ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 травня 2024 року
м. Київ
справа № 755/3702/17
провадження № 61-750св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 30 березня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № k2u4AW01170264, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 23 020 дол. США терміном до 27 березня 2014 року. Виконання зобов`язань за цим договором забезпечено договором поруки від 30 березня 2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_2 .
Оскільки позичальник свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, а саме не здійснював щомісячне погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та іншими витратами згідно з умовами договору, станом на 16 січня 2017 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 3 810,83 дол. США, погашення якої боржник та його поручитель проігнорували за направленими їм письмовими вимогами від 06 лютого 2017 року.
За таких обставин АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість у розмірі 3 810,83 дол. США, яка складається з:
1 733,16 дол. США - тіло кредиту;
1 669,25 дол. США - відсотки за користування кредитом;
158,42 дол. США - комісія за користування кредитом;
250 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
У червні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду зустрічний позов до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором, визнання припиненими правовідносин за договорами поруки та застави, стягнення коштів.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що крім кредитного договору та договору поруки для забезпечення виконання зобов`язань позичальника 30 березня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 з письмової згоди ОСОБА_2 укладено договір застави рухомого майна № k2u4AW01170264, предметом якого є автомобіль марки "Opel", 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Під час дії кредитного договору позичальник належним чином виконував його умови, однак банк неправильно інформував боржника про розподіл щомісячних платежів, у зв`язку з чим позичальник сплатив зайві кошти на погашення кредиту.
Наданий банком розрахунок заборгованості містить недостовірні відомості, технічні помилки, суперечить умовам кредитного договору та розрахунковим касовим документам, а тому є неналежним доказом наявності заборгованості за кредитом. Зокрема, банк в порушення вимог закону та умов укладеного кредитного договору безпідставно збільшив тіло кредиту на 1 000 дол. США; не врахував внесені платежі за чотири місяці на загальну суму 1 410,49 дол. США; безпідставно збільшив розмір відсоткової ставки, який не погоджувався з позичальником; провів невірне нарахування пені; зарахував кошти в рахунок винагороди за обслуговування кредиту (комісії), що порушує права позивачів як споживачів банківських послуг.
Вказують, що кредит був повністю погашений 23 травня 2013 року платежем у розмірі 1 500 дол. США. Більше того, після цього виник надлишок сплачених коштів (переплата) в сумі 298 дол. США, але оскільки банк погрожував забрати автомобіль (предмет застави), позичальник здійснив ще шість платежів, які кредитор без відповідної підстави прийняв. Загалом переплата за кредитом складається з 3 298,04 дол. США та 872 дол. США незаконно утриманої після 16 жовтня 2011 року винагороди (комісії 0,31 %), що разом становить 4 170,14 дол. США, які у порядку статті 1212 ЦК України підлягають стягненню з банку.
Позивачі за зустрічним позовом уважають, що договір поруки від 30 березня 2007 року є припиненим на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України з огляду на те, що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя. Відповідно до платіжних документів ОСОБА_1 виконав зобов`язання з погашення кредитної заборгованості та сплати пов`язаних з кредитом платежів відповідно до умов, передбачених кредитним договором, і це виконання прийняте кредитором, у зв`язку з чим відповідно до вимог статей 598, 599 ЦК України є припиненими права і обов`язки сторін, що складають зміст зобов`язальних правовідносин за відповідним договором. Згідно із частиною першою статті 559, частиною першою статті 593 ЦК України з припиненням основного зобов`язання, забезпеченого заставою або порукою, також припиняється порука і право застави рухомого майна.
За таких обставини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили:
- визнати припиненими зобов`язання позичальника за кредитним договором від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264 у зв`язку з їх належним виконанням;
- визнати припиненими правовідносини за договором поруки від 30 березня 2007 року та договором застави рухомого майна від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264;
- стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в розмірі 3 298,04 дол. США та незаконно утриману після 16 жовтня 2011 року винагороду на загальну суму 872 дол. США, що разом складає 4 170,14 дол. США, що еквівалентно 109 280,24 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року в задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.
Визнано припиненим зобов`язання за кредитним договором від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264, укладеним між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 .
Визнано договір застави рухомого майна від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, припиненим.
Визнано поруку за договором поруки від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264, укладеним між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, припиненою.
Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 170,14 дол. США як переплату за виконання зобов`язань за кредитним договором від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264, укладеним між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, не встановивши порушень умов кредитного договору та взявши до уваги факт виконання вимог банку щодо сплати заборгованості за кредитом, зробив висновок, що в процесі виконання умов договору банком допущено помилку в розрахунках, безпідставно та з порушенням вимог закону здійснено нарахування простроченої суми боргу за тілом кредиту, відсотками, ставка за якими була підвищена кредитором без згоди позичальника, та комісії (винагороди), що фактично призвело до надлишку сплачених коштів, які підлягають стягненню з кредитора на користь позичальника як безпідставно набуті в заявленому у зустрічному позові розмірі (4 170,14 дол. США), а тому суд уважав відсутніми підстави для стягнення кредитної заборгованості з відповідачів за первісним позовом. Оскільки ОСОБА_1 безпідставно сплатив кошти на погашення кредитної заборгованості, районний суд вирішив стягнути з банку на користь позичальника зайво сплачені ним кошти у порядку статті 1212 ЦК України.
Визнавши факт повного виконання зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, суд уважав наявними підстави для припинення договору застави рухомого майна та договору поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково; рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня 2020 року змінено, четвертий абзац його резолютивної частини викладено в такій редакції:
"визнати заставу за договором застави рухомого майна від 30 березня 2007 року № k2u4AW01170264, укладеним між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, припиненою;
в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін."
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про неправомірність рішення банку щодо збільшення відсоткової ставки за кредитом в односторонньому порядку. АТ КБ "ПриватБанк" неправомірно нарахувало відсотки за користування кредитом після спливу строку дії кредитного договору (до 16 січня 2017 року) в розмірі 1 697,16 дол. США.
Банк безпідставно нарахував комісію за кредитне обслуговування у розмірі 158,42 дол. США, не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надавались позичальнику. Комісія в межах позовних вимог банку до стягнення не підлягає з тих підстав, що її нарахування здійснювалось після закінчення строку дії кредитного договору. Також, відповідно до вимог Закону України "Про захист прав споживачів" умови кредитного договору про нарахування комісії за обслуговування кредиту є нікчемними, а тому здійснені ОСОБА_1 платежі на погашення комісії, безпідставно нараховані банком на підставі нікчемних умов кредитного договору, підлягали зарахуванню у рахунок погашення інших платежів за кредитом.
Банк не довів достовірність нарахування пені на підставі пункту 4.1 кредитного договору, оскільки матеріали справи не містять доказів, що відповідач порушив зобов`язання, передбачене цим договором, щодо своєчасної сплати щомісячних внесків на погашення кредиту. При цьому відповідачем було надано належні та допустимі докази (чеки, квитанції, виписки), які свідчать про відсутність порушеного зобов`язання на день закінчення дії кредитного договору.
Встановивши відсутність заявленої суми заборгованості за кредитним договором станом на 16 січня 2017 року з урахуванням сплачених протягом всього періоду кредитування позичальником коштів, які кредитором неправомірно зараховувались на відшкодування витрат/збитків банку, прострочених пені, комісії (винагороди), збільшених відсотків та заборгованості за тілом кредиту, апеляційний суд погодився з висновком районного суду про відсутність підстав для солідарного стягнення кредитної заборгованості з відповідачів та як наслідок вважав обґрунтованим висновок суду про стягнення на користь ОСОБА_1 переплачених коштів за кредитом.
Суд першої інстанції помилково визначив у резолютивній частині рішення такий спосіб захисту прав та інтересів позивача за зустрічним позовом як припинення договору застави рухомого майна.
Зважаючи на встановлений факт виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі та відсутності обґрунтованої заборгованості за ним зобов`язання за договором поруки від 30 березня 2007 року є припиненими на підставі частини першої статті 559 ЦК України.
Постановою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року про відмову в задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № k2u4AW01170264 від 30 березня 2007 року та в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення коштів скасовано. Справу в зазначеній частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року в частині задоволення зустрічних позовних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання зобов`язань за договором кредиту, застави рухомого майна та за договором поруки припиненими скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання зобов`язань за договорами кредиту, застави рухомого майна та за договором поруки припиненими.
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що, зробивши висновок про недоведеність позовних вимог щодо заборгованості за тілом кредиту, апеляційний суд послався на висновок експерта від 31 жовтня 2019 року № 1296/19-72, який проведений без включення в обрахунок заборгованості суми 6 470,84 дол. США на сплату страхових платежів, передбачених пунктами 2.1.3., 2.2.7. договору.
Апеляційний суд не з`ясував дотримання сторонами виконання пунктів 2.1.3, 2.2.7 кредитного договору (доручення позичальником банку щорічно перераховувати необхідну суму коштів для сплату чергових страхових платежів відповідно до договорів страхування).
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за користування кредитом припинилося 27 березня 2014 року. Натомість розмір відсотків розраховано до 16 січня 2017 року. Апеляційний суд не встановив загальний залишок заборгованості або її відсутність за відсотками станом на 28 березня 2014 року.
Кредитний договір № k2u4AW01170264 між сторонами укладено 30 березня 2007 року під час дії редакції Закону № 1023-XII, норми якого прямо не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом. ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог про визнання недійсними умов кредитного договору, якими передбачена сплата комісії. Підстав для нікчемності таких умов кредитного договору не встановлено.
З огляду на це, суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок про те, що внесені ОСОБА_1 платежі як сплата комісії підлягали зарахуванню у рахунок погашення загальної суми заборгованості.
Банк звернувся до суду з первісним позовом у березні 2017 року. Пред`явивши у червні 2017 року зустрічний позов про визнання зобов`язань за договорами кредиту, поруки та застави припиненими, позивачі обрали неналежний спосіб захисту, оскільки ефективний захист права може бути забезпечений у межах розгляду первісного позову банку про стягнення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня 2020 року в частині вирішення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення коштів, а також в частині розподілу судових витрат скасовано.
Відмовлено у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що банк не обґрунтував належним чином своїх тверджень щодо наявності заявленої ним заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором. Підстави позову мотивовані незаконним збільшенням відсотків, нарахуванням відсотків та комісії, здійснених вже після закінчення дії договору, обрахуванням пені, відсотків та комісії за договірний період на суму основної заборгованості, дійсність та належність якої не доведено. Банк не врахував частину сплачених позичальником платежів і навпаки, врахував оплату страхових платежів, факт яких не було доведено.
В свою чергу відповідачі не довели наявності переплати за кредитом, оскільки всі обрахунки з цього приводу здійснювалися відповідно до неналежним чином доведеної суми заборгованості за кредитом. Крім того така позиція відповідачів ґрунтується на твердженні про незаконність нарахування та стягнення комісії за кредитом за весь час дії кредитного договору. З цих же підстав не враховано наявний у справі висновок експерта №1296/19-72 від 31 жовтня 2019 року.
Суд апеляційної інстанції роз`яснював сторонам можливість (і доцільність) здійснення нового розрахунку стану платежів за кредитом або ініціювати призначення та проведення по справі нову судової експертизи, однак експертиза не була проведена.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
12 січня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року, у якій просили її скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким частково задовольнити зустрічний позов та стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 3 363,33 дол. США. Стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати на загальну суму 32 018,93 грн, на користь ОСОБА_2 - 640,00 грн.
Підставами касаційного оскарження заявники зазначають застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, від 25 квітня 2018 року у справі № 1522/18417/12-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5268/16-ц(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував усталену судову практику щодо тлумачення принципу рівності учасників договору в сфері споживчого кредитування та всебічності, повноти оцінки доказів, їх зв`язків, відносин і залежностей.
За відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є "слабкою стороною" у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Суд апеляційної інстанції мав врахувати висновок від 31 жовтня 2019 року № 1296/19-72, не обґрунтував належними чином мотиви відхилення його як доказу.
Позивачі за зустрічним позовом не стверджували про відсутність у банку права нараховувати комісію з дати укладення кредитного договору, а вважали незаконними її нарахувавння з моменту набрання 16 жовтня 2011 року чинності змін до Закону України "Про захист прав споживачів".
Суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо фундаментальних аспектів верховенства права, одним з яких є принцип правової визначеності який вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами, їх рішення не викликали сумнівів, враховували юридичні наслідки та були ефективними.
Результат застосування судами принципу процесуальної економії не має порушувати права сторони спору та унеможливлювати захист такою стороною своїх прав в процесі розгляду спору виключно у межах вимог одного учасника. Принципу процесуальної економії не має звужувати право сторони на позов та/або ігнорувати його. Статтями 4, 193 ЦПК України встановлено право сторони подати зустрічний позов.
Апеляційний суд не оцінив юридичних наслідків, які спричинить неможливість відповідача застосувати обраний спосіб захисту за умови фактичного встановлення судами порушення права сторони та робить неможливим швидке поновлення порушених прав відповідача.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від АТ КБ "ПриватБанк" до суду не надходив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2024 року поновлено ОСОБА_1, ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 березня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № k2u4AW01170264, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит строком до 27 березня 2014 року у розмірі 23 020 дол. США на такі цілі:
- купівля автомобіля у сумі 16 218 дол. США шляхом перерахування на поточний рахунок АСФ "Бліц-Авто" АТ "УкрАвто" № НОМЕР_2 в АТ "Брокбізнесбанк";