ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 369/8410/20
провадження № 61-4480св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Свириденко Анатолій Михайлович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Василенко Олег Анатолійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2022 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року у складі колегії суддів Ігнатченко Н. В., Мережко М. В., Савченка С. І. та касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Шутий Дмитро Сергійович, на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року у складі колегії суддів Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Свириденко А. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Василенко О. А., про визнання правочинів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування записів про реєстрацію нерухомого майна.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, загальною площею 116,9 кв. м, та земельної ділянки, загальною площею 0,0223 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5447, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
З реєстру речових прав їй випадково стало відомо, що будинок та земельна ділянка вибули з володіння без її відома, на підставі правочинів, яких вона ніколи не вчиняла, та довіреностей, які вона ніколи не підписувала.
Вважала, що спірне майно вибуло з її володіння поза її волею шляхом підроблення документів та незаконного втручання в державний реєстр власності на нерухоме майно, з якого незаконно виключили записи про її право власності на це майно.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд
- визнати недійсною довіреність, видану ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Свириденком А. М. від 20 травня 2020 року за реєстровим № 125 з моменту її вчинення;
- визнати недійсною довіреність, видану ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Свириденком А.М. від 20 травня 2020 року за реєстровим № 124 з моменту її вчинення;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1, від імені якої діяла ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Свириденком А. М. від 20 травня 2020 року за реєстровим № 125, та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А. від 27 травня 2020 року за реєстровим № 3609 з моменту його вчинення;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 0,0223 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5447, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), укладений між ОСОБА_1, від імені якої діяла ОСОБА_2, на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Свириденком А. М. від 20 травня 2020 року за реєстровим № 124, та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А. від 27 травня 2020 року за реєстровим № 3611 з моменту його вчинення;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А. від 04 червня 2020 року за реєстровим № 4016 з моменту його вчинення;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 0,0223 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5447, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А. від 04 червня 2020 року за реєстровим № 4018 з моменту його вчинення;
- визнати недійсним договір іпотеки, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А. від 04 червня 2020 року за реєстровим № 4029, з моменту його вчинення;
- витребувати від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 належний їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22 листопада 2017 року за реєстровим № 292, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- витребувати від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 належну їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22 листопада 2017 року за реєстровим № 293, земельну ділянку, загальною площею 0,0223 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5447, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка);
- скасувати у Державному реєстрі прав на нерухоме майно записи про право власності за ОСОБА_3, за ОСОБА_4, записи про державну реєстрацію іпотеки за № 36762580 від 04 червня 2020 року та запис про державну реєстрацію обтяжень № 36762655 від 04 червня 2020 року на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1389487232224);
- скасувати у Державному реєстрі прав на нерухоме майно записи про право власності за ОСОБА_3, за ОСОБА_4, запис про державну реєстрацію іпотеки № 36762753 від 04 червня 2020 року, та запис про державну реєстрацію обтяжень № 36762808 від 04 червня 2020 року, на земельну ділянку, загальною площею 0,0223 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5447, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1334893332224).
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_5, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Витребувано від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 належні їй на праві власності на підставі договорів купівлі-продажу від 22 листопада 2017 року житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0223 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5447, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). У задоволенні решти позову відмовлено.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій виходили з того, що житловий будинок та земельна ділянка вибули з володіння ОСОБА_1 не з її волі, шляхом відчуження на підставі договорів купівлі-продажу, укладених особою, яка не була уповноважена на це власником.
Позивачка не могла скласти довіреність 20 травня 2020 року, оскільки перебувала за місцем свого фактичного проживання та реєстрації у м. Нова Каховка Херсонської області, тоді як довіреність посвідчена нотаріусом Київського міського нотаріального округу в місті Києві.
На підставі статей 387, 388 ЦК України спірне майно підлягає витребуванню на користь позивачки з незаконного володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Відмова у задоволенні позову про скасування запису про реєстрацію за ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також записів про державну реєстрацію іпотеки та реєстрацію обтяжень на вищезазначені житловий будинок та земельну ділянку, мотивована тим, що судове рішення про витребування майна на користь позивачки є підставою до внесення до державного реєстру запису про право власності ОСОБА_1 на належні їй житловий будинок та земельну ділянку.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року за апеляційною скаргою ОСОБА_4 рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідачі надали докази перебування позивачки 20 травня 2020 року у м. Києві, що свідчить про можливість видачі від її імені оспорюваних довіреностей.
Крім цього, наданий позивачкою висновок від 15 січня 2021 року № 06/21 за результами проведення почеркознавчої експертизи складений експертом Фраймович Л. В., яка не мала права здійснювати таку діяльність, оскільки на час його складення висновку була позбавлена свідоцтва на здійснення такого роду експертиз.
Інші експертизи під час розгляду справи не проводились. ОСОБА_1 та її представник ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не заявляли клопотань про проведення судової почеркознавчої експертизи.
Отже, позивачка не довела, що вона не підписувала довіреність на розпорядження своїм майном.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та аргументи учасників справи
29 березня 2023 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року, в якій просив їх в частині задоволення позову скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 січня 2022 року справа № 577/2223/20, від 07 грудня 2021 року справа № 905/902/20, від 14 квітня 2021 року справа № 753/6519/19, від 06 квітня 2020 року справа № 738/1452/17, від 21 квітня 2021 року справа № 760/10998/18, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована таким.
Суди попередніхінстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема, частину третю статті 7 Закону України "Про судову експертизу", статтю 204 ЦК України, та порушили норми процесуального права, а саме: частину першу статті 13, статті 77-79, частини другу, четверту, восьму статті 83, статтю 250, частину другу статті 367, статтю 368 ЦПК України за умови неповного з`ясування обставин справи, що призвело до ухвалення судами незаконних рішень.
Усупереч вимогам частини другої статті 83 ЦПК України позивач не надала суду доказів на підтвердження своїх вимог.
Правомірність дій відповідачів підтверджується, зокрема, відповідями нотаріусів, які засвідчували оспорювані правочини.
06 лютого 2024 року до Верховного Суду від імені ОСОБА_1 - адвокат Шутий Д. С. подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року, у якій просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справа № 697/51/17, від 26 січня 2021 року справа № 695/400/18, від 02 вересня 2020 року справа № 757/15679/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник оскаржує судове рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судом норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України)).
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний був відмовити у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_4 з підстав пропуску останнім строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Лише 07 березня 2023 року, після розгляду справи судом апеляційної інстанції за апеляційними скаргами інших учасників та прийняття постанови 02 березня 2023 року, ОСОБА_4 звернувся до суду з власною апеляційною скаргою.
ОСОБА_4 фактично ініціював повторний перегляд апеляційним судом рішення суду першої інстанції, щодо якого вже існувала постанова Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року.
Безпідставне порушення апеляційним судом строку на оскарження рішення суду першої інстанції порушує принцип правової визначеності.
Апеляційна скарга ОСОБА_4, зокрема її мотиви, є повним дублюванням апеляційної скарги ОСОБА_5 . Фактично ОСОБА_4 просить здійснити переоцінку обставин, яким вже надана оцінка судом апеляційної інстанції у постанові від 02 березня 2023 року.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3, поданому до суду у травні 2023 року, представник ОСОБА_1 зазначає, що перелічені у касаційній скарзі постанови Верховного Суду за своїм змістом не подібні до правовідносин, які виникли у справі, що переглядається, у своїй більшості не містять тверджень та висновків, про які зазначає ОСОБА_3 .
Просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року - без змін.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3, поданому до суду у червні 2023 року, ОСОБА_5 підтримує доводи ОСОБА_3, просить касаційну скаргу задовольнити повністю, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року скасувати, а справу передати на новий розгляд.
У відзиві на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року, поданому до суду у квітні 2024 року, ОСОБА_3 зазначає, що суд апеляційної інстанції всебічно і повно з`ясував всі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідив надані сторонами докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності відповідно до статей 77-80 ЦПК України і прийняв законне і обґрунтоване рішення у цій справі про відмову у позові.
Сторона позивача не зазначає, які саме правові норми і яким чином були порушені судом апеляційної інстанції, а лише викладає власне бачення обставин справи, встановлених судом, і пропонує суду касаційної інстанції вдатися до оцінки доказів, які містяться в матеріалах справи, що суперечить частині першій статті 400 ЦПК України.
У відзиві на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року, поданому до суду у квітні 2024 року, представник ОСОБА_5 адвокат Ванджурак Р. В. зазначає про безпідставність доводів позивача щодо помилкового відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2022 року, оскільки вказаний відповідач не був обізнаний про ухвалення у справі судового рішення.
Також відповідачі дотрималися процесуального порядку подання доказів, а суд апеляційної інстанції належним чином дослідив докази у справі та достатньо мотивував висновок про недоведеність позивачкою підстав для задоволення позову. Позивачка не спростувала обставини її безпосередньої участі при вчиненні оскаржуваних нотаріальних дій.
Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Шутий Д. С., на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року про скасування заходів забезпечення позову у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2024 року прийнято до провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Шутий Д. С., на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року.
У лютому 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У приватній власності ОСОБА_1 перебували:
житловий будинок з господарськими та побутовими будинками та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 116,9 кв.м, що підтверджується договором купівлі-продажу від 22 листопада 2017 року, зареєстрованим в реєстрі за № 292;
земельна ділянка, загальною площею 0,0223 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5447, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу від 22 листопада 2017 року, зареєстрованим в реєстрі за № 293.
14 травня 2020 року від імені ОСОБА_1 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Свириденком А. М. за реєстровим № 118 посвідчена довіреність ОСОБА_2, на підставі якої останню уповноважено, зокрема, на поновлення документів на належні ОСОБА_1 житловий будинок та земельну ділянку.
20 травня 2020 року від імені ОСОБА_1 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Свириденком А. М. посвідчені довіреності за реєстровим № 124 та № 125 ОСОБА_2, на підставі якої останню уповноважено, зокрема, на продаж належних ОСОБА_1 земельної ділянки та житлового будинку.
27 травня 2020 року між ОСОБА_2, яка діяла від імені ОСОБА_1 на підставі довіреностей від 20 травня 2020 року, та ОСОБА_3 укладені договори купівлі-продажу вказаного житлового будинку та земельної ділянки, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А. за реєстровими № 3609 та № 3611.
04 червня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладені договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А. за реєстровими № 4016 та № 4018.
04 червня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір іпотеки спірного житлового будинку та спірної земельної ділянки, що підтверджується правочином, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А. за реєстровим № 4029.
Вказаним договором іпотеки забезпечено виконання зобов`язання до 04 червня 2023 року за договором позики, укладеним 04 червня 2020 року в простій письмові формі між ОСОБА_4 (боржник) та ОСОБА_5 (іпотекодержатель) на суму 267 500 грн.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року
Спірні правовідносини стосуються захисту права власності позивачки ОСОБА_1 на житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, які вибули з її власності шляхом укладення від її імені ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу, та є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки.
Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій керувались тим, що ОСОБА_1 не мала волевиявлення на відчуження спірного нерухомого майна.
Колегія суддів з цим погоджується, з огляду на таке.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, в тому числі, вільне волевиявлення учасника правочину.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із статтею 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
Згідно із частинами першою, третьою статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Частиною першою статті 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Статтею 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18 (провадження № 61-16849св19).
За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).
Згідно частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
За змістом частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторони, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Встановлено судами та не заперечується сторонами у справі, що спірне нерухоме майно вибуло з власності ОСОБА_1 у зв`язку з укладенням 27 травня 2020 року з ОСОБА_3 договорів купівлі-продажу на підставі довіреностей, виданих 20 травня 2020 року на ім`я ОСОБА_2 та посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Свириденком А. М. за реєстровим № 124 та № 125.
Під час судового розгляду у суді першої інстанції оригінал паспорту ОСОБА_1 оглядався судом при встановленні її особи.
З наявних у матеріалах справи копій паспорту ОСОБА_1, отриманих судом на виконання ухвали від 28 серпня 2020 року про забезпечення доказів (а. с. 77-81, т. 1), встановлено, що зазначений документ відмінний від примірника паспорту, наданого суду приватним нотаріусом Свириденком А. М.
Відмінність полягає як за фото, так і за вчиненими в паспорті обов`язковими написами про прізвище, ім`я, по-батькові, підписом власника паспорту, дати та місця народження, відомостями про орган, дати та підпис посадової особи, яка його видала, а також відомостями про сімейний стан, який в ксерокопії паспорта, наданого приватним нотаріусом Свириденком А. М. відсутній взагалі, а відтиск печатки про місце проживання, відповідна інформація та підпис особи, яка внесла дані про місце прописки за порядком розміщення не відповідають оригіналу паспорта ОСОБА_1 . При цьому перша сторінка паспорту не містить зображення державного прапора України (а.с. 170, 194, 195 зворот, т. 1).