ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 9901/110/19 (провадження № 11-191заі23), ухваленої за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.11.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
Короткий виклад історії справи
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) від 30.01.2019 про визнання його ( ОСОБА_1 ) таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд);
- зобов`язати ВККС вирішити питання щодо визнання кандидата ОСОБА_1 таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді.
На обґрунтування позову зазначив, що оскаржуване рішення прийнято стосовно нього як кандидата, котрий взяв участь у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, оголошеному ВККС 02.08.2018.
З-поміж іншого, позивач вказував, що рішення Комісії від 30.01.2019 є незаконним та підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням принципу рівності та з проявом щодо нього ознак дискримінації порівняно з іншими конкурсантами (щодо яких також було відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження у зв`язку з пропуском строку притягнення судді до відповідальності), оскільки жодних даних про притягнення його, ОСОБА_1, до відповідальності будь-якого виду немає.
Також позивач зазначав, що рішення ВККС від 30.01.2019 ґрунтується на недостовірній інформації та прийнято з порушенням принципу обґрунтованості, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, оскільки Комісія не врахувала конституційну гарантію щодо забезпечення судді житлом за місцем роботи та його (позивача) відповідне право.
Касаційний адміністративний суд рішенням від 15.11.2023 у задоволенні позову відмовив.
У числі іншого, Касаційний адміністративний суд виснував, що повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними. Оцінювання кандидатів відбувається з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.
Члени Комісії, оцінюючи встановлені стосовно кандидата на посаду судді обставини, визначаються щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, що свідчать про недоброчесність кандидата на посаду судді, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні та законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності, виходячи із загальноприйнятих уявлень про це поняття, особливо якщо йдеться про суддю.
Повноваження членів Комісії оцінювати певні факти як такі, що узгоджуються чи не узгоджуються з поняттям доброчесності, є виключними. Ніхто інший, окрім Комісії, не має повноважень оцінювати доброчесність кандидата на посаду судді.
ОСОБА_1 оскаржив рішення Касаційного адміністративного суду від 15.11.2023 до Великої Палати Верховного Суду, зазначивши, зокрема, про те, що воно є невмотивованим, оскільки містить лише загальні формулювання стосовно правомірності оскаржуваного рішення відповідача; жодних посилань на конкретні докази, їх оцінку, мотиви, з яких докази прийняті судом чи відхилені, як того вимагає стаття 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у рішенні суду першої інстанції не наведено.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 9901/110/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою. При цьому оцінювання кандидатів відбувається з метою визначення їх здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді за встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії. Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів. Така правова позиція неодноразово була викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 28.08.2018 у справі № 800/294/17, від 26.03.2019 у справі № 800/336/17, від 27.01.2021 у справі № 9901/116/19, від 13.05.2020 у справі № 9901/212/19, від 19.05.2021 у справі № 9901/126/19.
Водночас суд здійснює контроль за дотриманням ВККС вимог закону при проведенні кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді в разі оскарження рішення (дії чи бездіяльності) Комісії. Судовий контроль щодо дискреційних повноважень Комісії надати оцінку кандидату на посаду судді на предмет його відповідності встановленим законом критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС повинен забезпечити, щоб ці повноваження були використані відповідно до мети, з якою вони були надані, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом (запобігаючи всім формам дискримінації), пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване прийняте Комісією рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання). Іншими словами, суд повинен забезпечити, щоб реалізація ВККС дискреційних повноважень при проведенні кваліфікаційного оцінювання не була свавільною (пункти 7.16, 7.17 постанови).
Суд першої інстанції встановив (і це підтверджується доказами у справі), що позивач не заперечує обставини, оцінка яких ВККС лягла в основу рішення щодо результатів його кваліфікаційного оцінювання, але не згодний з оцінкою цих обставин Комісією. Фактично ОСОБА_1 просить суд здійснити переоцінку фактів, які стали підставою для визнання його ВККС таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в КАС ВС, а саме: зазначення ним в декларації доброчесності судді відомостей, які не відповідають дійсним обставинам щодо вчинення ним дисциплінарного проступку; претендування на службову квартиру в місті Києві за фінансової спроможності її придбати; непідтвердження фінансової спроможності сестри купити житловий будинок; непідтвердження джерел походження задекларованих у 2016 та 2017 роках грошових заощаджень. Водночас, ураховуючи викладений вище висновок щодо виключної компетенції Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу, переоцінка судом зазначених фактів знаходиться поза межами судового контролю правомірності рішення ВККС (пункт 7.21 постанови).
Велика Палата Верховного Суду врахувала, що вперше ОСОБА_1 проходив кваліфікаційне оцінювання в межах оголошеного Комісією 07.11.2016 конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду, а критерії, які пред`являлись до кандидата під час проходження конкурсу, були ті самі, як і в цьому конкурсі (оголошеному ВККС 02.08.2018). Рішення ВККС від 30.01.2019 № 145/вс-19 стосовно позивача було прийнято за результатами конкурсу до Касаційного адміністративного суду, оголошеного Комісією 02.08.2018, і стосувалось тих самих обставин його життя, фактична оцінка яких була зроблена Комісією на попередньому конкурсі. Інших обставин, які б могли вплинути на оцінку ВККС позивача за критеріями доброчесності та професійної етики, Комісією встановлено не було. До того ж, у разі якщо Комісією були б установлені інші обставини щодо характеристики позивача, з урахуванням яких дійсно могла змінитись оцінка ВККС позивача, вони мали бути враховані. Однак такі обставини, які могли вплинути на негативний висновок щодо позивача, Комісією при кваліфікаційному оцінюванні встановлені не були. Фактично це були ті самі обставини, які встановила ВККС під час проходження позивачем конкурсу вперше, а пояснення, які надав позивач щодо них, зокрема й додаткові, ВККС не визнала достатніми.
Велика Палата Верховного Суду знову зауважила, що повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання позивача на посаду судді є дискреційними та належать до виключної компетенції Комісії. ВККС у рішенні від 30.01.2019 № 145/вс-19 навела мотиви щодо всіх обставин, за яких дійшла висновку про невідповідність кандидатури ОСОБА_1 на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики (пункт 7.40).
Причини висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
Вимушений не погодитися в окремих аспектах із загальним висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що за результатами судового контролю за дотриманням ВККС вимог закону при проведенні кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді на предмет його відповідності критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності у прийнятому Комісією рішенні від 30.01.2019 № 145/вс-19 не встановлено порушень щодо безсторонності, добросовісності, розсудливості, дотримання принципу рівності перед законом та пропорційності.
Європейський суд з прав людини, досліджуючи межі дискреційних повноважень адміністративного органу, виснував, що суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості актів, які прийняті органом влади, однак все ж таки суди повинні проконтролювати, чи не є викладені в них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі Sigma Radio Television Ltd. v. Cyprus, заяви № 32181/04 та № 35122/05, пункти 156, 157; у справі Putter v. Bulgaria, заява № 38780/02, пункти 47-56; Bryan v. the United Kingdom, заява № 19178/91, пункт 44).
У спірних правовідносинах ВККС дійшла висновку, що доводи Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики частково знайшли підтвердження під час процедури кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 в межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду, внаслідок чого прийняла оскаржуване рішення про визнання його таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у КАС ВС.
Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі, дослідивши аргументи ОСОБА_1 щодо незаконності рішення ВККС, вважали, що Комісія діяла в межах своїх дискреційних повноважень, та, здійснивши оцінку досьє кандидата та висновку ГРД за своїм внутрішнім переконанням, не допустила помилок, необґрунтованості, нерозсудливості, свавільності та / або нераціональності.
Проте, на мій погляд, ВККС зробила помилкові негативні висновки стосовно окремих дій позивача, які вплинули на визнання його таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді.
Зауважу, що спірне рішення ВККС від 30.01.2019 № 145/вс-19 стосовно позивача було прийнято за результатами конкурсу до Касаційного адміністративного суду, оголошеного Комісією 02.08.2018, і стосувалось тих самих обставин його життя, які досліджувалися Комісією на попередньому конкурсі, і оцінка яких була надана в рішенні ВККС від 04.07.2017 № 168/вс-17. Рішення ВККС від 04.07.2017 № 168/вс-17 було предметом судового розгляду в межах справи № 800/330/17, у якій я також висловлював окрему думку стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.03.2024 у справі № 800/330/17 (провадження № 11-171заі23) з аналогічних міркувань, які наводжу нижче.
Стосовно тверджень позивача в декларації доброчесності судді
Комісія визнала твердження ОСОБА_1 в пункті 22 розділу ІІ декларації доброчесності судді за 2015 рік: "Мною не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення мене до відповідальності" недостовірним, урахувавши, що в рішенні Вищої ради юстиції від 20.10.2015 встановлено порушення суддею ОСОБА_1 норм процесуального права, що призвело до порушення права особи на перегляд судових рішень і що може свідчити про ознаки дисциплінарного проступку. Підставою ж для відмови у відкритті дисциплінарного провадження Вища рада юстиції визнала ту обставину, що передбачений законом строк, протягом якого застосовується дисциплінарне стягнення до судді, сплинув.
У зв`язку із цим ВККС констатувала прояв позивачем недоброчесності та відзначила, що цей прояв мав місце у прямій суперечності з поданою ним декларацією доброчесності судді, що підтверджується рішенням Вищої ради юстиції від 20.10.2015.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що "за встановленого в рішенні Вищої ради юстиції від 20.10.2015 щодо ОСОБА_1 факту порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя у ВККС були обґрунтовані сумніви щодо визнання його твердження в пункті 22 розділу ІІ декларації доброчесності судді таким, що відповідає фактичним обставинам" (пункт 7.24 постанови).
Вважаю, що наведені висновки ВККС та Великої Палати Верховного Суду є помилковими, оскільки засновані на неправильному тлумаченні змісту пункту 22 розділу ІІ декларації доброчесності судді.
Відповідно до статті 62 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) суддя зобов`язаний щорічно до 1 лютого подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті ВККС декларацію доброчесності за формою, що визначається Комісією. Декларація доброчесності судді складається з переліку тверджень, правдивість яких суддя повинен задекларувати шляхом їх підтвердження або непідтвердження. У декларації доброчесності судді зазначаються, зокрема, твердження про відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. За відсутності доказів іншого твердження судді у декларації доброчесності вважаються достовірними.
Згідно з пунктом 4 Правил заповнення та подання форми декларації доброчесності судді, затверджених рішенням ВККС від 31.10.2016 № 137/зп-16, у декларації доброчесності судді заповнюються відомості, актуальні станом на 31 грудня звітного року.
На той час пункт 22 розділу ІІ декларації доброчесності судді містив таке твердження: "Мною не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення мене до відповідальності". Наведене підтверджено кандидатом (позивачем) шляхом проставлення відповідної позначки.
Виходячи з мовного та логічного тлумачення зазначеного пункту декларації доброчесності, як він викладений, можна зробити висновок, що суддя (кандидат) має зазначити про вчинені ним у звітному році порушення, за які його можуть притягнути до відповідальності, але на кінець звітного року ще не притягнули, проте можуть притягнути в майбутньому.
Тобто, в пункті 22 розділу ІІ декларації доброчесності суддя (кандидат) має доброчесно повідомити суспільству (державі в особі ВККС) не про ті порушення, за які його вже було притягнуто до відповідальності (і відповідно суспільству, державі про них вже відомо), а про ті порушення, які він вчинив у звітному році, але за їх вчинення його ще не було притягнуто до відповідальності, (оскільки, наприклад, державі в особі компетентних органів про них ще не відомо або процедура притягнення до відповідальності триває), проте може бути притягнуто в майбутньому.
В іншому випадку, якщо б мова йшла про порушення, які були вчинені суддею (кандидатом) у звітному році та за які його вже було притягнуто до відповідальності, пункт 22 розділу ІІ декларації доброчесності судді мав би містити таке твердження: "Мною не здійснювалися вчинки, що мали наслідком притягнення мене до відповідальності".
Оскільки дії ОСОБА_1 з постановлення ухвали від 09.07.2012 вже були оцінені Вищою радою юстиції, яка за результатами розгляду скарги прийняла рішення від 20.10.2015 про відмову у відкритті дисціплінарної справи, то за вказані дії ОСОБА_1 вже не може бути притягнуто до відповідальності в майбутньому.
Відповідно, позивач у пункті 22 розділу ІІ декларації доброчесності правильно підтвердив відомості, що ним не здійснювалися вчинки, за які його може бути притягнуто до відповідальності (можуть мати наслідком притягнення до відповідальності).
Слід відмітити, що рішенням від 02.11.2023 № 120/зп-23 ВККС внесла зміни до форми декларації доброчесності судді, якими зміст пункту 22 розділу ІІ "Мною не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення мене до відповідальності" було змінено. У новій редакції він став пунктом 28 розділу ІІ такого змісту: "Мною не вчинялися діяння, що мали наслідком притягнення мене до юридичної відповідальності".
У свою чергу, у пункті 9 Правил заповнення та подання форми декларації доброчесності судді, затверджених рішенням Комісії від 31.10.2016 № 137/зп-16 (в редакції рішення Комісії від 11.01.2024 № 1/зп-24), зазначено, що "Твердження у пункті 28 стосується усіх видів юридичної відповідальності та декларується у спосіб: "Не підтверджую", в тому числі у випадку оскарження та/або скасування рішення про притягнення до відповідальності, а також у випадках, якщо особа вважається такою, що не притягувалася до відповідальності у зв`язку зі спливом відповідних строків".