ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 161/5741/21
провадження № 61-13303св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду
від 16 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) про визнання пункту 7.1 договору в частині недійсним і стягнення коштів.
Позовну заяву мотивовано тим, що 09 жовтня 2007 року між нею та банком був укладений кредитний договір, за умовами якого їх надано кредит у розмірі
55 000 доларів США на купівлю житла та 14 500 доларів США на сплату страхових платежів, під 0,92 % на місяць, з кінцевим строком повернення
09 жовтня 2027 року.
На забезпечення виконання умов кредитного договору, цього ж дня між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки.
Зазначала, що у пункті 7.1 кредитного договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 3% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, а також щомісяця в період сплати 0,2% від суми виданого кредиту (110 доларів США щомісячно). При цьому, у кредитному договорі не зазначено, які саме послуги за вказану винагороду надаються банком. Такі умови є несправедливими, суперечать положенням частини п`ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), тому відповідно до статті
18 цього Закону вказані умови договору є недійсними з моменту укладення кредитного договору.
З 09 жовтня 2007 року до 14 березня 2021 року банк безпідставно одноразово стягнув винагороду за отриманий кредит у сумі 1650 доларів США, а також щомісяця стягував 0,2% від суми виданого кредиту, що за цей період часу склало 18 040 доларів США.
Крім того, у порушення пункту 2.3.1., пункту 7.1. умов договору з 09 жовтня
2007 року і до березня2021 року банк нараховував проценти за ставкою 0,95%, а не 0,92% на місяць, а тому за проведеними розрахунками в рахунок погашення відсоткової ставки банком безпідставно було зараховано з проведених ануїтетних платежів 14 304,30 доларів США.
Посилаючись на викладене, позивач просила визнати недійсними пункт 7.1. кредитного договору в частині винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 3% від суми виданого кредиту, у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати 0,2% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2. даного договору; стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" безпідставно стягнену з позивача суму коштів, як винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1 650 доларів США,
а також стягнені щомісяця в період сплати 0,2% від суми виданого кредиту за період з 07 жовтня 2007 року до 29 березня 2021 року коштів у розмірі
17 710 доларів США; безпідставно стягнені в рахунок сплати відсоткової ставки за період з 07 жовтня 2007 року до 23 вересня 2021 року кошти у розмірі
21 814,30 доларів США; безпідставно стягнену пеню за період з 07 жовтня
2007 року до 29 березня 2021 року в розмірі 114,01 доларів США, а всього стягнути в користь позивача станом на 21 березня 2021 року кошти в розмірі
48 288,31 доларів США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 квітня
2023 року у складі судді Олексюка А. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсними пункт 7.1. кредитного договору від 07 жовтня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" в частині винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 3% від суми виданого кредиту,
у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати 0,2% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2. даного договору.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 безпідставно стягнуту з неї суму коштів, як винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 3% від суми виданого кредиту у розмірі 1 650,00 доларів США, а також безпідставно стягнуті в період сплати 0,2% від суми виданого кредиту за період з 07 жовтня 2007 року по 29 березня 2021 року коштів у розмірі 17 710 доларів США; безпідставно стягнуті в рахунок сплати відсоткової ставки за період з 07 жовтня 2007 року по 23 вересня 2021 року кошти у розмірі 21 814,30 доларів США; безпідставно стягнуту пеню за період з 07 жовтня 2007 року до 29 березня
2021 року у розмірі 114,01 доларів США, а всього 41 288,31 доларів США.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 9 343 грн.
Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 10 квітня 2023 року стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 понесені витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 9 000 грн, витрати на оплату експертизи у розмірі 25 600 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умови пункту 7.1 вказаного кредитного договору є несправедливими, суперечать положенням частини п`ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), тому відповідно до статті 18 цього Закону вказані умови договору є недійсними з моменту укладення кредитного договору. Також суд вважав за можливе застосувати наслідки недійсності правочину у вказаній частині шляхом стягнення з банку безпідставно отриманих коштів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 квітня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 10 квітня 2023 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, однак не звернув уваги на те, що позивач звернулася до суду із позовом поза межами позовної давності, яка почала свій перебіг з моменту укладення кредитного договору 09 жовтня 2007 року та сплила, відповідно, 09 жовтня
2010 року, однак із цим позовом ОСОБА_1 звернулася лише у березні
2021 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року справа № 343/557/15-ц.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що оспорюваний пункт кредитного договору є нікчемним, а не недійсним, тому строк позовної давності почав перебіг не з моменту укладення кредитного договору, а з моменту коли позивачка дізналася від поручителя у листопаді
2020 року про незаконне нарахування банком сум, передбачених пунктом 7.1 кредитного договору.
Відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2023 року від АТ КБ "ПриватБанк" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Зазначає, що про порушення вимог законодавства та своїх прав позивач мала об`єктивну можливість знати у момент укладення кредитного договору від 09 жовтня
2007 року, тому саме з цього моменту вона була обізнана про такі умови договору, однак із позовом звернулася лише 29 березня 2021 року, тобто з пропуском позовної давності.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 04 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами фактичні обставини справи
09 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" уклали кредитний договір, за умовами якого позивачу надано кредит у розмірі 55 000 доларів США на купівлю житла та 14 500 доларів США на сплату страхових платежів, під 0,92 % на місяць, з кінцевим строком повернення 09 жовтня 2027 року.
За умовами кредитного договору (пункт 7.1) передбачено сплату позичальником винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3% від суми виданого кредиту, у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати 0,2% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2. даного договору.
Позивач стверджувала, що умова кредитного договору, за якою вона повинна щомісячно вносити відповідачеві, крім процентів за користування кредитом, ще й додаткову плату, є несправедливою в силу приписів статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній з 13 січня 2006 року. Ця умова суперечить частині третій статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", тому згідно з частиною першою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України її необхідно визнати недійсною та застосувати наслідки недійсності правочину у вказаній частині.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Щодо висновків суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним пункту договору
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року
№ 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
У Рішенні від 01 листопада 2023 року № 9-р(ІІ)/2023 Конституційний Суд України дійшов висновку, що дієвий та ефективний захист прав споживачів є одним зі способів виконання державою її головного конституційного
обов`язку - утверджувати й забезпечувати права і свободи людини (абзац перший підпункту 3.8 пункту 3 мотивувальної частини).
За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.