ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2024 року
м. Київ
справа № 686/25175/23
провадження № 61-1927св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - адвоката Мартиненко Яни Петрівни на постанову Хмельницького апеляційного суду
від 16 січня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів:Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в якому просив розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2, зареєстрований Хмельницьким будинком урочистих подій 22 липня 1984 року (актовий запис № 752).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 листопада 2023 року відкрито провадження у цій справі.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 грудня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу залишено без розгляду.
Залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив із того, що в провадженні Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області перебуває справа № 686/11429/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, тобто, у провадженні цього суду вже перебуває справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 16 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 грудня 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, апеляційний суд виходив із того, щоу справі № 686/11429/23 позивачем є ОСОБА_2, а відповідачем - ОСОБА_1, тоді як у цій справі (№ 686/25175/23) позивачем є ОСОБА_1, а відповідачкою - ОСОБА_2, а тому у вказаних справах не співпадають сторони. Крім того, матеріали справи не містять даних щодо підстав позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, і суд першої інстанції не обговорював питання тотожності підстав цих двох позовів, а тому безпідставно застосував пункт 4 частини першої статті 257 ЦПК України і дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
У лютому 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду. Апеляційний суд не врахував, що суб`єктний склад у справі про розірвання шлюбу не може бути зміненим, предмет спору є однаковим, змінним у двох наявних в одному суді справах можуть бути лише підстави позову про розірвання шлюбу, тому існування двох ідентичних позовів з того ж самого предмету між тими самими особами (які не можуть бути змінені) на розгляді в одному суді є неприпустимим. Позов поданий ОСОБА_1 з порушенням норм цивільного процесуального права, а тому підлягає залишенню без розгляду, як правильно і було встановлено ухвалою суду першої інстанції. Задоволення апеляційної скарги лише ускладнило подальший розгляд справи, призвівши до того, що два ідентичних позови розглядатимуться одним судом одночасно.
Висновок суду апеляційної інстанції про те, що у вказаних справах не співпадають сторони, призводить до необхідності прийняття в обох справах судового рішення щодо розлучення сторін, оскільки виключає можливість суду у справі, яка буде розглядатись пізніше у часі, закрити провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України (набрання законної сили рішення суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав) після прийняття рішення щодо розлучення у справі, яка розглянеться у часі раніше.
ОСОБА_2 зазначає, що вонабажає розірвати шлюб та розділити спільно набуте майно, у зв`язку з чим вона пред`явила позов у справі № 686/11429/23, активно приймає участь у судових засіданнях та вчиняє дії для швидкого та ефективного вирішення спору.
У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мартиненко Я. П. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила змінити та доповнити мотивувальну частину постанови апеляційного суду.
Касаційна скаргамотивована тим, що постанова апеляційного суду є помилковою в частині її мотивування судом апеляційної інстанції.
Так, приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у справі № 686/11429/23 позивачем є ОСОБА_2 (дружина), а відповідачем ОСОБА_1 (чоловік), тоді як у цій справі позивачем є ОСОБА_1 (чоловік), а відповідачкою ОСОБА_2 (дружина), відтак у вказаних справах не співпадають сторони.
Отже, суд апеляційної інстанції вважав, що сторони у справах не співпадають ідеально (ідентично), а тому суд першої інстанції помилково застосував приписи пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України.
Проте саме з такими висновками суду апеляційної інстанції в повній мірі погодитись неможливо.
Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи апеляційної скарги про базові (основні) завдання цивільного судочинства, які превалюють над будь-якими іншими міркуваннями та про пропорційність цивільного судочинства (принцип пропорційності), а також питання надмірного формалізму та пуризму у питаннях залишення позову без розгляду.
Суд апеляційної інстанції проігнорував доводи апеляційної скарги щодо питання застосування принципу процесуальної економії у цивільному судочинстві, не оцінив дії учасників справи (відповідачки та її представника) на предмет зловживання процесуальними правами та створення штучних перешкод у своєчасному вирішенню спору та ефективному захисту прав та інтересів обох сторін (чоловіка та дружини).
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мартиненко Я. П. подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 .
У березні 2024 рокуОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Мартиненко Я. П., в якому просила відмовити у задоволенні цієї касаційної скарги.
Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мартиненко Я. П.
У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2024 року справу призначено до розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мартиненко Я. П. підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Європейський суд із прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства", заява № 4451/70).
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України).
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.