відповідає вимогам будівельних норм та правил. За час розгляду цієї справи, починаючи з 2011 року, відповідач не вжив жодних дій щодо перебудови самочинно збудованої прибудови та надбудови, інші заходи реагування та притягнення винної особи до відповідальності за здійснення самочинного будівництва позитивних результатів не дали. Тому суд першої інстанцій, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що лише крайній захід впливу на забудовника (відповідача ОСОБА_2 ) у вигляді знесення самочинного об`єкта нерухомості та приведення у попередній стан житлового будинку зможе ефективно відновити порушені права та інтереси позивача.
Суд першої інстанції також встановив, що на мансарді будинку змонтовано огородження з оцинкованої бляхи, яке перешкоджає позивачу у доступі до спірної кладовки, площею 16.0 кв. м, яка перебуває у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Сторони не заперечували, що спірною кладовою на мансарді, яка огороджена бляхою, користується лише сім`я ОСОБА_2, а сім`я ОСОБА_1 до цієї кладової доступу не має. Зазначене свідчить про те, що позивачу чиняться перешкоди у користуванні нерухомим майном, тому обґрунтованою є вимога позивача про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні кладовою площею 16.0 кв. м поз. 1-3 відповідно до поверхового плану будинку за адресою: АДРЕСА_3, що знаходиться на мансарді житлового будинку шляхом демонтажу загородження з оцинкованої бляхи.
Суди вважали, що позивач строк звернення до суду з позовом не пропустив, тому підстав для застосування позовної давності немає.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 набув право власності на квартиру на підставі договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 02 жовтня 1991 року, укладеного між ОСОБА_2 та виконкомом Бориславської міської Ради народних депутатів, про що, як стверджує позивач, йому стало відомо під час розгляду Бориславським міським судом Львівської області справи № 2-464/07 за позовом ОСОБА_5 про визначення порядку користування земельною ділянкою, позивач не був стороною оспорюваного договору. При цьому суд виходив з того, що, як стверджує позивач, під час приватизації у грудні 1993 року ним та його покійною матір`ю ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_5 в будинку за тією ж адресою їм не було відомо про прийняття виконкомом Бориславської міської Ради народних депутатів оспорюваних рішень, оскільки шляхом приватизації їм передали у власність займані ними приміщення їхньої квартири. Водночас стосовно приватизації кладової на мансарді площею 16,0 кв. м, позначеної літ. 2-8 на експлікації внутрішніх площ до плану жилого будинку, їм пояснили, що це приміщення є допоміжним, і згідно з статтею 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" не може бути передано їм у власність шляхом приватизації разом з квартирою, оскільки воно перебуває у спільній власності (користуванні) разом з іншими співвласниками квартир у будинку.
Рішення виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів від 15 серпня 1991 року № 324 "Про затвердження оціночних актів на продаж квартир та одноквартирних житлових будинків в м. Бориславі" та рішення виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів від 03 жовтня 1991 року за № 409 "Про внесення змін до пункту 13 рішення виконкому № 324 від 15 серпня 1991 року "Про затвердження оціночних актів на продаж громадянам міста квартир та одноквартирних житлових будинків" до відома ОСОБА_1 не доводилося, про прийняття таких рішень йому не було відомо.
За таких обставин на час приватизації ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 йому не було і не могло бути відомо про прийняття оспорюваних рішень виконкомом Бориславської міської Ради народних депутатів і про продаж спірної кладової відповідачу ОСОБА_2 . Тому позивач позовну давність не пропустив. Зазначене спростовує доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, щодо не врахування судом першої інстанції заяви щодо застосування наслідків спливу позовної давності.
Стосовно позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні кладовою площею16.0 кв. м поз. 1-3 відповідно до поверхового плану будинку за адресою: АДРЕСА_3, яка знаходиться на мансарді житлового будинку, шляхом демонтажу загородження з оцинкованої бляхи, апеляційний суд вважав, що наслідки спливу позовної давності до цих правовідносин застосуванню також не підлягають.
Суд апеляційної інстанції вказав, що, розглянувши заяву ОСОБА_3 (правонаступника ОСОБА_2 ) про закриття провадження у справі в частині позовних вимог на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України, дійшов висновку про відмову в задоволенні цієї заяви з огляду на положення частини третьої статті 377 ЦПК України.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2023 року ОСОБА_3 (правонаступник ОСОБА_2 ) та представник ОСОБА_4 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 березня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, в якій з урахуванням уточнення просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
рішенням виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів Львівської області від 18 лютого 1988 року № 65 "Про передачу відомчого фонду НГВУ "Бориславнафтогаз" Бориславській міській Раді народних депутатів передано з відомчого фонду житлово-комунального господарства НГВУ "Бориславнафтогаз" на баланс будинок за адресою: АДРЕСА_3 . Вказане рішення виконкому міської ради не оспорювалось, адже і сам позивач протягом багатьох років звертався до виконавчих органів міської ради як до належного власника будинку щодо приватизації квартири, яка з часом була здійснена відділом приватизації у 1993 році. Будинок за адресою: АДРЕСА_7 побудований у 1888 році (130 років тому), потім актами СРСР він визнавався державною власністю. Оскільки рішення виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів від 18 лютого 1988 року № 65 не скасоване, то видане Дрогобицьким МБТІ реєстраційне посвідчення на право державної власності на житловий будинок від 24 вересня 1991 року за № 164 Бориславській міській Раді народних депутатів не може визнаватися незаконним (реєстровий № 1271 в книзі № 1). Реєстраційне посвідчення не є правовстановлюючим документом на житловий будинок, а є похідним документом від рішення органу влади на підставі якого його видано. Натомість, суд апеляційної інстанції послався на відсутність акта прийому-передачі відомчого житлового будинку від власника НГВУ "Бориславнафтогаз" Бориславській міській раді, проте НГВУ "Бориславнафтогаз" був лише балансоутримувачем цього будинку. Згідно з нормами Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, правовстановлюючими документами були реєстри муніципалізованих будівель, складені у порядку робіт по розподілу націоналізованих і муніципалізованих будівель; акти про денаціоналізацію (демуніципалізацію) будівель; урядові і відомчі акти про передачу будівель і споруд, передбачені постановою РНК СРСР від 15 лютого 1936 року "Про порядок передачі державних підприємств, будівель і споруд". Листом ПАТ "Укрнафта" від 08 вересня 2011 року № 04-90 підтверджено, що з 1986 року житловий фонд на підставі наказу від 30 липня 1986 року № 186 був переданий від НГВУ "Бориславнафтогаз" на баланс Бориславській міській раді. У 1988 році за рішенням виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів будинки прийняті на баланс міської ради (в тому числі будинок за адресою: АДРЕСА_7 ). Оскільки державна власність на будинок не змінювалась, акт приймання-передачі не вимагався. Судовими рішеннями не встановлено, яким чином оскаржуване рішення виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів від 18 лютого 1988 року № 65, на підставі якого здійснена реєстрація будинку від 24 вересня 1991 року № 164 і видано Бориславській міській Раді народних депутатів реєстраційне посвідчення на право державної власності на цей житловий будинок, порушує права позивача і як ці права відновлюються прийнятим рішенням суду. Також суди не встановили, які права позивача відновлюються скасуванням державної реєстрації права власності на нерухоме майно 11/25 ідеальних частин будинковолодіння від 21 листопада 1991 року, здійсненої Дрогобицьким МБТІ за реєстровим № 3530 квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 та скасуванням заключення про реєстрацію будинку (домоволодіння), видане 21 листопада 1991 року Дрогобицьким МБТІ. Право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, натомість скасування державної реєстрації будинку від 24 вересня 1991 року і права власності на квартиру АДРЕСА_2 у цьому будинку від 21 листопада 1991 року такими вважатися не можуть;
щодо скасованих судом рішень виконкому Бориславської міської Ради народних депутатіввід 15 серпня 1991 року № 324 "Про затвердження оціночних актів на продаж квартир та одноквартирних житлових будинків в м. Бориславі" та від 03 жовтня 1991 року № 409 "Про внесення змін до пункту 13 рішення виконкому № 324 від 15 серпня 1991 року", на підставі яких здійснено продаж у 1991 році квартири АДРЕСА_2, то такі є ненормативними правовими актами індивідуальної дії, їх юридична сутність зводиться до одноразового застосування і вони вичерпали свою дію фактом їх виконання у 1991 році. Ненормативні акти індивідуальної дії не підлягають скасуванню, оскільки не відновлюють жодних прав позивача. На час виникнення спірних правовідносин постановою Ради Міністрів СРСР від 02 грудня 1988 року № 1400 "Про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду" передбачалось (мова оригіналу): "ч. І. Разрешить исполкомам местных Советов народних депутатов, предприятиям, обьединениям и организациям продавать гражданам в собственность незаселеннне квартири в домах, подлежащих реконструкции или капитальному ремонту.". Натомість суди вказали, що 02 жовтня 1991 року між виконкомом Бориславської міської Ради народних депутатів і ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, який нотаріально посвідчений 23 жовтня 1991 року і 03 жовтня 1991 року, і вже нібито після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу виконкомом міської ради прийнято рішення № 409 "Про внесення змін до пункту 13 рішення виконкому №324 від 15 серпня 1991 року "Про затвердження оціночних актів на продаж громадянам міста квартир та одноквартирних житлових будинків", яким внесено зміни до пункту 13 рішення від 15 серпня 1991 року № 324. Таке неправильне трактування настання певних подій за термінами і наслідками призвело до прийняття помилкового рішення суду;
на час виникнення спірних правовідносин норми законодавства Союзу РСР і Української РСР регламентували можливість викупу зайнятих приміщень. Суди дослідили поверховий план та експлікацію внутрішніх площ (виконано Дрогобицьким БТІ щодо житловому будинку за адресою: АДРЕСА_7 від 25 вересня 1989 року, отриманого для оформлення технічної документації для викупу за власні кошти квартири АДРЕСА_2 (як частини будинку з окремим входом через прибудований тамбур у 80-х роках)), у якому нанесені всі приміщення квартири, в тому числі прибудовані та неузаконені, позначені червоним кольором загальною площею 30 кв. м, а саме: підвал площею 5,7 кв. м, коридор площею 2,6 кв. м, санвузол площею 3,1 кв. м, коридор площею 12,1 кв. м та кладова площею 6,6 кв. м. Водночас згідно з нормативними актами станом на час виникнення спірних правовідносин реконструкція тамбура зі збільшенням площі не вважалась самочинним будівництвом і не вимагала оформлення акта прийому в експлуатацію прибудови, тому акт прийому в експлуатацію прибудови до квартири АДРЕСА_4 не оформлювався;
договір купівлі-продажу квартири укладений 23 жовтня 1991 року. Інформацію про спірну кладову на мансарді, як і про інші допоміжні приміщення, у договорі не зазначено, викупу ж підлягала житлова площа, що включена до квартири АДРЕСА_2 . Суди визнали недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири з тих підстав, що у цій справі визнано незаконним і скасовано рішення виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів від 15 серпня 1991 року № 324, зобов`язав ОСОБА_2 не чинити позивачу ОСОБА_1 перешкоди у користуванні кладовою, яка ОСОБА_1 не належала. Дві кладовки на мансарді були розподілені між двома квартирами порівну ще попереднім управителем НГВУ "Бориславнафтогаз", додаткових рішень для закріплення за квартирами нормами законодавства не вимагалося;
апеляційний суд вказав, що на мансарді будинку встановлено огородження з оцинкованої бляхи, яке перешкоджає позивачу у доступі до спірної кладовки, яка перебуває у спільному користуванні ОСОБА_2 і ОСОБА_1, але жодних доказів про існування перешкод не навів, а таких перешкод не існує. Сторони договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 23 жовтня 1991 року, як і умови цього договору, не порушують жодних прав наймачів квартири АДРЕСА_5 (сім`ї ОСОБА_1), які приватизували займану ними квартиру у грудні 1993 року шляхом безоплатної приватизації. Крім того, на час виникнення спірних правовідносин (станом на 1991 рік) згідно зі статтею 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Отже, оспорений договір купівлі-продажу від 23 жовтня 1991 року не міг скасовуватися з моменту підписання (02 жовтня 1991 року), а лише з моменту його нотаріального посвідчення (23 жовтня 1991 року). При цьому визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу не відновлює права позивача щодо кладової, оскільки він не порушував питання щодо прав власності на кладову. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові;
позивачу при підготовці документів у 1993 році для приватизації займаної ним квартири АДРЕСА_5 було достеменно відомо про всі юридичні дії та їх наслідки щодо будинку за адресою: АДРЕСА_3, оскільки для приватизації необхідно було подати документи, що підтверджують займані ним приміщення. Позивач також вказував на те, що він є власником частини вказаного будинку, до якого здійснена прибудова ОСОБА_2, і як на доказ посилався на рішення виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів Львівської області від 18 квітня 1996 року № 207 "Про зняття з балансу житлово-експлуатаційною конторою № 2 приватизованих будинків та викуплених квартири", у якому вказано: "В зв`язку з тим, що мешканці приватизованих квартир не оплачують витрати на утримання будинків та прибудинкових територій, виконком міської Ради народних депутатів вирішив зобов`язати житлово - експлуатаційну контору № 2 зняти з балансу будинки згідно з додатком ( ОСОБА_1, АДРЕСА_8, площею заг. - 111,2 кв. м, житловою - 50 кв. м). та довести до відома мешканців будинків це рішення виконкому";
суди не визнавали право позивача на спірне приміщення (кладову), а відповідні позовні вимоги не пред`являлись. На час безоплатної приватизації квартири АДРЕСА_5 розрахункова ідеальна частка становила 14/25, ОСОБА_6 отримала технічний паспорт, поверховий план і експлікацію внутрішніх площ приміщень, згідно з якими одна кладова відносилась до квартири АДРЕСА_9 (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінка позивачів суперечить доктрині venire contra factum proprium, оскільки заперечень позивачів як квартиронаймачів щодо прибудови тамбура і окремого входу до квартири АДРЕСА_2 (здійсненої у 1980 роках) не було. Така поведінка позивачів змінилася на протилежну лише у 2011 році;
з часу приватизації у 1993 році квартири АДРЕСА_5 позивач був обізнаний щодо своєї частки у будинку (14/25 частки), а тому володів інформацією щодо іншої частини будинку, яка становить 11/25 частки. Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, тому обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Оскільки позивач обрав неефективний спосіб захисту, що є окремою самостійною підставою для відмови у позові, у суду немає підстав для застосування наслідків спливу позовної давності. Натомість суди зробили безпідставний висновок про те, що позивач строк звернення до суду з позовом не пропустив, а тому суди помилково вважали відсутніми підстави для застосування наслідків спливу позовної давності;
при вирішенні питання про знесення житлового будинку, суди не з`ясували, яку частину земельної ділянки займають споруджені приміщення, їх розмір і конфігурація, яка частина будівлі підлягає знесенню. За необхідності з`ясування питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, суд мав право призначити експертизу. У цій справі клопотання і проведення такої експертизи щодо знесення частини приміщень не було. Невстановлення цих обставин унеможливлює виконання судового рішення. Крім того, суди не встановили, чи був виданий відповідачу припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкту та чи відмовився ОСОБА_2, який здійснив самочинне будівництво, від такої перебудови. Таким чином, суди не встановили належних фактів і доказів порушення внаслідок будівництва прав, свобод чи інтересів позивача, а сам по собі факт незаконності будівництва ОСОБА_2 не є достатньою підставою для задоволення позовної вимоги про знесення;
суди не встановили фактів порушення цивільних прав позивача як власника квартири АДРЕСА_5 . Більше того, у первинній позовній заяві позивач ОСОБА_1 вказав, що "відповідач ОСОБА_2 самочинно, з істотним порушенням будівельних, санітарних, протипожежних норм та правил, станом на червень 1991 року здійснив цегляну добудову до дерев`яного житлового будинку АДРЕСА_3". Отже, прибудова ОСОБА_2 80-х років і 1991 року не оспорювалась позивачами. Суди не встановили фактів порушення прав позивача будівництвом спірного об`єкта ОСОБА_2, так само як і невиконання припису органів ДАБІ про зупинення виконання будівельних робіт;
питання процесуальної правосуб`єктності відповідача ОСОБА_2, його правонаступників належать до тих питань, які суд повинен вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами. ОСОБА_3 є правонаступником ОСОБА_2 (дочка) і під час першого засідання апеляційного суду за її участю (14 червня 2023 року) подала заяву про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, оскільки прийняла спадщину, вступивши фактично в управління та володіння спадковим майном, ураховуючи, що все життя проживала у зазначеному будинку ( АДРЕСА_10 ), у тому числі на час смерті батька ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Просила суд закрити провадження у справі в частині позовних вимог, що не допускають правонаступництва, а саме про: зобов`язання відповідача ОСОБА_2 знести за свій рахунок самочинно проведену прибудову з надбудовою за адресою: АДРЕСА_3 […]; зобов`язання відповідача ОСОБА_2 не чинити позивачу ОСОБА_1 перешкоди у користуванні кладовкою […]; визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 . Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні заяви про закриття провадження в частині позовних вимог з огляду на частину третю статті 377 ЦПК України. Проте такий висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки оспорений позивачем договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 за своєю суттю є рішенням органу приватизації, а відносини щодо приватизації квартири не допускають правонаступництва. Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що вказаним рішенням (договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 ) порушено право позивача на приватизацію іншої квартири АДРЕСА_5, здійсненої пізніше на два роки (28 грудня 1993 року) тим же органом приватизації за заявою позивача. Як відомо, право на приватизацію державного житлового фонду, що є предметом спору у цій справі, нерозривно пов`язане з фізичною особою - носієм цього права ( ОСОБА_2 ), тому спірні правовідносини, які стосувалися квартири АДРЕСА_2 та пов`язані з цим правовідносини, допускають правонаступництво у випадку передання прав на нерухоме майно. Натомість, суди визнали незаконним первинне реєстраційне посвідчення на право державної власності на житловий будинок за Бориславською міською Радою народних депутатів № 1271 в реєстровій книзі № 1, видане Дрогобицьким МБТІ 24 вересня 1991 року за № 164 Бориславській міській Раді народних депутатів на підставі рішення виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів від 18 лютого 1988 року за № 65 (не скасованого) та визнали недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 23 жовтня 1991 року, чим позбавили правонаступників права на спадкування приватизованої ще у 1991 році квартири АДРЕСА_2 . Тобто за наслідками судового рішення будинок АДРЕСА_3 залишається в державній власності, а квартира АДРЕСА_5 відповідно незаконно приватизована ОСОБА_1 у 1993 році. Отже, позивач є наймачем квартири, а не власником. Після смерті ОСОБА_2 свідоцтво на спадщину ОСОБА_3 не отримала з підстав скасування судовим рішенням приватизації квартири АДРЕСА_4, розташованого на землях комунальної власності.
Позиція інших учасників справи
У жовтні 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 березня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 червня 2023 року - без змін.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що:
касаційна скарга є безпідставною, необґрунтованою, викладені у ній доводи не заслуговують на увагу. Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_3, не є релевантними;
зміст касаційної скарги зводиться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів та не доводить неправильного застосування судами норми матеріального права, зокрема застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду;
на виконання рішення Львівського обласного виконавчого комітету від 18 липня 1986 року № 359 в "Про передачу відомчого фонду НГВУ "Бориславнафтогаз" Бориславській міській Раді народних депутатів", листа Міннафтопрому від 16 червня 1986 року № 17-187/315 та наказу управління житлового господарства від 21 липня 1986 року № 114 відсутній наказ (чи розпорядження) НГВУ "Бориславнафтогаз" про передачу відомчого житлового фонду у власність Бориславській міській раді. До проєкту рішення та до рішення від 18 лютого 1988 року № 65 "Про передачу відомчого фонду Бориславнафтогаз" Бориславській міській Раді народних депутатів" не додано жодних перелічених документів, що підтверджується листом-відповіддю Державного міського архіву від 30 грудня 2016 року № 07-02/193/1. Проте, незважаючи на вказані вимоги закону за відсутності правовстановлюючих документів, які входили до переліку на підставі яких проводилася реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, Дрогобицьким МБТІ 20 вересня 1991 року проведено реєстрацію права державної власності на цілий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 за Бориславської міською Радою народних депутатів;
твердження ОСОБА_3 про те, що державна власність на будинок не змінювалась, тому оформлення акта приймання-передачі не вимагалось, є неспроможними, оскільки не ґрунтуються на нормах закону;
висновки судів про те, що видане Дрогобицьким МБТІ 24 вересня 1991 року Бориславській міській Раді народних депутатів реєстраційне посвідчення № НОМЕР_1 на право державної власності на житловий будинок на підставі рішення виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів від 18 лютого 1988 року № 65 є незаконним, а така видача здійснена всупереч нормам законодавства, за відсутності документів, передбачених переліком, є законними та обґрунтованими;
позивач на час незаконної реєстрації за Бориславською міською радою права власності на житловий будинок та на час видачі реєстраційного посвідчення на право державної власності проживав (разом зі своїми батьками) у цьому житловому будинку. Така незаконна реєстрація порушувала його право на користування житлом у спірному житловому будинку, а надалі і його право власності на користування житлом та допоміжними приміщення у житловому будинку і господарськими будівлями приналежними до будинку, призвела до незаконного відчуження Бориславською міською Радою народних депутатів частини спірного житлового будинку та допоміжних приміщень відповідачу ОСОБА_2 у більшому розмірі, ніж перебувало у його користуванні;
доводи ОСОБА_3 про те, що оспорювані рішення виконкому ї міської ради від 15 серпня 1991 року № 324 та від 03 жовтня 1991 року № 409 є ненормативними правовими актами індивідуальної дії, які не підлягають скасуванню, оскільки вони вичерпали свою дію фактом їх виконання у 1991 році, безпідставні. Крім того, вказані рішення на цей час є невиконаними;
твердження ОСОБА_3 про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми постанови Ради Міністрів СРСР від 02 грудня 1988 року № 1400 "Про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду" є безпідставними, оскільки суди правильно застосували норми матеріального права, зокрема Положення про продаж громадянам в особисту власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР і Українською Республіканською Радою професійних спілок від 19 травня 1989 року № 142;
помилковим є твердження відповідача про те, що згідно з нормативними актами у спірний період реконструкція тамбура зі збільшенням площі не вважалась самочинним будівництвом і не вимагала складення акта прийому в експлуатацію такої прибудови. Це спростовуються листом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 23 березня 1999 року № 12/5-126 "Щодо оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію", по об`єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття Урядом України документу, яким встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним з документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається бюро технічної інвентаризації (до врегулювання цього питання законодавчими на нормативними актами). Проте у ОСОБА_2 не було висновку про технічний стан будинку (будівлі), що свідчить здійснення ним самочинного будівництва;
доводи ОСОБА_3 про те, що суд дійшов безпідставного висновку стосовно відсутності у державного нотаріуса права посвідчувати спірний договір купівлі-продажу є неспроможними;
суди зробили правильний висновок про те, що у змісті оспорюваного договору купівлі-продажу квартири зазначено, що від імені виконавчого комітету Бориславської міської Ради народних депутатів діяв начальник ЖЕК № 2 ОСОБА_7 на підставі довіреності Бориславського міськвиконкому від 12 січня 1991 року за № 3-30/21, який підписував оспорюваний договір. Дата видачі цієї довіреності передує даті винесення оспорюваного рішення від 15 серпня 1991 року № 324 про продаж квартири відповідачу ОСОБА_2 більш як на сім місяців. При цьому виконавчий комітет Бориславської міської Ради народних депутатів не зобов`язував ЖЕК № 2 оформити договір купівлі-продажу в нотаріальному порядку. Це свідчить про те, що оспорюваний договір підписаний неповноважною особою;
суди правильно вважали, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 02 жовтня 1991 року слід визнати недійсним на підставі статті 48 ЦК УРСР, оскільки він порушує права позивача в частині продажу ОСОБА_2 завищеного розміру ідеальної долі житлового будинку, до якого належить право позивача на спільне користування допоміжним приміщенням - кладовою на мансарді площею 16,0 кв. м та право на користування господарськими спорудами і прибудинковою земельною ділянкою;
безпідставним є твердження відповідачки ОСОБА_3, що кладова ніколи не належала позивачу ОСОБА_1 та жодних перешкод у користуванні кладовою не існувало;
необґрунтованим є твердження відповідача ОСОБА_3 про те, що суд не взяв до уваги як доказ поверховий план від 25 вересня 1989 року Дрогобицького МБТІ стосовно житловому будинку за адресою: АДРЕСА_7, оскільки оригіналу такого документа не існує;
під час приватизації у грудні 1993 року ОСОБА_1 та його матір`ю квартири АДРЕСА_5 їм не було і не могло бути відомо про прийняття оспорюваних рішень, оскільки під час приватизації їм надано у власність лише займані ними приміщення;
доводи відповідача про те, що дві кладові на мансарді були розподілені між двома квартирами ще попереднім управителем НГВУ "Бориславнафтогаз", і додаткових рішень для закріплення за квартирами законодавством не вимагалося, не відповідає фактичним обставинам справи;
аргументи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо процесуального правонаступництва, який міститься у постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18, є неспроможними. При цьому суд апеляційної інстанції законно відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_3 (правонаступника ОСОБА_2 ) про закриття провадження у справі в частині позовних вимог на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України з огляду на положення частини третьої статті 377 ЦПК України;