Постанова
Іменем України
01 травня 2024 року
м. Київ
справа № 205/1311/23
провадження № 51-7656км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженої ОСОБА_7,
представника потерпілої
та цивільного позивача ОСОБА_8,
потерпілої ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника
ОСОБА_6 та представника потерпілої ОСОБА_9 і цивільного позивача ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_8 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня
2023 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286КК, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь:
- ОСОБА_10 моральну шкоду у розмірі 400 000 грн;
- Потерпілої ОСОБА_9 моральну шкоду у розмірі 220 000 грн;
- держави - витрати на проведення експертиз у розмірі 3020,32 грн та
4530,48 грн.
Також стягнуто з ТОВ "Страхова компанія "Оберіг" на користь ОСОБА_10 майнову шкоду в розмірі 11 161,00 грн та моральну шкоду в розмірі 80 400 грн.
Вирішено долю речових доказів.
Як установлено судом та детально викладено у вироку, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2, приблизно о 18:45, керуючи технічно справним автомобілем "Honda HR-V", реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить їй на праві власності, здійснювала рух в темний час доби, без увімкненого міського освітлення, по сухому асфальтобетонному дорожньому покриттю просп Івана Мазепи з боку пр. Сергія Нігояна в напрямку вул. Авіаційної у Новокодацькому районі м. Дніпро, проїжджа частина якої має по дві смуги для руху в кожному напрямку та розділяється трамвайними коліями.
Під час руху водій ОСОБА_7, грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи недбалість, легковажно розраховуючи на відвернення суспільно-небезпечних наслідків, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожнім знаком 5.38.1. та дорожньою розміткою 1.14.1., не діяла таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, будучи неуважною до дорожньої обстановки та її змінам, не маючи жодних перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху та об`єктивну можливість виявити пішоходів ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які рухались по нерегульованому пішохідному переходу, справа на ліво відносно руху автомобіля, завчасно не вжила усіх можливих дій для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, щоб надати дорогу пішоходам, які рухаються по нерегульованому пішохідному переході, в результаті чого в районі перехрестя вул. Володимира Самодриги та пр. Івана Мазепи в м. Дніпро, здійснила наїзд передньою лівою частиною автомобіля "Honda HR-V" на пішоходів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
Такими діями водій автомобіля ОСОБА_7, грубо порушила вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 (б), 18.1 Правил дорожнього руху України.
Порушення вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_13 знаходиться у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної події, внаслідок якої пішохід ОСОБА_11 отримала тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя у момент спричинення.
Смерть ОСОБА_11 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 о 22:30 в лікарні, від сумісної тупої травми тіла у вигляді численних переломів кісток черепа, тулуба та нижніх кінцівок з ушкодженням внутрішніх органів, яка ускладнилася розвитком шоку.
Також в результаті цієї дорожньо-транспортної події, пішохід ОСОБА_12 отримала тілесні ушкодження у вигляді: сумісної травми тіла: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забійної рани в скроневій ділянці справа, садна скату носу, закритої травми тазу з переломом лівої сідничної кістки, закритої травми лівої нижньої кінцівки з косим переломом лівої великогомілкової кістки у нижній третині зі зміщенням, що за своїм характером відносяться до ушкоджень середньої тяжкості, що зумовили тривалий розлад здоров`я, строком понад 3 тижні (більш, як 21 день).
Дніпровський апеляційний суд 13 грудня 2023 року скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання ОСОБА_7 та ухвалив новий.
Призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 2 роки.
В іншій частині вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, і заперечення на касаційну скаргу захисника
Захисник у касаційній скарзі, не оспорюючи фактичні обставини кримінального правопорушення вважає, що призначене апеляційним судом покарання
ОСОБА_7 із застосуванням ст. 69 КК у виді обмеження волі не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженої, просить змінити вирок апеляційного суду і призначити ОСОБА_7 основне покарання за ч. 2 ст. 286 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_7 від призначеного їй основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник стверджує, що суд апеляційної інстанції скасовуючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою представника потерпілої та цивільного позивача в частині призначеного покарання, повною мірою не врахував, що засуджена має постійне місце проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, працює, позитивно характеризується за місцем роботи і проживання, згідно досудової доповіді центру пробації має низькі рівні повторного вчинення кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства, а її виправлення можливе без ізоляції від суспільства або обмеження волі, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, має міцні соціальні зв`язки, доглядає чоловіка ОСОБА_14 інваліда 2 групи.
Крім цього, ОСОБА_7 повністю визнала свою винуватість, критично оцінила свої дії, щиро жалкує про наслідки, які настали, одразу після дорожньо-транспортної пригоди надавала посильну матеріальну і моральну допомогу потерпілій ОСОБА_12 та частково відшкодувала шкоду потерпілій ОСОБА_9 і зобов`язується відшкодувати її далі.
Також вважає, що суд безпідставно не визнав обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_7, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Із самого початку вона та її чоловік, що був свідком пригоди давали правдиві і послідовні показання, а розгляд кримінального провадження в суді було здійснено в порядку ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального Кодексу України (далі-КПК).
Таким чином захисник стверджує, що з урахуванням особи підзахисної, її ставлення до вчиненого, обставин що пом`якшують покарання ОСОБА_7, а саме: щире каяття, добровільне відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_12, часткове відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_9 в розмірі 80000 грн та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність обставин, які обтяжують покарання, є достатніми підставами для призначення підзахисній покарання за ч. 2 ст. 286 КК із застосуванням приписів статей 75 КК.
Представник потерпілої ОСОБА_9 та цивільного позивача ОСОБА_10 у своїй касаційній скарзі, не оспорюючи фактичні обставини кримінального правопорушення, просить скасувати вирок апеляційного суду стосовно
ОСОБА_7 з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправильне застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність, що виразилось у звільненні ОСОБА_7 від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК. Водночас вважає, що застосування при призначенні покарання ОСОБА_7 приписів ст. 69 КК є безпідставним.
На переконання представника, суди необґрунтовано визнали обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_7 щире каяття, оскільки обвинувачена лише двічі просила вибачення, належних висновків про наслідки вчиненого для себе не зробила, своєї обіцянки повністю відшкодувати збитки не виконала.
Крім цього апеляцій суд призначаючи ОСОБА_7 покарання із застосуванням
ст. 69 КК, не взяв до уваги, що дії обвинуваченої мають непоправні наслідки у виді смерті потерпілої, вона здійснила ДТП на пішохідному переході, частково відшкодувала збитки лише через пів року після ДТП, не визнала в межах вимог цивільний позов, а лише в касаційній скарзі її захисник стверджує, що засуджена його визнає.
Також, безпідставним є посилання суду апеляційної інстанції на поганий стан здоров`я обвинуваченої, оскільки окрім однієї довідки це нічим не підтверджується.
Таким чином суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, а тому призначене карання, є явно несправедливим через м`якість.
У запереченнях, представник потерпілої та цивільного позивача категорично не погоджується з доводами касаційної скарги сторони захисту про те, що виправлення ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства, просить її залишити без задоволення.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні
Захисник підтримав доводи своєї касаційної скарги і просив її задовольнити та не підтримав доводів касаційної скарги представника потерпілої та цивільного позивача.
Засуджена підтримала доводи касаційної скарги захисника і просила її задовольнити та не підтримала доводів касаційної скарги представника потерпілої та цивільного позивача.
Представник потерпілої підтримав доводи своєї касаційної скарги та заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника і просив її відхилити, а вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Потерпіла підтримала доводи касаційної скарги представника та заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника і просила її відхилити, а вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Наполягала на тому, що засуджена щиро не розкаялася, висновків для себе не зробила, лише два рази вибачилася за скоєне.
Прокурор заперечував щодо задоволення касаційних скарг та просив їх відхилити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, представника потерпілої і цивільного позивача, думку засудженої, потерпілої, прокурора та перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційних скаргах та запереченнях потерпілої на касаційну скаргу захисника колегія суддів уважає, що скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.