ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 травня 2024 року
м. Київ
справа № 761/29679/18
провадження № 61-14960св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачі: Київська міська рада, Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
позивач за зустрічним позовом - Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,
треті особи за зустрічним позовом: Київська міська рада, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (відділ опіки та піклування),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє Шнайдер Сергій Володимирович, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у складі колегії суддів Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О., Шебуєвої В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю.
Позов обґрунтовано тим, що вона працювала на посаді двірника у Житлово-експлуатаційній конторі № 1001 (далі - ЖЕК № 1001) Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора "Михайлівська" далі - КП "Житлово-експлуатаційна контора "Михайлівська"). У зв`язку з відсутністю в неї та членів її сім`ї житла за усним розпорядженням начальника ЖЕК № 1001 Мошковського О. А. у листопаді 2005 році вона вселилася до квартири АДРЕСА_1, в якій проживає на час подання позову.
Враховуючи, що з 2005 року вона добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується вказаною квартирою, утримує її, позивачка просила суд визнати за нею право власності на спірну квартиру на підставі статті 344 ЦК України.
Короткий зміст позовних вимог зустрічного позову
У жовтні 2018 року Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: Київська міська рада, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (відділ опіки та піклування), про виселення без надання іншого жилого приміщення.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_2, який визнаний аварійним, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва. Відповідачі за зустрічним позовом самоправно зайняли квартиру АДРЕСА_3 в цьому будинку, тому вони підлягають виселенню без надання іншого приміщення, на підставі статті 116 ЖК України.
З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) просив виселити ОСОБА_1, малолітнього ОСОБА_2, 2006 року народження, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, малолітніх ОСОБА_6, 2008 року народження, та ОСОБА_7, 2013 року народження, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які безпідставно вселилися та проживають у квартирі АДРЕСА_1, без надання іншого житла.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Зустрічний позов Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції в частині вимог позову ОСОБА_1 мотивовано тим, що, заявляючи вимоги про визнання права власності на спірну квартиру за набувальною давністю, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона з листопада 2005 року добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується вказаною квартирою, утримує її, однак ці обставини не дають підстав визнати за нею право власності на указане майно згідно з положеннями статті 344 ЦК України.
Посилання ОСОБА_1 на факт безперервного користування нею з 2005 року спірним житлом не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю. Користування позивачкою спірною квартирою з дозволу начальника ЖЕК № 1001 Мошковського О. А., про що зазначає позивачка, не містить ознак безтитульного володіння квартирою, що є необхідною обставиною для правильного застосування статті 344 ЦК України. Місцевий суд зазначив про відсутність у діях позивачки ознак добросовісності, оскільки вона не могла не знати про належність спірної квартири територіальній громаді м. Києва.
Рішення суду першої інстанції в частині вимог зустрічного позову Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) мотивовано тим, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Суд установив, що ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_1 з листопада 2005 року на підставі дозволу начальника ЖЕК № 1001 Мошковського О. А. як його працівник, а відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_9 у спірній квартирі не проживають, у зв`язку із чим вимоги зустрічного позову задоволенню не підлягають.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення
Постановою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційні скарги адвоката Шнайдера Сергія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1, та Сербул І. А., яка діє в інтересах Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позову ОСОБА_1 та вимог зустрічного позову Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Апеляційний суд установив, що доводи апеляційних скарг не впливають на правильність ухваленого судом рішення і з огляду на вимоги статті 375 ЦПК України не можуть бути визнані підставою для його скасування.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
17 жовтня 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє Шнайдер С. В., засобами поштового зв`язку, направила на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у цій справі, в якій заявниця, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення її позову, а в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Як на підстави касаційного оскарження судового рішення заявниця у касаційній скарзі посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає на необхідність відступлення від висновку щодо застосування статті 344 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 153/608/17 та застосованого судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Крім того, заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а саме: пункту 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", а також ухвали Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/17274/17.
Заявниця указує (з урахуванням додаткових пояснень до касаційної скарги) на те, що вона вселилася до квартири АДРЕСА_1 на підставі розпорядження начальника ЖЕК № 1001 Мошковського О. А., тобто добросовісно заволоділа вказаною квартирою. Під час вселення до спірної квартири ОСОБА_1 та її сім`я були впевнені, що законно заволоділи квартирою, сумлінно виконували свої обов`язки щодо утримання майна, покращення його благоустрою. На момент вселення до спірної квартири ані будинок загалом, ані вказана квартира не були зареєстровані на праві власності за громадою м. Києва, тобто власник вказаного майна був відсутній. Із 16 квітня 2018 року право власності на багатоквартирний будинок АДРЕСА_2 зареєстроване за територіальною громадою м. Києва. Протягом 15 років жодних вимог про виселення ОСОБА_1 з її сім`єю зі спірної квартири територіальна громада м. Києва не заявляла. Судам попередніх інстанцій надано достатньо доказів на підтвердження відкритого, безперервного та добросовісного володіння квартирою протягом указаного строку, що, на думку заявниці, свідчить про виникнення у неї права власності на це майно за набувальною давністю.
Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності та/або необґрунтованості оскаржених судових рішень в частині вимог зустрічного позову Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у зв`язку із чим в силу вимог статті 400 ЦПК України справа судом касаційної інстанції в указаній частині не переглядається.
Справа переглядається в касаційному порядку в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю.
Позиція інших учасників справи
У відзивах на касаційну скаргу представник Київської міської ради Сербул І. А., та представник Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Бабенко А. О., просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
У відзивах зазначено, що до 2018 року, коли право власності на багатоквартирний будинок АДРЕСА_2 було зареєстроване за територіальною громадою м. Києва, це майно належало до житлового фонду та перебувало у віданні Київської міської ради, тобто не було безхазяйним як на момент вселення ОСОБА_1 до спірної квартири, так і на момент виникнення спору у цій справі. Підставою реєстрації права власності на багатоквартирний будинок за вказаною адресою є рішення Господарського суду міста Києва від 19 жовтня 2011 року у справі № 48/381. Власником багатоквартирного будинку, а також спірної квартири на момент виникнення спірних правовідносин була Київська міська рада, про що ОСОБА_1 знала (не могла не знати). Наведене спростовує вимоги позивачки про визнання за нею права власності на спірну квартиру за набувальною давністю.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу № 761/29679/18 з Шевченківського районного суду міста Києва.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
Суди встановили, що з листопада 2005 року ОСОБА_1 вселилася до квартири АДРЕСА_1 та проживає у вказаній квартирі на час розгляду справи судами.
Зазначена будівля № 12 "А" була предметом інвестиційного договору, укладеного 01 червня 2007 року між Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ТОВ "Пантеон-Інвест". Право власності на зазначену будівлю було зареєстровано за ТОВ "Вестіга" на підставі договору купівлі-продажу від 30 вересня 2010 року.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 19 жовтня 2011 року у справі № 48/381, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 липня 2012 року, позовні вимоги заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволено повністю.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 30 вересня 2010 року між ТОВ "Пантеон-Інвест" та ТОВ "Вестіга", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А. та зареєстрований у реєстрі за № 2345.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 30 вересня 2010 року між ТОВ "Пантеон-Інвест" та ТОВ "Вестіга", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А. та зареєстрований у реєстрі за № 2346.
Витребувано від ТОВ "Пантеон-Інвест" у комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради житлові будинки АДРЕСА_4 .
Витребувано від ТОВ "Вестіга" у комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради житлові будинки АДРЕСА_5 .
16 квітня 2018 року будинок АДРЕСА_2 зареєстрований на праві власності за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради.
Суди установили, що підставою вселення позивачки до спірної квартири було усне розпорядження начальника ЖЕК № 1001 Мошковського О. А., оскільки остання була працівницею зазначеної установи. Після вселення до квартири власними силами позивачки та членів її сім`ї було здійснено оздоблювальний ремонт житла.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи в частині, яка переглядається, перевіривши в цій частині доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо клопотання особи, яка подала касаційну скаргу про розгляд справи з викликом учасників справи
23 січня 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з викликом сторін.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, в частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а лише тлумачили відповідні юридичні норми (рішення ЄСПЛ у справі "Жук проти України" від 21 жовтня 2010 року, заява № 45783/05).