ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 607/9092/23
провадження № 61-328св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 вересня 2023 року у складі судді Шимків Л. І. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Костіва О. З., Храпак Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог подання
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 14 липня 2017 року у справі № 687/511/16 було відмовлено у задоволенні його позовних вимог до Тернопільської міської ради, ОСОБА_2,
ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконкому Тернопільської міської ради про визнання незаконними та скасування рішень та ухвал, свідоцтва про право власності; визнання недійсним договору дарування; визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку; скасування державної реєстрації права власності; визнання права власності; зобов`язання вчинити певну дію та витребування; усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження шляхом виселення; стягнення коштів.
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року вказане рішення суду першої інстанції в частині вирішення його позовних вимог залишено без змін, змінено лише обґрунтування мотивувальної частини рішення.
На думку позивача, судові рішення у цій справі ухвалено на підставі недопустимих доказів у зв`язку із чим йому завдано майнову шкоду.
Так, предметом спору у справі № 687/511/16, серед іншого, був належний його батькам житловий будинок АДРЕСА_1, право власності на який неправомірно оформлено за ОСОБА_2, який в подальшому подарував його своїй дочці ОСОБА_5 .
Ухвалюючи рішення 20 листопада 2017 року, апеляційний суд врахував такі докази, як угоду від 18 березня 1993 року між кооперативом в особі ОСОБА_6 та ОСОБА_2, довідку та розписку від 20 січня 1995 року голови кооперативу ОСОБА_1 . Обґрунтовуючи вказане рішення суд зазначив, що
ОСОБА_1 клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з приводу доведення ним факту непідписання зазначеної угоди, довідки та розписки не заявляв і така експертиза судом не призначалась, докази про непідписання ОСОБА_1 цих документів у матеріалах справи відсутні. З такою думкою апеляційного суду погодився і Верховний Суд у своїй постанові від 18 квітня
2018 року в даній справі, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги.
Після отримання постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у даній справі позивач ще раз ретельно ознайомився з матеріалами справи
№ 687/511/16 та вперше виявив відсутність у ній оригіналів сфальсифікованих угоди, довідки та розписки.
Отже, Тернопільський міськрайонний суд та апеляційний суд умисно сприйняли за оригінали ніким не засвідчені ксерокопії "угоди" від 18 березня 1993 року, "довідки" і "розписки" від 20 січня 1995 року, ухвалюючи свої рішення.
У зв`язку з цим, 19 березня 2019 року він звернувся з новим позовом до
ОСОБА_2 з інших підстав, у якому, серед іншого, заявив клопотання про призначення почеркознавчої експертизи щодо підтвердження факту непідписання ним зазначених документів, однак Тернопільський міськрайонний суд у справі № 607/6903/19 після повного і ретельного дослідження всіх матеріалів справи № 687/511/16 ухвалою від 20 листопада 2019 року відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, оскільки встановлено відсутність оригіналів документів, на підставі яких можна було б провести експертизу.
Таким чином, на думку позивача, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 607/6903/19 фактично доведено те, що Тернопільський міськрайонний суд та Апеляційний суд Тернопільської області у справі №687/511/16, ухвалюючи рішення, завідомо умисно вважали оригіналами деякі з численних ніким не засвідчених ксерокопій, зокрема угоди від 18 березня 1993 року, довідки і розписки від 20 січня 1995 року, що були долучені
ОСОБА_2 і містяться в матеріалах справи, тобто постановили у справі завідомо неправосудні рішення, чітко розуміючи, що в даній справі оригінали вказаних документів відсутні.
Зазначав, що він звернувся із заявою про вчинення відносно нього кримінального правопорушення за частиною другою статті 375 КК України суддями судів усіх інстанцій у справі № 678/511/16 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, яким на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2020 року було внесено відомості за цією його заявою до ЄРДР та зареєстровано 16 червня 2022 року кримінальне провадження № 62022100120000170, яке 21 лютого 2023 року закрито у зв`язку із втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020.
Відтак, з 27 квітня 2023 року він довідався про втрату правової можливості через кримінальне провадження відновити свої права на спадкове майно його батьків.
Вказаними діями судів, які ухвалили рішення у справі №687/511/16 на недопустимих доказах, що встановлено ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року в іншій справі № 607/6903/19, якою доведено постановлення суддями усіх інстанцій завідомо неправосудних рішень, йому завдано майнову шкоду в розмірі 11 019 700 грн, що є ринковою вартістю вищезгаданого житлового будинку, яку просив стягнути з держави.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Тернопільськогоапеляційного суду від 04 грудня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не підтверджено відповідними доказами усіх обов`язкових складових для цивільно-правової відповідальності, зокрема, не доведено факт протиправності дій судів у справі № 687/511/16, факт заподіяння позивачу шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між діями судів по ухваленню судових рішень та наслідками, зазначеними ОСОБА_1 у даному позові. Посилання ОСОБА_1 на відсутність оригіналів документів із посиланням на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року у справі №607/6903/19 як доказ неправомірності дій суддів у справі №687/511/16, суди оцінили критично та зазначили, що на підставі даної ухвали суди не можуть дійти висновку про неправомірні дії суддів при дослідженні таких доказів. Суди при розгляді спорів не можуть ставити під сумнів рішення судів, які набрали законної сили, надавати цим рішенням правової оцінки, перевіряти їх правильність. Тому при вирішенні даного позову ОСОБА_1 суд позбавлений можливості перевіряти правильність дослідження та оцінки судами доказів при розгляді іншої справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
До Верховного Суду 02 січня 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає обгрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 січня 2018 року справа № 454/1642/16-ц, від 25 квітня 2019 року справа № 757/25713/16-ц, від 22 квітня 2020 року справа № 454/3206/16-ц, від 03 лютого 2021 року справа № 454/192/17, від 12 січня 2022 року справа № 760/8141/19, від 17 червня 2020 року справа № 760/459/16-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок судів про те, що ним не підтверджено відповідними доказами усіх обов`язкових складових для цивільно-правової відповідальності відповідача, є безпідставним. Погоджується із твердженням судів попередніх інстанцій про те, що вчинені судом у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу. Однак, він не оскаржує в окремому процесі судове рішення у справі № 687/511/16, а лише вимагає на підставі частини шостої статті 1176 ЦК України відшкодування шкоди, завданої незаконними діями суду у цій справі. Незаконні дії судів при вирішенні справи № 687/511/16 доведені ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 607/6903/19.
При розгляді справи № 687/511/16-ц у всіх судових інстанціях він постійно наголошував, що ніколи ніякої угоди від 18 березня 1993 року з
ОСОБА_2 не укладав і не підписував, а також не видавав
ОСОБА_2 довідку і розписку від 20 січня 1995 року, з чим суди не погоджувались.
У пункті 84 рішення ЄСПЛ від 03 травня 2007 року "Бочан проти України" суд зазначив, що питання законності угоди від 1993 року було вирішальним для результату розгляду справи і вимагало особливої уваги. Судові рішення у справі №687/511/16 ухвалено з врахуванням сфальсифікованих, ніким не засвідчених ксерокопій документів, що були долучені ОСОБА_2, які суди при здійсненні розгляду даної справи умисно сприйняли за оригінали. У даній справі відповідно до норм частини п`ятої статті 82 ЦПК України у позивача відсутня необхідність будь-що додатково доказувати, так як чинною ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 607/6903/19 встановлені обставини щодо відповідача у справі № 687/511/16 ОСОБА_2 про недолучення ним оригіналів документів.
Висновки судів із посиланням на постанови Верховного Суду у справах
№ 454/1642/16-ц, 757/25713/16-ц, 454/3206/16-ц, 454/192/17, 760/8141/19 про те, що застосування положень частини шостої статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, ОСОБА_1 вважає безпідставними, оскільки не існує будь-якої іншої діяльності суду, не пов`язаної із здійсненням правосуддя. Такі твердження судів, як і аналогічні твердження Верховного Суду, є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції - права на справедливий судовий розгляд та відмовою у правосудді.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відзиви на касаційні скарги
У січні 2024 року від Міністерства юстиції України надійшли відзиви на касаційну скаргу, в якому міститься посилання на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Зазначено, позивачем не надано доказів протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності Міністерства юстиції України по відношенню до нього, тому протилежні доводи апеляційної скарги вважає безпідставними. Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями представляти державу в даній категорії справ, тому вважає, що позовні вимоги заявлено до неналежного відповідача - держави України в особі Міністерства юстиції України.
Крім цього, ОСОБА_1 не довів факту заподіяння йому шкоди внаслідок дій Міністерства юстиції України, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача та виною останнього в її заподіянні.
Встановлені судами фактичні обставини справи
У липні 1997 року ОСОБА_7 звернулась в суд з позовом до Тернопільської міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконною ухвали Тернопільської міської ради від 23 липня 1997 року про надання ОСОБА_2 земельної ділянки для завершення будівництва і обслуговування частини будинку на АДРЕСА_1, зобов`язання надати їй у постійне користування земельну ділянку площею 0,04 га. ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_7 про визнання права власності на жилий будинок на АДРЕСА_1 .
Справа слухалась судами усіх інстанцій, а також двічі була предметом розгляду в Європейському суді з прав людини.
Постановою Верховного Суду України від 22 лютого 2016 року судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у даній справі скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судом першої інстанції до участі у справі залучено правонаступника ОСОБА_7 - ОСОБА_1, який при новому розгляді справи доповнив та уточнив позовні вимоги.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 14 липня 2017 року у справі № 687/511/16 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконавчого комітету Тернопільської міської ради про:
- визнання незаконною та скасування ухвали Тернопільської міської ради від 23 липня 1997 року про надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 для завершення будівництва та обслуговування частини будинку;
- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 30 травня 2001 року, на підставі якого ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 ;
- визнання незаконним та скасування свідоцтва від 01 червня 2001 року про право власності на зазначене будинковолодіння, виданого ОСОБА_2 ;
- визнання недійсним договору дарування ОСОБА_2 1/2 частини домоволодіння від 26 грудня 2006 року та послідуючого виправленого договору дарування 1/2 частини домоволодіння від 27 червня 2007 року ОСОБА_5 ;
- визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯЕ №302849, площею 0,0406 га на АДРЕСА_1, кадастровий номер 6110100000:07:001:0071, виданого ОСОБА_5 09 жовтня 2008 року;
- скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 0,0406 га, розташовану на
АДРЕСА_1, кадастровий номер 6110100000:07:001:0071;
- скасування державної реєстрації права приватної спільної часткової власності ОСОБА_5 на домоволодіння, житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 292,6 кв. м, на
АДРЕСА_1 ;
- визнання за ОСОБА_1, як правонаступником ОСОБА_7 за законом, право власності на вказаний вище житловий будинок;
- зобов`язання Тернопільську міську раду передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для обслуговування прийнятого в експлуатацію житлового будинку;
- витребування від ОСОБА_5 спірного домоволодіння;
- усунення перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження спадковим майном шляхом виселення ОСОБА_5 разом з малолітнім сином ОСОБА_4 з належного йому домоволодіння;
- солідарне стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 доходів в сумі 981 339,07 грн.
Вказаним рішенням також відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок.
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 залишено без змін, змінено обґрунтування мотивувальної частини рішення.
В мотивувальній частині вказаного рішення апеляційним судом надано оцінку таким доказам як угоді від 18 березня 1993 року, укладеної між кооперативом в особі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, довідці від 20 січня 1995 року, підписаної головою кооперативу ОСОБА_1, та розписці голови кооперативу ОСОБА_1 від 20 січня 1995 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 один мільярд п`ятсот п`ятдесят мільйонів карбованців за ліву цокольну частину будинку на АДРЕСА_2 .
Доводи ОСОБА_1 про те, що угода від 18 березня 1993 року між ним та ОСОБА_2 не укладалася, оригінал угоди в матеріалах справи відсутній, її текст змонтовано на різних друкарських машинках, підпис ОСОБА_2 в угоді відсутній, ОСОБА_2 підробив документи (угоду, розписку та довідку), судом апеляційної інстанції оцінено критично та зазначено мотиви з цього приводу.
Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 687/511/16 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 липня
2017 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року залишено без змін.
Судами установлено, що доводи ОСОБА_1 щодо відсутності у справі оригіналів угоди, розписки та довідки були предметом детального дослідження й ретельної оцінки суду апеляційної інстанції та касаційної інстанції по суті вирішення спору.
19 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду з позовом до виконавчого комітету Тернопільської міської ради, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно (справа № 607/6903/19).
У даній справі ОСОБА_1 заявив клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив поставити питання достовірності його підпису в угоді від 18 березня 1993 року, довідці та розписці від 20 січня 1995 року, оригінали яких знаходяться у матеріалах справи