ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 205/3895/20
провадження № 61-16241св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2023 року
у складі судді Приходченко О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про виключення запису про особу як батька дитини з актового запису про народження.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у матері позивача ОСОБА_3 народився син ОСОБА_4 .
16 січня 1968 року ОСОБА_3 зареєструвала із ОСОБА_5 шлюб та змінила прізвище на " ОСОБА_6". Також 16 січня 1968 року Сморгонським б/ЗАГС було видано свідоцтво про народження ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_2, в якому в графі "батько" зазначено ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 померла, а ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_5 .
За життя ОСОБА_5 розповідав позивачеві, що ОСОБА_2 насправді не є його сином, він був народжений до шлюбу його дружиною, яка народження дитини зареєструвала вже після одруження вказала відомості про свого чоловіка як батька.
За життя ОСОБА_5 виховував відповідача як сина, проте заяви про визнання батьківства не писав, згоди на внесення відомостей до актового запису про нього як батька в актовий запис народження ОСОБА_2 не надавав та був впевнений, що ОСОБА_7 вказала відомості про свого сина з її слів.
Після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, позивач дізнався, що відповідач є також його спадкоємцем у зв`язку з тим, що в актовому записі про народження ОСОБА_2 батьком вказано ОСОБА_5 .
Ураховуючи викладені обставини, позивач просив виключити запис про ОСОБА_5 як батька в актовому записі про народження ОСОБА_2,
а також стягнути з відповідача судові витрати у справі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня
2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що при реєстрації народження дитини ОСОБА_5 особисто був присутнім в бюро реєстрації актів цивільного стану, надав документи, що посвідчують особу, зокрема військовий квиток,
а також подав заяву про визнання свого батьківства відносно новонародженої дитини, що підтверджується копією актового запису про народження
ОСОБА_2 від 16 січня 1968 року.
При цьому за життя ОСОБА_5 визнав своє батьківство відносно
ОСОБА_2, оскільки не оспорював запис про нього як про батька в актовому записі про народження.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 17 жовтня 2023 року, у якій з урахуванням уточненої редакції просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не застосовано правові висновки Верховного Суду, викладені у подібних правовідносинах у постановах
від 18 березня 2020 року у справі № 592/4443/17, від 15 березня 2018 року у справі № 642/6007/16, від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14,
від 28 вересня 2019 року у справі № 756/4688/19, від 13 вересня 2023 року
у справі № 552/4291/22, від 22 березня 2023 року у справі № 613/96/21.
У справі про оспорення батьківства та виключення запису про особу як батька дитини, предметом доказування є відсутність між ними кровного споріднення, а судова молекулярно-генетична експертиза з дослідження ДНК-аналізу є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства. Разом із тим у цій справі у порушення норм процесуального права суди безпідставно не вирішили клопотання позивача про призначення експертизи, не навели достатнього мотивування відхилення доводів позивача щодо необхідності проведення експертного дослідження.
У свою чергу, акт про біологічне споріднення, виготовлений 06 серпня 2021 року лабораторією Medical Genomics Ltd., щодо генетичного дослідження між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (сестрою померлого
ОСОБА_5 ) не є висновком експерта та викликає сумніви у його правильності.
Зазначене свідчить про те, що суди повно та всебічно не встановили обставини, що мають значення для справи, не дослідили докази, зокрема, висновок спеціаліста Науково-дослідної лабораторії експертних досліджень ПП "Агенція 007" від 09 квітня 2021 року № 3.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
У березні 2024 року справа № 205/3895/20 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідач ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 9).
16 січня 1968 року ОСОБА_5 і ОСОБА_3 зареєстрували шлюб (т. 1,
а. с. 6), про що Сморгонським б/ЗАГС зроблено актовий запис № 4. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 змінила своє прізвище на " ОСОБА_6".
Того ж дня, 16 січня 1968 року, Сморгонським б/ЗАГС було зареєстровано народження ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, і зроблено актовий запис № 9, де вказано, що батьком є " ОСОБА_5", матір`ю - " ОСОБА_7" (т. 1, а. с. 9).
Відповідно до актового запису від 16 січня 1968 року № 9 про народження ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Сморгонь Гродненської області білоруської СРС, батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (т. 1,
а. с. 125). У графі "надані документи" вказано: свідоцтво про шлюб серії
НОМЕР_1 16 січня 1968 року, військовий квиток № НОМЕР_2 Ленінського РВК
17 червня 1967 року (батько), паспорт НОМЕР_3 від 07 грудня 1964 року (мати), довідка Сморгонського пологового будинку від 15 січня 1968 року;
у графі "особливі відмітки" - "Дитина народилася до реєстрації шлюбу, визнаю себе батьком і прошу внести про мене відомості в актовий запис, підпис" (т. 1,
а. с. 125 зворот).
ІНФОРМАЦІЯ_5 у подружжя ОСОБА_5 і ОСОБА_7 народився син ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 10).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 померла (т. 1, а. с. 8).
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 7).
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 21 травня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шуваєвою О. С. і зареєстрованим у реєстрі за № 584, ОСОБА_2 отримав спадщину після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1, а. с. 60).
На підставі звернення ОСОБА_1 спеціалістом науково-дослідницької лабораторії експертних досліджень ПП "Агенція 007" було складено висновок
№ 3 від 09 квітня 2021 року, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_5 в актовому записі про народження відповідача ОСОБА_2 на другій сторінці виконані не ОСОБА_5, а іншою особою (т. 1, а. с. 133-145).
На підставі звернення ОСОБА_2 лабораторією "EndeavorDNA" було проведено генетичне дослідження між відповідачем і рідною сестрою померлого ОСОБА_5 . ОСОБА_9, відповідно до результатів якого ймовірність кровного споріднення між відповідачем і рідною тіткою (сестрою ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ) складає 95,9 % (т. 1,
а. с. 236, 237).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Згідно з вимогами статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
У регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 7).
Предметом спору у справі, що переглядається, є виключення запису про особу як батька дитини з актового запису про народження, вчиненого 16 січня
1968 року.
Нормами Кодексу законів про родину, опіку, шлюб та акти громадянського стану Української РСР, який був чинним на момент здійснення актового запису про народження ОСОБА_2, обмежувалося коло осіб, які мали право оспорювати запис про батьківство, з-поміж яких відсутньою була вказівка на спадкоємців. Лише з моменту прийняття Сімейного кодексу України (далі - СК України) стало можливим оспорити батьківство після смерті особи, записаної батьком дитини, але за певних для цього обставин.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див. постанову Верховного Суду
у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року
в справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61?19815сво19).
У доктрині процесуального права позови про визнання поділяються на позитивні та негативні.
По своїй суті позов про оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини, є негативним, в якому позивач стверджує, що певний чоловік не є батьком дитини. В такому разі за допомогою цього позову відбувається захист приватного інтересу позивача (зокрема, в сфері спадкування).