ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 761/170/23
провадження № 61-2060св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Київський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 квітня 2023 року у складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Мережко М. В., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (далі - КНДЕКЦ МВС України), третя особа: ОСОБА_2, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ КНДЕКЦ МВС України від 30 листопада 2022 року № 236 о/с про її звільнення;
- визнати протиправним та скасувати наказ КНДЕКЦ МВС України від 14 вересня 2022 року № 188 о/с в частині визначення про її перебування у відпустці без збереження заробітної плати з 24 серпня 2022 року до 21 листопада 2022 року;
- поновити її на посаді судового експерта відділу економічних досліджень лабораторії товарознавчих, гемологічних, економічних, будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності КНДЕКЦ МВС України або, при скороченні штатної одиниці, на рівнозначній посаді з 30 листопада 2022 року;
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 30 листопада 2022 року до 15 лютого 2023 року включно у сумі 80 027,35 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 16 лютого 2023 року до дня поновлення на роботі.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що працювала на посаді судового експерта відділу економічних досліджень лабораторії товарознавчих, гемологічних, економічних, будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності КНДЕКЦ МВС України з 2005 року. Наказом відповідача від 30 листопада 2022 року № 236 о/с її звільнили з займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з відсутністю на робочому місці понад три години 22, 23, 24, 25, 28, 29, 30 листопада 2022 року.
Зазначала, що 24 лютого 2022 року у телефонному режимі керівник підрозділу повідомив її про те, що вони не працюють. У зв`язку з військовою агресією рф проти України, початком бойових дій, запровадженням воєнного стану 01 березня 2022 року вона разом із дітьми виїхала за межі території України.
На прохання керівників підрозділу щодо працівників, які були відсутні на робочому місці, засобами електронного зв`язку вона подала заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати на строк дії воєнного стану. Жодних повідомлень від керівництва КНДЕКЦ МВС України щодо відсутності її на робочому місці з 24 лютого 2022 року вона не отримувала, з наказом про відпустку ознайомлена не була.
24 травня 2022 року та 22 серпня 2022 року вона подала подібні заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів протягом дії на території України воєнного стану.
Повернутись на робоче місце у зв`язку з воєнним станом вона не могла, зважаючи на реальну загрозу її життю та її дітей, відтак, була відсутня на робочому місці з поважних причин, а тому така відсутність ознак прогулу не містить.
Вважає своє звільнення незаконним і таким, що проведене з порушенням чинного законодавства. Пояснень з приводу відсутності на робочому місці роботодавець не вимагав.
Щодо наявності наказу від 25 травня 2022 року, який їй надано відпустку за згодою сторін із 25 травня 2022 року до завершення або скасування на території України воєнного стану, їй відомо не було.
Вважає, що наказ про її звільнення з роботи є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки правовідносини між нею та роботодавцем щодо надання їй відпустки одного і того ж виду вже врегульовані чинним наказом від 25 травня 2022 року.
Окрім зазначеного, відповідно до статті 235 КЗпП України просила стягнути на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 30 листопада 2022 року до 15 лютого 2023 року включно у сумі 80 027,35 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 16 лютого 2023 року до дня поновлення на роботі, виходячи з середньоденної заробітної плати 1 509,95 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач при звільненні позивачки не допустив порушень визначеної законодавством процедури звільнення працівника за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, які б могли стати підставою для поновлення її на роботі.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач мав підстави для розірвання трудових відносин з позивачкою за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, вважав рішення місцевого суду таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, прийняти нове судове рішення про задоволення позову..
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року в справі № 489/1609/17, від 08 грудня 2022 року в справі № 686/14032/20, від 06 березня 2018 року в справі № 235/2284/17, від 26 червня 2019 року в справі № 572/2944/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 та постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року в справі № 6-2801цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Зазначає, що у разі її обізнаності про наявність наказу від 25 травня 2022 року, яким відпустку без збереження заробітної плати надано їй до кінця воєнного стану, вона б не подавала нової заяви про відпустку терміном на 90 днів. Належної правової оцінки вказаним обставинам суди не надали і не зазначили, яким доказом обґрунтовується висновок про належне її інформування щодо цього наказу.
Суди не врахували та не дослідили письмові докази поважності причин неприбуття на робоче місце. Наказ відповідача від 25 травня 2022 року № 92 о/с є діючим, ніким не скасований, у судовому порядку не оспорений, обставини його чинності підтверджують поважність причин її невиходу на робоче місце 22 - 25 листопада 2022 року, 28 - 30 листопада 2022 року. Доказів скасування наказу від 25 травня 2022 року матеріали справи не містять, як не містять і доказів поінформування її про можливе його скасування. Враховуючи, що такий наказ є чинним, висновки судів про неповажність причин невиходу позивача на робоче місце у вказані дні не ґрунтуються на відповідних доказах у справі.
Інші доводи учасників справи
Київський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу № 761/170/23 за позовом ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України та працювала на посаді судового експерта відділу економічних досліджень лабораторії товарознавчих, гемологічних, економічних, будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який діє до теперішнього часу.
У зв`язку з цим наказом КНДЕКЦ МВС України від 01 березня 2022 року № 25 о/м оголошено простій працівникам центру з 01 березня 2022 року до 31 березня 2022 року з оплатою, врегульованою статтею 113 КЗпП України, про що їх було поінформовано наявними у відповідача засобами зв`язку.
28 березня 2022 року ОСОБА_1 надіслала КНДЕКЦ МВС України заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін, на підставі якої наказом КНДЕКЦ МВС України від 01 квітня 2022 року № 40 о/с ОСОБА_1 таку відпустку надано з 01 квітня 2022 року до 24 квітня 2022 року, а в подальшому наказом від 25 квітня 2022 року № 57 о/с - з 25 квітня 2022 року до 24 травня 2022 року. Про вказаний наказ позивача було проінформовано, ця обставина позивачкою не спростована.
24 травня 2022 року позивачка надіслала відповідачу заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін, на підставі якої наказом від 25 травня 2022 року № 92 о/с таку відпустку надано з 25 травня 2022 року до завершення або скасування на території України воєнного стану. Зазначену обставину позивачка не спростувала.
Окрім того, ОСОБА_1 повідомила роботодавця про намір не виходити на роботу до закінчення воєнного стану.
22 серпня 2022 року позивачка направила відповідачу заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 днів протягом дії воєнного стану на підставі пункту 4 статті 12 Закону України від 15 березня 2022 року "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".
Наказом від 14 вересня 2022 року № 188 о/с ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати з 24 серпня 2022 року до 21 листопада 2022.року.
У подальшому, листом від 25 жовтня 2022 року КНДЕКЦ МВС України повідомив ОСОБА_1 про необхідність приступити до виконання своїх посадових обов`язків судового експерта відділу економічних досліджень лабораторії товарознавчих, гемологічних, економічних, будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності з 22 листопада 2022 року.
22 листопада 2022 року ОСОБА_1 не приступила до виконання своїх посадових обов`язків, на робочому місці не з`явилась, про що свідчать відповідні акти, складені уповноваженими особами відповідача. Доказів того, що позивачка повідомила роботодавця про причини своєї неявки, матеріали справи не містять.
Окрім того, позивачка була відсутня на робочому місці також 22-25, 28-30 листопада 2022 року, про що свідчать складені уповноваженими особами КНДЕКЦ МВС України відповідні акти та табелі виходу працівників на роботу.
Наказом КНДЕКЦ МВС України від 30 листопада 2022 року № 236 о/с ОСОБА_1 звільнена з займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з відсутністю на робочому місці понад три години 22- 25, 28- 30 листопада 2022 року.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій є посилання заявника неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року в справі № 489/1609/17, від 08 грудня 2022 року в справі № 686/14032/20, від 06 березня 2018 року в справі № 235/2284/17, від 26 червня 2019 року в справі № 572/2944/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 та постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року в справі № 6-2801цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.