ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 травня 2024 року
м. Київ
справа № 607/1662/21
провадження № 61-7239св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Зайцева А. Ю.,Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, Служба у справах дітей Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2022 року у складі судді Ромазана В. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2022 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, Служба у справах дітей Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, про відібрання дитини.
Позов мотивовано тим, що вона перебувала у шлюбі із відповідачем, у якому народився малолітній син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб розірваний на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 листопада 2017 року.
Після розірвання шлюбу, за домовленістю із відповідачем вона разом з сином залишилась проживати за адресою: АДРЕСА_1, де створені усі умови для проживання дитини.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2, не пояснивши причину своїх дій, без її згоди, забрав малолітнього ОСОБА_3 із дошкільного закладу "Затишок", приховує його від матері та не повертає його по цей час. Відповідач не допускає її до приміщення, де перебуває її син, тому вона позбавлена можливості переконатись у належних умовах його проживання та дізнатись стан здоров`я сина. На її прохання хоча б почути голос сина в телефонному режимі, відповідач відмовляє. Вважає, що подальше перебування сина разом із ОСОБА_2 становить загрозу для нормального фізичного та психологічного здоров`я.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 607/10896/19, яке набрало законної сили, задоволено її позов та визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Проте ОСОБА_2 не повертає їй малолітнього ОСОБА_4 та продовжує його переховувати від неї. Так, 15 січня 2021 року вона прибула за місцем тимчасового проживання сина, яке вказував ОСОБА_2, з метою виконання судового рішення, однак їй не відчинили двері. Вказаний факт було зафіксовано шляхом виклику поліції та старости села Струсів Тернопільського району, про що складено відповідні рапорти.
Зазначала, що ОСОБА_2 достеменно відомо про зазначене судове рішення, оскільки він був присутній у судових інстанціях при його перегляді та оскаржує його на час подання цього позову. Відповідач відмовляється виконувати судове рішення про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю.
ОСОБА_1 просила суд відібрати малолітню дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, від батька ОСОБА_2 та повернути її за попереднім місцем проживання.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2022 року,позов ОСОБА_1 задоволено.
Відібрано неповнолітню дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, від батька ОСОБА_2 та повернуто її для проживання разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду в частині відібрання дитини допущено до негайного виконання.
Скасовано заходи забезпечення позову, вжитті ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 березня 2022 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не довів обставин, зокрема те, що повернення малолітньої дитини за місцем проживання матері, яке є місцем проживання дитини згідно з рішення суду, створює загрозу її життю та здоров`ю або негативно впливатиме на її розвиток. Не встановлено обставин, що повернення дитини буде суперечити її інтересам, так само як і підстав, які б перешкоджали поверненню дитини до матері. Водночас відсутність бажання відповідача добровільно виконати судове рішення про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю є підставою для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України, та саме такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України.
Суд врахував також й думку дитини, яка була висловлена нею під час проведеної бесіди із спеціалістом Служби у справах дітей Микулинецької селищної ради та відображену у довідці від 25 січня 2022 року і вважає, що думку дитини сформовано в результаті впливу батька та його рідних на дитину шляхом створення негативного ставлення до рідної матері, спонукання відмовитися дитини від контактів із нею та не бажання повертатись на своє попереднє місце проживання.
З урахуванням частини третьої статті 171 СК України суд зробив висновок, що повернення малолітньої дитини за місцем проживання матері, яке визначене рішенням суду, буде відповідати якнайкращим її інтересам, враховуючи її вік та подальший розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. Зазначив, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2020 року у справі № 607/10896/19, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2022 року, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Поновлено дію рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2020 року.
Зазначеними преюдиційними судовими рішеннями доведено, що для забезпечення інтересів малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, саме визначення місця проживання дитини із матір`ю відповідатиме її інтересам. Відповідач судове рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю добровільно виконати не бажає. Крім того відповідач не довів обставин, зокрема, що повернення малолітньої дитини за місцем проживання матері, яке є місцем проживання і дитини згідно з рішенням суду, створює загрозу її життю та здоров`ю або негативно впливатиме на її розвиток.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що цей позов є передчасним, оскільки рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2020 року у справі № 607/10896/19 про визначення місця проживання дитини не набрало законної сили, з огляду на те, що як вбачається із копії зазначеного рішення: "Виготовлено з автоматизованої системи документообігу. Рішення набрало законної сили 24 грудня 2020 року. Оригінал рішення знаходиться в архіві Тернопільського міськрайонного суду при матеріалах справи № 607/10896/19". ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про відібрання дитини 29 січня 2021 року, про що свідчить печатка Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, вх. №5366 (том 1, а. с. 4), тобто після набрання законної сили рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2020 року у справі №607/10896/19.
Аргументи учасників справи
27 липня 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про визначення місця проживання дитини, з яким погодився суд касаційної інстанції, та які покладені в основу судових рішень цих судів, про вплив батька (відповідача) та його рідних на дитину шляхом формування негативного образу матері, спонукання ОСОБА_3 без будь-якої правомірної причини відмовитися від контактів з нею, що призвело до штучного відчуження ОСОБА_1 від її сина, нічим не підтвердженні, мають характер припущення. Об`єктивно встановлено те, що ОСОБА_3 майже три останні роки з березня 2019 року до 10 січня 2022 року (день ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції) проживає з батьком, де йому створено всі належні умови, і, будучи заслуханий в судовому засіданні та під час дослідження психолога, висловив бажання залишатися проживати з батьком, до якого виявляє більшу прихильність і який для нього є найбільш значущою фігурою та незаперечним авторитетом.
Щодо нібито уявних перешкод матері у побаченнях з ОСОБА_4, то справа щодо скасування цього рішення та висновку органу опіки та піклування Микулинецької селищної ради щодо участі матері ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_3 знаходиться на розгляді Теребовлянського районного суду (справа № 606/2178/21), а відтак такий висновок немає юридичної сили і виконуватися не може.
Правових підстав звернення з цим позовом немає, оскільки у постанові від 29 травня 2019 у справі № 357/17852/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання, проте в цій справі відсутнє рішення суду, яким б встановлювалося місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 .
Також судом першої та апеляційної інстанції не прийнято до уваги те, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Тобто, місцем проживання дитини є місце проживання одного з батьків з ким вона на даний час проживає, ОСОБА_3 не був викраденим. Таким чином, ОСОБА_3 проживає з батьком ОСОБА_2 на законній підставі.
Перед тим, як забрати ОСОБА_4 з дитячого садочку, батько ОСОБА_2 поставив до відома ОСОБА_1 про це, тому відсутній елемент самочинності та відсутності згоди матері. Разом з тим, він забрав ОСОБА_4 з садочку до свого дому через незадовільний стан здоров`я дитини. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 проживав разом із матір`ю з понеділка по четвер, а з ним з четверга по понеділок, він забирав його з садочка щочетверга та привозив у садочок щопонеділка. Тому судами неправильно зроблений висновок, що після розлучення ОСОБА_4 проживав з мамою. З початку проживання сина з ним ОСОБА_1 жодних спроб побачитися з сином за місцем їхнього проживання здійснено не було.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року встановлено при допиті ОСОБА_4 наступний факт: "колегія суддів, вважає, що хлопчик, ОСОБА_3 на свій вік шість з половиною років є розвинутим, думку свою висловлював чітко, що дає можливість зробити висновок, що його вік і рівень розвитку дозволяє усвідомлено висловити думку стосовно питання визначення місця його проживання". Таким чином і в цій справі слід враховувати думку ОСОБА_4, яка є однозначною, він хоче жити з татом. Суди безпідставно не врахували вказані докази. Також висновком психолога щодо результатів бесіди з малолітнім ОСОБА_3, встановлено: дитина, відповідно до її вікових особливостей та нормативних даних усвідомлює свої власні потреби, та інтереси при висловленні власної думки. Варто зазначити логічність побудови речень та формулювання міркувань ОСОБА_4 стосовно ставлення до ситуації, яка склалася між його батьками.
Суди обґрунтували рішення доказами, які подані позивачем на стадії судового розгляду та обставинами, які існували станом на січень 2022 року, тоді як позов ОСОБА_1 подавався в січні 2021 року.
Органом опіки та піклування при наданні висновку про доцільність відібрання дитини від батька, не обстежено житлово - побутові умови батька, чим порушено частини 4, 5 статті 19 СК України, в ньому відсутні встановлені факти для негайного відібрання дитини, передбачені статтею 170 СК України.
У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив селищного голови Микулинецької селищної ради на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає. Негайне відібрання ОСОБА_3 від батька і передача його матері ОСОБА_1 якнайкраще відповідатиме інтересам дитини.
У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, підстав для їх скасування немає. Зазначає, що твердження скаржника про те, що стороною позивача подавались докази з порушенням норм процесуального права не заслуговують на увагу. Всі докази стороною позивача подавались виключно на стадії підготовчого провадження і були прийняті судом.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою від 14 вересня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі
№ 638/8532/16-ц, від 03 вересня 2021 року у справі № 223/306/20, від 26 листопада 2019 року у справі № 241/402/19, від 29 травня 2019 року у справі
№ 357/17852/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 201/17854/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 757/68957/17-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року передано справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року повернуто справу на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2023 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23).
Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року поновлено касаційне провадження у справі.
Фактичні обставини
Суди встановили, що з 17 жовтня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 листопада 2017 року розірвано.
У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_3 .
Після розірвання шлюбу за взаємною згодою батьків - сторін у справі малолітній син ОСОБА_4 залишився проживати разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1, де був зареєстрований у встановленому законом порядку разом із позивачем.
За час проживання із матір`ю, малолітній син ОСОБА_4 відвідував дошкільний навчальний заклад "Затишок".
22 березня 2019 року ОСОБА_2 забрав малолітнього сина ОСОБА_4 із зазначеного дошкільного закладу та перевіз його за місцем свого проживання: АДРЕСА_2, де він проживає на цей час.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2020 року у справі № 607/10896/19, яке набрало законної сили та залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2022 року, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 15 січня 2021 року зверталась із заявою до начальника Теребовлянського відділу поліції щодо невиконання відповідачем рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2020 року та відмови його повернути сина ОСОБА_4 за місцем проживання матері.
ОСОБА_3 з 14 вересня 2021 року навчається в Струсівському обласному мистецькому ліцеї, що підтверджено довідкою від 16 листопада 2021 року № 45. Згідно з характеристики учня Струсівського обласного мистецького ліцею ОСОБА_3, батько приділяє належну увагу навчанню та вихованню сина.
Згідно з характеристикою від 27 жовтня 2021 року № 94, виданої Микулинецькою селищною радою Тернопільського району Тернопільської області, ОСОБА_2 проживає та зареєстрований в с. Струсів Тернопільського району Тернопільської області та характеризується добре, дотримується усіх норм і правил поведінки, поважає права своїх сусідів, конфліктних ситуацій із сусідами та жителями села зафіксовано не було, до адміністративної відповідальності виконкомом селищної ради не притягувався.