П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2024 року
м. Київ
Справа № 9901/110/19
Провадження № 11-191заі23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Усенко Є. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу № 9901/110/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, апеляційне провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.11.2023 (головуючий суддя Кравчук В. М., судді Берназюк Я. О., Єзеров А. А., Коваленко Н. В., Стародуб О. П.),
У С Т А Н О В И Л А:
1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія, відповідач), у якій просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення ВККС від 30.01.2019 про визнання його ( ОСОБА_1 ) таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді;
- зобов`язати ВККС вирішити питання щодо визнання кандидата ОСОБА_1 таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді.
1.2. На обґрунтування позову зазначив, що оскаржуване рішення прийнято стосовно нього як кандидата, котрий взяв участь у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, оголошеному ВККС 02.08.2018.
1.3. Позивач зазначає, що рішення Комісії від 30.01.2019 є незаконним та підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням принципу рівності та з проявом щодо нього ознак дискримінації порівняно з іншими конкурсантами (щодо яких також було відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження у зв`язку з пропуском строку притягнення судді до відповідальності), оскільки жодних даних про притягнення його, ОСОБА_1, до відповідальності будь-якого виду немає.
Що ж до рішення Вищої ради юстиції від 20.10.2015 [у цьому рішенні зроблено висновок про порушення суддею Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 норм процесуального права при постановленні ухвали від 09.07.2012 про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, але у притягненні його до дисциплінарної відповідальності відмовлено. Це рішення згадується в оскаржуваному рішенні ВККС на обґрунтування висновку про недостовірність його тверджень у пункті 22 розділу ІІ декларації доброчесності судді за 2015 рік (твердження, що ним не здійснювалися вчинки, які можуть мати наслідком притягнення до дисциплінарної відповідальності)], то таке до декларації доброчесності судді за 2016 рік відношення не має, оскільки декларацію доброчесності судді вперше, в якій зазначаються твердження щодо обставин, які мали місце упродовж усього життя особи, було ним подано до Комісії у 2015 році.
У зв`язку із цим, як зауважує позивач, підстав для іншого твердження в декларації доброчесності судді за 2016 рік немає. Аналогічні відомості зазначені у відповідному пункті декларації доброчесності й іншими суддями, щодо яких Вища рада юстиції відмовила у відкритті дисциплінарного провадження через закінчення строку притягнення судді до відповідальності і щодо яких ВККС як до учасників оголошеного конкурсу негативного висновку не зробила.
1.4. Також позивач доводить, що рішення ВККС від 30.01.2019 ґрунтується на недостовірній інформації та прийнято з порушенням принципу обґрунтованості, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, оскільки Комісія не врахувала конституційну гарантію щодо забезпечення судді житлом за місцем роботи та його (позивача) відповідне право.
Позивач зазначає, що він як особа, яка потребує поліпшення житлових умов, був включений до списків черговиків для забезпечення житла. На час видачі йому ордера на службову квартиру суперечки щодо неї не було; обставини, що свідчили про безпідставне відчуження квартири забудовником іншій особі, йому стали відомі під час оформлення права користування квартирою. Згодом рішення про надання йому квартири були скасовані відповідно до його заяви.
Позивач покликається також на те, що службове житло було отримано й іншими суддями, до яких під час конкурсу не було зауважень, які пред`явлені йому.
1.5. На переконання позивача, рішення ВККС від 30.01.2019 прийнято не на підставі закону, оскільки жодна норма не передбачає обов`язку кандидата на посаду судді надавати документальне підтвердження походження грошових коштів, які отримані іншими особами (у випадку позивача - його сестрою).
Про безоплатне користування частиною житлового будинку його сестри ОСОБА_3 він зазначив в електронній декларації. ОСОБА_3 не є членом його сім`ї, у них немає спільного проживання, вони не пов`язані спільним побутом та взаємними правами та/чи обов`язками, а тому непідтвердження її фінансової спроможності придбати будинок поставлено йому у вину безпідставно.
1.6. Позивач також вважає, що оскаржуване рішення не відповідає принципу розсудливості та добросовісності, оскільки задекларований ним житловий будинок з господарськими будівлями належить на праві приватної власності його тещі та набутий нею на підставі закону в порядку спадкування, а грошові кошти він отримав у вигляді заробітної плати.
Висновок ВККС про його фінансову неспроможність для набуття статків є протиправним припущенням, яке не підтверджено належними доказами.
Усі задекларовані ним ( ОСОБА_1 ) готівкові кошти, за його твердженням, відповідають його доходам, отриманим у період роботи на посаді судді з 2008 по 2018 роки; зокрема, його заробітна плата за 2008-2017 роки сумарно склала 2 783 017 грн.
1.7. Наголошує ОСОБА_1 й на порушенні ВККС щодо нього статті 32 Конституції України, яке вбачає у втручанні в право на приватне життя.
1.8. У відзиві на позов ВККС доводить, що оскаржуване позивачем рішення відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості, прийнято на підставі наявної в досьє позивача інформації та відповідно до умов конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, оголошеного 02.08.2018.
1.9. У відповіді на відзив ВККС представник позивача адвокат Кравець Р. Ю. зазначає, що Комісія проігнорувала преюдиційні факти, встановлені в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2018 у справі № 826/2334/18, яким визнано протиправним та скасовано висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено Громадською радою доброчесності (далі - ГРД) 20.04.2017. При цьому аналогічні обставини зазначені й у висновку ГРД, який повністю продубльований в оскаржуваному рішенні ВККС від 30.01.2019.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2.1. Касаційний адміністративний суд рішенням від 15.11.2023 у задоволенні позову відмовив.
2.2. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення ВККС від 30.01.2019 № 145/вс-19, яким ОСОБА_1 визнано таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя в Касаційному адміністративному суді, Комісія прийняла у колегіальному складі за внутрішнім переконанням її членів, з дотриманням конкурсної процедури відповідно до вимог Конституції та законів України, Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 03.11.2016 № 143/зп-16 (далі - Положення № 143/зп-16). Оскаржуване позивачем рішення ВККС містить мотиви його прийняття, висновки Комісії зроблені за результатами дослідження матеріалів досьє кандидата на посаду судді, інформації ГРД.
2.3. Суд зазначив, що в межах процедури кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді з урахуванням мети і завдань його проведення обов`язком (повноваженням) Комісії є з`ясування й оцінка всіх аспектів життя та діяльності кандидата не лише професійного характеру, але й морально-етичного.
Комісія, враховуючи її правовий статус, повинна визначити, чи відповідає поведінка кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19.05.2006 (схвалені резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 № 2006/23), а також у Кодексі суддівської етики, затвердженому XI черговим з`їздом суддів України 22.02.2013.
2.4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними. Оцінювання кандидатів відбувається з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.
Члени Комісії, оцінюючи встановлені стосовно кандидата на посаду судді обставини, визначаються щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, що свідчать про недоброчесність кандидата на посаду судді, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні та законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності, виходячи із загальноприйнятих уявлень про це поняття, особливо якщо йдеться про суддю.
Повноваження членів Комісії оцінювати певні факти як такі, що узгоджуються чи не узгоджуються з поняттям доброчесності, є виключними. Ніхто інший, окрім Комісії, не має повноважень оцінювати доброчесність кандидата на посаду судді.
2.5. Застосувавши підхід Європейського суду з прав людини щодо оцінки правомірності рішень Комісії під час реалізації дискреційних повноважень, відповідно до якого суди повинні проконтролювати, чи не є викладені в них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів (рішення у справах Sigma Radio Television Ltd. v. Cyprus, Putter v. Bulgaria), а також висновки Великої Палати Верховного Суду в постановах від 13.05.2020 у справі № 9901/212/19 та від 20.05.2020 у справі № 9901/257/19, зроблені з урахуванням цього підходу, Касаційний адміністративний суд зазначив, що висновок про непідтвердження ОСОБА_1 в конкурсній процедурі здатності здійснювати правосуддя у Верховному Суді Комісія зробила на підставі оцінки конкретних обставин, встановлених щодо позивача в конкурсній процедурі. Позивач ці обставини не заперечує, однак не згоден з оцінкою, яку їм дала Комісія.
2.6. Оцінивши доводи позивача, суд першої інстанції виснував, що викладені в рішенні ВККС від 30.01.2019 № 145/вс-19 висновки щодо обставин у справі не є довільними чи нераціональними, підтверджені доказами і не є помилковими щодо фактів. Оцінюючи ці обставини в сукупності, Комісія дійшла висновку, що кандидат ОСОБА_1 не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді. За оцінкою суду першої інстанції, такий висновок не видається свавільним чи необґрунтованим і не виходить за межі виключної дискреції Комісії оцінювати кандидатів.
2.7. Відхилив суд першої інстанції й довід позивача про дискримінацію щодо нього в конкурсній процедурі (у різному ставленні ВККС до нього, порівняно з іншими кандидатами), зазначивши, що оцінювання кандидата є персональним, комплексним і враховує всі обставини в сукупності. Окремі схожі обставини в досьє різних кандидатів не обов`язково приводять до однакових рішень, оскільки Комісія враховує ще й інші факти, які стосуються конкретної особи та можуть істотно відрізнятися.
2.8. Що ж до твердження позивача, що немає правової норми, якою був би установлений обов`язок кандидата на посаду судді документально підтвердити походження грошових коштів, які отримані третіми особами [у випадку з позивачем - сестрою], Касаційний адміністративний суд вказав, що специфіка конкурсу покладає саме на кандидата, який зацікавлений в отриманні посади судді, обов`язок надати переконливі пояснення (а за потреби й відповідні докази), які усувають сумнів у його доброчесності.
2.9. Відхиляючи довід позивача, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2018 у справі № 826/2334/18 визнано протиправним та скасовано затверджений ГРД 20.04.2017 висновок про невідповідність його як кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики, суд першої інстанції виходив з того, що на час проведення конкурсу зазначений висновок до уваги не брався. За висновком суду, подальше скасування висновку ГРД не є обставиною, яка може безумовно свідчити, що прийняте відповідачем стосовно позивача за наслідками конкурсу рішення є протиправним.
2.10. Крім того, суд першої інстанції відхилив довід позивача, що Комісія не повинна була враховувати висновок ГРД з огляду на положення статті 32 Конституції України та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що посада судді покладає певні обмеження і обов`язки, зумовлені необхідністю неупередженого здійснення правосуддя. Зокрема, запорукою і необхідною умовою утвердження довіри до суду має бути законослухняна і добропорядна поведінка судді не лише при виконанні професійних обов`язків, але й у повсякденному житті. Проявом останнього є, зокрема, відповідність способу життя судді його матеріальним можливостям.
3. Короткий зміст апеляційної скарги
3.1. ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу на рішення Касаційного адміністративного суду від 15.11.2023, в якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове - про задоволення його позову в повному обсязі.
3.2. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає таким вимогам закону, як обґрунтованість та вмотивованість судового рішення, оскільки в ньому викладені лише загальні формулювання стосовно правомірності рішення ВККС від 30.01.2019 № 145/вс-19. Згідно з доводами позивача жодних посилань на конкретні докази, їх оцінку, мотиви, з яких докази прийняті судом чи відхилені, як того вимагає стаття 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у рішенні суду першої інстанції не наведено.
3.3. Позивач в апеляційній скарзі також стверджує, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, що призвело до порушення його процесуальних прав.
3.4. Ще одним доводом в апеляційній скарзі є посилання ОСОБА_1 на тривалий розгляд справи судом.
3.5. Посилається позивач і на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема статей 44, 47, 55 КАС, яке (згідно з доводами позивача) полягає в тому, що суд першої інстанції безпідставно залучив до матеріалів справи довіреність на ім`я адвоката Кравця Р. Ю. щодо представництва його, ОСОБА_1, інтересів у суді першої інстанції, оскільки ця довіреність, як стверджував позивач, стосувалась тільки повноважень цього представника в іншій справі позивача (справі № 800/330/17) (перший конкурс до Верховного Суду).
Свавільне зволікання у розгляді справи на порушення визначених статтею 258 КАС строків, порушення процесуальних прав позивача на безпосередню участь у справі, доступ до правосуддя та ефективний спосіб юридичного захисту суперечить засадам, визначеним у частині першій статті 2 КАС, статтях 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
3.6. Також позивач доводить, що незупинення членом Комісії ОСОБА_4, який входив до складу колегії ВККС, яка прийняла рішення від 30.01.2019 № 145/вс-19, адвокатської діяльності є порушенням Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), у зв`язку із чим його участь у прийнятті зазначеного рішення, а відповідно і всієї колегії, була нелегітимною.
3.7. Доводить позивач і те, що в рішенні суду першої інстанції відсутні будь-які мотиви щодо питання декларування його, ОСОБА_1, статків, що свідчить про те, що суд взагалі це питання не досліджував.
3.8. Інші доводи позивача з приводу його незгоди з рішенням суду першої інстанції стосуються обставин, на які покликається ВККС у рішенні від 30.01.2019 № 145/вс-19. Ці доводи за змістом та спрямованістю подібні до зазначених позивачем у позовній заяві, які наведено вище.
4. Рух апеляційної скарги
4.1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11.01.2024 відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду від 15.11.2023, а ухвалою від 21.02.2024 призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.
5. Позиція відповідача щодо апеляційної скарги позивача
5.1. ВККС у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не погоджується з наведеними в ній доводами, стверджує, що вони не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду в рішенні від 15.11.2023 щодо підстав для відмови в задоволенні позову, законності та обґрунтованості цього рішення.
6. Обставини справи
6.1. ВККС рішенням від 02.08.2018 № 185/зп-18 оголосила конкурс на зайняття 78 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.
6.2. 03.09.2018 ОСОБА_1 звернувся до Комісії із заявою про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя на посаді судді Касаційного адміністративного суду.
6.3. Рішенням Комісії від 02.10.2018 № 53/вс-18 позивача було допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу на зайняття 26 вакантних посад у Касаційному адміністративному суді.
6.4. Згідно з умовами проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду ОСОБА_1 проходив кваліфікаційне оцінювання як суддя.
6.5. За результатами першого етапу кваліфікаційного оцінювання "Складення іспиту" в межах процедури конкурсу до Касаційного адміністративного суду ОСОБА_1 набрав 137,25 бала, а рішенням Комісії від 27.12.2018 № 327/зп-18 був допущений до другого етапу кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди".
6.6. Проведення співбесіди за результатами дослідження досьє під час кваліфікаційного оцінювання кандидата ОСОБА_1 відбулося 30.01.2019.
6.7. ВККС рішенням від 30.01.2019 № 145/вс-19 визнала кандидата ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в Касаційному адміністративному суді.
6.8. У цьому рішення ВККС зазначила, що з метою сприяння у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності 21.01.2019 ГРД надіслала до Комісії висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, однак цей висновок подано ГРД без дотримання підпункту 4.10.1 пункту 4.10 розділу VI Регламенту ВККС (далі - Регламент), затвердженого рішенням Комісії від 13.10.2016 № 81/зп-16 (менше, ніж за 10 робочих днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди з кандидатом ОСОБА_1 ), у зв`язку із чим Комісія визнала висновок ГРД неподаним.
Однак відповідно до протокольного рішення Комісії обставини, викладені у висновку ГРД від 21.01.2019, були розглянуті як додаткова інформація щодо кандидата ОСОБА_1, що кореспондується з інформацією, наявною у досьє цього кандидата.
6.9. Рішення ВККС від 30.01.2019 № 145/вс-19 ґрунтується на таких встановлених обставинах та аргументах щодо їх оцінки:
- Комісія визнала твердження ОСОБА_1 в пункті 22 розділу ІІ декларації доброчесності судді за 2015 рік [твердження: "Мною не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення мене до відповідальності"] недостовірним, урахувавши, що в рішенні Вищої ради юстиції від 20.10.2015 встановлено порушення суддею ОСОБА_1 норм процесуального права, що призвело до порушення права особи на перегляд судових рішень і що може свідчити про ознаки дисциплінарного проступку. Підставою ж для відмови у відкритті дисциплінарного провадження Вища рада юстиції визнала ту обставину, що передбачений законом строк, протягом якого застосовується дисциплінарне стягнення до судді, сплинув.
У зв`язку із цим ВККС констатувала прояв позивачем недоброчесності та відзначила, що цей прояв мав місце у прямій суперечності з поданою ним декларацією доброчесності судді, що підтверджується рішенням Вищої ради юстиції від 20.10.2015. За висновком Комісії, приховування фактів, які мають бути висвітлені кандидатом у пункті 22 декларації доброчесності судді, ймовірно вказують на недотримання кандидатом правил суддівської етики.
Що ж до заповнення позивачем пункту 22 розділу ІІ декларацій доброчесності судді за 2016 та 2017 роки [у цих деклараціях позивач так само зазначив, що ним не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення його до відповідальності], то Комісія вказала, що факт недотримання суддею ОСОБА_1 норм процесуального права, що призвело до порушення права особи на перегляд судових рішень, мав місце у 2012 році, тому обов`язок зазначити про це був покладений на кандидата лише при заповненні декларації доброчесності судді вперше щодо обставин, які мали місце упродовж життя особи, тобто у 2015 році.
- Проаналізувавши інформацію про майновий стан ОСОБА_1 та його родини, яка була в її розпорядженні, Комісія зазначила, що не здійснює оцінювання доброчесності близьких осіб кандидата, а має на меті з`ясувати поінформованість кандидата про матеріальні інтереси членів родини та оцінити його прагнення сприяти встановленню обставин, важливих для підтримання впевненості громадськості у чесності й непідкупності судових органів.
Комісія врахувала інформацію від Національного антикорупційного бюро України, згідно з якою протягом 2012-2016 років дохід сестри кандидата ОСОБА_3 становив лише 245 698 грн, тоді як вартість будинку площею 376 кв. м у АДРЕСА_1, придбаного нею у 2015 році, частина якого з 2016 року перебуває у кандидата на іншому праві користування, становила 1 700 779 грн.
Комісія констатувала, що позивач не надав переконливих пояснень та доказів, які б усунули сумніви щодо законності походження грошових коштів, витрачених на придбання його сестрою житлового будинку, який у 2016 році на безоплатній, бездоговірній основі був наданий у користування сім`ї кандидата.
- Дослідивши досьє кандидата ОСОБА_1 в частині претендування на службову квартиру та його пояснення з приводу отримання службової квартири, Комісія відзначила достатній рівень грошових заощаджень у позивача для придбання власного житла на момент отримання ордера на службову квартиру. Також у рішенні зазначено, що, отримавши ордер на службову квартиру у 2015 році, не здійснюючи фактичного проживання в ній та не маючи бажання, як стверджував під час співбесіди кандидат, взагалі отримувати її, він почав вчиняти дії щодо анулювання правовстановлюючих документів на квартиру лише у 2018 році. Зокрема, ОСОБА_1 22.02.2018 звернувся із заявами до голови Вищого адміністративного суду України про скасування наказу від 23.01.2015 № 6 про надання йому службової квартири та до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про скасування розпорядження від 10.02.2015 № 67, а 04.06.2018 надіслав заяву до Солом`янського районного суду міста Києва про відмову від свого позову про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання договорів купівлі-продажу недійсними та вселення.
Комісія оцінила пояснення (твердження) ОСОБА_1 щодо його намірів отримати службове житло як суперечливі та зробила висновок, що це вказує на недостатнє сприйняття кандидатом обов`язку демонструвати бездоганну поведінку у всіх сферах життя та діяти так, щоб підтримувати впевненість суспільства у чесності носіїв судової влади.
- Також у рішенні від 30.01.2019 зазначено, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї є власниками понад 1,3 млн грошових коштів, які задекларовані ОСОБА_1 в електронних деклараціях за 2016-2017 роки. Фінансову спроможність для набуття цих статків кандидат пояснював своїми доходами, отриманими у період роботи на посаді судді Вищого адміністративного суду України з 2008 до 2016 року, та скромним стилем життя.
Комісія вказала, що надані кандидатом довідки про заробітну плату за період роботи на посаді судді Вищого адміністративного суду України у 2008-2016 роках та аналіз витрат його сім`ї, проведений на підставі простих арифметичних розрахунків, не усувають сумнів у законності походження грошових заощаджень кандидата, задекларованих у 2016 та 2017 роках.
Ураховуючи, що, беручи участь у попередньому конкурсі на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, оголошеному рішенням Комісії від 07.11.2016 № 145/зп-16, ОСОБА_1 стверджував, що більшу частину своїх статків отримав у спадщину, Комісія виснувала, що пояснення кандидата щодо джерела походження його статків є суперечливими та створюють сумніви в їх достовірності.
6.10. Дослідивши досьє ОСОБА_1 та його пояснення щодо кожної з обставин, які стали підставою для висновку про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики, Комісія виснувала, що зазначені вище обставини дають підстави для обґрунтованого сумніву в сприйнятті та утвердженні кандидатом фундаментальних засад професійної етики та доброчесності суддів.
7. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та висновки Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування при вирішенні спору в цій справі
7.1. Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
7.2. Згідно із частиною першою статті 79 Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу.
7.3. Щодо Верховного Суду (як вищого суду в системі судоустрою відповідно до частини другої статті 17 Закону № 1402-VIII) пунктом 4 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що він створюватиметься як новий орган, до якого судді призначатимуться на конкурсній основі.
7.4. Частиною другою статті 81 Закону № 1402-VIII передбачено, що на посаду судді Верховного Суду за спеціальною процедурою може бути призначена особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 38 цього Закону [1) має стаж роботи на посаді судді не менше десяти років; 2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше десять років; 3) має досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше десять років; 4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше десять років].
7.5. Частинами першою та другою статті 83 Закону № 1402-VIII установлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди (частина перша статті 85 Закону № 1402-VIII).
Комісія за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності такого кандидата здійснювати правосуддя у відповідному суді та визначає його рейтинг для участі у конкурсі (пункт 4 частини п`ятої статті 81 зазначеного Закону).
Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС (частина п`ята статті 83 Закону № 1402-VIII).
7.6. Згідно з пунктом 11 частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII суддівське досьє має містити інформацію [зокрема] щодо дотримання суддею правил професійної етики: а) відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих суддею відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки судді правилам суддівської етики.
7.7. Відповідно до пунктів 16 та 17 розділу ІІІ Положення № 143/зп-16 дослідження досьє полягає у систематизації, аналізі, зборі, уточненні даних досьє судді (кандидата на посаду судді) з метою визначення попередніх показників критеріїв кваліфікаційного оцінювання. Дослідження досьє здійснюється членом Комісії, визначеним для підготовки до розгляду і доповіді справи щодо проведення кваліфікаційного оцінювання стосовно відповідного судді або кандидата на посаду судді.
7.8. Згідно з пунктом 19 розділу ІІІ Положення № 143/зп-16 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів:
- оголошення доповіді за результатами дослідження досьє;
- надання судді (кандидату на посаду судді) можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію;
- послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників, оцінювання яких потребує уточнення, з метою прийняття остаточного рішення щодо підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або відповідності судді займаній посаді.
7.9. Пунктом 20 розділу III Положення № 143/зп-16 установлено, що проведення співбесіди здійснюється у формі засідання Комісії у складі, визначеному рішенням Комісії про проведення кваліфікаційного оцінювання. Обговорення відбувається шляхом опитування судді (кандидата на посаду судді) доповідачем і членами Комісії та надання суддею (кандидатом на посаду судді) відповідей і пояснень. Під час співбесіди обов`язковому обговоренню із суддею (кандидатом) підлягають дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності.
7.10. Частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII передбачено, що Комісія ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то ВККС може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
Рішення ВККС про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді є підставою для припинення подальшої участі судді (кандидата на посаді судді) у процедурах, передбачених Законом (пункт 36 розділу III Положення № 143/зп-16).
7.11. Рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; рішення не підписано будь-ким із складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків (частина третя статті 88 Закону № 1402-VIII).
7.12. Застосувавши наведені вище норми права у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення ВККС від 30.01.2019 прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (відповідає критерію правомірності рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень згідно із частиною першою статті 19 Конституції України, пунктом 1 частини другої статті 2 КАС).
7.13. Так, рішення прийнято Комісією відповідно до її повноважень, визначених законом, за результатами дослідження досьє ОСОБА_1 та проведення співбесіди як передбаченого законом етапу кваліфікаційного оцінювання в конкурсній процедурі на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду. При дослідженні досьє Комісія врахувала інформацію, яка зазначена у висновку ГРД від 21.01.2019 щодо кандидата, що відповідає нормам статті 87 Закону № 1402-VIII.
Під час співбесіди позивачу була надана можливість висловитись, зокрема, щодо обставин, які викликали у ВККС сумнів щодо відповідності позивача стандартам професійної етики і доброчесності. Заперечень щодо цього факту позивач не наводить.
7.14. Довід ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про нелегітимність колегії ВККС, яка ухвалила оскаржуване в цій справі рішення (як уже зазначено, цей довід позивач обґрунтовує посиланням на те, що ОСОБА_4, який є адвокатом, не зупинив адвокатську діяльність на час виконання повноважень члена Комісії, що передбачено пунктом 3 частини десятої статті 94 Закону № 1402-VIII), не є слушним, оскільки на момент ухвалення рішення ВККС від 30.01.2019 № 145/вс-19 ОСОБА_4 був повноправним членом ВККС і мав право брати участь у прийнятті рішень у складі Комісії. Іншого правового наслідку та обставина, що член ВККС не зупинив адвокатську діяльність, нормами Закону № 1402-VIII не встановлено.
Аналогічну правову позицію щодо повноважень члена ВККС, який не зупинив адвокатську діяльність на час виконання повноважень члена ВККС, викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/979/18.
7.15. Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
7.16. Повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією Комісії як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою.
7.17. При цьому оцінювання кандидатів відбувається з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.
Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.
Така правова позиція неодноразово була викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 28.08.2018 у справі № 800/294/17, від 26.03.2019 у справі № 800/336/17, від 27.01.2021 у справі № 9901/116/19, від 13.05.2020 у справі № 9901/212/19, від 19.05.2021 у справі № 9901/126/19.
Водночас суд здійснює контроль за дотриманням ВККС вимог закону при проведенні кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді в разі оскарження рішення (дії чи бездіяльності) Комісії. Судовий контроль щодо дискреційних повноважень Комісії надати оцінку кандидату на посаду судді на предмет його відповідності встановленим законом критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС покликаний забезпечити, щоб ці повноваження були використані відповідно до мети, з якою вони були надані, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом (запобігаючи всім формам дискримінації), пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване прийняте Комісією рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання). Іншими словами, суд повинен забезпечити, щоб реалізація ВККС дискреційних повноважень при проведенні кваліфікаційного оцінювання не була свавільною.
7.18. Касаційний адміністративний суд слушно зауважив, що, зважаючи на історичний контекст обставин, за яких проводився конкурс до Верховного Суду, сформовану під час Революції Гідності суспільну потребу в очищені судової влади та підвищенні довіри та авторитету суду, Комісія мала підстави ставитися прискіпливо до всіх обставин, що породжують обґрунтований сумнів у доброчесності чи етичності кандидата на посаду судді Верховного Суду.
Досягнення мети конкурсу - відібрати до Верховного Суду найбільш професійних доброчесних суддів з бездоганною репутацією - потребувало від Комісії всебічної перевірки та врахування усіх обставин, які в уявленні суспільства не узгоджуються з поняттям доброчесності.
Зважаючи на те, що доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, що свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні і законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.
Кандидат, який бере участь у конкурсі до найвищого суду України, повинен усвідомлювати, що всі обставини його життя можуть бути предметом уваги та обговорення. І лише у разі відповідності його найвищим стандартам поведінки він може бути визнаний таким, що здатний здійснювати правосуддя у Верховному Суді.
Повноваження членів Комісії оцінювати певні факти як такі, що узгоджуються чи ні з поняттям доброчесності, є виключними. Ніхто інший, окрім Комісії, не має повноважень оцінювати доброчесність кандидата на посаду судді.