ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2024 року
м. Київ
справа № 638/18822/13-ц
провадження № 61-8260св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Універсал Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуАкціонерного товариства "Універсал Банк" на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 жовтня 2022 року в складі судді Цвірюка Д. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 03 травня 2023 року в складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Мальованого Ю. М., за позовом Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 11 березня 2008 року між ПАТ "ВТБ Банк" і ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 557 000,00 грн на строк до 11 вересня 2038 року.
З метою забезпечення виконання зобовʼязань за вказаним договором про іпотечний кредит між ПАТ "ВТБ Банк" і ОСОБА_2 11 березня 2008 року було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого останній передав у іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира).
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за договором про іпотечний кредит станом на 22 жовтня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 619 579,31 грн, у рахунок погашення якої банк просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку".
Під час розгляду справи встановлено, що спірна квартира належить на праві власності ОСОБА_4 .
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2015 року на підстави заяви позивача замінено первісного відповідача ОСОБА_2 належним відповідачем - ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 128).
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням від 02 березня 2016 року Дзержинський районний суд м. Харкова позов ПАТ "ВТБ Банк" задовольнив частково.
У рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 11 березня 2008 року № 47Ф-СК-400 ДІУ у розмірі 619 579,31 грн звернув стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 11 березня 2008 року № 47Ф-СК-400 ДІУ/z1, укладеним між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_2, а саме - спірну квартиру, яка належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 12 червня 2012 року, шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку" за ціною, що визначена за згодою сторін у пункті 1.3 іпотечного договору від 11 березня 2008 року, у розмірі 742 700,00 грн.
Стягнув з ОСОБА_3 на користь ПАТ "ВТБ Банк" судовий збір у розмірі 3 441,00 грн.
У задоволенні інших позовних вимог ПАТ "ВТБ Банк" відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_6 свої зобов`язання з повернення кредиту виконував неналежним чином, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість перед банком, а тому останній має право на задоволення своїх майнових вимог за рахунок іпотечного майна, яке на час розгляду справи належить ОСОБА_4 .
Ухвалою від 08 серпня 2016 року Апеляційний суд Харківської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2015 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 придбав майно, що було предметом іпотеки та відчужено під час проведення ліквідаційної процедури боржника у порядку, визначеному Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому він набув статусу іпотекодавця і відповідно до статті 23 Закону України "Про іпотеку" має всі права й обов`язки за іпотечним договором.
Постановою від 11 квітня 2018 року Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 08 серпня 2016 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували те, що особа, до якої перейшло право власності на майно, що було предметом іпотеки, але реалізоване в межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяження, не набуває статусу іпотекодавця і на таке майно не може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 38, 39 Закону України "Про іпотеку". Крім того, суди не дали оцінки посиланням заявника на те, що реалізація майна проведена в межах ліквідаційної процедури, а тому іпотечне обтяження не зберегло чинності, оскільки арешт було скасовано прийняттям постанови про банкрутство іпотекодавця, і не визначились із тим, чи перейшло до ОСОБА_3 обов`язки іпотекодавця.
Також суди не визначилися зі складом осіб, які мають брати участь у справі, зокрема, не залучили до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_2, чим позбавили його можливості скористатися своїми процесуальними правами, оскільки він є позичальником за договором про іпотечний кредит і при зверненні стягнення на предмет іпотеки визначається розмір кредитної заборгованості і ці обставини матимуть для нього преюдиційне значення і не підлягатимуть запереченню.
Також, задовольняючи позовні вимоги про звернення стягнення не предмет іпотеки, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, взагалі не дав оцінки розрахунку кредитної заборгованості, наданої банком, не з`ясував час виникнення цієї заборгованості, її складової, а також за який період ці суми нараховані.
Під час нового розгляду справи ухвалою Джержинського районного суду м. Харкова від 03 червня 2021 рокузалучено до участі у справі правонаступника позивача Акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк"). Залучено до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_2 (т. 2, а. с. 92).
Рішенням від 20 жовтня 2022 року Дзержинський районний суд м. Харкова позовні вимоги АТ "Універсал Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишив без задоволення.
Судові витрати зі сплати судового збору покладено на позивача.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що особа, до якої перейшло право власності на майно, що було предметом іпотеки, але реалізоване в межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяження, не набуває статусу іпотекодавця і на таке майно не може бути звернено стягнення на підставі статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку". Банк мав право оспорювати правомірність віднесення нерухомого майна до ліквідаційної маси і це питання підлягало вирішенню в порядку, визначеному Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Оскільки спірне іпотечне майно було відчужене в процесі ліквідаційної процедури боржника та відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно обтяженим іпотекою не було, то відповідач ОСОБА_1 як власник квартири не набув статусу іпотекодавця.
Постановою від 03 травня 2023 року Харківський апеляційний суд апеляційну скаргу АТ "Універсал Банк" залишив без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, а також зазначив, що спірне майно, що було предметом іпотеки за договором, відчужене в процесі ліквідаційної процедури боржника. Особа, до якої перейшло право власності на майно, що було предметом іпотеки, але реалізоване в межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяження, не набуває статусу іпотекодавця і на таке майно не може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 38, 39 Закону України "Про іпотеку".
Колегія суддів відхилила посилання АТ "Універсал Банк" на ухвалу Господарського суду Харківської області від 05 березня 2019 року в справі № 5023/10616/11, якою визнано недійсним аукціон з продажу спірної квартири та визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, у зв`язку з тим, що ця ухвала не підтверджує незаконність переходу права власності до ОСОБА_1 на предмет іпотеки, оскільки визначальним для визнання права іпотекодержателя за встановлених у цій справі обставин є той факт, що відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем і ця обставина позивачем належними і допустимими доказами не спростована. Суд вказав, що, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту є звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя щодо іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду, у разі задоволення такого позову, до відповідного державного реєстру вноситься запис про іпотекодержателя.
Короткий зміст вимог та доводівкасаційної скарги
02 червня 2023 року АТ "Універсал Банк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2022 року і постанову Харківського апеляційного суду від 03 травня 2023 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає
неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 11-404апп18 щодо суб`єктного складу, відповідно до якої належним відповідачем у таких справах, є особа, право на майно якої оспорюється, та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що дійсно мало місце продаж предмету іпотеки в процедурі банкрутства ОСОБА_2, однак під час розгляду скарги арбітражного керуючого продаж квартири визнано недійсним, що підтверджується ухвалою Господарського суду Харківської області від 05 березня 2019 року в справі № 5023/10616/11. Вказує, що встановлені обставини підтверджують незаконність переходу права власності на спірний об`єкт до ОСОБА_3, у зв`язку з чим АТ "Універсал Банк" має законні підстави на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Заявник вказує, що допущене позичальником порушення умов кредитного договору в цьому випадку є істотним та таким, що змінює обсяг прав банку та позбавляє його того, на що він розраховував при укладенні кредитного договору. Позбавлення іпотекодержателя права на звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості, яка в установленому порядку доведена, призводить до порушення співвідношення майнових прав сторін, що не узгоджується із загальними засадами цивільного законодавства, що закріплені в підпунктах 5 та 6 частини першої статті 3 ЦК України.За таких обставин суд зобов`язаний був встановити дійсні права і обов`язки сторін, які випливають з кредитного та іпотечного договорів, враховувати та перевірити, чи не позбавляє відмова у зверненні стягнення на предмет іпотеки позивача права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, враховуючи, що позичальник порушив кредитні зобов`язання й допустив заборгованість, що свідчить про порушення права кредитора діями відповідачів.
Рух справи у суді касаційноїі нстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у ційсправі та витребувано її матеріали із Дзержинського районного суду міста Харкова.
У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшла витребувана цивільна справа.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 11 березня 2008 року між ПАТ "ВТБ Банк" і ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит № 47Ф-СК-400 ДІУ, за умовами якого банк надав кредит у розмірі 557 000,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитом у строк та на умовах, визначених договором, а саме до 11 вересня 2038 року (т. 1, а. с. 7-11).
З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, того самого дня між ПАТ "ВТБ Банк" і ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 47Ф-СК-400 ДІУ/z1, за умовами якого останній передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що належала йому на праві приватної власності (т. 1, а. с. 12-17).
Постановою Господарського суду Харківської області від 06 березня 2012 року в справі № 5023/10616/11 фізичну особу - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено арбітражного керуючого та скасовано арешти, накладені на майно боржника і інші обмеження щодо розпорядження майном боржника (т. 2, а. с. 131-137).
За змістом цієї постанови спірна квартира перебувала в іпотеці згідно із зазначеним іпотечним договором від 11 березня 2008 року № 47Ф-СК-400 ДІУ/z1.
Спірна квартира була реалізована у ході проведення ліквідаційної процедури майна банкрута - ФОП ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 12 червня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Салигою Н. А., на підставі якого право власності на спірну квартиру перейшло до ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 103).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05 березня 2019 року в справі № 5023/10616/11 визнано недійсним аукціон з продажу майна банкрута ФОП ОСОБА_2, оформлений протоколом проведення аукціону від 30 березня 2012 року № 1, а саме: спірної квартири АДРЕСА_1 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 14 травня 2012 року № 363, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М., зазначеної квартири, укладеного на підставі протоколу проведення аукціону від 30 березня 2012 року № 1.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання (статі 15, 16 ЦК України).
Предметом спору у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру за договором іпотеки, укладеним між ПАТ "ВТБ Банк", правонаступником якого є АТ "Універсал Банк", та ОСОБА_2, яке відчужене в процесі ліквідаційної процедури боржника ФОП ОСОБА_2 .
Згідно з абзацом третім статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини першою статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
У разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою (частина перша статті 23 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до частин першої та четвертої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно зі статтею 4 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХП "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон № 2343-ХІІ), у редакції, чинній на час введення ліквідаційної процедури ФОП ОСОБА_2, було передбачено чотири судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника, мирова угода, санація (відновлення платоспроможності), ліквідаційна процедура. Кожна з цих процедур вводилася окремим судовим рішенням, зокрема, ліквідаційна процедура - постановою про визнання боржника банкрутом.
Відповідно до частин п`ятої, сьомої статті 48 Закону № 2343-ХІІ у зазначеній редакції з дня прийняття господарським судом постанови про визнання громадянина - підприємця банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: строки виконання зобов`язань громадянина - підприємця вважаються такими, що настали; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших фінансових (економічних) санкцій за всіма зобов`язаннями громадянина -підприємця; припиняється стягнення з громадянина - підприємця за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, а також за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян.
Постанова господарського суду про визнання громадянина - підприємця банкрутом та виконавчий лист про звернення стягнення на майно громадянина -підприємця направляються судовому виконавцю для здійснення реалізації майна банкрута.
Продажу підлягає все майно громадянина - підприємця, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси згідно з цим Законом.