1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/1189/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Гибала В. О.,

та представників:

позивача - Сова Ю.В. (в режимі відеоконференції),

відповідача - 1 - Трофименка Ю.В. (в режимі відеоконференції),

відповідача - 2 - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Криворізької міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2024

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023

у справі № 904/1189/22

за позовом Криворізької міської ради

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс",

2) Фізичної особи-підприємця Донскової Алли Гаврилівни

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - державного реєстратора виконавчого комітету Криворізької міської ради Поліщук Світлани Володимирівни

про скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Криворізька міська рада (далі - рада, позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просила:

- визнати недійсним технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, виданий 18.05.2020 на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс" (далі - ТОВ "Форс", відповідач-1) Фізичною особою-підприємцем Донсковою А.Г., інвентаризаційна справа 019-20 (далі - технічний паспорт);

- припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності за ТОВ "Форс" на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2128316412110 автостоянку, розташовану за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Лісового, буд. 46, внесений до Державного реєстру прав на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора виконавчого комітету Криворізької міської ради Поліщук Світлани Володимирівни від 21.07.2020 № 53236155;

- зобов`язати ТОВ "Форс" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,5978 га, розташовану за адресою: мікрорайон Східний-3, Довгинцівський р-н. м. Кривий Ріг (кадастровий номер 1211000000:03:001:0002), шляхом демонтажу за власний рахунок розміщених на ній пропускного пункту загальною площею 29, 4 кв. м та інших споруд та парканів та привести земельну ділянку у придатний для використання стан.

Обґрунтовує позов тим, що державна реєстрація права власності за відповідачем-1 на автостоянку, розташовану за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Лісового, 46, яка складається з пропускного пункту літ. А загальною площею 29,4 кв. м, вбиральні літ. Б, навісу літ. В, огорожі № 1, воріт № 2, вимощення І, здійснена з порушенням норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок від 25.12.2015 № 1127) та за відсутності необхідних документів. Вказує на невідповідність технічного паспорту вимогам наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127, яким затверджено Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна та, що у державного реєстратора не було підстав проводити відповідну державну реєстрацію на підставі документа, який не відповідає вимогам закону.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 (суддя - Назаренко Н.Г.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2024 (головуючий суддя - Дармін М. О., судді - Верхогляд Т. А., Чус О. В.), у задоволенні позову відмовлено.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради народних депутатів Дніпропетровської обл. від 13.11.1996 № 529 розглянуто проект відведення земельної ділянки та надано її в користування ТОВ "Форс" площею 0,6 га на три роки під будівництво платної автостоянки в мікрорайоні "Східний 2-3".

За актом від 21.04.1997 № 1 робочої комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом будівлі тимчасової автостоянки, мікрорайон "Східний 2-3" на 100-150 місць від 21.04.1997 прийнято в експлуатацію відповідну автостоянку.

На підставі реєстраційного посвідчення Криворізького бюро технічної інвентаризації автостоянка за адресою: м. Кривий Ріг, Довгинцівський р-н., вул. Лісового зареєстрована за ТОВ "Форс" на праві власності та зроблено запис в реєстровій книзі № 5 "Н", сторінка № 181, запис від 01.04.1998 № 1681.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.07.2020 вбачається, що 09.07.2020 відповідач-1 звернувся до державного реєстратора із заявою про проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, до якої долучив відповідні документи, яка була здійснена 21.07.2020 шляхом прийняття відповідного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 53236155 від 21.07.2020, 18:57:42, Поліщук С.В., виконавчий комітет Криворізької міської ради Дніпропетровської обл.

Суди встановили, що позивач до суду надав такі документи: копії реєстраційного посвідчення про реєстрацію за ТОВ "Форс" права власності від 01.04.1998; рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради народних депутатів від 13.11.1996 № 529 (далі - рішення виконавчого комітету від 13.11.1996 № 529); акта від 21.04.1997 № 1 робочої комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом будівлі тимчасової автостоянки, мікрорайон "Східний 2-3" на 100-150 місць (далі - акта від 21.04.1997 № 1), а також те, що в матеріалах справи міститься довідка Комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради "Криворізьке бюро технічної інвентаризації" від 10.01.2018 № 36813-ю, якою підтверджується, що така реєстрація за відповідачем-1 була здійснена на підставі відповідних правовстановлюючих документів та з моменту її проведення не вносилися жодні зміни до зареєстрованих прав власності на нерухоме майно.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вимога позивача про визнання недійсним технічного паспорту не є належним та ефективним способом захисту прав позивача у цьому випадку, а тому не підлягає задоволенню. Встановили, що наявними у матеріалах справи документами спростовуються доводи позивача, що відповідач-1 не мав права на об`єкти нерухомого майна і розміщення їх було здійснено самочинно; державний реєстратор здійснив державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно за ТОВ "Форс" з дотриманням вимог законодавства; дійшли висновку про суперечливу поведінку позивача та виходили з непорушності права власності відповідач-1 у цьому випадку.

Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2024 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2023 у справі № 904/1189/22, Криворізька міська рада звернулася із касаційною скаргою на вказані судові акти до Верховного Суду, в якій просить їх скасувати та позов задовольнити.

У касаційній скарзі скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, викладеного у постановах від 02.06.2020 у справі № 910/17792/17, від 25.02.2021 у справі № 679/219/20, від 12.04.2021 у справі № 400/1832/20, від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 13.11.2019 у справі № 686/22924/16-ц, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17.

Стверджує і про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах через необхідність захисту прав та законних інтересів ради (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), а також мотивує касаційну скаргу п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме тим, що судами не було належним чином досліджено наявні у матеріалах справи документи.

Посилається у касаційній скарзі на неврахування судами таких обставин: спірне майно не є об`єктом нерухомого майна, речові права на які підлягають державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; державна реєстрація права власності за ТОВ "Форс" проведена з недотриманням норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку від 25.12.2015 № 1127, порушує права та законні інтереси територіальної громади як власника та розпорядника відповідної земельної ділянки; на момент проведення оскаржуваної державної реєстрації у ТОВ "Форс" були відсутні документи, які підтверджують право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:03:001:0002; повернення земельної ділянки після припинення договору оренди землі презюмується та не може бути поставлено в залежність від будь-яких обставин.

Вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, не врахував доводів скаржника про неналежність його повідомлення про слухання справи у суді першої інстанції; що судове засідання було проведено без судових дебатів та надання позивачеві права на заключне слово у розгляді справи.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Криворізької міської ради на вказані судові рішення з підстав, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287, ч. 3 ст. 310 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 03.05.2024.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення, які є ухваленими відповідно до норм ст. 236 ГПК України, залишити в силі.

Від державного реєстратора відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно управління з питань реєстрації виконавчого комітету Криворізької міської ради до Верховного Суду надійшов відзив, в якому останній просив врахувати його при розгляді цієї справи та здійснювати розгляд цієї справи у Верховному Суді за його відсутності.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Аналогічні положення містяться і у ч. 2 ст. 20 ГК України.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту. Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок викладено у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок викладений у п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ст. 16 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, на які посилається скаржник у касаційній скарзі).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у п. п. 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Отже, відповідно до норм ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обрання ж ним неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (узгоджується із постановою Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 914/2736/21).

Переглядаючи судові рішення у справі № 752/9104/18, Верховний Суд зазначив про те, що технічний паспорт - це документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику. При цьому, сформулював висновок про те, що технічний паспорт не є правовстановлюючим документом на будинок, а лише констатує його наявність із зазначенням адреси, плану та технічних характеристик, а тому не може бути визнаний недійсним; скасування технічного паспорта також не передбачено нормами законодавства.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, врахувавши відповідно до норм ч. 4 ст. 236 ГПК України висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.02.2022 у справі № 752/9104/18 в тій частині, в якій вони є подібними зі спірними правовідносинами, дійшов підставного висновку про те, що заявлена у цій справі № 904/1189/22 позовна вимога про визнання недійсним технічного паспорту не призведе до відновлення прав позивача, які він вважає порушеними, не є належним та ефективним способом захисту прав останнього. З урахуванням вище викладеного, суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним технічного паспорта. Верховний Суд вважає, що такий висновок судів попередніх інстанцій не суперечить висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі щодо обрання ефективного та належного способу захисту, а зроблений із їх урахуванням.

Щодо решти заявлених вимог, то Верховний Суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у відповідній редакції) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними згідно з ч. 3 цієї статті, у випадках, визначених ст. 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Стаття 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає вимоги до документів, що подаються для державної реєстрації прав. Так, за ч. 1 ст. 22 цього Закону документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Проведення державної реєстрації прав здійснюється у порядку, встановленому ст. 18 цього Закону.

Зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав регулює ст. 23 цього Закону.

За п. 14 постанови КМУ від 25.12.2015 № 1127 (в редакції, яка діяла на момент проведення реєстраційних дій державним реєстратором з реєстрації за ТОВ "Форс" прав на нерухоме майно у зв`язку з впорядкуванням адреси об`єкта нерухомого майна) у разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви. Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення щодо зупинення розгляду заяви виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, а також у разі коли державним реєстратором протягом 30 робочих днів з моменту прийняття відповідного рішення на запит отримано документи та/або інформацію, необхідні для державної реєстрації прав, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора щодо відновлення розгляду заяви.


................
Перейти до повного тексту