ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 травня 2024 року
м. Київ
справа № 344/12021/22
провадження № 51-90 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вироки Івано-Франківського міського суду від 06 квітня 2023 року та Івано-Франківського апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022091010001310, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця і мешканця АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 Кримінального кодексу України.
Зміст оскаржених судових рішень і обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
1. 06 квітня 2023 року Івано-Франківський міський суд засудив ОСОБА_6 за статтею 336 Кримінального кодексу України (далі - КК) з застосуванням статті 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
2. Суд визнав ОСОБА_6 винуватим у тому, що він, будучи військовозобов`язаним, звільненим у запас 23 квітня 2003 року на підставі наказу Міністерства оборони України від 04 березня 2003 року, визнаним обмежено придатним для проходження військової служби, під час загальної мобілізації, оголошеної Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку із введенням на всій території України воєнного стану, зумовленого збройною агресією російської федерації проти нашої держави, ухилився від призову на військову службу за таких обставин.
3. 21 липня 2022 року ОСОБА_6 було повідомлено про обов`язок з`явитися на 10:00 25 липня 2022 року на призовну дільницю ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ), що знаходиться по АДРЕСА_2, з метою призову за мобілізацією до Збройних Сил України (надалі - ЗСУ). Однак засуджений, не маючи права на відстрочку від призову відповідно до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ (зі змінами) (надалі - Закон № 3543-ХІІ), а також за відсутності підстав для заміни військової служби альтернативною (невійськовою), передбачених статтею 2 Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12 грудня 1991 року № 1975-ХІІ (надалі - Закон № 1975-ХІІ), від отримання повістки відмовився, мотивуючи відмову тим, що військова служба суперечить його релігійним переконанням. У зазначений в повістці час ОСОБА_6 на призовну дільницю не прибув, чим порушив вимоги статті 65 Конституції України та порядок комплектування ЗСУ, встановлений Законом № 3543-ХІІ.
4. 02 жовтня 2023 року Івано-Франківський апеляційний суд вирок суду першої інстанції скасував у частині призначення покарання й ухвалив свій вирок, яким призначив засудженому за статтею 336 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі статті 75 КК цього Кодексу звільнив його від відбування заходу примусу з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і поклав на засудженого обов`язки, передбачені пунктами 1-3 частини 1 статті 76 КК. У решті вирок залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка їх подала
5. У касаційній скарзі засуджений заявив вимогу про зміну вироків судів першої та апеляційної інстанцій, визнання його невинуватим і виправдання у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК. Свої вимоги ОСОБА_6 обґрунтовує такими доводами:
- він правомірно сумлінно відмовився від військової служби, несумісної з його релігійними переконаннями, що не може оцінюватися як прояв ухилення від призову за мобілізацією і бути підставою кримінальної відповідальності;
- право на таку відмову є абсолютним, не підлягає будь-яким обмеженням або відступам з боку держави за жодних обставин, у тому числі в умовах воєнного стану, відповідно до статей 8, 9, 24, 35, 64 Конституції України, частини 2 статті 4, частин 1, 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція, ЄКПЛ);
- положення частини 4 статті 35 Конституції України щодо права особи на заміну військової служби альтернативною (невійськовою) у разі, якщо виконання військового обов`язку суперечить її релігійним переконанням, підлягає застосуванню як норма прямої дії;
- нотою до Ради Європи від 28 лютого 2022 року Україна відступила від зобов`язань за статтею 9 Конвенції лише у частині реалізації права, передбаченого статтею 34 Конституції України (свобода думки), однак не відступала від цієї статті ЄКПЛ у частині права за статтею 35 Основного Закону (свобода совісті і релігії);
- в умовах воєнного стану в Україні на підставі і в порядку, передбачених частиною 2 статті 64, пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції, законами не обмежувалося право людини на заміну військової служби альтернативною (невійськовою);
- релігійні переконання, несумісні з військовою службою, становлять внутрішній аспект права людини на свободу світогляду і віросповідання, реалізація якого не може ставитися у залежність від належності до релігійних організацій, адже це є лише одним із способів колективного здійснення права за статтею 9 Конвенції, статтею 35 Конституції України; держава не вправі покладати на людину обов`язок доводити наявність відповідних переконань інакше, ніж шляхом їх вираження.
Позиції учасників судового провадження
6. У судовому засіданні засуджений і захисниця ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу з наведених у ній доводів і міркувань, просили визнати ОСОБА_6 його невинуватим та виправдати у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
7. Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Мотиви суду
8. Відповідно до частини 2 статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.
9. Висновки суду про доведеність факту відмови ОСОБА_6 від військової служби за призовом під час мобілізації у касаційній скарзі не оспорюються і судом касаційної інстанції не перевіряються.
10. Доводи касаційної скарги на предмет юридичної оцінки таких дій як сумлінної відмови, що не може бути підставою кримінальної відповідальності, не підтверджені поданими стороною захисту доказами і не ґрунтуються на точному змісті відповідних норм міжнародного права і національного законодавства.
11. Дійсно, частинами 1, 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (надалі - Пакт) кожній людині гарантовано право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір.
12. Відступ від положень цієї статті згідно з частинами 1, 2 статті 4 Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.
13. Статтею 9 ЄКПЛ передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
14. Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до частини 2 зазначеної вище статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
15. Отже, всупереч доводам касаційної скарги, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним, а може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише у тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.
16. Ні стаття 18 Пакту, ні стаття 9 Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
17. Разом із тим, Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ, Суд) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 ЄКПЛ гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (див., зокрема, рішення у справах: "Баятян проти Вірменії" (Bayatyan v. Armenia) від 27 жовтня 2009 року, заява № 23459/03, пункт 110; "Папавасілакіс проти Греції" (Papavasilakis v. Greece) від 15 вересня 2016 року, заява № 66899, пункт 36; "Мушфіг Маммадов та інші проти Азербайджану" (Mushfig Mammadov et Autres c. Azerbaidjan) від 17 жовтня 2019 року, заяви № 14604/08 та 3 інших, пункт 74; "Канатли проти Туреччини" (Kanatli v. Turkiye)від 12 березня 2024 року, заява № 18382/15, пункт 42).
18. Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на статтю 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням зазначеної вище статті (зокрема, рішення у справах: "Енвер Айдемір проти Туреччини" (Enver Aydemir v. Turkiye) від 07 червня 2016 року, заява № 26012/11, пункти 78, 81; "Дягілєв проти Росії" від 10 березня 2020 року, заява № 49972/16, пункт 62; "Канатли проти Туреччини", згадане вище). Фактично у цьому випадку на карту поставлено питання про розуміння та межі свободи релігії та совісті (рішення у згаданих вище справах: "Енвер Айдемір проти Туреччини", пункт 78; "Канатли проти Туреччини", пункт 43).