Постанова
Іменем України
24 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 205/1329/22
провадження № 61-6154 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Олійник А. С., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,відповідач-Акціонерне товариство "Українська залізниця",представник відповідача -Деянков Станіслав Анатолійович,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Всеукраїнська професійна спілка "Спілка залізничників України",
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця", третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Всеукраїнська професійна спілка "Спілка залізничників України", про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргоюАкціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця", поданою його представником -Деянковим Станіславом Анатолійовичем, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця"), у якому, з урахуванням уточнень, просила скасувати наказ від 08 грудня 2021 року № 1953 про відсторонення її від роботи (далі - спірний наказ) та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час незаконного відсторонення її від роботи у сумі 28 614,85 грн.
2. Позивачка обґрунтовує свої вимоги тим, що працює на посаді касира товарного (вантажного) 1 категорії станції Діївка структурного підрозділу "Дніпровська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" (далі - структурний підрозділ АТ "Українська залізниця").
3. 30 листопада 2021 року відповідачем їй був наданий для ознайомлення під підпис лист-ознайомлення щодо необхідності надати документ, який підтверджує отримання нею профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 (далі - щеплення проти COVID-19), або наявність протипоказань щодо такого щеплення, а також вона була попереджена, що відсутність такого щеплення у разі її відмови або ухилення від щеплення може бути підставою для відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року.
4. 08 грудня 2021 року позивачка подала на адресу керівництва відповідача заперечення на зазначений лист-ознайомлення та заяву про те, що нею було прийнято рішення про тимчасове утримання від медичного експерименту, який полягає у щепленні проти COVID-19, до моменту опублікування в офіційних джерелах результатів, які містять в сукупності науково обґрунтовані докази, у тому числі адекватних та добре контрольованих досліджень, які дають змогу вважати, що вакцини або інші медичні імунобіологічні препарати можуть бути ефективними для профілактики цієї хвороби та не несуть загрози життю та здоров`ю вакцинованих. Зокрема, у цій заяві позивачка запропоновала відповідачу забезпечити її безкоштовним проходженням ПЛР-тестування кожні 72-години або, в разі відсутності відповідного фінансування по відшкодуванню ПЛР-тестування, перевести її на дистанційний режим роботи чи оплатити їй час простою не з вини працівника, в тому числі і на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, згідно із частиною першою статті 113 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (в актуальній редакції далі - КЗпП України) та Колективного договору відповідача, про що видати відповідний наказ (розпорядження).
5. На переконання позивачки відповідач безпідставно проігнорував відповідну заяву та видав незаконний спірний наказ (який не відповідає вимогам законодавства) про відсторонення її з 09 грудня 2021 року від роботи без збереження заробітної плати до підтвердження здійснення щеплення проти COVID-19 або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення цього щеплення.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
6. Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 23 серпня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
7. Суд першої інстанції вказав на те, що частина перша статті 46 КЗпП України відсилає до категорії "передбачених законодавством", а до терміну "законодавство" відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 включені, у тому числі декрети та постанови Кабінету Міністрів України.
8. Працівники відповідача підпадають під дію вимог пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (в актуальній редакції далі - Постанова КМУ про встановлення карантину) та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928 (в актуальній редакції далі - Наказ МОЗ України про обов`язкове профілактичне щеплення певних працівників, а міністерство - МОЗ України).
9. Суд першої інстанції дійшов висновку, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, а не тільки проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу, включених до календаря щеплень. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень ці працівники у порядку, встановленому законом, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Винятком є ситуація, коли працівник має абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19, на підтвердження чого він має надати медичний висновок про наявність протипоказань до щеплення проти COVID-19, виданий закладом охорони здоровʼя.
10. Позивачка не надала суду доказів наявності в неї протипоказань до проведення щеплення проти COVID-19, натомість суд встановив, що вона відмовляється від цього щеплення.
11. Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
12. Також суд першої інстанції послався на правові висновки Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо того, що примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи, але втручання у фізичну недоторканність особи можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у певному регіоні. Якщо таке втручання має обʼєктивні підстави та є виправданим, то принцип важливості суспільних інтересів превалює у цьому випадку над особистими правами особи. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян.
13. Інформація щодо щеплення, яку позивачка мала надати відповідачу як своєму роботодавцеві відповідно до вимог пункту 41-6 Постанови КМУ про встановлення карантину, не входить до переліку даних, що підпадають під медичну таємницю згідно українського законодавства.
14. За результатами судового розгляду спору судові витрати зі сплати судового збору віднесені на рахунок позивача. Інші судові витрати у цій справі її учасники не довели.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
15. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2023 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково: заочне рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 23 серпня 2022 року скасоване та ухвалене нове рішення, яким позов задоволений частково:
15.1. Визнаний незаконним наказ структурного підрозділу АТ "Українська залізниця" від 08 грудня 2021 року № 1953 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 09 грудня 2021 року;
15.2. Вирішено стягнути з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи за період з 09 грудня 2021 року по 28 лютого 2022 року у сумі 35 273,70 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів;
15.3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено;
15.4. Допущене негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць у розмірі 11 903,48 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів;
15.5. Вирішене питання розподілу судових витрат.
16. Апеляційний суд з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 вказав на те, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
17. Пунктом 17 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11 серпня 2014 № 551) встановлено, що факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх - батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником.
18. Отже, законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким встановлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення. Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень Закон не містить. Не містить Закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.
19. Апеляційний суд встановив, що чинним законодавством на відповідача, який є роботодавцем позивачки, також покладений обов`язок забезпечити своєчасне проведення заходів, пов`язаних з проходженням працівниками обов`язкового профілактичного щеплення. Відповідач не надав суду жодних доказів про те, які заходи, спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівників, зокрема, і позивачки, були ним здійсненні, поряд з іншим, і у взаємодії з відповідними установами та пунктами щеплень проти COVID-19 (закладами охорони здоров`я) та з органами державної санітарно-епідеміологічної служби.
20. Матеріали справи не містять належних доказів того, що відповідачем було надано позивачці достатньо часу для проходження медичного огляду з метою встановлення наявності або відсутності протипоказань для профілактичного щеплення проти COVID-19, отримання від лікаря повної та об`єктивної інформації про щеплення проти COVID-19 та наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення, а також належним чином оформленої у відповідності до вимог чинного законодавства відмови позивачки або ухилення останньої від щеплення проти COVID-19. У спірному наказі відсутні відомості про те, що позивачка, починаючи з 30 листопада 2021 року до моменту відсторонення (09 грудня 2021 року) відмовилась або ухилялась від проходження обов`язкового щеплення та якими доказами (документами) підтверджується факт відмови чи ухилення.
21. Апеляційний суд звернув увагу на те, що 08 грудня 2021 року, тобто в день ознайомлення зі спірним наказом, позивачкою надано відповідачу заперечення щодо відповідного листа, зокрема необхідності робити щеплення проти COVID-19, та заяву з пропозиціями уникнути її відсторонення від роботи. Даною заявою позивачка підтвердила, що вона не відмовляється або ухиляється від проходження обов`язкового щеплення. Таким чином, відповідачем не доведено, що позивачка відмовилася або ухилилася від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.
22. Зі змісту спірного наказу вбачається, що позивачку фактично відсторонено від виконання посадових обов`язків на весь час відсутності щеплення проти COVID-19. Однак Наказ МОЗ України про обов`язкове профілактичне щеплення певних працівників у відповідному переліку передбачає обов`язковість цього щеплення на період дії відповідного карантину.
23. Дії роботодавця не передбачали жодної індивідуальної оцінки виконуваних трудових обов`язків позивачки, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Відповідачем не наведено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Доказів того, що відповідачем було запропоновано дистанційну/надомну форму організації праці позивачки суду не надано. Апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно проігнорував відповідні пропозиції позивачки, які вона висловила у заяві, переданій відповідачу 08 грудня 2021 року. Зокрема апеляційний суд зазначив, що він встановив, що позивачка має окремий кабінет та з урахуванням специфіки її роботи вона може взагалі не контактувати з іншими співробітниками відповідача.
24. Виходячи з принципу jura novit curia (суд знає закони) апеляційний суд вказав на необхідність розрахунку суми стягнення заробітної плати, заявленої у позові. Вирішуючи питання щодо стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи колегія суддів виходить з того, що такий заробіток підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки за період з дня її відсторонення (15 грудня 2021 року) і по день її відновлення на посаді (03 березня 2022 року).
25. Керуючись встановленим Законом порядком обрахунку середнього заробітку, апеляційний суд здійснив власний розрахунок вимоги позивачки щодо цього стягнення.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
26. ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із АТ "Українська залізниця", працюючи на посаді касира товарного (вантажного) 1 категорії станції Діївка структурного підрозділу "Дніпровська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця".
27. 07 грудня 2021 року ОСОБА_1 надала відповідачу заперечення на лист-ознайомлення з приводу щеплення проти COVID-19 та заяву, у якій вона зазначила, що нею прийняте рішення тимчасово утриматись від щеплення проти COVID-19, також вона вказувала, що вона не відмовляється і не ухиляється від щеплення проти COVID-19. Також позивачка запропонувала відповідачу забезпечити її безкоштовним проходженням ПЛР-тестування кожні 72-години або, у разі відсутності відповідного фінансування по відшкодуванню ПЛР-тестування, перевести її на дистанційний режим роботи чи оплатити їй час простою не з вини працівника, в тому числі і на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, згідно із частиною першою статті 113 КЗпП України та Колективного договору відповідача, про що видати відповідний наказ (розпорядження).
28. Відповідно до наказу від 08 грудня 2021 року № 1953 "Про відсторонення від роботи" ОСОБА_1, яка обіймає посаду касира товарного (вантажного) 1 категорії станції Діївка, відсторонена від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о). Спірний наказ виданий із посиланням на статтю 46 КЗпП України; частину другу статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-III "Про захист населення від інфекційних хвороб" (в актуальній редакції далі - Закон про захист від інфекційних хвороб); Наказ МОЗ України про обов`язкове профілактичне щеплення певних працівників; пункт 41-6 Постанови КМУ про встановлення карантину. Також у спірному наказі зазначено, що він виданий на підставі акту від 30 листопада 2021 року про відмову позивачки від ознайомлення з листом-ознайомленням працівників станції Діївка щодо щеплення проти COVID-19. ОСОБА_1 за її підписом була з цим наказом ознайомлена та висловила свою незгоду з ним.
29. Згідно із наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380 "Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153" відповідач допустив до роботи касира товарного (вантажного) 1 категорії станції Діївка ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року, що підтверджується відповідним наказом відповідача від 01 березня 2021 року № 208/ОС.
30. З довідки про доходи ОСОБА_1 слідує, що сукупний дохід позивачки у серпні 2021 року склав 11 903,48 грн, у вересні 2021 року - 15 033,04 грн, а всього 26 936,52 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
31. У липні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця", подана його представником - Деянковим С. А., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2023 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі заочне рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 23 серпня 2022 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
32. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2023 року після усунення недоліків касаційної скарги відкрите касаційне провадження у малозначній справі через наявність підстави, передбаченої підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції, чинній на момент вчинення відповідних процесуальних дій, далі - ЦПК України).
33. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року справа призначена до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із пʼяти суддів.
34. 10 квітня 2024 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Олійник А. С., Петрова Є. В., Пророка В. В. (суддя-доповідач).
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
35. З урахуванням змісту касаційної скарги відповідачоскаржує зазначені судові рішення на підставі пунктів 1, 3 та 4 (пункт 1 частини третьої статті 411) частини другої статті 389 ЦПК України.
36. Відповідач вважає, що апеляційний суд не застосував у належний спосіб правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, на переконання відповідача апеляційний суд здійснив неналежну оцінку виконуваних позивачкою трудових обовʼязків з точки зору обʼєктивної необхідності її особистих контактів з іншими людьми під час їх виконання - не врахував, що позивачка на своєму робочому місці контактує з іншими особами, кількість яких може становити від 40 до 50 осіб, що вона зобовʼязана проходити медичні огляди у медичному закладі, у якому потенційна кількість контактувань з іншими особами не обмежена, також це стосується пересування позивачки на роботу та з роботи у громадському транспорті. А організувати надомне/дистанційне виконання позивачкою своїх робочих обовʼязків відповідач не може, оскільки її робота передбачає необхідність її особистого залучення до робочих процесів.
37. Також відповідач вказує на те, що у різних своїх постановах Верховний Суд дійшов різних висновків щодо законності відповідного відсторонення від роботи працівників відповідача (у якості прикладу наводяться постанови Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 475/5/22, від 22 березня 2023 року у справі № 130/3531/21, від 15 березня 2023 року у справі № 203/539/22), що вказує, на думку відповідача, на те, що Верховний Суд не має правового висновку щодо критеріїв визначення кількості соціальних контактів у працівника для відповідних цілей та визначення відповідних документів, які повинен скласти роботодавець з метою підтвердження кількості цих соціальних контактів, що є фактично посиланням на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
38. Відповідач вважає, що висновок апеляційного суду про те, що він здійснив відсторонення позивачки від роботи без наявності підтвердженої необґрунтованої її відмови від щеплення проти COVID-19 не відповідають дійсним обставинам справи. Відсторонення позивачки від виконання роботи відбулось згідно із вимогами Закону та відповідає ним. Роботодавець не втручався в особисте життя позивачки, а виконував вимоги Закону.
39. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України. Зокрема лист Верховного Суду не є джерелом правових висновків щодо застосування норми права у розумінні пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
(2) Позиція позивачки
40. У липні 2023 року позивачка подала відзив на касаційну скаргу відповідача. Вона вважає касаційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, вважає, що оскаржувана постанова апеляційного суду має бути залишеною без змін.
41. Зокрема, позивачка вказує на те, що апеляційний суд належним чином врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Відповідач не здійснив перевірку можливості організації дистанційної чи надомної роботи позивачки на своїй посаді, не мінімізував кількість контактів позивачки з колегами та клієнтами безпосередньо на робочому місці з метою не порушувати право позивачки на працю.
42. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, яким суди попередніх інстанцій вже надали належну оцінку, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.
43. Доводи позивачки у відзиві з приводу того, що не доведена її відмова від щеплення проти COVID-19 або ухиляння від цього щеплення, Верховний Суд не приймає до уваги, оскільки вони протирічать змісту її позову, а Верховний Суд не приймає до уваги доводи, які протирічать доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) (дивитись, наприклад, постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17). У звʼязку з цим Верховний Суд також не бере до уваги аргументи відзиву, які спрямовані на спростування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, та інших правових висновків апеляційного суду, оскільки позивачка не оскаржує відповідну постанову апеляційного суду в касаційній інстанції, а вимагає залишення цієї постанови без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
44. Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
45. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частини перша та четверта статті 43 Конституції України).
46. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику ЄСПЛ як джерело права (згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України). Зокрема, відповідно до частини другої статті 8 Конвенції органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на повагу до приватного і сімейного життя, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
47. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).
48. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
49. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 ЦПК України (згідно із частиною другою статті 60 ЦПК України).
50. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.
51. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України). Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (частина третя статті 82 ЦПК України). Оцінку доказів суд здійснює відповідно до статті 89 ЦПК України.
52. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (згідно із пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України), або судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
53. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).
54. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України) до загальних засад цивільного законодавства віднесені: справедливість, добросовісність та розумність.
55. Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).
56. Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу (пункт 6-1 частини першої статті 24 КЗпП України).
57. Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця (частини перша та друга статті 34 КЗпП України).
58. Відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається, зокрема, у разі відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, в інших випадках, передбачених законодавством (відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України).
59. Надомна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником за місцем його проживання або в інших визначених ним приміщеннях, що характеризуються наявністю закріпленої зони, технічних засобів (основних виробничих і невиробничих фондів, інструменту, приладів, інвентарю) або їх сукупності, необхідних для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або функцій, передбачених установчими документами, але поза виробничими чи робочими приміщеннями власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу (частина перша статті 60-1 КЗпП України).
60. На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру надомна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу без обов`язкового укладення трудового договору про надомну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження надомної роботи. У такому разі норми частини третьої статті 32 КЗпП України не застосовуються. Власник або уповноважений ним орган самостійно вирішує, в який спосіб доручати працівникові роботу і контролювати її виконання, та забезпечує достовірний облік виконаної роботи (відповідно до частин восьмої та девʼятої статті 60-1 КЗпП України).
61. Дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій (частина перша статті 60-2 КЗпП України).
62. Працівник може вимагати від власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тимчасове, строком до двох місяців, переведення на дистанційну роботу, якщо на робочому місці стосовно нього були вчинені дії, що містять ознаки дискримінації. При цьому власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган може відмовити працівнику в такому переведенні, якщо виконання дистанційної роботи не можливе, зважаючи на трудову функцію працівника, а також якщо працівник не навів фактів, які підтверджують, що дискримінація, сексуальне домагання чи інші форми насильства мали місце (частина десята статті 60-2 КЗпП України).
63. На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу без обов`язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи. (згідно із частиною одинадцятою статті 60-2 КЗпП України).
64. Час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра або посадових осіб (частини перша та друга статті 113 КЗпП України).