Постанова
Іменем України
01 травня 2024 року
м. Київ
справа № 442/7587/21
провадження № 61-2283св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
розглянув у порядку письмового позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 червня 2022 року у складі судді Курус Р. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у складі колегії суддів Крайник Н. П.,Левика Я. А., Шандри М. М.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду, в якому просив усунути йому перешкоди у користуванні майном шляхом виселення відповідачів з житлового будинку АДРЕСА_1 .
Вказував, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується cвідоцтвом про право на спадщину від 11 травня 2016 року. У зазначеному будинку зареєстровані та проживають відповідачі, які не є членами його сім`ї чи співвласниками житлового будинку. Реєстрація та проживання відповідачів у житловому будинку створюють йому перешкоди у користуванні будинком, оскільки вони займають значну частину житлової площі, чим перешкоджають йому та його сім`ї у проживанні в спірному будинку та розпорядженні майном на власний розсуд.
Відповідачі були зареєстровані у житловому будинку за життя ОСОБА_6, яка була попереднім власником житлового будинку та після смерті якої він успадкував спірне майно. Звертав увагу суду на те, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачалося переходу прав та обов`язків попереднього власника до нового в частині збереження користування житлом членів сім`ї колишнього власника у випадку його зміни.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
21 червня 2022 року рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області позов ОСОБА_2 задоволено. Ухвалено усунути ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні права користування житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 із вказаного житлового будинку. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
12 грудня 2023 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_4 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 залишено без задоволення.Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 червня 2022 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що реєстрація відповідачів у належному позивачу будинку порушує його ( ОСОБА_2 ) право власності на зазначене майно, яке підлягає захисту в судовому порядку. Позивач як власник житлового будинку категорично заперечує проти проживання у ньому відповідачів, які вселилися у спірне житлове приміщення за згодою попереднього власника ОСОБА_6, яка померла, відтак обставини, що надавали їм право на проживання у зазначеному житловому приміщенні, припинилися з часу проведення державної реєстрації права власності на спірне житло за позивачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12 лютого 2024 грудня ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 червня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц, у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 442/810/22, від 01 березня 2023 року у справі № 296/1389/21, від 10 березня 2021 року у справі № 715/574/20, від 19 травня 2021 року у справі № 712/4380/20, від 31 серпня 2022 року у справі № 554/2412/19, від 13 листопада 2019 рокуу справі № 369/9908/15-ц, про те, що при розгляді питання про припинення права користування члена сім`ї власника житла суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін; при вирішенні справи про виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, виселення особи має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.
Спірний житловий будинок єдине житло відповідачів, належав бабі заявника. Його мати ОСОБА_4 проживала у будинку з дитинства та піклувалася про свою матір (його бабу) ОСОБА_6, утримувала будинок в належному стані. Виселення відповідачів не відповідає принципу пропорційності, передбаченому статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
Він як особа з інвалідністю ІІ групи з дитинства не має іншого житла, внаслідок задоволення позову залишається безхатченком. Позивач з родиною проживає за іншою адресою та не обґрунтував необхідності самостійного проживання у спірному будинку. Наявність у його батьків однокімнатного будинку загальною площею 44,0 кв. м, житловою - 28,3 кв. м, непридатного для проживання, не свідчить про забезпечення його житлом.
Втручання у право на повагу до житла має бути співмірним із переслідуваною законною метою. Факт припинення сімейних відносин із власником будинку не позбавляє особу права користування займаним приміщенням.
Відзиву на касаційну скаргу не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 є власником житлового будинку з відповідними господарськими будівлями на АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 11 травня 2016 року, виданим приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Радзієвською О. В. та зареєстрованим у реєстрі за № 204.
У будинку АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 .
У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та Нагуєвицької сільської ради про визнання за нею права власності на частину майна колишнього колгоспного двору на АДРЕСА_1 . Постановою Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 442/7960/17 у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Згідно із довідкою до акта Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) серії 12ААА № 357011 від 30 березня 2017 року відповідачу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлено ІІ групу інвалідності з дитинства безтерміново.
Згідно довідки Нагуєвицької сільської ради від 31 травня 2022 року № 126 ОСОБА_4 здійснює фактичний догляд за сином ОСОБА_1 та проживає з ним в одному будинку на АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки до акта МСЕК серії 12ААВ № 607298 від 07 квітня 2022 року відповідачу ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, встановлено ІІІ групу інвалідності загального захворювання до 01 травня 2023 року.
Відповідачу ОСОБА_3 на праві власності належить житловий будинок на АДРЕСА_1 загальною площею 44,0 кв. м, житловою - 28,3 кв. м, що підтверджується довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 серпня 2021 року № 272626984.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої і другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У статті 9 Житлового кодексу (далі - ЖК) України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Згідно зі статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).
У статті 114 ЖК України передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.
Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Під час вирішення питання про виселення члена сім`ї колишнього власника житла суд має враховувати і загальні норми, що регулюють питання реалізації права власності.
Згідно із частиною другою статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (частина друга статті 64 ЖК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).
Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено
у статті 405 ЦК України, в якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом
у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Отже, аналіз положень ЖК України та ЦК України свідчить про те, що у частині першій статті 156 ЖК України не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.