ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2024 року
м. Київ
Справа № 146/569/22
Провадження № 51 - 6988 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника засудженої ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022020200000101 від 27 травня 2022 року, щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки смт. Вапнярка Томашпільського району Вінницької області, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1, проживаючої за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимої,
за ст. 186 ч. 4, ст. 125 ч. 1 КК України,
за касаційними скаргами захисника засудженої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ОСОБА_9 на вирок Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Томашпільського районного суду Вінницької області від 11 квітня 2023 року ОСОБА_6 засуджено:
- за ст. 125 ч. 1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень;
- за ст. 186 ч. 4 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. ст. 75, 76 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки і на неї покладено відповідні обов`язки.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 запобіжний захід не обирався.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати, пов`язані з проведенням експертизи в кримінальному провадженні в сумі 566 гривень 31 копійка.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.
27 травня 2022 року ОСОБА_6 близько 09 години 50 хвилин під час воєнного стану, який діє по всій території України з 24.02.2022 року та продовжений відповідно до Указу Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 до 23.08.2022 року, перебуваючи на території ринку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 помітила ОСОБА_10, яка стояла у черзі біля кіоску та до якої вона протягом довгого періоду часу має неприязне відношення.
Після чого ОСОБА_6, реалізуючи раптово виниклий умисел на відкрите викрадення майна потерпілої ОСОБА_10, підійшла ззаду до останньої та двома руками вирвала з її вух сережки, розпорядилась викраденим майном на власний розсуд, чим завдала потерпілій ОСОБА_10 матеріальну шкоду на суму 7010 гривень 67 копійок.
Крім того, 27 травня 2022 року близько 09 години 50 хвилин у ОСОБА_6 після того, як вона відкрито заволоділа парою золотих сережок ОСОБА_10 на території ринку, що розташований за адресою АДРЕСА_3, виник раптовий умисел на нанесення останній тілесних ушкоджень, реалізуючи який вона схопила ОСОБА_10 за праву руку і при нанесла останній три удари кулаком по обличчю, спричинивши їй тілесні ушкодження, які відносяться до легких тілесних ушкоджень
Вироком Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року задоволено апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_10, частково задоволено апеляційну скаргу з доповненнями прокурора ОСОБА_11, скасовано вирок Томашпільского районного суду Вінницької області від 11 квітня 2023 року відносно ОСОБА_6 в частині призначення покарання та ухвалено новий вирок. Вироком апеляційного суду ОСОБА_6 призначено за ст. 125 ч. 1 КК України покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, за ст. 186 ч. 4 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців. На підставі ст. 70, ст. 72 ч. 3 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців, а покарання у виді штрафу вказано виконувати самостійно.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 зазначено рахувати з дня її затримання на виконання вироку суду.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить змінити вирок апеляційного суду і призначити ОСОБА_6 за ст. 125 ч. 1 КК України покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, за ст. 186 ч. 4 КК України із застосуванням ст. 69 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням та покладенням на неї відповідних обов`язків. Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував належним чином усі обставини зазначеного кримінального провадження, що пом`якшують покарання ОСОБА_6, а саме її щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, та не враховано інші обставини, які пом`якшують її покарання, - публічне вибачення перед потерпілою у судовому засіданні 29 березня 2023 року, повне визнання вини, відшкодування (відсутність) шкоди, оскільки викрадені речі повернуто потерпілій, спроба виплати моральної шкоди, а також те, що злочин були вчинено внаслідок збігу тяжких особистих обставин. Також звертає увагу суду на дані про особу ОСОБА_6, яка раніше не притягувалась до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, має ряд важких хвороб та під час апеляційного перегляду перебувала на лікуванні, а також станом на час підготовки касаційної скарги проходила стаціонарне лікування в КНП "Київська клінічна лікарня № 7". За таких обставин захисник стверджує, що у суду апеляційної інстанції були підстави для застосування до ОСОБА_6 одночасно як положень ст. 69 КК України, так і ст. 75 КК України, що не заборонено законом України про кримінальну відповідальність та вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі є занадто суворим.
Прокурор у касаційній скарзі просить змінити вирок апеляційного суду та вказати про призначення ОСОБА_6 покарання за ст. 125 ч. 1 КК України у виді штрафу розміром 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, за ст. 186 ч. 4 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі та на підставі ст. 70, 72 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі. У решті вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 просить залишити без зміни.
Вважає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 404 ч. 2 КПК України вийшов за межі апеляційних вимог, оскільки призначив ОСОБА_6 остаточне покарання на підставі ст. 70, 72 КК України без застосування принципу поглинення менш суворого покарання у виді штрафу більш суворим у виді позбавлення волі, про застосування якого прокурор та потерпіла просили в апеляційних скаргах, чим погіршив становище ОСОБА_6 .
Також прокурор звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині вироку, хоч і погодився із судом першої інстанції щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69 КК України за вчинення злочину, передбаченого ст. 186 ч. 4 КК України, навівши відповідні мотиви такого рішення, проте в резолютивній частині вироку не послався на ст. 69 КК України, як на спеціальну норму, яка регулює правила призначення покарання нижчого від найнижчої межі, що встановлена в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.
За вказаних обставин прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що є підставою для зміни вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_6 .
Заперечень на касаційні скарги захисника та прокурора від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник в судовому засіданні вважав касаційну скаргу захисника обґрунтованою, просив її задовольнити, а касаційну скаргу прокурора вважав частково обґрунтованою.
Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу прокурора обґрунтованою частково та заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації її дій за ст. 186 ч. 4, ст. 125 ч. 1 КК України у касаційних скаргах не оспорюються.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.