ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 травня 2024 року
м. Київ
справа № 447/789/21
провадження № 51-1073км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
законного представника
засудженого ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції),
представника потерпілих ОСОБА_11 (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу законного представника неповнолітнього засудженого ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 21 липня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 6 вересня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020140250000382 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Миколаїв Львівської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 21 липня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. Цивільний позов потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілих по 500 000 грн, кожному, у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, за обставин, детально викладених у вироку.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 7 грудня 2022 року частково задоволено апеляційні скарги зі змінами захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_12, вирок змінено в частині призначеного покарання та на підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього певні обов`язки. У зв`язку із вступом вироку у законну силу заставу у сумі 45 400 грн повернуто заставодавцю- ОСОБА_8 . В решті вирок залишено без зміни.
Постановою Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 17 квітня 2023 року частково задоволено касаційні скарги прокурора та представника потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10 -адвоката ОСОБА_11, ухвалу Львівського апеляційного суду від 7 грудня 2022 року скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 6 вересня 2023 року залишено без задоволення апеляційні скарги зі змінами захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_12, а вирок суду без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі законний представник неповнолітнього засудженого, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення внаслідок суворості, просить змінити вирок суду, пом`якшити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК до 3 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, поклавши на нього певні обов`язки, передбачені ст. 76 КК, а також просить, на підставі ч. 5 ст. 72 КК зарахувати ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 29 вересня 2020 року по 2 грудня 2020 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Вказує на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не враховано даних про особу ОСОБА_7, а саме те, що він на момент скоєння злочину був неповнолітнім, а тому, ураховуючи вік особи та рівень розвитку неповнолітнього, міра відповідальності (державного примусу) до особи, яка на момент вчинення необережного тяжкого злочину була ще дитиною, не може бути такою ж, як для дорослої людини. Зазначає, що суди також не врахували ту обставину, що ДТП мало місце і через необережні дії самого потерпілого, який знехтував ПДР, проявив неуважність та вийшов на проїзну частину дороги. Вказує, що апеляційний суд, в порушення вимог ст. 419 КПК, аналізуючи доводи сторони захисту, в ухвалі зазначив про відсутність обтяжуючих обставин, однак належним чином не врахував вказаної обставини при перевірці законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції в частині призначення покарання. Зазначає, що суд апеляційної інстанції також не врахував доводів сторони захисту про те, що ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду вину у скоєному ним кримінальному правопорушенні визнав повністю та щиро розкаявся, попросив вибачення у потерпілих та частково відшкодував їм шкоду. Вказує, що після скасування Верховним Судом ухвали апеляційного суду, засуджений неофіційно працевлаштувався, продовжував відшкодовувати потерпілим шкоду та висловив готовність у подальшому її відшкодовувати, що свідчить про наявність нових обставин, які, на переконання законного представника засудженого, серед іншого свідчать про вчинення ОСОБА_7 всіх можливих для нього дій на залагодження своєї провини та щирість його каяття та є підставою для пом`якшення йому покарання, а також можливість застосування до нього положень ст. 75 КК. Також зазначає, що місцевим судом не було взято до уваги відомості про перебування ОСОБА_7 під вартою з 29 листопада 2020 року по 2 грудня 2020 року та не було зараховано вказаний строк у строк призначеного йому покарання. Апеляційний суд зазначеного порушення не усунув та, як наслідок, також не застосував закон України про кримінальну відповідальність, який в даному випадку підглядав застосуванню.
У запереченнях на касаційну скаргу представник потерпілих просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений, його законний представник та захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Потерпілі та їх представник заперечували проти її задоволення. Прокурор не заперечував проти часткового задоволення касаційної скарги в частині зарахування засудженому у строк покарання строк його попереднього ув`язнення, в іншій частині просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК в касаційній скарзі не оспорюються і згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК Судом не перевіряються.
Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування місцевим та апеляційним судами закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного йому покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через суворість, та можливості звільнення його на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, є необґрунтованими.
Так, зі змісту касаційної скарги убачається, що законним представником засудженого фактично порушується питання про дотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
За приписами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
При визначенні ступеню тяжкості кримінального правопорушення суд з`ясовує, насамперед, питання про те, до якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.