ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 636/5747/21
провадження № 61-144св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 11 травня 2023 року у складі судді Карімова І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у складі колегії суддів Яцини В. Б., Бурлака І. В., Мальованого Ю. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які є законними представниками неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, про визнання дій щодо реєстрації у предметі іпотеки третіх осіб неправомірними, виселення та зняття їх з реєстрації.
Позов обґрунтовано тим, що 20 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), назву якого змінено на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № HAH2GA0000000046, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 16 432,59 доларів США строком до 20 грудня 2022 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 24 грудня 2007 року АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є належний іпотекодавцю на праві власності жилий будинок, загальною площею 42,70 кв. м, жилою площею 24,30 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаним договором іпотеки передбачено право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Даний обов`язок було порушено ОСОБА_1, оскільки у зазначеному будинку були зареєстровані та проживають ОСОБА_2 та неповнолітня ОСОБА_3 .
Позивач зазначав, що наявність зареєстрованих осіб у житлі, на яке звертається стягнення, негативно відобразиться на його ціні, а також буде перешкоджати реалізації цього предмета іпотеки.
На підставі викладеного, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд припинити дії, які порушують право сторони договору шляхом визнання дій ОСОБА_1 щодо реєстрації у предметі іпотеки ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3 неправомірними, та вчиненими з порушенням умов законодавства. Виселити та зняти з реєстрації ОСОБА_2 та неповнолітню ОСОБА_3, які зареєстровані та проживають у житловому будинку (предмету іпотеки), що розташований за адресою: АДРЕСА_1, поклавши судові витрати на відповідачів.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Чугуївський міський суд Харківської області рішенням від 11 травня 2023 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк не скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки, натомість звертався до суду за захистом своїх порушених прав шляхом стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та отримав з цього приводу відповідне рішення суду, яке перебуває на примусовому виконанні.
Матеріали справи не містять доказів того, що спірний жилий будинок був придбаний ОСОБА_1 за рахунок кредитних коштів, повернення яких забезпечено іпотекою.
Особи, які проживають у спірному будинку, який придбаний не за рахунок кредитних коштів та переданий в іпотеку, навіть й після можливого звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, відповідно до положень статті 109 ЖК України мають право на користування таким житлом до моменту виселення із наданням їм іншого постійного житла.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, АТ КБ "ПриватБанк" оскаржило його до апеляційного суду.
Харківський апеляційний суд постановою від 22 листопада 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишив без задоволення, рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 11 травня 2023 року залишив без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що, встановивши відсутність звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку та відсутність доказів про те, що спірна квартира була придбана за рахунок кредитних коштів, отриманих позичальником, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про неможливість виселення відповідачів без надання іншого постійного житла.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 11 травня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року в частині вирішення позовних вимог про виселення та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а в іншій частині оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц (провадження № 61?17888св19), від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19 (провадження № 61-8135св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц (провадження № 61-9059св21), від 23 листопада 2022 року у справі № 209/2032/14-ц (провадження № 61-5796св22), від 22 лютого 2023 року у справі № 686/6902/16-ц (провадження № 61-1156св22).
Позивач також посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що апеляційний суд неправильно визначив характер правовідносин між сторонами, неправильно застосував закон, що їх регулює, неповно дослідив матеріали справи та не надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Вказує, що договором іпотеки, укладеним між сторонами, передбачене право іпотекодержателя на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмета іпотеки, позивач вважає, що реєстрація осіб у жилому будинку, який передано в іпотеку, є порушенням умов цивільно?правового договору та статті 629 ЦК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинно відбуватись на підставі рішення суду.
Заявник зазначає, що апеляційний суд не встановив обсяг житлової нерухомості, яка перебуває у власності відповідачів, придатності цих об`єктів до проживання. Встановлення факту придбання предмета іпотеки не за кредитні кошти не є визначальним для правильного розгляду спору.
Апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги докази апелянта щодо наявності іншого майна для проживання у відповідачів, оскільки саме відповідачі повинні доводити відсутність у них іншого майна для проживання, а не покладати такий тягар доведення на позивача, враховуючи принцип змагальності.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду АТ КБ "ПриватБанк" у грудні 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу з Чугуївського міського суду Харківської області.
У січні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 20 грудня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № HAH2GA0000000046, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 16 432,59 доларів США строком до 20 грудня 2022 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 24 грудня 2007 року банк та ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є належний іпотекодавцю на праві власності жилий будинок, загальною площею 42,70 кв. м, жилою площею 24,30 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 20.12 вказаного договору іпотеки іпотекодавець зобов`язався не надавати документи у відповідні держоргани з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без письмової згоди на це іпотекодержателя.
Після укладення договору іпотеки в порушення вимог пункту 20.12 договору іпотеки ОСОБА_2 та її неповнолітня дочка ОСОБА_3 були зареєстровані в жилому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, без згоди іпотекодержателя, що підтверджується довідкою Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області від 13 грудня 2021 року № 09-18/2115, паспортом ОСОБА_2 щодо реєстрації місця проживання за вказаною адресою.
Порядок звернення стягнення і реалізація предмету іпотеки передбачений пунктами 24-29 іпотечного договору, укладеного між банком і ОСОБА_1 24 грудня 2007 року, в тому числі й відповідним застереженням в іпотечному договорі.
Відповідно до пунктів 18.8 та 18.8.2 іпотечного договору доки банк залишається власником заставної, з метою задоволення своїх вимог і в порядку, передбаченому пунктом 22 цього договору, іпотекодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання будь?якого із зобов`язань за кредитним договором у випадку пред`явлення іпотекодавцем предмета іпотеки в користування третім особам без письмової згоди іпотекодержателя.
Згідно з копією постанови від 25 листопада 2019 року старшого державного виконавця МВ ДВС по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова ГТУЮ у Харківській області відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа № 639/9387/16-ц, виданого 28 травня 2019 року Жовтневим районним судом міста Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості в розмірі 163 241,24 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржується АТ КБ "ПриватБанк" в частині вирішення позовних вимог про виселення, тому законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядається судом касаційної інстанції лише у цій частині.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині не підлягають скасуванню, враховуючи таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ "ПриватБанк" посилалося на те, що в порушення пункту 20.12 договору іпотеки іпотекодавець зареєстрував у квартирі, яка є предметом іпотеки, ОСОБА_2 та неповнолітню дочку ОСОБА_3 . Посилаючись, зокрема, на частину першу статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", позивач просив суд задовольнити заявлені у справі вимоги.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Наслідки невиконання зобов`язання передбачені статтею 611 ЦК України.
Частиною другою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом
Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9, частин першої, четвертої статті 156 ЖК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).
Крім того, відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", "Кривіцька та Кривіцький проти України").
Концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі "Баклі проти Сполученого Королівства").