ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 травня 2024 року
м. Київ
справа № 380/7066/23
адміністративне провадження № К/990/2285/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року (суддя Костецький Н.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року (колегія у складі суддів Запотічного І.І., Глушка І.В., Довгої О.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці "Про звільнення ОСОБА_1" від 16 березня 2023 року №206-о;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста "Смільниця" Львівської митниці;
- стягнути з Львівської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня ухвалення рішення судом першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що згідно з оспорюваним наказом його було звільнено з посади за угодою сторін відповідно до частини другої статті 86 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII), пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), однак домовленості про припинення трудового договору за взаємною згодою між позивачем та відповідачем не було, оскільки заяву він писав під тиском, а не добровільно, до того ж згодом відкликав цю заяву. Крім цього, зауважив, що дату припинення трудових відносин за угодою сторін працівник і роботодавець мають визначити за взаємною домовленістю, проте у розглядуваному випадку такої домовленості не було.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 02 серпня 2023 року, яке залишив без змін Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 07 грудня 2023 року, позов задовольнив повністю:
- визнав протиправним та скасував наказ Львівської митниці "Про звільнення ОСОБА_1" від 16 березня 2023 року №206-о;
- поновив ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста "Смільниця" Львівської митниці з 16 березня 2023 року;
- стягнув з Львівської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 березня до 02 серпня 2023 року в розмірі 85 246,92 грн.
Місцевий адміністративний суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивача було звільнено незаконно, оскільки ураховуючи показання свідків та наявні у справі докази під час розгляду справи не встановлено ознак добровільного та свідомого волевиявлення працівника (позивача) на припинення трудового договору та згоди сторін на це. За висновком суду, відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама собою згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявності угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Суд зауважив, що недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Свої доводи скаржник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував частину другу статті 86 Закону №889-VIII без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №640/18748/19 стосовно того, що не зазначення позивачем у заяві, про звільнення конкретної дати (бажаної дати), з якої він бажає припинити трудові відносини не являється підставою вважати, що між ним та роботодавцем не досягнуто згоди щодо звільнення позивача із займаної посади саме за цією підставою.
Позиція скаржника зводиться до того, що позивача було законно звільнено за угодою сторін, при цьому умови звільнення сторони узгодили усно перед написанням заяви, зокрема, суб`єкт призначення запропонував позивачеві звільнитися за угодою сторін і не в майбутньому, а у конкретний момент. На цю пропозицію позивач добровільно погодився та написав заяву про звільнення. Скаржник переконує, що волевиявлення позивача на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення було вільним і тиск на нього не чинився. Те, що за п`ять днів працівник змінив свою думку з приводу наданої ним згоди не свідчить про відсутність такого волевиявлення станом на дату написання заяви та видачі наказу. Зауважує, що до моменту видачі наказу позивач не заявляв про анулювання домовленості.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник позивача просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. На його переконання, постанова Верховного Суду в справі №640/18748/19, на яку посилається скаржник, стосується правовідносин, які не є подібними цій справі, а отже, є нерелевантною. Акцентує увагу на тому, що розглядаючи цю справу (№380/7066/23) суди не встановили ознак добровільного та свідомого волевиявлення позивача на припинення трудового договору та згоди сторін на це. Наполягає, що у розглядуваному випадку між позивачем і відповідачем взагалі не було домовленості про припинення трудового договору як такої (ні усної, ні письмової), принаймні, в суді не доведено належними та допустимими доказами факту наявності усної домовленості, водночас під час написання заяви з боку суб`єкта призначення на позивача чинився тиск. Представник позивача також стверджує, що до ознайомлення з оспорюваним наказом, тобто, до того як позивачеві стало відомо про його звільнення, позивач відкликав написану ним заяву. В решті, наведені у відзиві мотиви обґрунтовують згоди позивача та його представника з висновками судів першої та апеляційної інстанції.
Рух касаційної скарги
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г., судді Єресько Л.О., Соколов В.М.
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року відкрито провадження за поданою позивачем касаційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Іншою ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року задоволено клопотання відповідача та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень в частині стягнення з Львівської митниці середнього заробітку за час вимушеного прогулу, крім суми стягнення за один місяць у розмірі, що підлягає до негайного виконання, до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року справу призначено до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 з 2020 року працює в митних органах України; з 29 вересня 2022 року його призначено на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста "Смільниця" шляхом укладення контракту про проходження державної служби в порядку переведення з Київської митниці.
Наказом Львівської митниці від 16 березня 2023 року №206-о "Про звільнення ОСОБА_1" позивача було звільнено із займаної посади, за угодою сторін, відповідно до частини другої статті 86 Закону №889-VIII, пункту 1 статті 36 КЗпП України.
Звільнення позивача відбулось на підставі власноручно поданої ним заяви, у якій ОСОБА_1 просив звільнити його із займаної посади за згодою сторін.
04 квітня 2023 року позивача було ознайомлено з наказом про звільнення та видано трудову книжку.
21 та 27 березня 2023 року позивач намагався повідомити відповідача про відкликання заяви про звільнення, зокрема, направляв таку заяву на адресу Львівської митниці цінним листом з описом вкладення, а згодом, враховуючи повідомлення від АТ "Укрпошта" про те, що адресат не забирає поштове відправлення, відсканував цю заяву, підписав її особистим ЕЦП та скерував відповідачеві електронною поштою ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), втім, отримав відповідь від відділу реєстрації та обробки кореспонденції Львівської митниці, що відділ не приймає та не реєструє заяви від працівників Львівської митниці.
Листом від 05 квітня 2023 року №7.4-1/12/8.19/8219 Львівська митниця надала позивачеві копії документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу, зокрема, копію заяви про звільнення без узгодженої дати звільнення та дати її написання.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права й акти їх застосування
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон №889-VIII.
Відповідно до частини другої статті 5 цього Закону відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Згідно із частиною першою статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
За приписами статті 86 вказаного Закону державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.
Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.
Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи
Спершу, колегія суддів нагадує про межі касаційного перегляду.
За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.