ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 184/358/21
провадження № 61-5908св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Пророка В. В.
суддів Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Олійник А. С., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Покровського міського нотаріального округу Бойко Лариса Петрівна,
розглянув в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Покровського міського нотаріального округу Бойко Лариса Петрівна, про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року у складі колегії суддів: Тимченко О. О., Мірути О. А., Хейло Я. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила: визнати договір дарування від 24 вересня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Бойко Л. П., серія та
номер 2372, недійсним; скасувати державну реєстрацію права власності за індексним номером 48835143 про право власності ОСОБА_3 на будинок АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області ухвалою від 22 червня 2022 року під головуванням судді Томаша В. І. позов ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації права власності, залишив без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач та її представник, які були належним чином повідомлені, повторно не з`явились в судове засідання, поважних причин неявки не повідомили, клопотання про розгляд справи за їх відсутності не надавали.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 22 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
Ухвалу Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2022 року скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Приймаючи постанову про скасування ухвали місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що сторона позивача повідомляла суд про причини неявки в судове засідання, мотивуючи таку неявку воєнним станом.
Судове засідання, призначене на 22 червня 2022 року, позивач просив відкласти у зв`язку з відпусткою її представника. Тобто, позивач повідомив суд про причини неявки у судове засідання.
Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції в умовах воєнного стану в Україні допустив надмірний формалізм при розгляді справи, внаслідок чого, оскаржуваною ухвалою позивач у справі була позбавлена доступу до правосуддя. Крім того, залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції не врахував рекомендації Ради суддів України від 02 березня 2022 року щодо розгляду справ під час воєнного стану, та запровадження воєнного стану у країні, оскільки з матеріалів справи не випливає, що розгляд даної справи є невідкладним, про свідчать, в тому числі й неодноразові клопотання сторін про відкладення розгляду справу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року в якій просила оскаржену постанову скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.
У поданій касаційній скарзі заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на ту обставину, що на території м. Покров Дніпропетровської області, де знаходиться Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області бойові дії не велися та не ведуться. Ця територія не перебуває під обстрілами.
Аргументом касаційної скарги також є те, що суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові 22 березня 2023 року у справі № 755/21179/21, від 11 січня 2023 року у справі № 500/3032/18, від 12 січня 2023 року у справі № 205/3009/16, від 14 лютого 2023 року у справі № 947/15909/21, від 29 липня 2021 року у справі № 359/7882/19, від 12 серпня 2022 року у справі
№ 686/32906/19, від 10 лютого 2022 року у справі № 756/16448/18, від 20 червня
2022 року у справі № 607/2015/17, від 30 червня 2022 року у справі № 461/1190/21, від 14 травня 2021 року у справі № 523/15493/18, від 06 квітня 2023 року у справі
№ 9901/345/21.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому у липні 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Позивач зазначає, що після оголошення у країні воєнного стану 22 березня 2022 року представник позивача ОСОБА_4 подала заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із оголошенням у країні воєнного стану.
22 червня 2022 року ОСОБА_4 подала заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням у відпустці. Проте, в цей же день, місцевий суд, вирішуючи питання про поважність/неповажність причин відсутності сторін у судових засіданнях, суд постановив ухвалу про залишення позову без розгляду.
Додатково вказує, що на території Дніпропетровської області продовжується ведення активних бойових дій, а та території м. Покровська внаслідок ворожих обстрілів були руйнування будинків.
Таким чином місцевий суд допустив надмірний формалізм, що призвело до невиправданого обмеження позивача доступу до суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 05 червня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу № 184/358/21 з місцевого суду.
26 червня 2023 року справа № 184/358/21 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 08 квітня 2024 року справу призначив до розгляду колегією у складі п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Осман проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Креуз проти Польщі"
від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).