ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 370/1333/19
провадження № 61-4092св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 січня 2023 року в складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про застосування наслідків вчинення нікчемного правочину, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення права приватної власності на земельну ділянку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Позовна заява ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мотивована тим, що вони є співвласниками земельної ділянки, площею 0,27 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 23 квітня 2002 року № 133. ОСОБА_3 є власником суміжної земельної ділянки, що знаходиться праворуч.
Зовнішні межі земельної ділянки позивачів погоджені з власниками суміжних земельних ділянок, що підтверджується актом про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки ОСОБА_1 31 липня 2001 року, в якому містяться особисті підписи власників земельних ділянок, які межують із земельною ділянкою ОСОБА_1 . Після вказаного погодження межі земельної ділянки позивачів у встановленому законом порядку не змінювалися.
Забудова ділянки позивачів проводилася у відповідності до вимог плану забудови, який розроблено і затверджено архітектором Макарівського району Київської області 22 червня 1998 року, та на основі якого видано свідоцтво на забудову індивідуальної садиби від 03 грудня 1999 року.
ОСОБА_1, ОСОБА_2 01 травня 2009 року почали зводити огорожу земельної ділянки по її зовнішнім межам, проте ОСОБА_3 разом із своїми синами 02 травня 2009 року зруйнували встановлені стовпці (металеві труби), самовільно перенесли межу своєї ділянки на земельну ділянку позивачів на 2,75 м. За вказаним фактом позивачі неодноразово зверталися до правоохоронних органів, проте такі звернення не були належним чином розглянуті.
Позивачі стверджували, що ОСОБА_3 неправомірно заволодів частиною належної їм земельної ділянки, дії останнього щодо перенесення межі земельної ділянки є нікчемним правочином, який спрямовано на порушення публічного порядку, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, тому відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є нікчемним. Вказували, що зазначені неправомірні дії відповідачів завдали майнової та моральної шкоди.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили: застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та повернути їм у натурі все, що інша сторона одержала на виконання цього правочину; зобов`язати відповідачів повернути ОСОБА_1, частину його земельної ділянки, яку одержано на виконання нікчемного правочину; відшкодувати матеріальні збитки та моральну шкоду, спричинені вчиненням нікчемного правочину, а саме: стягнути з ОСОБА_3 32 400 грн матеріальних збитків та 15 000 грн у відшкодування моральної шкоди, з ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 по 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди з кожного.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі просили застосувати, зокрема, наслідки недійсності нікчемного правочину з безпрецедентно грубого порушення права приватної власності
ОСОБА_1 на землю, здійсненого з метою незаконного заволодіння частиною його земельної ділянки, зобов`язати відповідачів повернути ОСОБА_1, частину його земельної ділянки, яку одержано на виконання нікчемного правочину. Однак вказаний спосіб захисту не узгоджується
зі статтею 16 ЦК України та статтею 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Визначення позивачами у позові неправомірних дій відповідачів по перенесенню межі земельної ділянки "правочином" є юридично неспроможним і таким, що не узгоджується з теоретичними засадами цивільно-правого інституту правочинів. Відповідно, підстави недійсності правочинів та наслідки їх застосування не можуть у цьому випадку бути підставою та предметом позову.
Вимоги позивачів не є конкретними, тобто не вказано яку частину земельної ділянки, з якими межами (координатами) слід витребувати, у кого її слід витребувати та яким чином володіння іншою особою відповідною частиною земельної ділянки порушує права позивачів, що є необхідними елементами віндикаційного позову. З урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу, визначеного статтею 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд позбавлений можливості вирішити позовні вимоги у цій частині, тому у їх задоволенні слід відмовити. Вимоги про відшкодування шкоди є похідними від основних вимог.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки справа розглянута за правилами спрощеного провадження без виклику та повідомлення сторін, без урахування складності справи та клопотання позивачів про розгляд справи з повідомленням сторін, що відповідно до частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення апеляційним судом.
Дії відповідачів по перенесенню межі земельної ділянки не є правочином, оскільки вони спрямовані не на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Між сторонами існує спір щодо меж їхніх земельних ділянок. ОСОБА_3 (відповідач) вказував, що він відновлював межі своєї земельної ділянки, проте позивачі вважали такі дії неправомірними, оскільки, на їхню думку, захоплено частину належної ОСОБА_1 земельної ділянки. Для вирішення заявленого у справі спору необхідно встановити дійсні межі спірних земельних ділянок та здійснити перевірку відповідності меж цих ділянок, якими користуються сторони, технічній документації, на підставі якої ці земельні ділянки передавалися у власність сторін.
Враховуючи, що для встановлення дійсних меж спірних земельних ділянок та перевірки відповідності меж земельних ділянок державним актам про право приватної власності на земельні ділянки необхідні спеціальні знання, апеляційний суд роз`яснив позивачам право заявити клопотання про призначення у справі відповідної судової експертизи. Проте таким правом позивачі не скористалися, вважаючи, що необхідність у проведенні судової експертизи відсутня, враховуючи предмет і підстави заявленого ними позову.
Апеляційний суд вказував, що без проведення судової земельно-технічної експертизи неможливо встановити, чи були дії відповідачів неправомірними, а також неможливо вирішити даний спір по суті. Позивачі не надали достатні та належні докази на підтвердження своїх позовних вимог. Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди є похідними від вимог про повернення частини земельної ділянки, тому задоволенню також не підлягають у зв`язку з недоведеністю.
Короткий зміст заяв про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та ухвалення додаткового рішення
У грудні 2021 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали до апеляційного суду заяву про перегляд постанови Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року за нововиявленими обставинами.
Заява мотивована тим, що постанова Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року складена у справі, якої не існує, натомість справу за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про застосування наслідків вчинення нікчемного правочину шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення права приватної власності на земельну ділянку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд апеляційної інстанції не вирішив, що, на думку позивачів, є нововиявленою обставиною, про що вони дізналися лише 17 листопада 2021 року після отримання ОСОБА_9 копії постанови Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року та у результаті консультацій із правозахисниками.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили скасувати постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
У лютому 2022 року ОСОБА_10 і ОСОБА_2 подали до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення.
Заява мотивована тим, що апеляційний суд не вирішив позовну вимогу про зобов`язання відповідачів повернути ОСОБА_1 частину його земельної ділянки, яку одержано на виконання недійсного правочину. Вказували, що на підтвердження зазначеної вимоги подавали до суду належні та допустимі докази, які залишені апеляційним судом поза увагою.
ОСОБА_10 і ОСОБА_2 просили ухвалити додаткове рішення про зобов`язання ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повернути ОСОБА_1 частину його земельної ділянки, яку одержано на виконання недійсного правочину.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції і мотиви її постановлення
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 січня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про перегляд постанови Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року за нововиявленими обставинами відмовлено. Постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року залишено в силі. У задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що заява позивачів не містить посилань на будь-які нововиявлені обставини, а містить у собі доводи незгоди із судовим рішенням апеляційного суду та вимоги здійснити переоцінку доказів, які, на їхню думку, були ними надані суду першої інстанції, що не може бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. Позивачами не наведено обставини, які можуть вважатися нововиявленими у цій справі і можуть бути підставою для перегляду постанови апеляційного суду за нововиявленими обставинами.
Апеляційний суд також вказував, що постановою від 05 жовтня 2021 року відмовив у задоволенні всіх позовних вимог, які були заявлені позивачами та були предметом судового розгляду, тому відсутні підстави для ухвалення додаткового судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_10 і ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 11 січня 2023 року, справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Рух справи в суді касаційної інстанції
22 березня 2023 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 січня 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року касаційну скаргу позивачів на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 січня 2023 року залишено без руху і надано для усунення недоліків строк, який не міг перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги, встановлений ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року, який не міг перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Верховний Суд ухвалою від 19 червня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 січня 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.
04 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що справу розглянуто за відсутності учасника справи; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід; суд не дослідив зібрані у справі докази, не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі
№ 750/12850/16-ц; суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве для справи значення, на підставі недопустимих доказів. Апеляційний суд позбавив позивачів права на захист. Позивачі позбавлені можливості спростувати обставини, встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, при розгляді іншої справи. Справа має визначальне значення для широкого загалу, становить значний суспільний інтерес і має важливе значення для учасників справи.
ОСОБА_1 як власник земельної ділянки, межі якої встановлені у визначений законом спосіб, почав зводити огорожу навколо цієї ділянки, проте відповідачі як користувачі суміжної земельної ділянки, діючи протиправно, самовільно демонтували встановлені стовпці та захопили частину земельної ділянки позивачів (змістили межу на 2,75 м). З приводу неправомірних дій відповідачів подано відповідні заяви до правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування, проте такі звернення залишені без належного реагування. Неправомірні дії відповідачів супроводжуються погрозами в адресу позивачів.
Суд першої інстанції безпідставно відмовив у прийнятті як доказу фотоматеріалів. Постанова апеляційного суду не відповідає вимогам закону. Розглядаючи спір по суті, апеляційний суд підробив протокол судового засідання та безпідставно відмовив у задоволенні заяв про відвід колегії суддів.
Постанова Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року прийнята, у справі, якої не існує. Натомість апеляційний суд не вирішив справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про застосування наслідків вчинення нікчемного правочину, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення права приватної власності на земельну ділянку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Апеляційний суд з порушенням норм процесуального права в судовому засіданні відмовив у долученні доказу (акта встановлення межових знаків на земельній ділянці), а також безпідставно видалив ОСОБА_1 із зали судового засідання, тому розгляд справи проведено за його відсутності,
що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Підтвердженням нововиявленим обставинам є і надані суду додатки до позовної заяви.
Позивачі вважали, що неправомірні дії відповідачів є правочином, який був спрямований на порушення публічного порядку, тому він є нікчемним та просили застосувати насліди недійсності нікчемного правочину шляхом зобов`язання відповідачів повернути відповідну частину земельної ділянки, проте такі вимоги не вирішено судом апеляційної інстанції.
Позиція інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю, який виданий 23 жовтня 2002 року на підставі рішення виконавчого комітету Чорногородської сільської ради народних депутатів Макарівського району Київської області від 27 лютого 2001 року № 2 ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,27 га на АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку - 0,25 га та ведення особистого підсобного господарства - 0,02 га.
Сторони у справі визнали, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, яка є суміжною із земельною ділянкою, яка належить позивачу ОСОБА_1 .
Відповідно до актів про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки ОСОБА_3 від 12 лютого 1998 року та ОСОБА_1 від 31 липня 2001 року, акта про відведення ОСОБА_1 у натурі присадибної земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 22 червня 1998 року площа земельної ділянки, наданої ОСОБА_3, становить 0,2768 га, а площа земельної ділянки, наданої ОСОБА_1 складає 0,27 га.
Акти складені для прийняття рішення по фактичному користуванню з наступним оформленням документів, що посвідчують право власності або користування землею.
Документи, які підтверджують право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, суду не надано.
Апеляційний суд роз`яснив позивачам право заявити клопотання про призначення у справі відповідної судової експертизи, проте вони таким правом не скористалися, зазначили, що необхідність у проведенні судової експертизи відсутня.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо заяви про перегляд постанови апеляційного суду за нововиявленими обставинами
Перегляд рішень, ухвал та судових наказів у зв`язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження в цивільному судочинстві. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати до суду дані про неї.