ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 905/1050/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючої), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,
учасники справи:
позивач - Державна аудиторська служба України в Донецькій області,
представник позивача - не з`явився,
відповідач-1 - Виконавчий комітет Маріупольської міської ради,
представник відповідача-1 - не з`явився,
відповідач-2 - Фізична особа-підприємець Маноха Інна Валеріївна,
представник відповідача-2 - Варавін С.Д., адвокат (ордер від 24.04.2024 № 1183725),
за участю Маріупольської окружної прокуратури,
представник прокуратури - Яремчук А.В.,
розглянув касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури (далі - Прокурор)
на рішення Господарського суду Донецької області від 01.11.2023 (головуючий суддя Фурсова С.М.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2024 (головуючий суддя Хачатрян В.С., судді: Гетьман Р.А., Склярук О.І.)
у справі № 905/1050/23
за позовом першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури (далі - Прокуратура) в інтересах держави в особі Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Донецькій області (далі - Служба)
до: 1) Виконавчого комітету Маріупольської міської ради (далі - Комітет);
2) Фізичної особи-підприємця Манохи Інни Валеріївни (далі - ФОП),
про визнання недійсними рішень, оформлених протоколами, визнання недійсним договору про надання послуг.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Прокуратура звернулася до суду в інтересах держави в особі Служби з позовом до Комітету та ФОП про:
- визнання недійсним рішення уповноваженої (відповідальної) особи Комітету, оформленого протоколом від 21.12.2022 № 223 про затвердження тендерної документації на відкриті торги на закупівлю ID: UA-2022-12-21-023403-а: Послуги з перевезення продуктових наборів, гігієнічних наборів, товарів для побутових потреб внутрішньо-переміщених або евакуйованих осіб;
- визнання недійсним рішення уповноваженої (відповідальної) особи Комітету, оформленого протоколом від 04.01.2023 № 3 про визначення переможцем процедури закупівлі ID: UA-2022-12-21-023403-а ФОП;
- визнання недійсним договору про надання послуг від 11.01.2023 № 5 (далі - Договір) на суму 4 200 000,00 грн, укладеного між Комітетом та ФОП.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Маріупольською окружною прокуратурою під час опрацювання інформації щодо проведених відкритих торгів із закупівлі товарів, робіт та послуг розпорядником бюджетних коштів, зареєстрованих на території міста Маріуполя, встановлено факти порушення вимог Закону України ?Про публічні закупівлі?.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 01.11.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2024, у задоволені позовних вимог відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:
- оспорюваний прокурором договір відповідачами виконувався;
- одночасно з вимогою про визнання недійсним Договору Прокуратура не заявила вимоги щодо реституції або відшкодування збитків чи стягнення всього, отриманого переможцем процедури закупівлі, в дохід держави. Таким чином, обраний Прокуратурою спосіб захисту прав є неефективним. Неефективний спосіб захисту порушених прав є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог та визнання недійсним Договору, укладеного Комітетом та ФОП (наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.08.2023 у справі № 905/1014/21, від 16.08.2023 у справі № 922/263/22, від 23.08.2023 у справі № 903/745/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21);
- саме по собі визнання недійсними рішень уповноваженої (відповідальної) особи про затвердження тендерної документації на відкриті торги та визначення переможця торгів ФОП, які вже реалізовані і вичерпали свою дію фактом їх виконання та укладення відповідного договору (у тому числі, з урахуванням того, що суд вже відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним укладеного за наслідками торгів Договору), не призведе до поновлення майнових прав держави, що свідчить про неефективність обраного прокурором способу захисту (наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладених у постановах від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 та від 02.08.2023 у справі № 905/1014/21, відповідно).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків), посилаючись на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування положень статей 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 у подібних правовідносинах, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 15, 16, 203, 215 ЦК України у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Також просить здійснити розподіл судових витрат.
Від Прокуратури надійшла заява, в якій вона, не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями судів попередніх інстанцій, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Комітет подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Від ФОП надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Від Служби відзив на касаційну скаргу не надходив.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 29.04.2024 № 32.2-01/671 у зв`язку з відпусткою судді Жайворонок Т.Є. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 905/1050/23, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкова Т.М.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ФОП та думку прокурора, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відкритого на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги в частині оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, з огляду на таке.
Прокурор у касаційній скарзі посилається на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування положень статей 15, 16, 203, 215 ЦК України, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 у подібних правовідносинах.
Водночас Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані вказані доводи касаційної скарги, оскільки такі сумніви мають бути підтверджені та обґрунтовані, тому що, з урахуванням положень процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
Колегія суддів ураховує, що основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.
Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Суд виходить з того, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13).
Також, слід зазначити, що ЄСПЛ у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Зважаючи на це, скаржник має обґрунтувати та довести, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.