ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 906/481/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.
та представників
позивача: Закшевський О.С. (в режимі відеоконференції),
відповідача: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Закшевського Олексія Станіславовича
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2024
та рішення Господарського суду Житомирської області від 05.10.2023
у справі № 906/481/23
за позовом Фізичної особи-підприємця Закшевського Олексія Станіславовича
до Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання продовженим договору оренди,
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець Закшевський Олексій Станіславович звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання незаконним та скасування рішення №689 виконавчого комітету Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області від 16.02.2023 "Про відмову фізичній особі-підприємцю Закшевському Олексію Станіславовичу у продовженні договору оренди комунального майна від 29.04.2014 №105"; визнання продовженим договору оренди №105 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що перебуває у спільній власності територіальної громади селищ Новогуйвинської селищної ради від 29.04.2014 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 05.10.2023 (суддя Сікорська Н.А.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 (колегія суддів у складі: Філіпова Т.Л. - головуючий, Олексюк Г.Є., Гудак А.В.), у задоволенні позову відмовлено.
Судами обох інстанцій встановлено, що 29.04.2014 між Фізичною особою-підприємцем Закшевським Олексієм Станіславовичем (орендарем) та Новогуйвинською селищною радою (орендодавцем) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що перебуває у спільній власності територіальної громади селищ Новогуйвинської селищної ради №105.
Додатковою угодою №107 від 23.12.2014 сторони внесли зміни до п. 10.1 договору оренди, згідно з якою договір укладено строком на два роки і 360 днів, що діє з 29.04.2014 до 23.04.2017 включно.
Згідно з п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно вбудоване нежиле приміщення, надалі - майно, площею 69,7 кв.м, розміщене за адресою: смт. Гуйва, вул. Бердичівська, буд.2, на першому поверсі житлового будинку №2, що знаходиться на балансі Новогуйвинської селищної ради, вартість якого визначена відповідно до експертного висновку про оцінку згідно з актом інвентаризації (додаток №1) 84 599 грн.
Майно передається в оренду з метою розміщення крамниці-складу.
Відповідно до п. 10.5 договору у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п.10.5 договору).
Договір оренди №105 від 29.04.2014 неодноразово пролонгувався.
На думку сторін, черговий строк дії договору оренди №105 від 29.04.2014 спливав 12.04.2023.
03.01.2023 ФОП Закшевський О.С. звернувся до Новогуйвинської селищної ради із заявою, в якій, посилаючись на приписи ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", частину 6.1. Прикінцевих та перехідних положень Закону, п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", вказав, що договір №105 від 29.04.2014 вважається продовженим на період дії воєнного стану.
Листом від 08.02.2023 №05-18/184 Новогуйвинська селищна рада повідомила, що 01.02.2023 від старости Гуйвинського старостинського округу надійшло звернення про необхідність забезпечення старостату окремими приміщеннями для виконання службових обов`язків, в зв`язку з чим нежитлове приміщення може бути використане для власних потреб громади, а тому договір оренди №105 підлягатиме припиненню у зв`язку з завершенням терміну дії, на який його було укладено.
В матеріалах справи міститься копія доповідної старости Гуйвинського старостинського округу №03-08/21 від 01.02.2023, адресованої секретарю Новогуйвинської селищної ради, в якій повідомляється про необхідність забезпечення старостату окремим приміщенням.
Рішенням виконкому Новогуйвинської селищної ради №689 від 16.02.2023 відмовлено ФОП Закшевському О.С. у продовженні дії договору оренди від 29.04.2014 №105 у зв`язку з необхідністю використання орендованого майна для власних потреб Новогуйвинської селищної ради.
Пунктом 2 рішення №689 від 16.02.2023 вирішено припинити дію договору оренди з дати закінчення строку, на який його було укладено, а саме з 12.04.2023.
17.02.2023 Новогуйвинською селищною радою було проведено перевірку виконання умов договору оренди від 29.04.2014 №105, за результатами якої складено акт, яким ухвалено провести додаткове обстеження проведених орендарем поліпшень орендованого майна; вказано орендарю на необхідність надати селищній раді документи, підтверджуючі здійснені витрати на поліпшення приміщень, дозвільні документи, договір суборенди; орендарю забезпечувати страхування майна та його належний технічний стан, також забезпечувати виконання рішень співвласників житлового будинку, у разі їх прийняття.
Листом №05-19/316 від 01.03.2023 Новогуйвинська селищна рада повідомила ФОП Закшевського О.С. про прийняття виконавчим комітетом рішення № 689 від 16.02.2023 №689, яким відмовлено у продовженні дії договору оренди №105 від 29.04.2014. Дане рішення прийняте виконкомом у відповідності до рішень селищної ради від 15.06.2022 №1010, від 16.12.2021 №403 щодо здійснення повноважень місцевого самоврядування, яким селищна рада делегувала свої повноваження на управління майном територіальної громади виконавчому комітету.
15.03.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про скасування рішення виконкому з мотивів його невідповідності законодавству.
Листом від 23.03.2023 №065-18/427 відповідач на заяву позивача від 15.03.2023 повідомив, що підстави для скасування рішення виконкому від 16.02.2023 відсутні.
Заявою від 25.03.2023 ФОП Закшевський О.С. запропонував селищній раді перелік приміщень, які можуть бути використані для розміщення старостату Гуйвинського старостинського округу та просив визнати незаконним і скасувати рішення виконкому селищної ради від 16.02.2023 №689.
Позивач вважає рішення селищної ради від 15.06.2022 №1010, від 16.12.2021 №403 незаконними та оскаржує їх у адміністративному суді (справа №240/17165/23).
Вважаючи, що договір оренди №105 є автоматично продовженим, а рішення виконкому селищної ради про відмову в його продовженні - незаконним, ФОП Закшевський О.С. звернувся до суду з позовом у даній справі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що строк дії договору оренди №105 спливав під час дії воєнного стану, однак 14.04.2023, а не 12.04.2023. З матеріалів справи вбачається, що лист №05-19/316 від 01.03.2023 Новогуйвинською селищною радою був надісланий позивачу з дотриманням встановлених законом строків, а саме 02.03.2023. Згідно з даними офіційного сайту Укрпошти поштове відправлення прибуло на відділення отримувача 03.03.2023 та отримане позивачем лише 14.03.2023. Отже, у встановлений строк, визначений пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", орендаря було повідомлено належним чином про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Враховуючи викладене, дія договору оренди припинилася 14.04.2023 внаслідок закінчення строку, на який його було укладено. Стаття 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає підстави для відмови в пролонгації договору оренди, зокрема, якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача. Ураховуючи приписи частини 2 статті 2 цього Закону, якою встановлено, що передача в оренду майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону, положення закону щодо балансоутримувача мають бути застосовані і до власника майна. У даному випадку таке право було використано орендодавцем та реалізовано шляхом прийняття рішення виконавчим комітетом Новогуйвинської селищної ради від 16.02.2023 та надсилання орендарю відповідного повідомлення від 01.03.2023. Таким чином, у відповідача наявні правові підстави, які визначенні ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", для відмови у продовженні договору оренди, а тому рішення виконкому Новогуйвинської селищної ради від 16.02.2023 №689 не суперечить вимогам чинного законодавства та не порушує законні інтереси позивача, у зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно визначено дату закінчення договору оренди, у зв`язку з чим зроблено помилковий висновок про вчасне повідомлення відповідачем позивача про непродовження дії договору оренди та як результат - про дотримання відповідачем умов ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". При цьому судами не застосовано норми матеріального права, встановлені "Правилами надання послуг поштового зв`язку", затвер дженими Постановою КМУ від 05.03.2009 № 270. Також суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцін ки стосовно наявності чи відсутності істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договорів оренди, оскільки не з`ясували фактичних обставин необхідності використання спірних орендованих приміщень у власних потребах відповідача для розміщення старостату, які заінтересована сторона не могла передбачити в момент укладення спірного договору та чи можуть бути усунуті такі обставини після їх виникнення без використання цих спірних при міщень за наявності інших вільних приміщень. Також скаржник посилається на те, що судами залишено поза увагою, не досліджено та не надано належної оцінки доказу того, що оскаржуване Рішення-689 прийнято особою наділеною відповідними повноваженнями всупереч законодавства.
Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:
- п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України - судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.05.2023 у справі № 906/123/22, від 08.06.2023 у справі № 520/25250/21, від 12.04.2023 у справі № 917/565/22 та ухвалі від 22.08.2023 у справі № 906/128/22, від 17.05.2023 у справі 914/865/22;
- п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України - існує необхідність відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19, в яких зазначено: "... підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній за коном компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв ʼязку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів пози- вача у справі." Необхідність відступлення у даній справі від зазначеного висновку поля гає в наступному: у всіх зазначених постановах зазначеному висновку передує інший висновок про наступне: "Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крам або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і об ставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспо рюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.". В даному випадку, з матеріалів справи не вбачається захисту судами по рушеного та оспорюваного відповідачем права позивача з метою усунення негативних для нього наслідків припинення договору оренди у вигля ді відновлення порушеного права та охоронюваного законом інтересу на про довження договору оренди;
- п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України - судами не досліджено та не надано належної оцінки доказу того, що оскаржуване Рішення № 689 прийнято особою наділеною відповідними повноваженнями всупереч законодавства.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.04.2024 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 15.04.2024.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 15.04.2024 надійшов відзив на касаційну скаргу (сформований в ЄСІТС та 13.05.2024 в паперовій формі), у якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків. Також у відзиві відповідач просить розглядати скаргу без участі його представника.
У судовому засіданні 30.04.2024 оголошено перерву у справі до 14.05.2024.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від позивача 09.05.2024 надійшли пояснення щодо касаційної скарги.
Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідача 13.05.2024 надійшла заява про розгляд справи без його представника.
Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так скаржник вказує, що суди залишили поза увагою висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.05.2023 у справі № 906/123/22, від 08.06.2023 у справі № 520/25250/21, від 12.04.2023 у справі № 917/565/22 та ухвалі від 22.08.2023 у справі № 906/128/22, від 17.05.2023 у справі 914/865/22.
Колегія суддів одразу відхиляє посилання скаржника на неврахування висновків, викладених в ухвалі Верховного Суду від 22.08.2023 у справі № 906/128/22, оскільки підставою касаційного оскарження судових рішень у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а не ухвалі.
Верховний Суд зазначає, що майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, яке перебуває в державній та комунальній власності, регулює Закон України "Про оренду державного та комунального майна".
Судами встановлено, що на час укладення договору №105 від 29.04.2014 діяв Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-ХІІ.
На час виникнення спірних правовідносин діє Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ (далі - Закон №157-ІХ), який введено в дію з 01.02.2020.
Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №157-ІХ договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.
Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.
Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Отже, на правовідносини сторін, що виникли з договору оренди №105 від 29.04.2014 поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019.
Статтею 18 вказаного Закону визначено порядок продовження договору оренди.
У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався указами Президента України.
Пунктом 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, а саме щодо продовження договору оренди, зокрема щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.
Відповідно до вказаних положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №634 від 27.05.2022 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", яка набрала чинності 01.06.2022.
Пунктом 5 вищевказаної постанови визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не /застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
У п. 16 постанови №634 від 27.05.2022 передбачено орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови, починаючи з 24 лютого 2022 року.
Таким чином, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 продовження договору оренди державного та комунального майна, строк дії якого завершується у період воєнного стану, обумовлене відсутністю повідомлення балансоутримувача про непродовження договору оренди.
Стаття 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає підстави для відмови в пролонгації договору оренди, зокрема, якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача. Ураховуючи приписи частини 2 статті 2 цього Закону, якою встановлено, що передача в оренду майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону, положення закону щодо балансоутримувача мають бути застосовані і до власника майна.