ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 154/3846/20
провадження № 61-3099св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - ОСОБА_2,
особа, яка не брала участі у справі та подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у складі колегії суддів Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту батьківства, заінтересована особа - ОСОБА_4 .
Заяву мотивовано тим, що з 2007 року до 2016 року ОСОБА_1 проживала однією сімʼєю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_5 народилася дочка ОСОБА_6 .
Запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проведений відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України), тобто зі слів матері.
11 вересня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 здійснили таїнство вінчання в храмі кафедрального собору Різдва Христового, що підтверджується відповідним свідоцтвом.
За життя ОСОБА_5 визнавав ОСОБА_6 своєю дочкою, піклувався про неї, приділяв багато уваги вихованню, забезпечував та планував подати до органу реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання себе батьком дитини, проте не встиг цього зробити, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
Посилаючись на положення статті 130 СК України, з урахуванням найкращих інтересів та потреб дитини, ОСОБА_1 просила суд встановити факт батьківства ОСОБА_5 щодо дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, та зазначала, що встановлення вказаного факту є необхідним для оформлення спадкових прав.
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про заміну сторони, яка мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_5 року заінтересована особа ОСОБА_4 (мати ОСОБА_5 ) померла. Спадкоємицею третьої черги ОСОБА_5 є його тітка ОСОБА_2, яка має виступати у справі як заінтересована особа.
Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області
від 01 лютого 2021 року замінено заінтересовану особу у справі на ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області
від 24 лютого 2021 року у цій справі заяву ОСОБА_1 задоволено.
Установлено факт батьківства ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця м. Володимир-Волинський Волинської області, щодо дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки встановлено факт спільного проживання померлого ОСОБА_5 із ОСОБА_1, ведення ними спільного господарства, а також той факт, що ОСОБА_5 є батьком неповнолітньої ОСОБА_7, що підтверджено також показаннями заінтересованої особи ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_8 .
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на те, що вказаним судовим рішенням вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 24 листопада 2023 року поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 лютого
2021 року, відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 23 січня 2024 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалося.
Висновок апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 є рідною сестрою спадкодавця ОСОБА_4 (яка була залучена у справі
як заінтересована особа, у подальшому у зв`язку зі смертю замінена на
ОСОБА_2 ), а тому могла одержати право на спадкування як спадкоємець другої черги після смерті своєї сестри ОСОБА_4 . Разом із тим, такого права заявниця не набула у зв?язку з тим, що право на спадкування на
момент смерті ОСОБА_4 набула її онука за правом представлення ОСОБА_5 .
Оскільки рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи та (або) обов?язки ОСОБА_3, тому вона не відноситься до кола осіб, які відповідно до положень статті 352 ЦПК України мають право на апеляційне оскарження судового рішення у цій справі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 січня
2024 року, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи та (або) обов?язки ОСОБА_3 є помилковим та свідчить про неповне дослідження обставин справи.
Поза увагою апеляційного суду залишилося те, що у випадку скасування рішення суду першої інстанції договір про поділ спадкового майна, укладений ОСОБА_9 та ОСОБА_1, підлягає визнанню недійсним,
а ОСОБА_3 отримає право на укладання з ОСОБА_9 (спадкоємицею першої черги) договору про зміну черговості права на спадкування.
Оскаржувана ухвала апеляційного суду суперечить правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі
№ 391/166/19.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Володимир-Волинського міського суду Волинської області.
У квітні 2024 року справа № 154/3846/20 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_7 . Запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проведений відповідно до частини першої статті 135 СК України зі слів матері.
11 вересня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 здійснили таїнство вінчання в храмі кафедрального собору Різдва Христового, що підтверджується відповідним свідоцтвом.
Судом першої інстанції установлено, що за життя ОСОБА_5 та його матір ОСОБА_4 підтримували родинні відносини з неповнолітньою
ОСОБА_10, яку вважали своєю донькою та онукою відповідно.
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з заявою про встановлення факту батьківства ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця м. Володимир-Волинський Волинської області, щодо
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_4 (матір ОСОБА_5 ).
Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області
від 01 лютого 2021 року замінено заінтересовану особу у справі на ОСОБА_2 .
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області
від 24 лютого 2021 року у цій справі заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт батьківства ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця м. Володимир-Волинський Волинської області, щодо дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Апеляційним судом також установлено, що 08 грудня 2021 року укладено договір про поділ спадкового майна між ОСОБА_9 та ОСОБА_1, яка діє від імені своєї малолітньої дочки ОСОБА_7, за умовами якого сторони згідно зі спадковою справою № 150/2021, заведеною 05 квітня 2021 року Володимир-Волинською державною нотаріальною конторою Волинської області на підставі поданої заяви про прийняття спадщини, зареєстрованої за № 399 від 05 квітня 2021 року та фактичного прийняття спадщини іншим спадкоємцем, є спадкоємцями після їхньої баби ОСОБА_4, яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_5 в порядку представлення. Спадкове майно складається із квартири, земельної ділянки, 2/3 часток житлового будинку з надвірними будівлями,
2/3 часток земельної ділянки.
За цим договором ОСОБА_9 перейшло право приватної власності на квартиру і на земельну ділянку, а ОСОБА_1, яка діє від імені своєї малолітньої дочки ОСОБА_7, перейшло право приватної власності на 2/3 частки житлового будинку з надвірними будівлями і 2/3 часток земельної ділянки.
09 грудня 2021 року державним нотаріусом Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Волинської області видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 (спадщина складається із 2/3 часток житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться на
АДРЕСА_1 ) є її внучка ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_3, спадкоємцем якої вона є у зв`язку з тим, що її батько та син спадкодавця ОСОБА_4 . ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Того ж дня, 09 грудня 2021 року, державним нотаріусом Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Волинської області видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 (спадщина складається із 2/3 часток земельної ділянки площею 0,0892 га, розташованої на
АДРЕСА_1 ), яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_5, є її внучка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, спадкоємцем якої вона є у зв`язку з тим, що її батько та син спадкодавця ОСОБА_4 . ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - залишенню без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль
у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом.
Право на судовий захист і доступ до правосуддя одночасно є гарантією захисту всіх інших прав і свобод, що визнаються та гарантуються згідно із загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує
в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (напр., рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року у справі "Volovik v. Ukraine").
Разом із тим "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland"), заява № 28249/95, § 53).
У правовій доктрині право на справедливий суд та право на апеляційне оскарження судового рішення часто характеризують змістовим взаємозв`язком, оскільки оскарження судових рішень в апеляційному порядку є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, у тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень.
Колегія суддів наголошує, що перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції відповідає принципу інстанційності судової системи та забезпечує виконання головного завдання "арреllatio" - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Апеляція по суті - це надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Разом із тим із дотриманням принципу res judicata, тобто поваги до остаточного судового рішення, діють нормативні, процедурні
і процесуальні обмеження щодо механізмів апеляційного оскарження.
Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Чинний ЦПК України містить декілька норм, що регулюють участь в апеляційному перегляді осіб, які не брали участі у справі.
Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України регламентовано, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.