ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2024 року
м. Київ
справа № 464/3434/19
провадження № 61-10491св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Львівська міська рада, Перша львівська державна нотаріальна контора, Шоста львівська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2023 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Львівської міської ради, Першої львівської державної нотаріальної контори, Шостої львівської державної нотаріальної контори про визнання протиправною та скасування ухвали, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, і остаточно просила:
- визнати протиправною та скасувати ухвалу 17 сесії 4 скликання Львівської міської ради від 20 жовтня 2005 року № 2596 в частині надання ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4610136800:03:006:0038, серія ЯД № 501053, виданий Львівським міським управлінням земельних ресурсів 28 лютого 2007 року;
- визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 28 жовтня 2014 року, видане державним нотаріусом Шостої Львівської державної нотаріальної контори та зареєстроване в реєстрі за № 3-885.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що їй на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 03 грудня 2001 року, згідно з яким, ОСОБА_4 (мати позивача) подарувала їй житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами за зазначеною адресою, який розташований на земельній ділянці площею 1 611,3 кв. м по фактичному користуванню.
Відповідачами при проведенні приватизації за ОСОБА_3 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, було порушено її право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, оскільки частина земельної ділянки, на якій знаходиться належна їй на праві власності господарська будівля, передана у власність ОСОБА_3, що у подальшому перейшла у власність ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Сихівський районний суд міста Львова рішенням від 20 липня 2021 року відмовив у задоволенні позову.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що при розгляді справи не встановлено, що Львівська міська рада при прийнятті оспорюваної ухвали діяла поза межами своїх повноважень з порушенням вимог закону, а також порушенням земельних прав позивача; позивачем не обґрунтовано, а під час розгляду справи не встановлено порушення відповідачами Шостою львівською держаної нотаріальною конторою та Першою львівською державною нотаріальною конторою, які вчиняли нотаріальні дії, прав позивача; оскільки не встановлено підстав для скасування ухвали Львівської міської ради в частині надання земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_3, тому відсутні підстави для задоволення вимог про скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та свідоцтва про право на спадщину за заповітом як похідних вимог.
Львівський апеляційний суд постановою від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 20 липня 2021 року скасував та прийняв нову постанову про задоволення позову.
Визнав протиправною та скасував ухвалу 17 сесії 4 скликання Львівської міської ради від 20 жовтня 2005 року № 2596 в частині надання ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнав недійсним та скасував державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4610136800:03:006:0038, серія ЯД № 501053, виданий 28 лютого 2007 року ОСОБА_3
Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 28 жовтня 2014 року, видане державним нотаріусом Шостої львівської державної нотаріальної контори та зареєстроване в реєстрі за № 3-885, ОСОБА_2 на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 0,10 га, кадастровий номер 4610136800:03:006:0038, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що позивач є власником будинку з належними до нього господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 03 грудня 2001 року, який розташований на земельній ділянці площею 1 611,3 кв. м; вказана земельна ділянка на підставі рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих від 23 грудня 1958 року "Про розгляд матеріалів по обміру земель по кварталах" була залишена в користуванні попереднього власника ОСОБА_4 ; з 23 грудня 1958 року земельна ділянка за зазначеною адресою з користування як ОСОБА_4, так і ОСОБА_5 не вилучалася, межі земельних ділянок, відведених для обслуговування вищезазначених будинків, не змінювались, в інших розмірах не були погоджені; висновком будівельно-технічної експертизи від 19 грудня 2018 року № 3769 встановлено, що межа проходить по господарській споруді ОСОБА_1 .
Короткий зміст та узагальнені доводи осіб, які подали касаційній скарги
Від ОСОБА_2 у липні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального прав, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Від Львівської міської ради у серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального прав, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2022 року у справі № 619/1415/19, від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, від 25 жовтня 2022 року у справі № 307/2175/15, від 02 березня 2020 року у справі № 464/6276/16, від 20 липня 2022 року у справі № 683/2422/19, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17.
Висновок судової будівельно-технічної експертизи від 19 грудня 2018 року № 3769 є неналежним та недопустимим доказом в розумінні статей 76-78 ЦПК України, оскільки не містить інформації щодо предмета доказування, складений з порушенням встановленого порядку.
Проведена експертиза є односторонньою, необ`єктивною та необґрунтованою за відсутності необхідного обсягу землевпорядних документів.
Заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не узгоджуються із способом захисту прав на земельну ділянку, визначеним статтею 152 ЗК України; позивач не довела, що вона є землекористувачем або власником земельної ділянки; не надала доказів порушення її права відповідачами; дій щодо обміру земельної ділянки на АДРЕСА_1 ніколи не проводила, земельна ділянка у визначеному земельним законодавством не сформована, її межі не визначені в натурі на місцевості.
Суд не розглянув питання застосування позовної давності, про що було заявлено відповідачами під час розгляду справи в суді першої інстанції.
21 липня 2016 року ОСОБА_1 зверталася до Сихівського районного суду міста Львова з адміністративним позовом (справа № 464/5847/16-а) про скасування ухвали сесії Львівської міської ради від 20 жовтня 2005 року № 2596, а позовна вимога про визнання протиправною та скасування цієї ухвали подана до суду в рамках розгляду справи № 464/3434/19 12 серпня 2019 року, тобто з пропуском передбаченого законом строку на оскарження.
У касаційній скарзі Львівська міська рада як на підставу оскарження судового рішення посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2022 року у справі № 619/1415/19, від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, від 25 жовтня 2022 року у справі № 307/2175/15, від 02 березня 2020 року у справі № 464/6276/16, від 20 липня 2022 року у справі № 683/2422/19, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17.
Апеляційний суд ухвалив рішення без повного дослідження усіх доказів, що мають значення у справі, а також встановив обставини, що мають суттєве значення для справи на підставі недопустимого доказу; не встановив, що позовні вимоги не узгоджуються із способом захисту прав на земельну ділянку, визначеним статтею 152 ЗК України.
Позивач не довела, що вона є землекористувачем або власником земельної ділянки; суд не розглянув питання застосування позовної давності, про що було заявлено відповідачами.
Відзив на касаційні скарги іншими учасниками справи не подано
Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 07 серпня 2023 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребував її матеріали із Сихівського районного суду міста Львова.
Справа № 464/3434/19 надійшла до Верховного Суду 08 вересня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 07 серпня 2023 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою Львівської міської ради.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
Згідно з архівним витягом з рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 23 грудня 1958 року № 1353 "Про розгляд матеріалів по обміру земель по кварталах" виконком Львівської міської ради вирішив залишити в користуванні земельні ділянки відповідно до існуючих норм за землекористувачами в таких розмірах - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) земельну ділянку загальною площею користування 1 513,8 кв. м, а ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ) загальною площею користування 1 611,3 кв. м.
Межі земельних ділянок, відведених для обслуговування вищезазначених будинків, ніколи не змінювались та в інших розмірах не були погоджені.
Між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 08 травня 1961 року було укладено договір міни будинковолодіннями, згідно з яким ОСОБА_4 отримала право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_6 - право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 є власником будинку з належними до нього господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 03 грудня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гавриловою В. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 3751, за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 зазначений житловий будинок, який належав дарувальнику на підставі договору міни від 08 травня 1961 року.
Згідно з пунктом 2 зазначеного договору житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами розташований на земельній ділянці площею 1 011,3 кв. м (по фактичному користуванню).
Відповідно до довідки Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 31 січня 2023 року № 319 зазначена у договорі дарування від 02 грудня 2001 року за реєстраційним № 3751 площа земельної ділянки 1 011,3 кв. м є помилковою, оскільки згідно з архівними даними за будинком на АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка площею 1 611,3 кв. м.
Вказане також підтверджується архівними витягами від 23 грудня 2004 року та від 04 листопада 2016 року.
Ухвалою 17-ої сесії 4-го скликання Львівської міської ради від 20 жовтня 2005 року № 2596 у власність ОСОБА_3 передано земельну ділянку площею 0,1000 га для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 .
28 лютого 2007 року на підставі вищезазначеної ухвали ОСОБА_3 видано державний акт на право власності серія ЯД № 501053 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 4610136800:03:006:0038.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 28 жовтня 2014 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом та став власником спірної земельної ділянки.
Згідно з висновком експерта № 20-2259 судово-почеркознавчої експертизи, складеним 20 жовтня 2020 року експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз на виконання ухвали Сихівського районного суду міста Львова від 12 лютого 2020 року, підпис у акті встановлення і узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_3 від 19 серпня 2004 року виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.
Відповідно до висновку експерта № 3769 судової будівельно-технічної експертизи, складеного 19 грудня 2018 року Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз на виконання заяви ОСОБА_1, фактичне (на даний час) землекористування земельною ділянкою АДРЕСА_1 в частині межування з земельною ділянкою № АДРЕСА_1 не відповідає даним, що відображені на генеральному плані земельної ділянки 1959 року, генплані-схемі земельної ділянки 17 листопада 1968 року та плані земельної ділянки, що відображений в технічному паспорті від 25 листопада 1992 року.
Розташування межі земельної ділянки АДРЕСА_1 відповідно до державного акта серії ЯД № 501053 в частині межування з земельною ділянкою № 101-a передбачає накладання частини земельної ділянки № АДРЕСА_1 на частину земельної ділянки № АДРЕСА_1, що не відповідає розмірам, конфігурації та місцю розташування межі по фактичному користуванню та межі, яка відображена на генеральному плані земельної ділянки 1959 року, генплані-схемі земельної ділянки 17 листопада 1958 року та плані земельної ділянки, що відображена в технічному паспорті від 25 листопада 1992 pоку.
Межа земельної ділянки № АДРЕСА_1 (зі сторони земельної ділянки 101-а) відповідно до державного акта проходить (перетинає) по господарських будівлях, що розташовані на ділянці АДРЕСА_1 та майже впритул проходить біля стіни будинку № 101-a, захоплює прохід (стежку), яка сполучає частину земельної ділянки, де розташовані будівлі і частину ділянки, що нижче будинку, а також захоплює фактичну огорожу (див. таблицю 1 додаток 2 до висновку). По розмірах, конфігурації та за місцем розташування межа між будинковолодіннями 101 та 101-а за даними державного акта не відповідає розмірам, конфігурації та місцем розташування межі по фактичному користуванню, а також не відповідає розмірам, конфігурації та місцем розташування "історичної" межі, зазначеної на генеральному плані земельної ділянки 1959 року, генплані-схемі земельної ділянки 17 листопада 1958 року та плані земельної ділянки, що відображена в технічному паспорті від 25 листопада 1992 року.
При такому розташуванню межі, як зазначено в державному акті, для будинковолодіння АДРЕСА_1 -a не буде можливості ведення відповідного догляду та обслуговування житлового будинку та будівель, які розташовані на земельній ділянці № АДРЕСА_1, матиме місце відсутність проходу на нижню частину ділянки, що суперечить вимогам пункту 3.25* ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" та пункту 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій".
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України та частиною першою статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Аналогічні приписи містяться і у статті 1 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданнями земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами ЗК України.
Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.