ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 905/482/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Нове обладнання паливно-енергетичного комплексу",
представник позивача - не з`явився,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерготрейдинг",
представник відповідача - Зорін Д.В., директор (у порядку самопредставництва); Мернік О.В. - адвокат (ордер від 01.05.2024 № 1282930),
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Концерн Електричні Машини",
представник третьої особи - не з`явився,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Нове обладнання паливно-енергетичного комплексу"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 (головуючий суддя Матюхіна Н.О., судді: Гребенюк Н.В., Лакіза В.В.)
та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготрейдинг"
на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 (головуючий суддя Матюхіна Н.О., судді: Гребенюк Н.В., Лакіза В.В.)
у справі № 905/482/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Нове обладнання паливно-енергетичного комплексу" (далі - Компанія)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготрейдинг" (далі - Товариство)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Концерн Електричні Машини" (далі - Концерн),
про стягнення 8 759 272,41 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Компанія звернулась до суду з позовом до Товариства, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Концерну, про стягнення 8 759 272,41 грн, з яких: 6 603 345,63 грн - сума основного боргу за договором на постачання вугільної продукції від 06.10.2020 № 06/10-1ЕТ (далі - Договір); 403 530,31 грн - 3% річних та 1 752 396,47 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством взятих на себе зобов`язань за Договором в частині повної та своєчасної оплати за поставлену Компанією вугільну продукцію.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.02.2023 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Компанії 8 488 020,56 грн, у тому числі основну заборгованість у розмірі 6 603 345,63 грн, 3% річних у розмірі 402 246,28 грн, інфляційні витрати у розмірі 1 482 428,65 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
- необґрунтованими є доводи Товариства щодо відсутності у нього перед Компанією заборгованості за Договором з оплати поставленої вугільної продукції у сумі 6 603 345,63 грн, внаслідок припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, вчиненого заявою від 07.07.2022 № 22/07-07 про зарахування зустрічних однорідних вимог (за заборгованістю Компанії перед Товариством за договором від 02.11.2020 № 02/11-1-НОПЕК), оскільки, за висновком суду, на дату складання вказаної заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог обов`язок Компанії сплатити Товариству заборгованість за договором поставки вугільної продукції від 02.11.2020 № 02/11-1-НОПЕК, за рахунок якої визначається зарахування, у Компанії такий борг відсутній у зв`язку з укладенням між сторонами договору від 16.07.2021 № 1607/1 про переведення боргу на третю особу - Концерн;
- суд першої інстанції відхилив посилання Товариства на непідписання його директором - Зоріним Д.В. договору про переведення боргу від 16.07.2021 № 1607/1, оскільки згідно з наданим Компанією висновку експертів від 20.12.2022 № 30971/30972/22-3, складеного за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи за заявою генерального директора Компанії Шаповалова Є.О. у господарських справах №№ 910/8291/22, 910/6269/22, 910/6720/22, 910/5887/22, 905/482/22, 905/503/22, 905/791/22, підписи у графі директор Товариства, зокрема, у договорі про переведення боргу від 16.07.2021 № 1607/1 виконано Зоріним Д.В., який є директором Товариства;
- Компанією невірно визначено початок перебігу строку нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Здійснивши самостійно перерахунок 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням приписів статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення основної заборгованості у сумі 6 603 345,63грн, 3% річних у сумі 402 246,28грн, інфляційні витрати у сумі 1 482 428,65грн.
Додатковим рішенням Господарського суду Донецької області від 02.03.2023 стягнуто з Товариства на користь Компанії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00грн та грошової компенсації витрат, пов`язаних з наданням доказу, у розмірі 1 185,14грн. У задоволенні іншої частини витрат Компанії на професійну правничу допомогу відмовлено.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 рішення Господарського суду Донецької області від 07.02.2023 скасовано в частині стягнення з Товариства на користь Компанії основної заборгованості в сумі 6 603 345,63грн. У цій частині ухвалено нове судове рішення, яким провадження у справі № 905/482/22 в частині стягнення основного боргу в сумі 6 603 345,63грн закрито.
Абзац другий резолютивної частини рішення Господарського суду Донецької області від 07.02.2023 у справі №905/482/22 викладено у такій редакції:
"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготрейдинг" (84182, Донецька область, Краматорський район, м.Миколаївка, вул.Європейська, буд.120, код ЄДРПОУ 41950981, банківські реквізити не вказано) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Нове обладнання паливно-енергетичного комплексу" (04073, м.Київ, вул.Сирецька, буд.49-Г, код ЄДРПОУ 36379704, р/р НОМЕР_1 у ПАТ "ПУМБ", МФО 334851) 3% річних у сумі 402246,28грн, інфляційні витрати у сумі 1482428,65грн, а також відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 28274,93грн ".
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:
- з огляду на встановлення судовою експертизою обставин того, що у договорі про переведення боргу від 16.07.2021 № 1607/1 підпис у графі Товариство виконано не Зоріним Д.В., від імені якого він зазначений, а іншою особою, та враховуючи відсутність будь-яких доказів на підтвердження того, що сторони повністю або частково фактично виконували умови такого договору, тобто договір про переведення боргу від 16.07.2021 № 1607/1 Товариство фактично з Компанією та Концерном не укладало, а тому вказаний договір є таким, що не відбувся, а саме неукладеним;
- зобов`язання Товариства відшкодувати Компанії вартість поставленої вугільної продукції за Договором на суму основного боргу 6 603 345,63грн, припинилось зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним 18.07.2022, тобто, під час розгляду даної справи в суді першої інстанції;
- основне зобов`язання Товариства перед Компанією за Договором та актами приймання-передачі №№ 1-15 за період 11.11.2020-02.03.2021 щодо сплати основної заборгованості в сумі 6 603 345,63 грн припинено зарахуванням з 18.07.2022, що, у даному випадку, не позбавляє Компанію права на нарахування та стягнення в судовому порядку з Товариства 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, нарахованих за кожним окремим актом приймання-передачі №№ 1-15 від 11.11.2020-02.03.2021, тобто до припинення основного зобов`язання. Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погодився в цій частині з висновком суду першої інстанції.
Іншою постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 02.03.2023 скасовано частково та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено Компанії у стягненні з Товариства витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн; викладено абзаци другий та третій резолютивної частини додаткового рішення у такій редакції: "Стягнути з ТОВ "Енерготрейдинг" на користь ТОВ "НВК "НОПЕК" відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00грн та грошової компенсації витрат, пов`язаних із наданням доказу, у розмірі 1185,14грн; у задоволенні іншої частини витрат ТОВ "НВК "НОПЕК" на професійну правничу допомогу відмовити."; в іншій частині додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 02.03.2023 залишено без змін.
Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Компанії на користь Товариства 88 950,93 грн судових витрат в суді апеляційної інстанції, з яких: судові витрати в сумі 20 074,32 грн за оплату висновку експерта ННЦ "Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса" від 19.12.2023 № 24530 та 68 876,61грн витрат на професійну правову допомогу. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Додаткова постанова мотивована тим, що обґрунтованими та доведеними є судові витрати саме у задоволеній частині.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Компанія звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), посилаючись на те, що при ухвалені оскаржуваної постанови апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 910/2318/18 щодо застосування статей 86, 99, 104, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у подібних правовідносинах, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024, а рішення Господарського суду Донецької області від 07.02.2023 залишити в силі.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу Компанії, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Від Концерну відзив на касаційну скаргу Компанії не надходив.
Не погоджуючись з додатковою постановою суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні стягнення судових витрат, Товариство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що апеляційним судом при ухваленні додаткової постанови не враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 910/11212/18 щодо застосування статей 126, 129 ГПК України у подібних правовідносинах, просить скасувати додаткову постанову в частині відмови у задоволенні стягнення судових витрат та в цій частині передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині додаткову постанову апеляційного суду залишити без змін.
Від Компанії та Концерну відзиви на касаційну скаргу Товариства не надходили.
Товариство подало два клопотання про розподіл судових витрат: (1) понесених Товариством у зв`язку з розглядом Верховним судом касаційної скарги Компанії та (2) понесених Товариством у зв`язку з розглядом Верховним судом касаційної скарги Товариства, в яких просить прийняти до відома, що докази понесених Товариством судових витрат у зв`язку з розглядом у справі № 905/482/22 (1) касаційної скарги Компанії та (2) касаційної скарги Товариства будуть надані суду після ухвалення судового рішення у справі, у встановлений ГПК України термін, а також вирішити питання розподілу судових витрат, поклавши їх на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Вказані клопотання Судом будуть розглянуті на підставі поданих Товариством доказів, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, відповідно до вимог та строків встановлених статтями 129, 221 ГПК України.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Товариства, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відкритого за касаційною скаргою Компанії на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Компанії в частині оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства, з огляду на таке.
Щодо доводів касаційної скарги Компанії.
За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Компанія у касаційній скарзі посилається на те, що при ухвалені оскаржуваної постанови апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 910/2318/18 щодо застосування статей 86, 99, 104, 269 ГПК України у подібних правовідносинах.
Проаналізувавши зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у справі, на яку посилається Компанія у касаційній скарзі та у даній справі, що переглядається не є подібними, оскільки у даній справі предметом позову є стягнення 8 759 272,41 грн, з яких: 6 603 345,63грн - сума основного боргу за Договором; 403 530,31 грн - 3% річних та 1 752 396,47 грн - інфляційні втрати, у той час як, у справі № 910/2318/18 предметом позову було визнання недійсним патенту та зобов`язання внести відомості щодо визнання недійсним патенту України від 10.06.2013 № 102070 до державного реєстру патентів і деклараційних патентів, а також здійснити про це публікацію в бюлетені "Промислова власність".
Крім того, Суд звертає увагу на те, що в частині призначення та проведення експертиз правовідносини у справі № 910/2318/18 та у даній справі теж не є подібними, оскільки у справі № 910/2318/18 судом першої інстанції призначались судова експертиза та повторна судова експертиза, а судом апеляційної інстанції - комплексна судова експертиза. При цьому у вказаній справі Верховний Суд зазначив, що судом апеляційної інстанції оцінки даним судовим експертизам надано не було, а натомість покладено в основу рішення висновок нової експертизи, проведеної апеляційним судом без належного мотивування їх відхилення та обґрунтування щодо необхідності призначення саме комплексної судової експертизи з посиланням на норми чинного законодавства.
Водночас, у даній справі (№ 905/482/22) суд першої інстанції надавав оцінку висновку експертів від 20.12.2022 № 30971/30972/22-3, який наданий стороною у справі, а суд апеляційної інстанції, призначаючи судову почеркознавчу експертизу, виходив з того, що як вбачається зі змісту поданого Компанією до суду першої інстанції висновку експертів від 20.12.2022 № 30971/30972/22-3, складеного за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи, вказане експертне дослідження було проведене без відібрання експериментальних зразків підпису директора Товариства Зоріна Д.В., відбитків печатки Товариства та без достатньої кількості умовно-вільних зразків підпису, що не відповідає положенням Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, оскільки експертом не здійснено порівняльного аналізу з умовно-вільними та експериментальними зразками підпису Зоріна Д.В., що є підставою для визнання такого висновку недопустимим та неналежним доказом по справі.
Тобто зміст правовідносин у даній справі та у справі, на яку посилається Компанія у касаційній скарзі, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, тобто, дійшли певних конкретних висновків з урахуванням наданих сторонами усіх доказів, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. При цьому, з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Що ж до визначення подібності правовідносин у справах, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Також як підставу для подання касаційної скарги Компанією визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правочинів укладених до набрання чинності діючою редакцією закону.
Тобто Компанія фактично просить Суд викласти висновок не щодо застосування норми права до спірних правовідносин, а висновок щодо застосування норми права у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
З приводу цього Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд послідовно викладав у низці постанов висновки щодо необхідності застосування норми права у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, що свідчить про сталість такої правової позиції.
Проаналізувавши зміст оскаржуваної постанови в частині застосування апеляційним судом положень статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", а саме її редакцію на момент виникнення спірних правовідносин (16.07.2021, дата договору про переведення боргу № 1607/1), Суд звертає увагу на те, що стаття 13 вказаного Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; 16.07.2021) мала таку редакцію: ?Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території визначаються законом?, у той час як, судом апеляційної інстанції застосовано вказану норму права у іншій редакції, а саме: ?Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України?.
Таким чином, Суд дійшов висновку, що апеляційним судом застосовано до спірних правовідносин статтю 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" в редакції яка не підлягала до застосування.
Однак, Суд зазначає, що допущені судом апеляційної інстанції порушення не призвели до ухвалення ним незаконного рішення, оскільки апеляційним судом застосовано положення статті 13 вказаного Закону в якості додаткової підстави, яка свідчить про нікчемність договору про переведення боргу від 16.07.2021 № 1607/1.
Так, судом апеляційної інстанції в якості основної підстави для ухвалення оскаржуваного рішення визначено те, що з огляду на встановлення судовою експертизою тих обставин, що у договорі про переведення боргу від 16.07.2021 № 1607/1 підпис у графі Товариство виконано не Зоріним Д.В., від імені якого він зазначений, а іншою особою, та враховуючи відсутність будь-яких доказів на підтвердження того, що сторони повністю або частково фактично виконували умови цього договору, тому суд дійшов висновку, що договір про переведення боргу від 16.07.2021 № 1607/1 Товариство фактично з Компанією та Концерном не укладало, а вказаний договір є таким, що не відбувся, тобто є неукладеним.
Тобто апеляційним судом встановлено, що, у свою чергу, не спростовано доводами Компанією під час розгляду справи, що договір про переведення боргу від 16.07.2021 № 1607/1 Товариство фактично з Компанією та Концерном не укладало, а тому вказаний договір є таким, що не відбувся, тобто є неукладеним, інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, а саме лише прагнення Компанії здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.
До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).