ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 180/1326/23
провадження № 61-2217св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1, заінтересована особа - Відділ № 16 у місті Нікополі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у складі колегії суддів Барильської А. П., Демченко Е. Л., Максюти Ж. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У липні 2023 року ОСОБА_1, заінтересована особа - Відділ № 16 у місті Нікополі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - Відділ № 16 у місті Нікополі ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області), звернулася до суду із заявою про встановлення факту її постійного проживання на території України станом на час проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) та на час набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року).
Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Марганці Дніпропетровської області. У середині 1994 року заявник разом із матір`ю виїхала до російської федерації. 09 грудня 1995 року отримала радянський паспорт НОМЕР_1, виданий Куларським селищним відділенням міліції МВС Республіки Саха (Якутія). У грудні 1995 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 та змінила прізвище на ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 за рішенням суду шлюб було розірвано. На початку 2004 року заявник повернулася в Україну разом із матір`ю.
Заявник зазначала, що у 2015 році втратила паспорт, виданий Куларським селищним відділенням міліції МВС Саха (Якутія) на ім`я ОСОБА_4 зразка 1974 року. Звернення до правоохоронних органів у зв`язку із втратою паспорта було безрезультатним.
ОСОБА_1 посилалась на те, що з 2004 року до сьогодні за межі України не виїжджала, проживала у місті Марганці Дніпропетровської області. Звернувшись до Нікопольського відділу ГУ ДМС України у Дніпропетровській області з метою отримання паспорта громадянина України, отримала відповідь, що для встановлення належності до громадянства України необхідно надати рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року та на 13 листопада 1991 року.
Оскільки іншого способу для отримання нею паспорта громадянина України, окрім як встановлення судовим рішенням факту її постійного проживання в Україні, немає, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її постійного проживання на території України станом на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) та на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Марганецький міський суд Дніпропетровської області рішенням від 24 серпня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами факту її проживання на території України на момент проголошення незалежності України станом на 24 серпня 1991 року.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 05 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 24 серпня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задовольнив.
Встановив факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що встановлення факту постійного проживання на території України має для ОСОБА_1 юридичне значення і це необхідно їй для підтвердження належності до громадянства України, отримання паспорта громадянина України. Апеляційний суд дійшов висновку про задоволення заяви ОСОБА_1, адже заявник надала належні та допустимі докази на підтвердження заявлених вимог відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ДМС України в Дніпропетровській області) просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 740/4027/20.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та встановив обставини, що мають значення для вирішення справи, на підставі недопустимих доказів. Серед документів, що долучені до заяви, відсутні будь-які документальні підтвердження проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ГУ ДМС України в Дніпропетровській області у лютому 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Марганецького міського суду Дніпропетровської області.
У квітні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Марганці Дніпропетровської області.
Згідно з довідкою Навчально-виховного комплексу "Марганецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 - дошкільний навчальний заклад" Марганецької міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, на підставі алфавітної книги запису учнів, книги наказів по руху учнів, дійсно навчалася в неповній середній школі з 6-го класу (наказ від 02 вересня 1991 року № 56) до 7-го класу (наказ від 04 грудня 1992 року № 13)( а. с. 11).
09 грудня 1995 року відповідно до вимог законодавства колишнього СРСР, заявник отримала паспорт на ім`я ОСОБА_5, серія НОМЕР_1, виданий Куларським селищним відділенням міліції МВС Республіки Саха (Якутія).
У грудні 1995 року заявник уклала шлюб з ОСОБА_2, який 11 вересня 2000 року було припинено, про що видано свідоцтво про розірвання шлюбу, серія НОМЕР_2 .
На початку 2004 року ОСОБА_1 повернулася в Україну для здійснення догляду за хворою матір`ю ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У 2015 році ОСОБА_1 втратила паспорт, виданий Куларським селищним відділенням міліції МВС Республіки Саха (Якутія) (паспорт зразка 1974 року).
У вересні 2022 року ОСОБА_1 зверталася до Нікопольського відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, де їй роз`яснили, що для встановлення належності до громадянства України надається судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або про встановлення юридичного факту проживання особи на території України станом на 13 листопада 1991 року.
Згідно з довідкою Виконавчого комітету Марганецької міської ради від 04 вересня 2023 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 11 липня 1991 року до 31 травня 1993 року була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України)
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами першою-третьою статті 294 ЦПК України визначено, що під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.
З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
При цьому суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.
Факти, що підлягають встановленню судом, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.
Метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України, але через неможливість документального підтвердження не може бути реалізованим. Мета дозволяє визначити коло заінтересованих осіб, а також докази, які мають бути досліджені під час судового розгляду справи.
Отже, сутність справ окремого провадження полягає у підтвердженні судом наявності чи відсутності певних юридичних фактів (станів), що є умовами здійснення прав і реалізації інтересів осіб або підставами для їх обмеження. Тому суд лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.
Зі змісту заяви ОСОБА_1 про вставлення факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року убачається, що метою встановлення такого факту є встановлення її належності до громадянства України та отримання паспорта громадянина України.
На підтвердження заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 надала суду, зокрема, лист Нікопольського відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 20 вересня 2022 року, відповідно до якого заявнику роз`яснено, що для встановлення належності до громадянства України надається судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або про встановлення юридичного факту проживання особи на території України станом на 13 листопада 1991 року.
Для встановлення факту, що має юридичне значення, метою якого є встановлення належності до громадянства України, слід застосовувати Закон України "Про громадянство України" та Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.
Стаття 3 Закону України "Про громадянство України" (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) встановлює належність до громадянства України. Відповідно до цієї статті громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
У частині другій цієї статті вказано, що особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Встановлення належності особи до громадянства України це - визнання особи громадянином України відповідно до статті 3 Закону України "Про громадянство України", але яка з тих чи інших причин досі не має паспорта громадянина України та не є громадянином іншої держави.