ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 травня 2024 року
м. Київ
справа № 205/7333/23-ц
провадження № 61-18151 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2023 року у складі судді Приходченко О. С., ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Барильської А. П., Демченко Е. Л.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про встановлення факту, що має юридичне значення.
Позовна заява мотивована тим, що 27 липня 1996 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. На початку 2000-х років їх відносини погіршилися, будь-які спільні інтереси були відсутні, побут вони не вели.
12 січня 2002 року на підставі договору дарування вона набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
09 вересня 2004 року вона продала зазначену квартиру за 19 800 грн і придбала квартиру АДРЕСА_2 . Ціна договору становила 25 121 грн, проте через борги за комунальні послуги колишніх власників, фактично за договором було сплачено 19 800 грн.
23 листопада 2006 року за власні кошти на підставі договору купівлі-продажу нею було придбано квартиру АДРЕСА_3, ціна договору склала 106 680 грн.
На підставі договору дарування від 19 квітня 2007 року 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 вона подарувала своїй дочці - ОСОБА_5 .
На підставі договору дарування від 25 березня 2021 року вона відчужила квартиру АДРЕСА_3 своїй матері - ОСОБА_4 .
Протягом зазначеного періоду вона працювала, отримувала стабільний дохід та мала успішну кар`єру, спільного бюджету з ОСОБА_2 не мала. Останній не працював, коштів не мав, на утримання родини грошей не надавав, проте був обізнаним про належність їй квартир, на них не претендував, шлюбні відносини були фактично припиненими.
21 березня 2023 року їй стало відомо про наявність заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2023 року у справі № 202/4557/22, яким ОСОБА_3 було усунуто перешкоди у користуванні житловим приміщенням АДРЕСА_2 .
З матеріалів цивільної справи їй стало відомо, що 25 липня 2006 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_3 у борг грошові кошти у розмірі, еквівалентному 38 363 доларам США, та зобов`язався повернути їх до 15 січня 2007 року.
Проте зобов`язання не виконав, тому рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2007 року у справі № 2-948/07 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було стягнуто грошові кошти у розмірі 165 265 грн, 3 % річних у розмірі 411 грн, а всього 165 676 грн 10 коп.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2021 року було визначено частку боржника у спільному майні - 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 та 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 .
На час постановлення судом ухвали від 25 червня 2021 року квартира АДРЕСА_3 належала ОСОБА_4, а 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 належала ОСОБА_5 . Про розгляд справи про визначення частки боржника у спільному майні ніхто із вищезазначених осіб повідомлений не був.
На підставі ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2021 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 .
Позивач зазначала, що ОСОБА_3 приходить до квартири з невідомими особами, погрожує зробити квартиру непридатною для проживання, здійснює заходи, спрямовані на припинення теплопостачання до квартири, тощо. ОСОБА_3 було заявлено позов про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_3 від 25 березня 2021 року з посиланням на те, що вона була об`єктом спільного сумісного майна подружжя.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2021 року у справі №202/4605/20 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто за договором позики 3 % річних та інфляційні втрати у розмірі 51 760 грн 23 коп.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2021 року у справі № 202/4193/21 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було стягнуто за договором позики 3 % річних та інфляційні втрати у розмірі 20 762 грн 16 коп., а також заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2022 року у справі № 202/3517/22 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було стягнуто за договором позики 3 % річних та інфляційні втрати у розмірі 55 353 грн 83 коп.
Зважаючи на презумпцію спільності сумісного майна подружжя, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 позику, яку не повернув, що мало наслідком визначення частки боржника в праві особистої власності в майні, придбаному нею за особисті кошти під час фактичного припинення шлюбних відносин.
Ураховуючи викладене, позивач просила суд визнати факт набуття нею квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_3 на праві особистої приватної власності за власні кошти під час фактичного припинення шлюбних відносин.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня
2023 року клопотання ОСОБА_1 про виклик та допит свідків повернуто заявникові.
Повертаючи заявнику клопотання про виклик та допит свідків, суд першої інстанції виходив із того, що 06 жовтня 2023 року представник ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" надіслав до суду клопотання про забезпечення доказів, в якому просив суд викликати і допитати в якості свідків: ОСОБА_1, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, яке не було сплачено судовим збором.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада
2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт припинення сторонами шлюбних відносин та придбання майна позивачкою за особисті кошти. Станом на день розгляду спору право власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_4 . Також, позивачем не доведено, що кошти, сплачені нею за придбання квартири АДРЕСА_2, були її особистими коштами.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 - на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року про повернення клопотання про виклик та допит свідків у справі повернуто заявникові.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що клопотання про виклик та допит свідків не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. При цьому заявник не позбавлена можливості при оскарженні рішення суду у цій справі подати свої заперечення на відповідну ухвалу (частина друга статті 353 ЦПК України).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт припинення сторонами шлюбних відносин та придбання майна за особисті кошти, оскільки зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 з 18 липня 2006 року є адреса: АДРЕСА_4, де зареєстрована та проживає позивач.
При укладенні договору дарування 1/2 частини квартири від 19 липня 2007 року на користь малолітньої на той час дочки - ОСОБА_5, від її імені діяв ОСОБА_2 як законний представник.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_9, що підтверджується актовим записом про народження від 03 листопада 2009 року, відомості про батька внесені 27 липня 1996 року на підставі актового запису про реєстрацію шлюбу № НОМЕР_1, заявником реєстрації народження малолітнього ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, в актовому записі зазначено ОСОБА_2 .
При укладенні договору дарування квартири від 25 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . нотаріусом зазначено застереження, що згода чоловіка дарувальника на дарування квартири викладена в заяві, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом від 25 березня 2021 року, що додана до документів, переданих нотаріусові при укладенні цього правочину.
ОСОБА_1 слідчому ОСОБА_11 у заяві від 11 червня 2021 року зазначено, що вона є дружиною ОСОБА_2 і, посилаючись на положення статті 66 КПК України, відмовляється надавати свідчення відносно себе та членів своєї родини в якості свідка.
Як було встановлено судом при розгляді справи, ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська № 202/3543/21 від 25 червня 2021 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 202/3543/21, встановлено, що квартира АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_3 є об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У грудні 2023 року ОСОБА_1 подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій заявник просить ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У лютому 2024 року ОСОБА_1 подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій заявник просить рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі на підставі абзацу 4 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року і витребувано цивільну справу № 205/7333/23-ц з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року на підставі пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року мотивована тим, що місцевий суд помилково послався на статті 83, 84, 116, 117 ЦПК України та Закону України "Про судовий збір" й визначив правову природу поданої заяви про виклик і допит свідків як заяви про забезпечення доказів.
У зв`язку з поверненням клопотання про виклик та допит свідків нею до апеляційного суду було подано апеляційну скаргу на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року.
Зазначала, що апеляційний суд із посиланням на статті 353, 357 ЦПК України дійшов висновку про те, що ухвала про повернення клопотання про виклик та допит свідків не оскаржується окремо від рішення суду, а тому апеляційна скарга має бути повернута заявнику.
Вказувала, що пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України встановлено, що ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Вважала, що зазначеною нормою не обмежено перелік заяв, повернення яких може бути підставою для апеляційного оскарження ухвали місцевого суду про її повернення. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що постановлені судом першої інстанції ухвали про повернення заявникові або позивачеві будь-якої заяви можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Касаційна скарга ОСОБА_1 рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року мотивована тим, що у січні 2002 року вона набула в особисту приватну власність квартиру АДРЕСА_5 на підставі договору дарування. Вказану квартиру вона продала у вересні 2004 року і за отримані у той же день кошти придбала у власність квартиру АДРЕСА_2 .
Додатково підтвердити обставини, пов`язані із купівлею квартири АДРЕСА_6 за її особисті кошти, отримані внаслідок продажу подарованої їй раніше квартири, наявність боргу за комунальні послуги, могли також продавці зазначеної квартири, проте судами попередніх інстанцій не було викликано їх у якості свідків.
Вказувала, що судами попередніх інстанцій помилково не було встановлено факт набуття нею у вересні 2004 року квартири АДРЕСА_2 саме за особисті кошти, виручені від продажу квартири, що була подарована їй 12 січня 2002 року.
У липні 2007 року вона подарувала 1/2 квартири АДРЕСА_2 своїй дочці - ОСОБА_5 .
Зазначала, що обставини, пов`язані з представництвом малолітньої ОСОБА_5, є відносинами представництва, врегульовані іншими нормами законодавства, до відносин щодо спільної чи особистої приватної власності не мають відношення, не спростовують доведеного у позовній заяві та в апеляційній скарзі факту, що квартира АДРЕСА_2 до моменту дарування її 1/2 частини ОСОБА_5 була придбана за її особисті кошти. Договір дарування було укладено виключно в інтересах дочки, а укладення такого договору в інший спосіб, а саме без законного представника, було б неможливим.
Отже, предметом спору у цій справі є спростування презумпції спільного майна подружжя.
Вказувала, що, незважаючи на неодноразові клопотання її представника про розгляд справи у режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів та витребування 04 листопада 2023 року справи апеляційним судом для розгляду її апеляційної скарги на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року про повернення клопотання про виклик та допит свідків, подання її представником клопотання про відкладення розгляду справи, районний суд 08 листопада 2023 року ухвалив рішення по суті справи.
Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги
У січні та у березні 2024 року ОСОБА_12 подав відзиви на касаційні скарги ОСОБА_1, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07 липня 1996 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, від якого мають дочку ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_3, та неповнолітнього сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11, т. 1; а.с. 95-95, т. 2).
На підставі договору купівлі-продажу квартири від 09 вересня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. і зареєстрованого в реєстрі за № 3507, ОСОБА_1 продала квартиру АДРЕСА_1, яка належала їй на підставі договору дарування від 12 січня 2002 року. Ціна угоди складала 19 800 грн (а.с. 12-13, т. 1).
На підставі договору купівлі-продажу від 09 вересня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дерев`янко О. К. і зареєстрованого в реєстрі за № 2343, ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_2, право власності на яку у встановленому законом порядку зареєстровано в комунальному підприємстві "Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації". Вартість квартири складала 25 121 грн (а.с. 20-21, 24, т. 1).
Згідно з довідкою від 11 серпня 2006 року № 1577, виданою КЖЕП № 53, за адресою: АДРЕСА_4, зареєстровано ОСОБА_1, чоловіка ОСОБА_2, дочку ОСОБА_5 (а.с. 245, т. 1).
Згідно з відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру від 20 вересня 2023 року № 234826 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, з 18 липня 2006 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 177, т. 1).
23 листопада 2006 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_14 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бандурою М. К. і зареєстрований в реєстрі за № 4611, відповідно до умов якого ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 16-17, т. 1).