ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2024 року
м. Київ
справа № 159/4956/21
провадження № 61-2573 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2022 року у складі судді Бойчука П. Ю. та постанову Волинського апеляційного суду від 29 листопада
2022 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Федонюк С. Ю., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банка "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк")
про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони відчуження нерухомого майна, скасування запису в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та скасування запису в Державному реєстрі іпотек.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 29 березня 2007 року
між нею ( ОСОБА_1 ) та банком було укладено кредитний договір
№ VOKVGK00001300, за яким вона отримала споживчий кредит у розмірі
13 500,00 доларів США для придбання житла під 0,84 % місячних (10,08 % річних), кінцевий термін повернення - 29 березня 2027 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30 березня
2007 року між ними було укладено договір іпотеки, за яким вона передала банку
в іпотеку квартиру, загальною площею 24,2 кв. м, житловою площею 15,4 кв. м, розташовану у АДРЕСА_1, яка належить їй на праві приватної власності.
У квітні 2015 року банк звернувся до Ковельського міськрайонного суду Волинської області з позовом до неї про стягнення заборгованості
за вищезазначеним кредитним договором. Вона, у свою чергу, у травні 2015 року подала до суду зустрічний позов до АТ КБ "ПриватБанк", в якому просила визнати недійсними кредитний договір та договір іпотеки, застосувати наслідки недійсності правочину.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 вересня 2016 року у справі № 159/2146/15-ц у задоволенні первісного позову банка
та у задоволенні її зустрічного позову було відмовлено. Вказане судове рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 06 лютого 2017 року.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В.,
Сімоненко В. М., Фаловської І. М., від 26 вересня 2018 року касаційну скаргу
АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 06 лютого 2017 року в частині вирішення позовних вимог банка про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано. Справу у цій частині направлено до апеляційного суду на новий розгляд. Її касаційну скаргу залишено без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови
у задоволенні поданого нею зустрічного позову залишено без змін (провадження № 61-20113св18).
Постановою Волинського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 вересня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову банка про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано. Позов АТ КБ "Приватбанк" у цій частині задоволено, стягнуто з неї на користь АТ КБ "Приватбанк" 11 838,94 доларів США заборгованості за кредитним договором, що станом на 06 квітня 2015 року складало 275 847,30 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І., Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., ОСОБА_3., від 24 березня 2021 року її касаційну скаргу задоволено, постанову Волинського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року скасовано, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області
від 07 вересня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову банка
про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено в силі (провадження № 61-1364св19).
Зазначена постанова Верховного Суду набрала законної сили з моменту
її прийняття, тому скасована нею постанова апеляційного суду втратила законну силу та не підлягала виконанню.
Позивач уважала, що факт відсутності в неї заборгованості за вказаним кредитним договором установлено в судовому порядку. У неї відсутні перед банком боргові зобов`язання за кредитним договором. Указане є підставою для визнання припиненою й іпотеки, що виникла на підставі вищезазначеного договору іпотеки квартири.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати припиненою іпотеку, що виникла на підставі договору іпотеки квартири від 30 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області (далі - приватний нотаріус) Ваврищук В. С., зареєстрованого у реєстрі за номером 462;
- зняти заборону відчуження нерухомого майна, а саме квартири, загальною площею 24,2 кв. м, житловою площею 15,4 кв. м, яка знаходиться
по АДРЕСА_1 ;
- скасувати запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 4732399 від 30 березня 2007 року;
- скасувати запис у Державному реєстрі іпотек № 4732459 від 30 березня
2007 року.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня
2022 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду
від 29 листопада 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції,
з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, врахував преюдиційні обставини, встановлені судами при розгляді справи № 159/2146/15-ц за позовом банка до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, застосування наслідків недійсності правочину (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 24 березня 2021 року у вищевказаній справі (провадження № 61-1364св19) вказав, що банк на момент звернення
до суду з відповідним позовом не мав права вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. У вказаній справі
у відповідача була відсутня прострочена заборгованість за кредитним договором на момент звернення банку до суду з цим позовом, тобто банк звернувся до суду передчасно.
Разом із цим, указаним судовим рішенням було встановлено відсутність лише простроченої заборгованості на момент подання банком позову, а не відсутність
у позичальника зобов`язань по договору в цілому.
ОСОБА_1 не довела виконання нею договору, сплату платежів за цим договором в повному обсязі (тіло кредиту, проценти тощо). Відповідно до виписки, наданої банком та не спростованої ОСОБА_1, в останньої існує несплачений залишок тіла кредиту у розмірі 8 183,29 доларів США.
Відповідно до положень Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється, зокрема, в разі припинення основного зобов`язання на підставі його виконання. Законодавець не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних
із припиненням іпотеки, оскільки іпотека за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконання основного зобов`язання. Оскільки строк кредитного договору та договору іпотеки
не закінчився, основне зобов`язання позивача не припинено шляхом його повного виконання, то відсутні правові підстави для припинення іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункти 1,
3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 24 лютого 2023 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_3., судді, які входять до складу колегії: Дундар І. О., Антоненко Н. О.
Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року клопотання ОСОБА_1
про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено
ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій. Відкрито касаційне провадження у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалах Верховного Суду від 13 березня 2023 року
та від 25 квітня 2023 року, витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного суду від 23 квітня 2024 року № 581/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку зі звільненням
у відставку судді ОСОБА_3 .
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті вирішення спору, не врахували відповідну судову практику Верховного Суду.
Суд першої інстанції помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Суди відмовили у задоволенні позову на підставі оцінки виписки по кредиту, яку надано банком. Проте, вказаний документ
не є належним доказом у справі. Відповідна виписка не є первинним фінансовим документом, вона не є доказом існування заборгованості, зазначені у ній відомості не відповідають дійсності.
Вказує на відсутність правового висновку Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності врахування як доказів наявності заборгованості лише первинних фінансових документів, що є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (частина п`ята статті 403 ЦПК України).
При цьому суди не врахували преюдиційний зв`язок указаної справи зі справою
№ 159/2146/15-ц за позовом банка до неї про стягнення заборгованості
за кредитним договором, за її зустрічним позовом до АТ КБ "ПриватБанк"
про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, застосування наслідків недійсності правочину. Банк звернувся до суду з вищевказаним позовом у справі № 159/2146/15-ц у квітні 2015 року. З цього часу закінчився строк кредитування, банк позбавлений права нараховувати проценти та інші платежі
за договором. Факт відсутності заборгованості за кредитним договором встановлено постановою Верховного Суду у вищевказаній справі від 24 березня 2021 року (провадження № 61-1364св19).
Оскільки зобов`язання за кредитним договором припинені, то наявні підстави
для визнання припиненою й іпотеки, якою забезпечено виконання припинених кредитних зобов`язань.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин,
на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду
з позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони відчуження нерухомого майна, скасування запису в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та скасування запису
в Державному реєстрі іпотек. Позивач уважала, що зобов`язання за кредитним договором припинені, а відтак наявні підстави для визнання припиненою
й іпотеки.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,
а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно
до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється
від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право
на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше