ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 травня 2024 року
м. Київ
справа № 205/3498/19
провадження № 61-2727 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Дніпровська міська рада, ОСОБА_4 ;
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевич Євген Володимирович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2022 року у складі судді Приходченко О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2023 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Дніпровської міської ради, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевич Є. В., про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору купівлі-продажу недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію.
Позовна заява обґрунтована тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 19 травня 1989 року, посвідченого Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, йому на праві власності належить 4/45 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . При набутті права власності на частину житлового будинку він набув право користування земельною ділянкою.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 червня 1992 року, посвідченого Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_2 належить житловий будинок АДРЕСА_1, при цьому свідоцтво видано на житловий будинок у цілому, без врахування його частки.
Рішенням Дніпровської міської ради від 19 вересня 2018 року № 149/35 ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:08:808:0008, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Вважає, що вказаним рішенням порушуються його права, як співвласника житлового будинку, на безоплатну приватизацію земельної ділянки, на якій цей будинок розташований. Також зазначав, що станом на час прийняття міською радою рішення про передачу земельної ділянки у власність відповідачу свідоцтва про право на спадщину від 10 червня 1992 року не могло існувати, оскільки право власності на частину домоволодіння, окрім належної йому частини, на той час було анульовано.
Вказував, що 31 травня 2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_3, укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:08:808:0008,що порушує його права на цю земельну ділянку.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 10 червня 1992 року ОСОБА_2 . Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою;
- визнати незаконним і скасувати рішення Дніпровської міської ради від 19 вересня 2018 року № 149/35 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0, 0694 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, кадастровий номер 1210100000:08:808:0008;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 31 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Рудкевичем Є. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1358;
- скасувати рішення № 47151308 від 31 травня 2019 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:08:808:0008.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом в частині 4/45 частин житлового будинку АДРЕСА_1, видане 10 червня 1992 року Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 1-1377, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 19 травня 1989 року є власником 4/45 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 10 червня 1992 року на ім`я ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 в цілому, порушує права ОСОБА_1, як власника 4/45 частин вказаного будинку, на володіння та користування належним йому майном, а тому наявні підстави для визнання цього свідоцтва частково недійсним.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині скасуваня рішення Дніпровської міської ради від 19 вересня 2018 року № 149/35 про передачу у власність ОСОБА_2 в цілому земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив із того, що міська рада, як власник земельної ділянки, діяла в межах своєї компетенції та наданих законом повноважень; скасуванням рішення Дніпровської міської ради від 19 вересня 2018 року № 149/35 права ОСОБА_1, як власника частини житлового будинку по АДРЕСА_1, поновлені не будуть, оскільки право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 травня 2019 року, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав копію цього договору для встановлення підстав укладення оспорюваного правочину, а тому обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, є недоведеними.
Позовна вимога в частині скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:08:808:0008, є похідною від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянку від 31 травня 2019 року, у задоволенні якої судом відмовлено, а тому ця вимога також задоволенню не підлягає.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2022 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 10 червня 1992 року, посвідчене Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою та видане на ім`я ОСОБА_2 .
Визнано незаконним та скасовано рішення Дніпровської міської ради № 149/35 в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0, 0694 га, кадастровий номер 1210100000:08:808:0008, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 31 травня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевичем Є. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1358.
Скасовано рішення від 31 травня 2019 року № 47151308 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:08:808:0008.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 19 травня 1989 року ОСОБА_1 належать 4/45 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Водночас із оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 червня 1992 року убачається, що воно видано ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 в цілому, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .
Разом з тим, відповідно до матеріалів спадкової справи, заведеної після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 липня 1970 року на 4/15 частини спірного житлового будинку отримали ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у рівних частинах, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що у нотаріуса були відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 червня 1992 року на спірний житловий будинок в цілому та визнав його недійсним з підстав, передбачених статтею 1301 ЦК України.
Встановивши, що ОСОБА_8 фактично не є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (або його частини) та не був його власником на час звернення до Дніпровської міської ради з відповідною заявою про надання у власність земельної ділянки для обслуговування цього будинку, зважаючи на зареєстроване право власності на частину цього будинку за позивачем та анулювання правовстановлюючих документів на іншу частину цього будинку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування рішення міської ради в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0, 0694 га, кадастровий номер 1210100000:08:808:0008, та їх задоволення.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 31 травня 2019 року та похідних позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на цю земельну ділянку, апеляційний суд виходив із того, що відповідач фактично не був власником спірної земельної ділянки та не мав права на її відчуження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2023 року, ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2022 року в частині часткового задоволення вимог та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2022 року скасувати й ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовити.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, постановах Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 274/1166/19, від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15 (пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України); не дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 205/3498/19 із Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем був обраний невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки нормами матеріального права передбачено інший спосіб внесення змін до свідоцтва про справо на спадщину, відмінний від визнання його недійсним. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх порушених прав є самостійною підставою для відмови у позові.
При цьому заявник посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду.
Заявник обґрунтовує касаційну скаргу лише доводами щодо вирішення позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 червня 1992 року, у разі відмови судом у задоволенні якої інші похідні позовні вимоги, на його думку, також не підлягають задоволенню.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2023 року Дніпровська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, у якій зазначила, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Дніпровської міської ради є законним та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 травня 1989 року, посвідченого Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 1-1962, належать 4/45 частин житлового будинку АДРЕСА_1, право власності на які зареєстровано Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації 07 червня 1989 року в реєстровій книзі за № 465-37 (а. с. 6-7, т. 1).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 10 червня 1992 року Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 1-1377, ОСОБА_2 набув у власність житловий будинок АДРЕСА_1 в цілому. Свідоцтво видано після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 (а. с. 19-20, т. 1).
Відповідно до інформації Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області від 09 вересня 2019 року № 1231/01-21, дата видачі свідоцтва про право на спадщину - 10 червня 1992 року, реєстровий № 1-1377, в справах Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори не є дійсною, оскільки реєстровий номер не співпадає з цією датою, за цими даними були вчинені інші дії від інших осіб (а. с. 129, т. 1).
Крім того, із матеріалів спадкової справи, відкритої після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, убачається, що спадщину після її смерті прийняли спадкоємці за заповітом, складеним 22 листопада 1945 року, - ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які 22 липня 1970 року отримали свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 4/15 частин житлового будинку АДРЕСА_1 у рівних частках. Спадщина у вигляді інших 8/15 частин цього житлового будинку залишилася відкритою (а. с. 130-134, т. 1).
Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 10 квітня 1992 року № 170 анульовано правовстановлюючі документи на житловий будинок АДРЕСА_1, видані ОСОБА_9 у розмірі 4/15 частин та ОСОБА_10 у розмірі 8/30 частин (а. с. 13, 14, т. 1).
Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 13 листопада 1992 року № 474 анульовано правовстановлюючі документи на житловий будинок АДРЕСА_1, видані ОСОБА_11 у розмірі 1/5 частини (а. с. 16, 17, т. 1).
Вказані обставини підтверджуються також листом КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 12 червня 2007 року № 6130, згідно якого право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано: за ОСОБА_1 на 4/45 частини, за ОСОБА_12 на 8/45 частин. Право власності на іншу частину домоволодіння анульовано на підставі рішень виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 10 квітня 1992 року № 170, від 13 листопада 1992 року № 474 (а. с. 12, т. 1).
Рішенням Дніпровської міської ради від 19 вересня 2018 року № 149/35 ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_1, кадастровий номер 1210100000:08:808:0008 (а. с.102-103, 104, т. 2).
Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 31 травня 2019 року, укладеним між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності від імені ОСОБА_4, остання набула у власність земельну ділянку, площею 0, 0694 га, кадастровий номер 1210100000:08:808:0008, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Рудкевичем Є. В. (а. с. 46, т. 1).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на земельну ділянку, площею 0, 0694 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, кадастровий номер 1210100000:08:808:0008, на підставі договору купівлі-продажу від 31 травня 2019 року, зареєстровано за ОСОБА_4 ; рішення про державну реєстрацію № 47151308 від 31 травня 2019 року (а. с. 39-41, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).