ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 923/77/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом" (далі - АТ "Енергоатом", позивач) - Мітічкін А.С. (самопредставництво),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод крупних електричних машин" (далі - Завод, відповідач) - Доброва С.К. (адвокатка),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заводу
на рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2023 (головуючий - суддя Волков Р.В.) та
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 (головуючий - суддя Принцевська Н.М., судді: Діброва Г.І., Ярош А.І.)
та касаційну скаргу АТ "Енергоатом"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 (головуючий - суддя Принцевська Н.М., судді: Діброва Г.І., Ярош А.І.)
у справі за позовом АТ "Енергоатом"
до Заводу,
про стягнення 1 822 381,20 грн.
ВСТУП
Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача коштів.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. АТ "Енергоатом" звернулося до суду з вказаним позовом, який мотивовано наявністю підстав для стягнення з відповідача пені та штрафу, у зв`язку з несвоєчасним виконанням зобов`язань з поставки продукції за Договором поставки.
2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.10.2023 позов задоволено. Стягнуто з Заводу на користь АТ "Енергоатом" 1 310 065,20 грн пені, 512 316,00 грн штрафу та 27 335,72 грн витрат зі сплати судового збору.
2.2. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Завод подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 1 105 138,80 грн пені та 256 158,00 грн штрафу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 скасовано частково рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2023. Резолютивну частину рішення викладено в новій редакції. Позов задоволено частково. Стягнуто з Заводу на користь АТ "Енергоатом" 655 032,60 грн пені, 256 158,00 грн штрафу та 27 335,72 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг
3.1. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, сторони подали касаційні скарги.
3.2. Завод звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі №923/77/22 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 450 106,20 грн пені, а справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3.3. АТ "Енергоатом" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі №923/77/22 повністю та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2023.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Узагальнені доводи Заводу, викладені у касаційній скарзі на рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2023 та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024
4.1. З посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій:
- порушені норми процесуального права, а саме: статті 86, 237, частина п`ята статті 236, частина четверта статті 238, частина перша статті 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/8467/21, від 14.12.2021 у справі №910/19088/20, від 18.07.2018 у справі №758/824/17, від 03.04.2019 у справі №909/68/18, від 17.08.2022 у справі №757/37126/18;
- застосовані норми матеріального, а саме: частина четверта статті 612, частина друга статті 613 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частина шоста статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №923/123/18 та від 17.04.2018 у справі №910/17868/16.
4.2. З посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази.
5. Узагальнені доводи АТ "Енергоатом", викладені у поданій касаційній скарзі та в уточненій касаційній скарзі на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024
5.1. З посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, а саме: частину першу статті 233 ГК України та частину третьої статті 551 ЦК України та порушив норми процесуального права, а саме статтю 236 ГПК України, не врахувавши висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
5.2. З посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, обґрунтовував своє рішення практикою Верховного Суду з посиланням на постанови Верховного Суду від 29.12.2021 у справі № 910/3716/21, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 28.06.2022 у справі № 902/653/21, від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18, від 08.05.2018 у справі № 924/709/17, від 11.02.2020 у справі № 911/867/19, від 25.02.2020 у справі № 910/2542/19, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21 та тим, що суд першої інстанції безпідставно не скористався своїм правом, передбаченим статтею 233 ГК України та статтею 551 ЦК України, не врахував обставини справи, які йому надавали право на зменшення розміру штрафних санкцій та не зменшив їх. Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції мав відступити від висновків Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України (у вищезгаданих постановах), оскільки зазначена судова практика не може бути застосована у цій справі, оскільки вона не є тотожною/схожою/подібною до зазначеної справи.
5.3. З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про те, що на сьогоднішній день відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, а саме: коли суд апеляційної інстанції, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, виходив виключно зі своїх міркувань, а не досліджував обставини, які б ґрунтувались на вимогах статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України у питанні використання наданого права у зменшенні розміру штрафних санкцій; чи є правомірним часткове скасування рішення суду першої інстанції з підстав встановлення обставин, які були заявлені стороною тільки на стадії апеляційного розгляду (без пояснення стороною про неможливість їх заявлення у суді першої інстанції); чи є правомірним часткове скасування рішення суду першої інстанції, з підстав того, що суд не скористався правом, передбаченим статтею 233 ГК України та статтею 551 ЦК України, при тому, що питання зменшення розміру штрафних санкцій розглядалось на стадії апеляційного розгляду справи.
6. Позиції учасників справи
6.1. АТ "Енергоатом" у відзиві на касаційну скаргу Заводу, заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення.
6.2. Завод у відзиві на касаційну скаргу АТ "Енергоатом" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи їх необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін.
7. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7.1. Позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, 22.04.2019 укладено Договір поставки № 53-129-01-19-01856 (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1. якого постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, поставити електродвигуни 0,4 кВ власного виробництва для потреб ВП "Южно-Українська АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом", а покупець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити.
7.2. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2020, а в частині оплати за поставлену продукцію до повного розрахунку (пункт 10.1. Договору).
7.3. Згідно з пунктом 1.2. Договору найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено у Специфікації, яка є невід`ємною частиною Договору.
7.4. Сума Договору становить 7 318 800,00 грн (пункт 3.1. Договору).
7.5. За умовами пункту 4.2. Договору покупець зобов`язаний оплатити продукцію протягом 30 робочих днів з моменту підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції.
7.6. Відповідно до пункту 5.1. Договору строк поставки продукції зазначено у Специфікації. За погодженням з покупцем допускається дострокова поставка продукції та поставка продукції партіями.
7.7. Поставка продукції згідно з Специфікацією здійснюється автотранспортом постачальника на умовах DDP склад вантажоодержувача згідно Інкотермс 2010, склад вантажоодержувача (Южноукраїнське відділення ВП "Складське господарство": 55000, Україна, Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ). Постачальник не пізніше, ніж за 3 дні до відвантаження продукції, письмово повідомляє покупця про заплановану дату поставки продукції із зазначенням номенклатури, вартості та кількості одиниць партії продукції, що поставляється (пункт 5.2. Договору).
7.8. Пунктом 5.4. Договору передбачено, що датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача.
7.9. Належне виконання постачальником свого зобов`язання щодо поставки продукції відповідної якості та кількості підтверджується підписанням сторонами акту приймання-передачі продукції (абз. 4 пункту 5.8. Договору).
7.10. У відповідності з підпунктами 6.3.2., 6.3.3. пункту 6.3. Договору постачальник зобов`язався забезпечити поставку продукції у строки, встановлені договором, та забезпечити відповідність якості продукції, що поставляється, умовам договору.
7.11. Згідно з пунктом 7.2. Договору за порушення строку поставки продукції за договором постачальник зобов`язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1 % вартості непоставленої в строк продукції за кожний день прострочення, але не більше 30% вартості несвоєчасно поставленої продукції. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення виконання зобов`язання. За прострочення поставки продукції понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості несвоєчасно поставленої продукції.
7.12. Додатком № 1 до Договору є Специфікація № 1, згідно з якою сторони погодили строк поставки електродвигунів у кількості 6 шт. на загальну суму 7 318 800,00 грн: з 01.01.2020 по 31.01.2020.
7.13. Відповідно до видаткової накладної № 414 від 31.07.2020 відповідач поставив позивачу електродвигуни у кількості 3 шт. на суму 3 659 400,00 грн.
7.14. Згідно з видатковою накладною № 405 від 27.07.2020 відповідач поставив позивачу електродвигуни у кількості 3 шт. на суму 3 659 400,00 грн.
7.15. Позивач направив відповідачу претензію № 1777/51 від 11.02.2021, якою вимагав сплатити неустойку на загальну суму 1 822 381,20 грн за порушення строків поставки за Договором.
7.16. У відповідь на претензію відповідач направив позивачу листа № 09/86 від 24.03.2021, в якому зауважив, що його вина у порушенні строків поставки продукції відсутня.
8. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
8.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2024 для розгляду касаційної скарги Заводу у справі № 923/77/22 визначено колегію суддів у складі: головуючої судді - Малашенкової Т.М., суддів Бенедисюка І.М., Ємця А.А.
8.2. Ухвалою Верховного Суду від 01.04.2024 відкрито касаційне провадження у справі №923/77/22 за касаційною скаргою Заводу на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
8.3. Згідно з протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 26.03.2024 для розгляду касаційної скарги АТ "Енергоатом" у справі № 923/77/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуюча,судді: Бенедисюк І.М., Ємець А.А.
8.4. Ухвалою Верховного Суду від 10.04.2024 відкрито касаційне провадження у справі №923/77/22 за касаційною скаргою АТ "Енергоатом" на підставі пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
8.5. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.6. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
9. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
9.1. Предметом касаційного перегляду за касаційною скаргою Заводу є рішення Господарського суду Одеської області від 10.10.2023 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі №923/77/22 в частині задоволених позовних вимог про стягнення 450 106,20 грн пені. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується.
9.1.1. Предметом касаційного перегляду за касаційною скаргою АТ "Енергоатом" є постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі №923/77/22, якою частково скасовано рішення суду першої інстанції та резолютивну частину рішення викладено в новій редакції, відповідно до якої позов задоволено частково та стягнуто з Заводу на користь АТ "Енергоатом" 655 032,60 грн пені, 256 158,00 грн штрафу та 27 335,72 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
9.2. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
9.3. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
9.4. Так, обґрунтовуючи свої вимоги, Завод у касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи №923/77/22 допустили порушення вимог статей 86, 237, частини п`ятої статті 236, частини четвертої статті 238, частини першої статті 282 ГПК України, а також не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/8467/21, від 14.12.2021 у справі №910/19088/20, від 18.07.2018 у справі №758/824/17, від 03.04.2019 у справі №909/68/18, від 17.08.2022 у справі №757/37126/18. Крім того, зазначає, що судами застосовані норми матеріального, а саме: частина четверта статті 612, частина друга статті 613 ЦК України та частина шоста статті 193 ГК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №923/123/18 та від 17.04.2018 у справі №910/17868/16.
9.5. Зі свого боку АТ "Енергоатом" у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, а саме: частину першу статті 233 ГК України та частину третьої статті 551 ЦК України та порушив норми процесуального права, а саме статтю 236 ГПК України, не врахувавши висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.
9.6. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
9.7. При цьому, колегія суддів зазначає, що саме скаржники у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1 та частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.
9.8. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
9.9. Водночас наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали б бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
9.10. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд першої чи апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
9.11. Що ж до визначення подібних правовідносин як за пунктом 1, так і за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
9.12. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
9.13. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
9.14. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
9.15. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
9.16. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
9.17. Так, Верховний Суд у постанові від 16.11.2022 у справі №910/8467/21, де предметом позову є продовження договору оренди, зазначив, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
9.18. Верховний Суд, у постанові від 14.12.2021 у справі №910/19088/20, де предметом позову є визнання договору укладеним, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив про порушення судами попередніх інстанцій приписів законодавства, зокрема статей 236, 238, 282 ГПК України, оскільки суди у судових рішеннях не надали належної оцінки доводам позивача та наведеним ним в обґрунтування своїх позовних вимог нормам права, та не навели належних мотивів щодо відхилення таких доводів та незастосування норм права, на які посилався позивач. Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій припустились порушень норм процесуального права, дійшовши передчасних та недостатньо обґрунтованих висновків в частині встановлення відсутності підстав для сплати відповідачем пайового внеску та укладення відповідного договору з позивачем.
9.19. У справі №758/824/17 розглядалися позовні вимоги про визнання електронних торгів недійсними. У постанові від 18.07.2018 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, виклав висновок про те, що "… апеляційний суд у порушення підпунктів б) і в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України, згідно з якою постанова суду апеляційної інстанції складається, у тому числі з мотивувальної частини із зазначенням: доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; розписавши фактичні обставини справи формально послався на те, що позивачі повинні були довести належними та допустимими доказами, що: а) унаслідок спірних електронних торгів відбулось порушення вимог Порядку реалізації арештованого майна, б) ці порушення вплинули на результат торгів, в) їх права та законні інтереси порушені. Після цього зазначив, що позивачі цих підстав не довели. Тобто апеляційний суд, не даючи правової оцінки наведеним доводам і наданим позивачами доказів, формально послався лише на те, що позивачі не довели своїх порушених прав. Отже, апеляційний суд не здійснив юридичної оцінки усіх фактичних обставин справи та доводів позивачів та обмежився лише формальними висновками про те, що позивачі не подали суду доказів на підтвердження своїх позовних вимог".
9.20. Верховний Суд, у постанові від 03.04.2019 у справі №909/68/18, де предметом позову є визнання укладеною додаткової угоди до договору купівлі-продажу, скасовуючи судове рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначив про те, що суд апеляційної інстанції надав оцінку спірним правовідносинам по суті позовних вимог, не дослідив чи мали місце обставини, на які посилаються сторони у справі та заявник апеляційної скарги та які були встановлені судом першої інстанції, якими доказами вони підтверджуються, чи є такі докази належними та допустимими, не надав оцінки поясненням сторін у справі та заявника апеляційної скарги по суті заявленого позову. Мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції не містить мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив приймаючи нове рішення по суті позовних вимог про відмову у їх задоволенні, а її зміст стосується лише оцінки впливу прийнятого у справі рішення на права заявника апеляційної скарги.
9.21. У справі №757/37126/18 розглядалися позовні вимоги про захист прав споживачів та стягнення коштів. У постанові від 17.08.2022 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу, трьох процентів річних, нарахованих на заборгованість за договорами банківського вкладу, та пені і направляючи справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанцій, виклав висновок про те, " Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо".
9.22. У справі № 923/123/18, де предметом позову є стягнення пеня за порушення строків виконання зобов`язання з поставки товару та штраф за прострочення виконання зобов`язання з поставки товару понад 10 календарних днів, на постанову Верховного Суду від 05.03.2019, на яку міститься посилання у касаційній скарзі, касаційна інстанція скасувала судові рішення попередніх судових інстанцій, справу направила на новий розгляд, зазначивши, що, розглядаючи позов, суди дійшли протилежних висновків щодо задоволення позовних вимог. Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги частково, оскільки дійшов висновку про те, що відповідач допустив порушення виконання зобов`язання з поставки товару за біржовим договором у визначені договором строки, однак порушив зазначене зобов`язання після спливу строку, на який виконання такого зобов`язання було відстрочене у зв`язку із простроченням кредитора. За висновком суду апеляційної інстанції, підстави для задоволення позову відсутні, оскільки відповідач взагалі не порушив зобов`язання з поставки товару у визначені договором строки, тобто прострочення боржника не настало у зв`язку з тим, що зобов`язання не могло бути виконане відповідачем внаслідок прострочення кредитора (позивача), який не вчинив дій, встановлених договором, до вчинення яких відповідач не міг виконати своєчасно свій обов`язок з поставки товару. Отже, суди, ухваливши по суті спору різні рішення, разом з цим дійшли однакового висновку про те, що у спірних правовідносинах, які склались між сторонами у справі з приводу виконання умов укладеного між ними біржового договору поставки зерна врожаю 2017 року від 02.12.2016 № 2353Ф, мало місце прострочення кредитора (позивача). Однак, як наголосив Верховний Суд, суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином погоджені сторонами в біржовому договорі умови поставки та, зокрема, умови поставки ЕХW Інкотермс-2010. У зв`язку з цим суди не з`ясували з достовірністю, чи існувала у відповідача можливість виконати обов`язок з поставки товару на визначений в договорі базис поставки (зерновий склад) у визначені договором строки, враховуючи відсутність у нього офіційного повідомлення покупця про зміну базису поставки. У зв`язку з цим, суди не надали належну оцінку обставині того, що відповідачем, як поклажодавцем, та ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", як зерновим складом, укладено договір складського зберігання зерна від 03.07.2017 № 4-ЗБ/2017, а також не з`ясували відповідного до умов зазначеного договору, чи мав відповідач як поклажодавець можливість на підставі цього договору передати зерно на зберігання на зерновий склад, визначений сторонами біржового договору базисом поставки, незалежно від того, чи був укладений договір складського зберігання таким зерновим складом і наступним покупцем зерна.
9.23. У справі №910/17868/16, на постанову Верховного Суду від 17.04.2018 в якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався спір про стягнення збитків і штрафу на підставі статей 193, 224 ГК України, статей 509, 525, 526, 530, 610, 612, 631, 651 ЦК України. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором на проектно-вишукувальні роботи у частині вчасного виконання підрядних робіт. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, визнали недоведеною наявність правових підстав для стягнення з відповідача спірних збитків і неустойки. Господарські суди установили відсутність усіх складових цивільного правопорушення у діях відповідача, що є обов`язковою умовою для покладення на відповідача відповідальності у виді відшкодування збитків. Судами було установлено, що вини відповідача у несвоєчасному виконанні зобов`язань немає; неналежне виконання відповідачем умов спірного договору не є наслідком протиправних дій або його бездіяльності, оскільки у цьому випадку мало місце прострочення самого кредитора (позивача). Водночас господарськими судами не установлено причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, що унеможливлює висновок про обґрунтованість позову.
9.24. У справі №910/6046/16 за про стягнення коштів, Верховний Суд у постанові від 17.05.2018 дійшов висновку, що відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій. Касаційний суд вказав, що суд апеляційної інстанції повно перевірив та надав оцінку усім доводам відповідача щодо наявності обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідком чого дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій не спростовують та відхилені як необґрунтовані.
9.25. Водночас, предметом позову у справі № 923/77/22, яка переглядається, є стягнення пені та штрафу, у зв`язку з несвоєчасним виконанням зобов`язань з поставки продукції за Договором поставки.