ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2024 року
м. Київ
справа № 686/16707/18
провадження № 61-13274св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_2,
позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
відповідачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_1, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 квітня 2022 року у складі судді Стефанишина С. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 листопада 2022 року у складі колегії суддів Талалай О. І., Корніюк А. П., Ярмолюка О. І.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання квартири спільною частковою власністю та реєстрацію права власності на квартиру.
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю квартири.
Позов мотивував тим, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно він є власником квартири АДРЕСА_1 . 14 травня 2018 року при зверненні до нотаріуса з метою укладення договору купівлі-продажу квартири, отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що необхідно отримати згоду дружини на відчуження квартири.
Вважає спірну квартиру особистою приватною власністю, оскільки 09 січня 2006 року його батько ОСОБА_3 уклав договір на дольову участь у будівництві квартири АДРЕСА_1 . З метою виплати батьком повної вартості спірної квартири він продав належну йому на праві власності квартиру на АДРЕСА_2 . 01 липня 2007 року ОСОБА_3 видана довідка про виплату вартості квартири АДРЕСА_1 у повному обсязі. 10 липня 2007 року він уклав з батьком договір відступлення права вимоги, за яким він набув майнові права на вказану квартиру і 25 червня 2009 року зареєстрував право власності на нерухоме майно.
Позивач просив суд визнати його особистою приватною власністю квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року, позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 84,3 кв. м, житловою площею 51,4 кв. м.
Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції не містить аналізу доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про те, що спірне майно набуло статусу індивідуального майна саме позивача. Апеляційний суд, даючи оцінку окремим доказам, не звернув належної уваги на аргументи відповідача про те, що підставою для набуття у власність спірної квартири був договір про дольову участь в будівництві житла від 09 січня 2006 року № 111/92, предметом якого було фінансування квартири АДРЕСА_1, загальною площею 84,78 кв. м, укладений між ТОВ "Хмельницькбудінвест" та ОСОБА_1 .
Апеляційний суд предметно не дослідив, який з двох наявних у справі договорів про дольову участь у будівництві житла від 09 січня 2006 року № 111/92, предметом якого було фінансування квартири АДРЕСА_1, загальною площею 84,78 кв. м, які укладені ТОВ "Хмельницькбудінвест" окремо з ОСОБА_1 та з ОСОБА_3, був підставою для оформлення права власності на квартиру за позивачем.
Апеляційний суд оцінки доказам у справі не надав, не з`ясував причин і часу укладення одночасно двох договорів про дольову участь в будівництві житла від 09 січня 2006 року № 111/92, предметом якого було фінансування спірної квартири, з різними особами.
Апеляційний суд не звернув уваги, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування. У позовній заяві позивач стверджував, що на придбання спірної квартири він використав кошти, отримані від продажу іншої належної йому квартири. Проте ці доводи суди не перевірили як і не дослідили доказів на їх підтвердження чи спростування, не відобразили це в оскаржуваних рішеннях.
У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання квартири спільною частковою власністю та реєстрацію права власності на квартиру.
Зустрічний позов мотивовано тим, що з 17 жовтня 1998 року по 17 липня 2018 року ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . За час шлюбу за спільні кошти фінансували будівництво квартири АДРЕСА_1 відповідно до договору № 111/92 на дольову участь в будівництві житла від 09 січня 2006 року. Договір був укладений чоловіком в інтересах сім`ї і квартира є спільною сумісною власністю подружжя. 05 серпня 2020 року без її згоди ОСОБА_1 за договором дарування відчужив вказану квартиру батькові ОСОБА_3 . А тому, ОСОБА_2 вважає, що вона вправі вимагати витребування квартири з чужого незаконного володіння.
Тому ОСОБА_2 просила суд:
- витребувати з чужого незаконного володіння на її користь і ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 84,3 кв. м;
- визнати вказану квартиру спільною частковою власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та зареєструвати право власності за нею та ОСОБА_1 по частині квартири за кожним.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 квітня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на частку трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
В решті вимог зустрічного позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що наявність в інвентарній справі правовстановлюючих документів та відсутність в ній укладеного договору відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор ОСОБА_3 за договором на дольову участь в будівництві житла від 09 січня 2006 року № 111/92 уступив новому кредитору ОСОБА_1 право на дольову участь в будівництві квартири АДРЕСА_1 свідчить, що первинний договір на будівництво житла укладений одним з подружжя в інтересах сім`ї та сплачений за спільні кошти та на переконання суду підтверджує придбання та належність спірної квартири до спільної власності.
Укладений договір відступлення прав вимоги між батьком - ОСОБА_3 та сином - ОСОБА_1 укладений не в інтересах сім`ї та розцінюється судом, як спосіб ухилення або уникнення сторонами від поділу спірної квартири в подальшому.
Квартира АДРЕСА_1 є спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та придбана за спільні кошти подружжя. Оскільки спірна квартира є спільною власністю сторін, виходячи із рівності часток майна дружини та чоловіка, за ОСОБА_2 слід визнати право власності на частку вказаної квартири.
Суд вважав, що позивач за первісним позовом не надав доказів, що спірна придбана за його особисті кошти, тому суд дійшов до висновку про необґрунтованість первісних позовних вимог.
Вимоги зустрічного позову про витребування спірної квартири із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 не підлягають до задоволення в цій частині так, як суд не встановив порушення прав ОСОБА_2, тому в їх задоволенні відмовлено за недоведеністю.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 квітня 2022 року у частині задоволення позовних вимог за зустрічним позовом про визнання квартири спільною частковою власністю і реєстрацію права власності на квартиру скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання квартири спільною частковою власністю та реєстрацію права власності на квартиру відмовлено.
У решті рішення суду залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2 488,69 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції у частині відмови в позові ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.
Разом з тим, рішення суду у частині задоволення позовних вимог за зустрічним позовом про визнання квартири спільною частковою власністю і реєстрацію права власності на квартиру не відповідає вимогам закону, оскільки зі змісту позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що вимоги про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя вона не заявляла, а просила визнати квартиру спільною частковою власністю ОСОБА_1 та її, а тому суд вийшов за межі позовних вимог та ухвалив рішення про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
Вимоги про визнання квартири спільною частковою власністю та реєстрацію права власності на частину квартири задоволенню не підлягають, оскільки встановлено, що за договором дарування від 05 серпня 2020 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, а право власності ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна зареєстровано 05 серпня 2020 року, тобто на час розгляду справи і натепер квартира є власністю ОСОБА_3 .
У позові про витребування квартири позивачу за зустрічним позовом відмовлено і рішення суду у цій частині не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом скасувати, прийняти у вказаній частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо витребування майна скасувати та задовольнити у вказаній частині позовні вимоги.
У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині встановлення судами обставин у справі. В решті рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_3, витребувано її із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2
24 лютого 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
В касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 344/1044/16-ц, згідно якого суд апеляційної інстанції на підставі часини четвертої статті 367 ЦПК України може вийти за межі доводів і вимог апеляційної скарги лише в інтересах апелянта. Сутність такого тлумачення і правозастосування частини четвертої статті 367 ЦПК України зводиться до того, що інші учасники справи, які не подали апеляційну скаргу, але висловили свої заперечення щодо рішення суду першої інстанції під час судового процесу в апеляційній інстанції, позбавляються можливості справедливого судового захисту порушеного права, і при наявності порушення та (або) неправильного застосування норм матеріального права судом першої інстанції, позбавлені можливості захисту такого права, незважаючи на об`єктивне бачення суду неправильного застосування такої норми матеріального права. Частина четверта статті 367 ЦПК України не містить обмеження щодо захисту судом апеляційної інстанції прав учасників справи, які не подали апеляційну скаргу або у відкритті апеляційного провадження за їх апеляційною скаргою було відмовлено, за умови, що суд першої інстанції неправильно застосував норму матеріального права і таке неправильне застосування є явним з точки зору матеріального права.
У касаційній скарзі зазначається, що висновок суду першої інстанції про передчасність подання вимоги про витребування квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 і відмова у задоволенні цієї вимоги є такими, що не відповідають обставинам справи. Суд першої інстанції не виходив за межі позовних вимог.
В касаційній скарзі ОСОБА_3 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що спірна квартира ніколи не належала до спільної власності подружжя. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виплати коштів за спірну квартиру за спільні кошти подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_3, який повністю сплатив дольову участь у фінансуванні квартири за умовами договору від 09 січня 2006 року № 111/92 на дольову участь в будівництві житла. ОСОБА_2 не вкладала кошти на дольову участь в будівництві спірного житла.
В оскаржуваних судових рішеннях вказано, що факт укладення договору дарування від 05 серпня 2020 року свідчить про намір позивача за первісним позовом ухилитись від поділу спільного майна подружжя, договір укладено не в інтересах сім`ї, що розцінюється як ухилення або уникнення сторонами від поділу спірної квартири, проте вказане спростовується матеріалами справи.
Доводи відзивів на касаційні скарги
У березні 2023 року ОСОБА_3 надіслав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 у якому просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.
У березні 2023 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 у якому просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи