ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2024 року
м. Київ
справа № 756/14371/21
провадження № 61-11073св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Горщара Сергія Васильовича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 квітня 2023 року, ухвалене у складі судді Майбоженко А. М., та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Березовенко Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що 19 вересня 2002 року між ним та відповідачем укладений договір позики, відповідно до умов якого він надав ОСОБА_2 позику у розмірі 3 200 доларів США. За користування грошовими коштами ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 3 % на місяць з 13 квітня 2000 року. Відповідач мав непогашені борги за попередніми розписками, які увійшли до розписки від 19 вересня 2002 року. Строк повернення позики у розписці не вказаний.
Позивач указував, що 27 серпня 2021 року звернувся до відповідача з вимогою повернути борг, в якій попросив повернути суму основного боргу у розмірі 3 200 доларів США та проценти за користування грошовими коштами у розмірі 24 576 доларів США за період з 13 квітня 2000 року до 13 серпня 2021 року. 08 вересня 2021 року відповідач надіслав відповідь, якою відмовив у повному обсязі щодо сплати боргу.
ОСОБА_1 просив суд стягнути грошові кошти у розмірі 27 827,00 доларів США, із яких: 3 200,00 доларів США - основна сума боргу, 24 672,00 доларів США - проценти за користування коштами.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 04 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі: 1 600,00 доларів США - сума основного боргу за договором позики від 19 вересня 2002 року;
10 128,00 доларів США - проценти за договором позики від 19 вересня 2002 року за період з 01 січня 2004 року до 27 серпня 2021 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 4 288,93 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Горщара С. В. залишено без задоволення, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 квітня 2023 року залишено без змін.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що 19 вересня 2002 року сторони уклали договір позики, відповідач не довів факт повернення суми позики у розмірі 1 600 доларів США, тому дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 19 вересня 2002 року у розмірі 1 600 доларів США.
При цьому суд установив, що умова договору позики від 19 вересня 2002 року про встановлення процентів за користування позикою недійсною не визнавалася, до відносин сторін за договором позики від 19 вересня 2002 року з 01 січня 2004 року підлягають застосуванню положення ЦК України, а позикодавець має право на нарахування процентів з моменту набрання чинності ЦК України до моменту пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Оскільки у договорі позики не встановлено обов`язок щомісячно сплачувати проценти, суд уважав, що обов`язок з їх сплаті виник у боржника після пред`явлення вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, а тому дійшов висновку, що позовна давність не пропущена.
Таким чином, сума процентів за користування позикою склала 10 128 доларів США згідно з наступним розрахунком: (1 600 х 3 %) х 211, де 1 600 доларів США - сума позики; 211 - кількість місяців за період з 01 січня 2004 року до 27 серпня 2021 року.
Враховуючи те, що частина коштів у сумі 1 600 доларів США повернута 17 березня 2003 року, тобто до набрання чинності ЦК України у редакції 2003 року, суд першої інстанції не вбачав підстав для застосування статті 534 ЦК України до правовідносин, що виникли між сторонами.
Рішення суду першої інстанції у частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за договором позики у сумі 1 600,00 доларів США в апеляційному порядку не оскаржувалося.
Спростовуючи доводи відповідача щодо застосування строку позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з письмовою вимогою про повернення суми позики позивач звернувся 27 серпня 2021 року, а з позовом до суду 20 вересня 2021 року. Вказав, що укладеним між сторонами договором позики строк її повернення встановлений не був, тому погодився з висновками суду першої інстанції про те, що строк позовної давності не пропущений.
Оскільки умовами договору позики не був установлений обов`язок щомісячно сплачувати проценти, то обов`язок з їх сплати виник у боржника після пред`явлення вимоги у відповідності до частини другої статті 1050 ЦК України, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції спростував доводи апеляційної скарги про наявність підстав застосування до виниклих між сторонами правовідносин строку позовної давності.
Короткий зміст касаційної скарги
У липні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Горщар С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про часткове задоволення вимог, стягнути судові витрати.
Позивач ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції в апеляційному та касаційному порядку не оскаржував.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Горщара С. В. залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Оболонського районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, що укладений між позивачем та відповідачем договір позики містив обов`язок з повернення суми позики частинами (розстрочення), то норми частини другої статті 1050 ЦК України є нерелевантними до спірних правовідносин та судом апеляційної інстанції їх застосовано помилково.
Приписи частини першої статті 1049 ЦК України регулюють порядок повернення безпосередньо самої позики, а саме грошових коштів у такій самій сумі або речей, визначених родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані позикодавцем боржнику, а тому судом першої інстанції помилково застосовано приписи цієї норми закону до порядку сплати процентів за позикою.
Ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не надано оцінки частині першій статті 1048 ЦК України, яка безпосередньо регулює порядок сплати процентів за договором позики, умови якої передбачають, що у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Заявник уважає, що постанова Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 203/6896/14-ц (провадження № 61-930св20), на яку послався апеляційний суд у оскаржуваній постанові, не містить висновку щодо застосування частини першої статті 1048 ЦК України в контексті позовної давності. Крім того, рішенням суду першої інстанції у справі № 203/6896/14-ц встановлено: "що 19 лютого 1999 року між сторонами укладений договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу у позику 200 000,00 грн без визначення терміну повернення. Відповідач при цьому зобов`язався повернути борг разом з процентами, розмір яких дорівнює 6 % суми позики за кожен місяць користування. На підтвердження передачі коштів відповідач склав розписку...".
Заявник робить висновок про те, що у справі № 203/6896/14-ц сторони договору позики визначили порядок сплати процентів одноразово разом з боргом, на відміну від справи, що переглядається судом касаційної інстанції, де такий порядок не визначено.
На думку заявника, до цих правовідносин слід застосувати висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі N 755/21936/15-ц (провадження № 61-26336св18), про те, що проценти за договором позики можуть сплачуватися позикодавцю у будь-якому погодженому сторонами порядку (у тому числі й одноразово), а якщо такий порядок сторонами не визначений, проценти мають сплачуватися щомісяця до дня фактичного повернення грошового боргу.
Натомість посилання суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 203/6896/14-ц (провадження № 61-930св20), слід відхилити, оскільки спір у цій справі виник за інших фактичних обставин.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Суткович М. А. подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм права та без порушень норм процесуального права. Вирішити питання розподілу судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції.
Звертає увагу, що у заяві про застосування строку позовної давності відповідач фактично погоджувався з тим, що він мав повернути суму боргу разом з процентами, а не сплачувати їх помісячно.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У розписці, складеній ОСОБА_2 19 вересня 2002 року зазначено: "Я, ОСОБА_2 винен ОСОБА_1 гроші в сумі 3 200,00 (три тисячі двісті) доларів США і проценти 3 (три) % у місяць з 13 квітня 2000 року. Попередня розписка недійсна".
17 березня 2003 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу за розпискою від 19 вересня 2002 року суму у розмірі 1 600,00 доларів США.
27 серпня 2021 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про повернення суми позики протягом тридцяти календарних днів, у сумі 27 776 доларів США, яка складається із: основної суми боргу - 3 200 доларів США, процентів - 24 576 доларів США.
08 вересня 2021 року представник відповідача у відповіді на вимогу відмовив у задоволенні цієї вимоги, вказавши, що борг повернуто в повному обсязі.
Встановлено, що умова договору позики від 19 вересня 2002 року про встановлення процентів за користування позикою в судовому порядку недійсною не визнана.
07 грудня 2021 року представник відповідача подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (том 1, а.с.49-52).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Горщара С. В. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.