ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 травня 2024 року
м. Київ
справа № 297/2195/22
провадження № 61-1491св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Міжнародний інвестиційний банк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Борсенко Олександр Вікторович, та Акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2022 року у складі судді Ільтьо І. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 січня 2024 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кожух О. А., Джуги С. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" (далі - АТ "МІБ") про повернення безпідставно стягнутих коштів.
Позов обґрунтовано тим, що 03 грудня 2010 року між нею та відповідачем укладено договір банківського рахунку № 153-РВА на підставі якого банк відкрив їй поточний мультивалютний рахунок № НОМЕР_1 .
18 грудня 2020 року на цей рахунок відповідач зарахував кошти у розмірі 1 000 000 дол. США та 1 000 000 євро на виконання договорів від 16 грудня 2020 року про розірвання договорів банківського вкладу від 17 листопада 2020 року. Того ж дня, 18 грудня 2020 року відповідач списав з її поточного мультивалютного рахунку кошти у розмірі 1 000 000 дол. США та 1 000 000 євро.
Вважаючи списання коштів з її рахунку є неправомірним, оскільки договір банківського рахунку не передбачав договірного списання грошей на користь банку, звернулася до відповідача з вимогою про повернення списаних коштів на її рахунок, однак така вимога не виконана відповідачем.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ "МІБ" на її користь:
- вклади за договорами банківського вкладу (депозит) від 17 листопада 2020 року у розмірі 1 000 000 дол. США та 1 000 000 євро;
- 31 315,06 євро - три проценти річних, нарахованих за період з 20 червня 2021 року до 20 червня 2022 року та суму трьох процентів річних, розраховану органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду по дату фактичного виконання рішення суду;
- 31 315,06 дол. США - три проценти річних, нарахованих за період з 20 червня 2021 року до 20 червня 2022 року та суму трьох процентів річних, розраховану органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду по дату фактичного виконання рішення суду;
- пеню у розмірі 650 778 978,00 грн, нараховану на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 20 червня 2021 року до 20 червня 2022 року, та суму пені, розраховану органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду по дату фактичного виконання рішення суду та стягнути на її користь судові витрати у справі.
Короткий виклад заперечень відповідача
Заперечуючи проти позову, банк зазначав, що списання банком коштів у розмірі 1 000 000 дол. США та 1 000 000 євро відбулось на підставі договору поруки, який був укладений 10 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та АТ "МІБ", з метою погашення кредитної заборгованості ТОВ "Свинець" у розмірі 4 893 440 дол. США та 87 768 грн.
Стверджував, що між сторонами виникли господарські правовідносини, про що свідчить низка судових рішень у справах за позовами ОСОБА_1, тому просив закрити провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Також звертав увагу на третейське застереження, що міститься у договорах банківського рахунку та поруки, тому просив залишити без розгляду позов з підстав, передбачених пунктом 6 частини першої статті 257 ЦПК України.
Крім того, відповідач просив передати справу на розгляд до Печерського районного суду міста Києва за місцем реєстрації місця проживання позивачки та місцезнаходженням відповідача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 10 листопада 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання АТ "МІБ" про закриття провадження у справі, з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Ухвалами Берегівського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання АТ "МІБ" про непідсудність спору цьому суду та відмовлено у задоволенні заперечення про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 257 ЦПК України.
Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ "МІБ" на користь ОСОБА_1 суму вкладів за договорами банківського вкладу (депозит) від 17 листопада 2020 року у розмірі 1 000 000,00 дол. США та 1 000 000,00 євро, три проценти річних, нараховані за період з 20 червня 2021 року до 20 червня 2022 року у розмірі 31 315,06 євро, три проценти річних, нараховані за період з 20 червня 2021 року до 20 червня 2022 року у розмірі 31 315,06 дол. США. У іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк безпідставно списав грошові кошти з банківського рахунку ОСОБА_1, оскільки надані відповідачем меморіальні ордери № № 1876527 та 1876530 від 18 грудня 2020 року, якими проведено списання з рахунку позивачки 1 000 000 дол. США та 1 000 000 євро, складені у порушення пункту 2.1 договору банківського рахунку від 03 грудня 2010 року № 153-РВА, пункту 2.1, пункту 6.5 та додатку 9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22.
Суд відхилив доводи банку про те, що списання спірних коштів відбулось на виконання вимог договору поруки від 10 листопада 2014 року № 00091.13-CBD/SUR, оскільки вважав поруку ОСОБА_1 припиненою із 07 серпня 2015 року.
Оскільки в порушення частини першої статті 1073 ЦК України відповідач на вимогу позивачки не повернув на її банківський рахунок безпідставно списані кошти і такі кошти залишаються у розпорядженні банку, який при цьому не оспорює розмір заявлених трьох процентів річних, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача трьох процентів річних нарахованих на суми боргу у заявлених позивачкою розмірах, а також суму трьох процентів річних, розраховану органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду по дату фактичного виконання рішення суду.
У зв`язку з розірванням 16 грудня 2020 року вказаних вище договорів банківських вкладів (депозит) за спільною згодою сторін між ними припинені правовідносини за цими договорами, тому частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на спірні правовідносини.
З огляду на це підстави для нарахування пені відповідно до вказаної норми відсутні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 18 січня 2024 року апеляційну скаргу АТ "МІБ" залишено без задоволення, ухвали Берегівського районного суду Закарпатської області від 10 листопада та 28 грудня 2022 року - без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2022 року змінено, мотивувальну та резолютивну частину рішення викладено в редакції цієї постанови.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ "МІБ" на користь ОСОБА_1 1 000 000,00 дол. США та 1 000 000,00 євро, 31315,06 євро - трьох процентів річних нарахованих за період з 20 червня 2021 року по 20 червня 2022 року, 31 315,06 дол. США - трьох процентів річних нарахованих за період з 20 червня 2021 року до 20 червня 2022 року, пеню у розмірі 60 000 000,00 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що, враховуючи існуючі між сторонами правовідносини договору банківського рахунку, спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України, а також Закону України № 2664-ІІІ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", Закону України № 2121-ІІІ "Про банки і банківську діяльність", Закону України № 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів".
У підпункті 3.1.3 договору банківського рахунку від 03 грудня 2010 року № 153-РВА встановлено право банку списувати з рахунку плату за надання банком послуг за договором та інші суми, що належать до сплати клієнтом за договором або іншими договорами, що укладені між банком та клієнтом, в розмірах та в строки, передбачені зазначеними договорами.
Оцінюючи доводи банку про те, що списання спірних сум відбулось на підставі укладеного 10 листопада 2014 року між банком та ОСОБА_1 договору поруки у зв`язку з простроченням виконання кредитних зобов`язань ТОВ "Свинець" у розмірі 4 893 440 дол. США та 87 768 грн, колегія суддів встановила відсутність правових підстав для такого списання.
Аркуш з пунктом 2.5 договору поруки, згідно з яким у разі невиконання, несвоєчасного чи неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором банк має право на договірне списання з рахунків поручителя суми заборгованості позичальника за кредитним договором (з оформленням меморіального ордеру банку), не підписаний ОСОБА_1 і тому не є частиною цього договору та не надає банку право на договірне списання з рахунків ОСОБА_1 суми заборгованості позичальника за кредитним договором.
Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що після списання спірних коштів банком на виконання простроченого зобов`язання ТОВ "Свинець" його заборгованість не зменшилась і складала 4 893 440 дол. США та 87 768 грн згідно з ухвалою Господарського суду Луганської області від 21 грудня 2020 року у справі № 913/526/20.
За таких обставин вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 1 000 000,00 дол. США та 1 000 000,00 євро як безпідставно списаних коштів 18 грудня 2020 року з її банківського рахунку № НОМЕР_1, є обґрунтованими.
Указуючи про фактично часткову недійсність договору поруки та відсутність у зв`язку з цим підстав для договірного списання, суд апеляційної інстанції встановив порушення вимог законодавства, яким урегульовано процедуру договірного списання коштів.
Зокрема, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що надані відповідачем меморіальні ордери від 18 грудня 2020 року № № 1876527 та 1876530 від 18 грудня 2020 року, якими проведено списання з рахунку позивача 1 000 000,00 доларів США та 1 000 000,00 євро, складені у порушення пункту 2.1 договору банківського рахунку від 03 грудня 2010 року № 153-РВА, пункту 2.1, пункту 6.5 та додатку 9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, оскільки у графі "Призначення платежу" не містять номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання.
Вирішуючи вимоги ОСОБА_1 про стягнення пені, суд керувався тим, що банк порушив своє зобов`язання за договором банківського рахунку та всупереч вимог статті 1073 ЦК України, провів безпідставне списання коштів з поточного рахунку позивачки, відкритого на виконання договору банківського рахунку, тому на спірні правовідносини поширюється дія частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Враховуючи облікову ставку Національного банку України за період з 20 червня 2021 року до 02 червня 2022 року як базу для нарахування пені, колегія суддів з урахуванням правил пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України за вказаний період визначила пеню за рахунком у доларах США у розмірі 29 983 529 грн, а за рахунком у євро - 33 698 133,8 грн.
Зважаючи на суми, які були списані банком з рахунків позивачки, та визначений судом розмір пені відповідно до облікової ставки Національного банку України, колегія суддів вважала за необхідне зменшити розмір неустойки відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України, стягнувши з відповідача 28 000 000 грн за рахунком у доларах США та 32 000 000 грн за рахунком у євро.
Заперечення АТ "МІБ" у апеляційній скарзі на ухвали суду першої інстанції апеляційний суд відхилив.
Вимоги позивачки, як фізичної особи, ґрунтувалися на діючих правовідносинах договору банківського рахунку та порушені банком вимоги статей 1071, 1073 ЦК України, Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Закону України "Про захист прав споживачів" у частині безпідставного списання коштів, які належали позивачці з її особистого банківського рахунку у порядку цивільного судочинства відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, і підстави для закриття провадження у справі у порядку пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України відсутні.
За відсутності доказів списання спірних сум за договором поруки посилання банку на умови договору поруки про передачу всіх спорів за цим договором до Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків є безпідставними, тому суд відмовив у залишенні позову без розгляду у порядку пункту 6 частин першої статті 257 ЦПК України.
Відмову в задоволенні клопотання АТ "МІБ" про передачу розгляду справи за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва суди мотивували тим, що ОСОБА_1 з 15 червня 2022 року перебуває на обліку внутрішньо-переміщених осіб в Управлінні соціального захисту міста Берегово Закарпатської області, про що отримала довідку від 15 червня 2022 року № 2133-7001284579.
Така довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання такої та надає їй процесуальне право звертатися у спорах про захист прав споживачів до суду за територіально підсудність якого поширюється на місце проживання яке зазначено у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи
26 січня 2024 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" від імені ОСОБА_1 - адвокат Борсенко О. В.подав касаційну скаргу на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив їх скасувати в частині відмови та часткового задоволення вимоги про стягнення пені та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовну вимогу про стягнення пені задовольнити повністю у розмірі 650 778 978,00 грн.
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі
№ 761/26293/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
До Верховного Суду05 лютого 2024 року АТ "МІБ" подало касаційну скаргу на ухвали Берегівського районного суду Закарпатської області від 10 листопада та 28 грудня 2022 року,рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та залишити позов без розгляду відповідно до пункту 6 частини першої статті 257 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження АТ "МІБ" зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 191/687/21, від 10 серпня 2021 року у справі № 873/51/21, від 19 березня 2019 року у справі № 904/2538/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц, від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 24 червня 2019 року у справі № 757/37515/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо застосування статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку із статтею 175 ЦПК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, АТ "МІБ" оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пункту 6 частини першої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій про безпідставне списання відповідачем коштів з рахунку позивача на підставі договорів вкладів є помилковими.
Мотивування підстав для стягнення з відповідача пені у значно меншому розмірі, ніж заявлено позивачем, вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Касаційна скарга АТ "МІБ" мотивована тим, що позов ОСОБА_1 підлягав залишенню без розгляду згідно з пунктом 6 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки між ОСОБА_1 і АТ "МІБ" укладено третейське застереження про розгляд спорів, пов`язаних з договором поруки у третейському суді.
Крім того, спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, відносяться до юрисдикції господарських судів. З огляду на це провадження у справі підлягало закриттю відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Договір поруки як додаткове (акцесорне) зобов`язання не є споживчим договором, сторона такого договору не є споживачем, оскільки вказаний договір не направлений на задоволення особистих потреб поручителя.
Внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти за договором банківського рахунка не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги, а тому не можуть бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Облікова ставка Національного банку України є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого банк встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням Правління Національного банку України та встановлюється виключно для національної валюти - гривні.
Погодження з умовами кредитного договору, якими передбачено списання грошових коштів з усіх відкритих в банку рахунків клієнта в погашення кредитної заборгованості, свідчить про правомірність дій банку.
Оскільки місце реєстрації ОСОБА_1 є АДРЕСА_1, а довідка про взяття її на облік, як внутрішньо-переміщеної особи за адресою: АДРЕСА_2 не є належним доказом її перебування, справа підлягала передачі за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва. Отже, суд першої інстанції порушив правила територіальної підсудності. Суд апеляційної інстанції указаних порушень не виправив.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у березні 2024 року, представник ОСОБА_1 адвокат Борсенко О. В. заперечує проти доводів АТ "МІБ", просить касаційну скаргу АТ "МІБ" залишити без задоволення.
Відзив ОСОБА_1 мотивовано тим, що з часу перерахування банком вкладу на поточний рахунок клієнта відповідно до умов укладеного між ними договору банк має сплатити проценти за користування цими грошовими коштами у розмірі, визначеному відповідно до вимог статті 1070 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до пункту 2.2 договору банківського рахунку від 03 грудня 2010 року банк не здійснює сплату процентів за користування коштами, що знаходяться на рахунку, тому відповідні доводи позивачки є безпідставними.
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у березні 2024 року, представник АТ "МІБ" адвокат Грищенко О. М. заперечує проти доводів ОСОБА_1, просить касаційну скаргу позивачки залишити без задоволення.
Відзив АТ "МІБ" мотивовано тим, що правовідносини, які були предметом розгляду у справах, наведених відповідачем у касаційній скарзі, не є подібними до правовідносин, які встановлені судами у справі, яка переглядається у касаційному порядку.
У касаційній скарзі АТ "МІБ" фактично просить встановити та вважати доведеними обставини про те, що списання відбулося на підставі договору поруки від 10 листопада 2014 року, а також здійснити переоцінку доказів у справі, зокрема меморіальних ордерів від 18 грудня 2020 року та інших доказів незаконного списання грошових коштів.
АТ "МІБ" не конкретизувало, в чому полягає неправильне застосування статті 553 ЦК України.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2024 року відкрито касаційні провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції, зупинено виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 18 січня 2024 року до закінчення касаційного провадження у справі.
У березні 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 грудня 2010 року між АТ "МІБ" та ОСОБА_1 укладено договір банківського рахунку № 153-РВА, відповідно до якого банк відкриває банківський поточний рахунок № НОМЕР_1 у валютах, визначених клієнтом у заяві про відкриття рахунку, з метою здійснення розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства України.
Згідно з пунктами 3.1.3, 3.2.2 указаного договору банк має право списувати з рахунку плату за надання банком послуг за договором та інші суми, що належать до сплати клієнтом за договором або іншими договорами, що укладені між банком та клієнтом, в розмірах та в строки, передбачені зазначеними договорами; проводити за письмовим дорученням клієнта або його представників безготівкові та готівкові операції за рахунком відповідно до вимог діючого законодавства.
17 листопада 2020 року між ОСОБА_1 (кредитор) та АТ "МІБ" укладено договори банківського вкладу (депозиту), відповідно до умов яких кредитор передала банку грошові кошти у розмірі 1 000 000,00 дол. США та 1 000 000,00 євро, а банк зобов`язується виплачувати кредитору таку суму та проценти на неї на умовах та в порядку, що встановлені договорами.
16 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та АТ "МІБ" укладено договір про розірвання договору банківського вкладу (депозиту) від 17 листопада 2020 року, за яким підлягали поверненню банком на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 кошти в сумі 1 000 000,00 дол. США та проценти.
16 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та АТ "МІБ" укладено договір про розірвання договору банківського вкладу (депозиту) від 17 листопада 2020 року, за яким підлягали поверненню банком на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 кошти в сумі 1 000 000,00 євро та проценти.
З виписки АТ "МІБ" про рух коштів за період з 01 листопада 2020 року до 21 січня 2021 року за рахунком № НОМЕР_1 встановлено, що 18 грудня 2020 року за документами № 1876501 та № 1876484 на банківський рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у валюті "840" (долар США) та "978" (євро) зараховано 1 000 000,00 дол. США та 1 000 000,00 євро з призначенням "Дострокове повернення коштів згідно договору від 16 грудня 2020 року про розірвання договору банківського вкладу (депозиту) від 17 листопада 2020 року".
Згідно з меморіальними ордерами № № 1876527 та 1876530 від 18 грудня 2020 року з банківського рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 списано 1 000 000 дол. США та 1 000 000,00 євро з призначенням "Договірне списання заборгованості". Отримувачем коштів вказано АТ "МІБ".
Згідно з випискою про рух коштів за рахунком № НОМЕР_1 за період з 01 листопада 2020 року до 21 січня 2021 року встановлено, що списання коштів відбулось за меморіальними ордерами № № 1876527 та 1876530 від 18 грудня 2020 року.
26 січня 2021 року ОСОБА_1 направила АТ "МІБ" вимогу про зарахування на її банківський рахунок безпідставно списаних коштів, у якій зазначила про відсутність боргових зобов`язань перед банком та просила повернути 1 000 000 дол. США та 1 000 000 євро на її банківський рахунок № НОМЕР_1, відкритий в АТ "МІБ", згідно з договором банківського рахунку від 03 грудня 2010 року № 153-РВА.
У відповіді від 26 лютого 2021 року на вимогу ОСОБА_1 АТ "МІБ" зазначило, що на підставі укладеного договору поруки від 10 листопада 2014 року
№ 0091.13-CBD/SUR у ОСОБА_1, як у поручителя, виникли зобов`язання щодо погашення боргу за кредитним договором від 08 серпня 2013 року № 00091.13-СВD (т. 1, а. с. 31).
08 серпня 2013 року між ПАТ "МІБ", яке у подальшому перейменоване на АТ "МІБ" та ПАТ "Свинець", яке реорганізоване у ТОВ "Свинець", укладено кредитний договір № 00091.13-СВD з додатковими угодами до нього, за умовами якого предметом кредитного договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відновлювальної кредитної лінії на наступних умовах: сума кредиту 4 029 387 дол. США; строк користування кредитом до 13 листопада 2020 року (включно); плата за користування кредитом (розмір процентів, проценти) - 8 % річних; тип процентної ставки за кредитом - фіксована; фіксована плата за надання кредиту - 107 905,50 грн (пункт 1.1 кредитного договору у редакції договору про внесення змін від 15 листопада 2019 року № 42).
10 листопада 2014 року між ПАТ "МІБ" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 0091.13-CBD/SUR, за умовами якого ОСОБА_1 є поручителем за зобов`язаннями позичальника за кредитним договором від 08 серпня 2013 року № 00091.13-СВD.
Згідно з пунктом 2.5 цього договору поруки у разі невиконання, несвоєчасного чи неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором банк має право на договірне списання з рахунків поручителя суми заборгованості позичальника за кредитним договором (з оформленням меморіального ордеру Банку). Поручитель уповноважує банк при необхідності провести конвертацію коштів у валюту зобов`язання без додаткового узгодження з поручителем, а також списати суму платежів із будь-якого рахунку поручителя у банку.
Виконання поручителем зобов`язань перед банком здійснюється шляхом перерахування суми заборгованості з будь-якого власного банківського рахунку на рахунки, що визначені банком, або внесення суми заборгованості готівкою через касу банку (пункт 2.4 договору поруки).
Відповідно до пункту 5.6 розділу 5 "Інші умови" договору поруки сторони погодили, що кожен аркуш договору має містити підпис кожної сторони (уповноважених представників сторін). Сторони погоджуються з тим, що сторінка договору, яка не має підписів сторін, не є частиною договору та не може бути підставою для встановлення яких-небудь прав та обов`язків для сторін договору.
Банк свої зобов`язання з видачі кредиту виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредит на суму 4 280 000 дол. США.
ТОВ "Свинець" свої зобов`язання з повернення кредиту виконувало несвоєчасно та не в повному обсязі з порушенням строків повернення кредиту та сплати відсотків, з огляду на що банк відповідно до п.п.6.2, 6.3 кредитного договору направив боржнику вимогу про дострокове повернення кредиту від 26 жовтня 2020 року № 2088 не пізніше 29 жовтня 2020 року.
Боржник у визначений кредитором строк погашення кредиту не здійснив.
Загальний розмір простроченої заборгованості за кредитним договором становить 4 893 440,60 дол. США та 87 768 грн, що встановлено ухвалою Господарського суду Луганської області від 21 грудня 2020 року у справі № 913/526/20.
Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 22 березня 2021 року у третейській справі № 07/21 стягнено із ОСОБА_1 на користь АТ "МІБ" 2 000 000 дол. США в рахунок часткового виконання зобов`язань ТОВ "Свинець" перед АТ "МІБ" за укладеним між ними кредитним договором від 08 серпня 2013 року № 00091.13-СВD, а також 25 000 грн третейського збору.
Постановою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 873/51/21 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 22 березня 2021 року у справі № 07/21.
Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 07 червня 2021 року у третейській справі № 16/21 стягнено із ОСОБА_1 на користь АТ "МІБ" 203 270,50 дол. США як часткового виконання зобов`язань ТОВ "Свинець" перед АТ "МІБ" за укладеним між ними кредитним договором № 00091.13-СВD від 08 серпня 2013 року, а також про стягнення 25 500,00 грн третейського збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05 липня 2021 року у справі № 873/110/21, зміненою постановою Верховного Суду від 09 травня 2023 року щодо мотивувальної частини, скасовано рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 07 червня 2021 року у третейській справі № 16/21.
Указаними рішеннями Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків стягнено із ОСОБА_1 на користь АТ "МІБ" грошові кошти як з поручителя на підставі договору поруки від 10 листопада 2014 року № 0091.13-CBD/SUR.
Позиція Верховного Суду
Правове регулювання спірних відносин
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не повністю.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1, посилаючись на положення статей 1071, 1073 ЦК України, обґрунтовувала неправомірність дій банку щодо списання грошових коштів з її рахунку як таких, що суперечать умовам договору банківського рахунку № 153-РВА, укладеного між сторонами 03 грудня 2010 року.
Щодо договірного списання
Згідно з частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.