ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2024 року
м. Київ
справа № 759/21429/19
провадження № 61-11493св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Дванадцята київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня
2023 року під головуванням судді Ключника А. С. та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової Т. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Дванадцята київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3, про визнання заповіту недійсним,
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом в якому просила суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 15 квітня
2016 року на ім`я ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Мельник М. П. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних лій за № 7-420 (№ 58863045 у спадковому реєстрі).
Свої позовні вимоги мотивувала тим, що з 23 серпня 1980 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_5, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Після смерті чоловіка відкрилась спадщина. Спадкоємцями першої черги були позивач та мати чоловіка - ОСОБА_4 .
10 липня 2003 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла все майно, що їй належало на день смерті в рівних долях ОСОБА_1 та рідній сестрі
ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.
Позивач і ОСОБА_3 звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та дізнались про існування іншого заповіту, складеного ОСОБА_4 15 квітня 2016 року на ім`я ОСОБА_2 .
Зазначає, що ОСОБА_4 в останні роки життя страждала віковим склерозом, не сприймала дійсних подій, протягом тривалого часу і до дня смерті перебувала на обліку у невропатолога та психіатра, а тому, на переконання позивача, не могла у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 14 березня 2023 року у задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний суд постановою від 14 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року залишив без змін.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказував на відсутність належних та допустимих доказів, які підтверджують, що спадкодавець ОСОБА_4 на момент укладення заповіту, через власний психічний та емоційний стан не усвідомлювала значення своїх дій. Заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та змісту, викладений у вигляді письмового документа, підписаний безпосередньо заповідачем у присутності нотаріуса, посвідчений нотаріусом, який перевірив дієздатність заповідача і з`ясував його дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок його смерті.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Лавренчук М. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду
м. Києва від 14 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду
від 14 червня 2023 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Представник заявника вказує, що суди не врахували правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц,
від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 06 травня 2020 року у справі
№ 755/1750/19, від 19 травня 2021 року у справі № 755/16507/19, від 29 квітня
2020 року у справі № 757/23700/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі
№ 438/732/14-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 686/3392/16-ц.
Представник заявника також зауважує, що мотивувальні частини оскаржених судових рішень не містять обґрунтування відмови у задоволенні клопотання позивача про необхідності проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.
Також суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання від 14 березня
2023 року про допит яких був погоджений ухвалою від 24 лютого 2021 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому у жовтні 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Дехтярьов Є. В. у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість її аргументів.
Вказує, що висновок експертизи, яка була проведена на стадії розгляду справи судом першої інстанції є належним та допустимим доказом.
Експертиза у справі призначалась та була проведена на підставі клопотання сторони позивача. Жодних клопотань про допит свідків або долучення певних документів понад ті, що вже були витребувані та досліджені судом, перед безпосереднім проведенням експертизи позивач не заявляв.
Сторона позивача під час судового засідання у суді першої інстанції заявляла усне клопотання про призначення у справі у задоволенні якого суд відмовив. Згодом таке саме клопотання також було заявлене стороною позивача у суді апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги, проте у його задоволенні також було відмовлено через необґрунтованість.
Враховуючи, що всі клопотання сторони позивача про витребування доказів та допит свідків були заявлені та задоволені судом перед проведенням експертизи, повторні клопотання позивача є нічим іншим як невмотивованою та безпідставною незгодою з судовим рішенням, а також спробою затягти розгляд справи і здійснити необґрунтовану ревізію рішень судів першої та апеляційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 27 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Святошинського районного суду м. Києва.
05 жовтня 2023 року цивільна справа № 759/21429/19 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
15 квітня 2016 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла все майно, що їй належало на день смерті ОСОБА_2 (а. с. 44, том 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.
22 травня 2019 року Дванадцята київська державна нотаріальна контора відкрила спадкову справу № 732/2019 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2
ОСОБА_4 (а. с. 193, том 1).
22 травня 2019 року із заявою про прийняття спадщини після смерті
ОСОБА_4 звернулась ОСОБА_2 (а. с. 194, том 1).
01 серпня 2019 року із заявою про прийняття спадщини після смерті
ОСОБА_4 звернулась ОСОБА_3 (а. с. 217, том 1).
19 вересня 2019 року із заявою про прийняття спадщини після смерті
ОСОБА_4 звернулась ОСОБА_1 (а. с. 225, том 1).
Згідно висновку судово-психіатричного експерта від 24 листопада 2022 року № 777, складеного експертами Державної установи "Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України", ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, на час складання та підписання спірного заповіту на ім`я ОСОБА_2, посвідченого 15 квітня 2016 року державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори, за своїм психічним станом була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 69-80, том 2).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до визначення, яке міститься в статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказано, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.
Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.