ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 травня 2024 року
м. Київ
справа № 461/7888/21
провадження № 61-17773 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Львівська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова
від 01 червня 2022 року у складі судді Стрельбицького В. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року Львівська міська рада звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що ухвалою Львівської міської ради
від 25 березня 2021 року № 337 "Про укладення договору міни" погоджено укладення між Львівською міською радою та ОСОБА_1 договору міни господарської споруди, розташованої на АДРЕСА_1, загальною площею 44,8 кв. м, що належала ОСОБА_1, на нежитлові приміщення, розташовані на АДРЕСА_2, загальною площею 219,6 кв. м, що належали міській раді.
При підготовці документів на виконання вищезазначеної ухвали Львівської міської ради було встановлено, що нежитлові приміщення № 1, 2, 3, 4, загальною площею 40,5 кв. м, на АДРЕСА_3 передано в оренду комунальному підприємству ЖЕК-403 відділу житлового господарства Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради терміном на три роки для покрівельної майстерні. У подальшому на підставі розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 02 грудня 1999 року № 1178 ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності від 02 грудня 1999 року
№ Г-00145. Проте розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 02 грудня 1999 року № 1178 є підробленим, оскільки стосувалося права власності на гаражні бокси, при цьому ні прізвища, ім`я, по батькові " ОСОБА_2", ні АДРЕСА_1" у ньому не зазначено.
На підставі договору купівлі-продажу від 12 квітня 2012 року ОСОБА_2 відчужив спірні нежитлові приміщення ОСОБА_3, який на підставі договору купівлі-продажу від 13 вересня 2012 року продав їх ОСОБА_4, який у свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 12 листопада 2012 року відчужив їх
ОСОБА_5, яка 23 лютого 2013 року подарувала спірні нежитлові приміщення синові - ОСОБА_1 .
Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради
від 02 січня 2013 року № 1, прийнятим на підставі звернення ОСОБА_5 нежитловим приміщенням, які в технічному паспорті позначені літ. "1", загальною площею 44,8 кв. м, на АДРЕСА_3, присвоєно будинковий номер 4.
Отже, спірні нежитлові приміщення господарської споруди, загальною площею 44,8 кв. м, у будинку за адресою: АДРЕСА_1 вибули з комунальної власності поза волею власника, яким є Львівська міська рада, у зв`язку з чим порушено майнові інтереси територіальної громади м. Львова.
Оскільки спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, придбане за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
З врахуванням викладеного Львівська міська рада просила суд витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлові приміщення, загальною площею 44,8 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 з припиненням права власності ОСОБА_1 на вказані нежитлові приміщення.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 01 червня 2022 року
у задоволенні позову Львівської міської ради відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне нерухоме майно було передано у власність ОСОБА_2 уповноваженим структурним підрозділом Львівської міської ради, а тому міська рада, як власник майна, передала його у володіння з власної волі. Відсутні докази, які б вказували на незаконність дій
ОСОБА_2 при набутті права власності на господарську споруду, загальною
площею 44,8 кв. м, що розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .
Крім того, позивач, вказуючи про те, що спірне майно перебувало у його власності з 1999 року, не вживав заходів щодо його використання, у тому числі спрямованих на виконання покладених на раду законом обов`язків по ефективному контролю та використанню комунального майна. Такі обставини вказують на обізнаність Львівської міської ради щодо власника спірного нерухомого майна.
Також, спірне нежитлове приміщення, площею 44,8 кв. м, не може бути витребувано з володіння ОСОБА_1, оскільки воно видозмінилося, що підтверджується висновком будівельно-технічної експертизи судового експерта ОСОБА_6 від 27 січня 2022 року № 68/21, виконаної на замовлення ОСОБА_1, як власника майна. Проте витребуваним із чужого незаконного володіння може бути лише індивідуально-визначене майно, яке існує в натурі на час подання позову.
Крім того, таке витребування призведе до порушення принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном.
Суд першої інстанції не вбачав підстав застосування положень закону щодо позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_1, оскільки встановлено необґрунтованість позову.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року апеляційну скаргу Львівської міської ради залишено без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 червня 2022 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що Львівська міська рада, вказуючи про те, що ОСОБА_7 неправомірно набув у власність господарську споруду по АДРЕСА_1 на підставі підроблених документів, не надала належних та допустимих доказів звернення з цього приводу до правоохоронних органів, доказів наявності кримінального провадження за фактом підроблення документів.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки відсутні належні та допустимі докази на підтвердження незаконності саме дій ОСОБА_2
у набутті ним права власності на спірне нерухоме майно, яке передано йому уповноваженим структурним підрозділом Львівської міської ради, тому зазначені обставини свідчать про те, що таке нерухоме майно передано у власність
ОСОБА_2 саме її власником.
Позивач вказував про те, що він довідався про порушення своїх прав при виконанні ухвали Львівської міської ради від 25 березня 2021 року № 337.
Власники господарської споруди по АДРЕСА_1 неодноразово звертались до Львівської міської ради, її структурних підрозділів з приводу вирішення питань, у тому числі, пов`язаних з експлуатацією господарської споруди (присвоєння номерів, вирішення питання користування земельною ділянкою, з приводу проведення реконструкції), які Львівською міською радою та її структурними підрозділами вирішувалися позитивно на користь власників приміщення.
Інформація про власника спірного нерухомого майна є відкритою і з огляду на відкритість реєстрів власників нерухомого майна є у загальному доступі.
Львівська міська рада, приймаючи 25 березня 2021 року ухвалу № 337 "Про укладення договору міни" погодила укладення між Львівською міською
радою та ОСОБА_1 договору міни господарської споруди, розташованої
по АДРЕСА_1, загальною площею 44,8 кв. м, на нежитлові приміщення, розташовані на АДРЕСА_2, загальною площею 219,6 кв. м, тим самим визнаючи факт того, що вона не є власником спірної споруди.
З огляду на викладене, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про безпідставність доводів позивача про те, що майно вибуло з власності останнього поза його волею.
Апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що нежитлове приміщення, площею 44,8 кв. м, не може бути витребувано з володіння ОСОБА_1, оскільки воно видозмінилося, що підтверджується висновком будівельно-технічної експертизи судового експерта ОСОБА_6 від 27 січня 2022 року № 68/21, виконаної на замовлення ОСОБА_1 . Разом з тим витребуваним із чужого незаконного володіння може бути лише індивідуально-визначене майно, яке існує в натурі на час подання позову.
Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив нелегітимність мети у вигляді безоплатного позбавлення майна відповідача, як добросовісного набувача спірної господарської споруди, право власності на яке було зареєстроване за ОСОБА_7 ще у 1999 році, застосувавши прецедентну практику Європейського суду з прав людини щодо положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та відповідну практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Львівська міська рада просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 461/7888/21 з Галицького районного суду м. Львова.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що спірне нежитлове приміщення вибуло з власності Львівської міської ради поза її волею, оскільки право власності у ОСОБА_2 виникло на нежитлове приміщення на підставі розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 02 грудня
1999 року № 1178. Разом з тим вказане розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 02 грудня 1999 року № 1178 є підробленим, оскільки стосувалося виключно права власності на гаражні бокси інших осіб, при цьому ні прізвища, ім`я, по батькові " ОСОБА_2", ні вулиці "Сянської, 4" у ньому не зазначено.
Спірне нерухоме майно неодноразово відчужувалося, на цей час воно зареєстровано за відповідачем.
Суди дійшли висновку про те, що спірне нерухоме майно передано у власність уповноваженим структурним підрозділом Львівської міської ради, тобто Львівська міська рада, як власник майна, добровільно передала його, проте з вказаним висновком не можна погодитися, оскільки міською радою такого рішення не приймалося, також не є таким рішенням зазначене розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 02 грудня 1999 року № 1178.
Безпідставними є висновки судів про те, що спірні нежитлові приміщення видозмінилися, оскільки відомості про ці обставини не внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Львівська міська рада дізналась про порушення своїх прав з 25 березня 2021 року, тобто з моменту прийняття ухвали Львівської міської ради від 25 березня
2021 року № 337 "Про укладення договору міни", тому строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, міською радою не пропущено.
Доводи особи, яка подала відзив
У лютому 2024 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. ОСОБА_2, як перший власник спірного майна, набув на нього право власності
на підставі свідоцтва про право власності на господарську споруду від 02 грудня 1999 року № Г-00145, яке видане Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради. Таким чином, спірне нерухоме майно було передано у власність ОСОБА_2 уповноваженим структурним підрозділом Львівської міської ради, тобто Львівська міська рада, як власник майна, передала його у володіння фізичній особі за власною волею. Отже, у Львівської міської ради відсутнє право на витребування спірного нерухомого майна із чужого незаконного володіння.
ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, набув його у власність відповідно до положень закону, користується ним більше 10 років.
ОСОБА_1, покладаючись на добросовісність дій попередніх власників, мав усі підстави вважати, що такі договори є законними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікував, що після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.
Витребування із власності ОСОБА_1 спірного нерухомого майна порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном та суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини критеріям правомірного втручання в це право. Крім того, спірне нежитлове приміщення видозмінилися, тому воно не можу бути витребувано.
Позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_1, оскільки позивачу було відомо про вибуття з його володіння спірного майна з грудня 1999 року, тому що 02 грудня 1999 року саме структурним підрозділом Львівської міської ради видавалося свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно на ім`я ОСОБА_2 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 березня 1998 року виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення № 153 "Про укладення договорів оренди нежитлових приміщень, які використовує ДКП ЖЕК-403 відділу житлового господарства Шевченківської районної адміністрації", яке прийняте на підставі листа державного комунального підприємства ЖЕК-403 відділу житлового господарства Шевченківської районної адміністрації та враховуючи пропозиції комісії з питань розподілу нежитлових приміщень (протокол від 06 лютого 1998 року № 2), яким зобов`язано Департамент економічної політики та ресурсів укласти договори оренди нежитлових приміщень з державним комунальним підприємством ЖЕК-403 відділу житлового господарства Шевченківської районної адміністрації терміном на три роки, розташованих за адресою: вул. Сянська, 6: 1-го поверху № 1, 2, 3, 4, загальною площею 40,5 кв. м, для покрівельної майстерні.
Відповідно до свідоцтва про право власності на господарську споруду № Г-00145, виданого 02 грудня 1999 року Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради, ОСОБА_2 на праві приватної власності належала господарська споруда, загальною площею 44,8 кв. м, що знаходилася за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вищезазначене свідоцтво видане на підставі розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 02 грудня 1999 року № 1178.
12 квітня 2012 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 господарську споруду, загальною площею 44,8 кв. м, що знаходилась за адресою:
АДРЕСА_3, що підтверджується договором купівлі-продажу господарської споруди, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л. В., за реєстровим номером 799 зареєстровано 23 квітня 2012 року в обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" в книзі 60 за номером запису 10457.
13 вересня 2012 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 господарську споруду, загальною площею 44,8 кв. м, яка знаходилась за адресою:
АДРЕСА_3, що підтверджується договором купівлі-продажу господарської споруди, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Гулид Г. П.
13 вересня 2012 року за реєстровим номером 474, зареєстрованого 25 вересня 2012 року в обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" в книзі 60 за номером
запису 10457.
12 листопада 2012 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 господарську споруду, загальною площею 44,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується договором купівлі-продажу господарської споруди, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Гулид Г. П. 12 листопада 2012 року за реєстровим номером 573.
ОСОБА_5 звернулась до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради із заявою про присвоєння будинкового номера 4 вищевказаній господарській споруді на АДРЕСА_1, оскільки вона була окремою будівлею із власною прибудинковою ділянкою.
Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради
"Про присвоєння будинкового АДРЕСА_1" від 02 січня 2013 року
№ 1 нежитловим приміщенням, які в технічному паспорті позначені літ. 1, загальною площею 44,8 кв. м, на
АДРЕСА_4 .
11 лютого 2013 року Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - господарську споруду, загальною площею 44,8 кв. м, за адресою:
АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно у Державному реєстрі прав не нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 781284101.
23 лютого 2013 року ОСОБА_5 подарувала господарську споруду синові -
ОСОБА_1, що підтверджується договором дарування, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Гулид Г. П. 23 лютого 2013 року за реєстровим номером 75.
25 березня 2021 року Львівська міська рада прийняла ухвалу № 337 "Про укладення договору міни", якою погодила укладення між Львівською міською радою та ОСОБА_1 договору міни господарської споруди, розташованої
на АДРЕСА_1, загальною площею 44,8 кв. м, на нежитлові приміщення, розташовані на АДРЕСА_2, загальною площею 219,6 кв. м.
У жовтні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 подав до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 42-45, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.