Постанова
Іменем України
09 травня 2024 року
м. Київ
справа № 761/22711/19
провадження № 61-3903св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Перша Київська державна нотаріальної контори в особі Головного управління юстиції у місті Києві,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року в складі судді Мальцева Д. О., та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, Першої Київської державної нотаріальної контори в особі Головного управління юстиції у місті Києві про визнання права власності у порядку спадкування на обов`язкову частку у спадковому майні та стягнення компенсації.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_6, після смерті якого відкрилась спадщина, однак батько склав заповіт на ім`я своєї дружини ОСОБА_2 .
Позивач, відповідно до статті 1241 ЦК України відноситься до повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця, а отже має право на обов`язкову частку у спадщині, тобто половину частки, яка належала б йому у разі спадкування за законом.
24 травня 2019 року державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Мотицьким І. Л. позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язку частку у спірному майні.
Позивач зазначав, що квартира АДРЕСА_1 була набута його батьком та відповідачкою у шлюбі, а відтак є спільною сумісною власністю подружжя. Однак позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 відчужила спірну квартиру за договором дарування на користь свого сина ОСОБА_7 .
ОСОБА_1 просив:
визнати за ним право власності на обов`язкову частку у спадковому майні, що залишилась після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_6, а саме: на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 ; на 1/8 частину квартири АДРЕСА_3 ; на 1/8 частину квартири АДРЕСА_4 ; на 1/4 частку земельної ділянки, кадастровий номер 3221284001:01:084:0039, з цільовим призначенням "для ведення садівництва", розташованої за адресою: АДРЕСА_5 ;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1 114 779,37 грн майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на:
1/4 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 ;
1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 ;
1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_4 ;
1/4 частку у праві спільної часткової власності на земельну ділянку з кадастровим номером № 3221284001:01:084:0039 цільовим призначенням "для ведення садівництва" розташовану за адресою: АДРЕСА_5 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
як вбачається з матеріалів справи, позивач, ОСОБА_1, є громадянином США. Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, визначений Законом України "Про міжнародне приватне право". Оскільки правовідносини, що виникли між сторонами щодо спадкування спірного майна містять ознаку іноземного елементу, оскільки позивач є громадянином США, то вони регулюються із застосуванням Закону України "Про міжнародне приватне право". Відповідно до статті 71 Закону, спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України. Питання, пов`язані із спадковим правом в Україні врегульовані Книгою шостою ЦК України. Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка);
на підтвердження стійкого фізичного порушення та часткової втрати працездатності позивач надав належним чином завірену копію довідки, надану доктором медицина ОСОБА_10, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав виробничу травму хребта та голови у 2013 році, пройшов великий курс лікування та діагностики з моменту отримання травми. У 2013 році пан ОСОБА_1 отримав постійну групу інвалідності через порушення функції всього тіла, яка була встановлена відповідно до положень Американської Медичної Асоціації як 45 %. Це вважається постійним помірним рівнем інвалідності (непрацездатності). Пан ОСОБА_1 має значні обмеження через його постійну інвалідність (непрацездатність) та травму;
представник ОСОБА_2 у своїх поясненнях вказав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що останній в установленому законодавством України порядку визнаний інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи, а тому відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на обов`язкову частку у спадковому майні. Крім того, заперечував і з приводу зазначеної довідки, зокрема, вказавши, що довідка не підтверджує втрату позивачем непрацездатності чи отримання інвалідності;
відповідно до статті 2 Конвенції про права осіб з інвалідністю, ратифікованої в Україні 16 грудня 2009 року, метою Конвенції є заохочення, захист й забезпечення повного й рівного здійснення всіма особами з інвалідністю всіх прав людини й основоположних свобод, а також у заохоченні поважання притаманного їм достоїнства. До осіб з інвалідністю належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар`єрами можуть заважати їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими. Відповідно до статті 12 Конвенції про права осіб з інвалідністю, держави-учасниці підтверджують, що кожна особа з інвалідністю, де б вона не знаходилася, має право на рівний правовий захист. Держави-учасниці вживають належних заходів для надання особам з інвалідністю доступу до підтримки, якої вони можуть потребувати під час реалізації своєї правоздатності. З урахуванням положень цієї статті держави-учасниці вживають усіх належних і ефективних заходів для забезпечення рівних прав осіб з інвалідністю на володіння майном і його успадкування, на управління власними фінансовими справами, а також на рівний доступ до банківських позик, іпотечних кредитів та інших форм фінансового кредитування й забезпечують, щоб особи з інвалідністю не позбавлялися довільно свого майна;
позивачем доведено наявність підстав для спадкування обов`язкової частки у спадщині, яка залишилась після смерті його батька, ОСОБА_6 у порядку, передбаченому статтею 1241 ЦК України. При цьому, суд не бере до уваги посилання ОСОБА_2 на те, що довідка не є належним доказом на підтвердження втрати працездатності позивачем, оскільки останній є громадянином США та надав документи на підтвердження втрати працездатності, передбачені насамперед правом цієї країни. Чинне законодавство України не передбачає обов`язок іноземця повторно та у порядку, передбаченому саме законодавством України, підтверджувати втрату непрацездатності. Такі обставини ОСОБА_2 не спростовано наданими до матеріалів справи доказами;
суд не прийняв до уваги посилання ОСОБА_2 на ту обставину, що довідка видана іншій особі, а не позивачу, оскільки на довідці вказано не прізвище позивача - " ОСОБА_1", оскільки як вбачається з матеріалів справи, прізвище позивача як у паспорті громадянина США на англійській мові, так і у довідці зазначено " ОСОБА_1". Інших підстав щодо неможливості використання довідки як належного та допустимого доказу ОСОБА_2 не надано;
позивач, у разі спадкування за законом, мав би право на обов`язкову частку у спадщині згідно статті 1241 ЦК України на наступне майно: 1/4 частину квартири АДРЕСА_2, 1/8 частини квартири АДРЕСА_4, 1/8 частини квартири АДРЕСА_3, 1/4 частку земельної ділянки, кадастровий номер № 3221284001:01:084:0039, з цільовим призначенням "для ведення садівництва", розташованої в АДРЕСА_5 ;
державним нотаріусом було відмовлено позивачу у видачі відповідних свідоцтв про право на спадщину, оскільки у позивача були відсутні правовстановлюючі документи на майно. Таким чином, ці обставини свідчать про наявність перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, що в свою чергу призводить до того, що позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на спадщину, зареєструвати у встановленому законом порядку спадкове майно та реалізувати своє право власності. Відтак позовні вимоги в частині визнання права на обов`язкову частку у спадковому майні підлягають задоволенню;
щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 114 779,37 грн майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1, суд указав, що як вбачається з матеріалів справи, 15 березня 1999 року ОСОБА_2 уклала інвестиційний договір з АКБ "Аркада" на придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1, 06 жовтня 2000 року отримала свідоцтво право власності на нерухоме майно. 18 травня 2019 року квартира відчужена ОСОБА_2 на користь свого сина, ОСОБА_7 за договором дарування. Доказів того, що квартира АДРЕСА_1 належала за життя (повністю або в частині) ОСОБА_6 та увійшла до складу спадкової маси, матеріали справи не містять. Не доведено позивачем і не підтверджено відповідними доказами того, що спірна квартира була набута ОСОБА_6 та ОСОБА_2 за спільні кошти. Тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 травня 2023 року скасовано.
Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
правовідносини, що виникли між сторонами щодо спадкування спірного майна містять ознаку іноземного елементу, оскільки позивач є громадянином США, то вони регулюються із застосуванням Закону України "Про міжнародне приватне право". Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України;
право на обов`язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, вони спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає;
спадкувати обов`язкову частку у спадщині має право лише повнолітній син чи дочка спадкодавця, який є непрацездатним у зв`язку з інвалідністю, яка встановлюється законом. У справі, яка переглядається, позивач не є громадянином України, отже йому не може бути встановлена група інвалідності відповідно до законодавства України. Разом із тим, за змістом цивільно-правових норм, які встановлюють право на обов`язкову частку у спадщині, перерозподіл спадщини державою в інтересах саме найбільш соціально незахищених верств її населення, пов`язаних зі спадкодавцем сімейними, родинними відносинами і незалежно від змісту заповіту;
посилання представника позивача у відзиві на апеляційну скаргу на те, що непрацездатність особи охоплюється особистим законом фізичної особи, тобто щодо позивача це закони США, за якими він є непрацездатним, і для цілей застосування статті 1241 ЦК України він свою непрацездатність може доводити доказами, отриманими в США, не можуть бути сприйняті судом апеляційної інстанції. Встановлення непрацездатності особи завжди має певну мету, а саме отримання пільг та соціального захисту за законодавством тієї країни, в якій проживає ця особа. У різних країнах різний як соціальний захист непрацездатних осіб, так і різні вимоги до встановлення непрацездатності як за віком, так і за показниками втрати здоров`я. Так, різниться сама процедура встановлення непрацездатності, критерії, які беруться до уваги, документи, які підтверджують встановлення особі непрацездатності, а також правові наслідки для особи, якій встановлена така непрацездатність;
позивач посилався на те, що його непрацездатність встановлена в США і надав суду належним чином завірену копію Довідки доктора медицини ОСОБА_10 від 08 березня 2019 року. Разом із тим, наданий доказ не є допустимим, оскільки певні обставини мають доводитися лише певними засобами доказування і суд взагалі не може встановити чи є позивач непрацездатним навіть за законодавством США, оскільки його представниками жодним чином не було обґрунтовано, в якому саме порядку, якими уповноваженими особами (органами) та в який спосіб встановлюється і якими документами підтверджується втрата непрацездатності громадянином США. Позивач не надав суду доказів того, що доктор ОСОБА_10 є уповноваженою особою на видачу довідок, що підтверджують непрацездатність особи. Отже, суд першої інстанції безпідставно визнав надану позивачем довідку доктора медицини ОСОБА_10 від 08 березня 2019 року належним і допустимим доказом непрацездатності ОСОБА_1 за законодавством США. Матеріали справи не містять інших належних доказів на підтвердження непрацездатності ОСОБА_1, стороною позивача таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком;
суд першої інстанції в повній мірі не врахував положення Закону України "Про міжнародне приватне право", згідно яких спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, тобто за правом України. Отже, для того, щоб громадянин іншої країни мав право на спадкування обов`язкової частки у спадщині, він має підтверджувати свою інвалідність (непрацездатність) за вимогами законодавства України. Непрацездатність за вимогами українського законодавства має встановлюватися у встановленому законом порядку і лише після цього, особа має право на отримання пільг, пов`язаних із інвалідністю. Таким чином, лише після встановлення у особи, яка не досягла пенсійного віку, непрацездатності за станом здоров`я, тобто встановлення інвалідності, у цієї особи виникає право на спадкування обов`язкової частки у спадщині. Разом із тим, позивач на час відкриття спадщини не був непрацездатним за законодавством України, а тому у нього не виникло право спадкування на обов`язкову частку у спадщині. За таких обставин суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і дійшов помилкового висновку про визнання за ОСОБА_1 як непрацездатною особою у розумінні статті 1241 ЦК України права на обов`язкову частку у спадщині після смерті його батька ОСОБА_6 ;
ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги про визнання права власності у порядку спадкування на обов`язкову частку у спадковому майні до спадкоємця за заповітом ОСОБА_2, а також до Першої Київської державної нотаріальної контори. У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18) зазначено, що у справах про спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Позов не може бути звернений до державної нотаріальної контори, яку позивач визначив співвідповідачем. Вирішуючи спір між сторонами в цій частині, суд першої інстанції не звернув уваги, що позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача - Першої Київської державної нотаріальної контори, внаслідок чого ухвалив судове рішення, яке не відповідає вимогам закону, а саме нормам процесуального права;
колегія суддів прийняла до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неправильності висновків суду про визнання спірної квартири АДРЕСА_1 особистою власністю ОСОБА_2 і погодилася із позивачем в тому, що 1/8 частка в праві спільної власності на цю квартиру входила до складу спадщини. Разом з тим, оскільки судовим розглядом встановлено, що у позивача не виникло право на спадкування обов`язкової частки у спадщині, його право на спадкування частки в цій квартирі ОСОБА_2 не було порушене, а отже не підлягає судовому захисту. Тому оскаржене судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Аргументи учасників справи
18 березня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2024 року (повне судове рішення складено 16 лютого 2024 року), у якій просив:
постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання права на: 1/4 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 ; 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 ; 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_4 ; 1/4 частку у праві спільної часткової власності на земельну ділянку з кадастровим номером №3221284001:01:084:0039, розташовану за адресою: АДРЕСА_5, скасувати та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції;
рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення із ОСОБА_2 1 114 779,37 грн майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 скасувати та прийняти у цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 114 779,37 грн майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
судові витрати зі сплати судового збору покласти на ОСОБА_2 .
Касаційна скарга мотивована тим, що:
положення статті 1241 ЦК України потрібно розуміти так, що право на обов`язкову частку у спадщині мають повнолітні діти спадкодавця: які є непрацездатними громадянами в розумінні Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зокрема, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності; або які не є громадянами України, але непрацездатність яких установлена відповідно до законодавства країни їх громадянства (підданства);
порядок установлення працездатності не може бути врегульовано колізійними нормами щодо спадкування, а регулюється колізійними нормами щодо правового статусу фізичних осіб, які наведені у розділі ІІ Закону України "Про міжнародне приватне право" особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є;
правовий статус позивача, як суб`єкта приватноправових відносин, має визначатися за правом США, громадянином яких він є, а не за правом України, що свідчить про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про розповсюдження на нього положень українського законодавства, які регламентують порядок установлення (підтвердження) інвалідності;
суд апеляційної інстанції поклав надмірний процесуальний тягар на позивача, який не є фахівцем у галузі права, щодо необхідності розкриття змісту норм права США та обґрунтування порядку його застосування;
суд не врахував, що відповідачкою не було надано жодного доказу на спростування обставин непрацездатності позивача, не було надано висновку експерта у галузі права та жодним чином не заперечено обставин, підтверджених доказами, наданими позивачем.
У квітні 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
законодавство США не передбачає порядку встановлення інвалідності для отримання обов`язкової частки у спадщині, у будь-якому випадку документи, що підтверджували б інше - у матеріалах справи відсутні;
у США немає єдиного органу, який встановлює інвалідність. Особа, яка бажає влаштуватися на роботу, отримати страхові виплати чи державну допомогу, компенсацію працівникам тощо, звертається до різних відповідних органів/агенств з медичними документами і останні вирішують, чи є особа інвалідом;
твердження скаржника про те, що працездатність особи, на рівні із дієздатністю та правоздатністю, є особистою характеристикою фізичної особи, яка визначає її правовий статус, а тому, порядок установлення працездатності не може бути врегульовано колізійними нормами стосовно спадкування, а регулюється колізійними нормами щодо правового статусу фізичних осіб, які наведені у розділі ІІ Закону України "Про міжнародне приватне право" є хибними. особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Норми щодо правового статусу фізичних осіб, які регулюються особистим законом фізичної особи, наведені у статтях 17-24 Закону України "Про міжнародне приватне право" і до них не відносить працездатність особи.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
17 квітня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 року: в задоволенні клопотання про розгляд справи з викликом сторін відмовлено; справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 05 квітня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_14 народився син ОСОБА_1 . У подальшому шлюб ОСОБА_6 та ОСОБА_14 (батьками позивача) було розірвано.
30 жовтня 1976 року ОСОБА_6 зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_2
15 березня 1999 року ОСОБА_2 уклала інвестиційний договір з АКБ "Аркада" на придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1 і 06 жовтня 2000 року отримала свідоцтво право власності на нерухоме майно.
18 травня 2019 року квартира АДРЕСА_1 відчужена ОСОБА_2 на користь свого сина - ОСОБА_7 за договором дарування.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.
Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшли: квартира АДРЕСА_2, 1/2 частина квартири АДРЕСА_4, 1/2 частина квартири АДРЕСА_3 та земельна ділянка, кадастровий номер 3221284001:01:084:0039, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, розташована за адресою: АДРЕСА_5 .
На випадок своєї смерті ОСОБА_6 зроблено особисте розпорядження - заповіт, посвідчений 29 січня 2013 року державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Прокопенко Н. Ф., зареєстрований в реєстрі за № 9-324, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право, ОСОБА_6 заповів ОСОБА_2 .
Спадкоємцем ОСОБА_6 за заповітом є відповідачка ОСОБА_2
07 листопада 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Першої Київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6
ОСОБА_1 є громадянином США.
24 травня 2019 року державним нотаріусом відмовлено ОСОБА_1 у вчинені нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку згідно статті 1241 ЦК України у зв`язку із ненаданням ним документів, які дають можливість встановити його непрацездатність за віком або станом здоров`я та через ненадання правовстановлюючих документів на спадкове майно.
На підтвердження стійкого фізичного порушення та часткової втрати працездатності позивач надав в суді першої належним чином завірену копію довідки, наданої доктором медицини ОСОБА_10 08 березня 2019 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав виробничу травму хребта та голови у 2013 році, пройшов великий курс лікування та діагностики з моменту отримання травми. У 2013 році пан ОСОБА_1 отримав постійну групу інвалідності через порушення функції всього тіла, яка була встановлена відповідно до положень Американської Медичної Асоціації як 45 %. Це вважається постійним помірним рівнем інвалідності (непрацездатності). Пан ОСОБА_1 має значні обмеження через його постійну інвалідність (непрацездатність) та травму.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог до Першої Київської державної нотаріальної контори
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).