ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/2074/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - не з`явилися,
відповідача - не з`явилися,
третьої особи-1 - не з`явилися,
третьої особи-2 - Скосарева І. Д. (у порядку самопредставництва),
третьої особи-3 - не з`явилися,
розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Воронко Юлії Ігорівни
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2024 (судді: Кощеєв І. М. - головуючий, Чус О. В., Іванов О. Г.) у справі
за позовом фізичної особи-підприємця Воронко Юлії Ігорівни
до Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради,
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Дніпровський фаховий коледж радіоелектроніки,
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Дніпровська міська рада,
третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,
про визнання недійсним договору.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У квітні 2023 року фізична особа - підприємець Воронко Юлія Ігорівна (далі - Підприємець) звернулася до господарського суду з позовом до Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради (далі - Підприємство) про визнання недійсним договору № 250 ОП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" від 11.09.2020.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір, укладений між позивачем та відповідачем, є нікчемним, оскільки не відповідає положенням статті 41 Конституції України, статтям 203, 321, 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), так як вчинений без волевиявлення власника нерухомого майна - Дніпровський фаховий коледж радіоелектроніки. Відповідач фактично розпорядився майном, що належить третій особі, чим істотно порушив положення статей 202- 207, 319, 328, 407, 761 ЦК України, статей 90, 93, 124 ЗК України, статей 13, 15, 16 Закону України "Про оренду землі".
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2023 (суддя Назаренко Н. Г.) позов задоволено, визнано недійсним договір від 11.09.2020 № 250 ОП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування", укладений між позивачем та відповідачем, оскільки відповідач фактично розпорядився майном, що належить третій особі.
4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2023 у справі № 904/2074/23 скасовано; прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволені позову.
Постанову мотивовано тим, що обраний позивачем спосіб захисту прав не є ефективним, оскільки позивач у цій справі не заявив до суду вимогу про застосування наслідків недійсності правочину.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. У касаційній скарзі Підприємець просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:
1) статті 1212 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду від 09.01.2024 у справі № 908/83/22 (після визнання недійсним оспорюваного договору у позивача виникне право вимагати повернення безпідставно набутого майна - грошових коштів, які були сплачені позивачем відповідачу, на підставі статті 1212 ЦК України);
2) статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), викладених у постановах Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 904/9212/21, від 09.01.2024 у справі № 908/83/22 ("спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав"; "відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову");
3) статей 759, 760, 761 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду від 04.09.2023 у справі № 910/15426/20, від 12.10.2021 у справі № 924/1431/20, від 12.04.2016 у справі № 914/3493/15, від 11.06.2018 у справі № 910/8413/17 (право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права);
4) статей 203, 215, 216 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду від 16.05.2017 у справі № 908/1809/17, від 11.06.2020 у справі № 281/129/17 та від 11.11.2020 у справі № 591/3176/17 ("у випадку встановлення судами відсутності у позивача правових підстав для укладання спірного договору оренди основних засобів, такий правочин має бути визнаний недійсним").
На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норми процесуального права, а саме частини 5 статті 236, частини 4 статті 238, підпункту ґ пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, оскільки не встановив обставин того, чи існує у спірних правовідносинах у позивача право або законний інтерес, чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем та чи підлягає таке право (інтерес) судовому захисту. Жодна підстава позову, жоден доказ, наданий позивачем в обґрунтування цих підстав, на думку скаржник, своєї оцінки у постанові суду апеляційної інстанції не знайшов, що є грубим порушенням приписів процесуального права, зокрема, статей 4, 86, 236, 238 ГПК України. Скаржник також вважає, що суд апеляційної інстанції помилково в оскаржуваній постанові посилався на висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, від 20.12.2023 у справі № 913/366/21, від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, які стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
7. Дніпровська міська рада та Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.
Розгляд справи Верховним Судом
8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємця на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2024 у справі № 904/2074/23 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 23.04.2024.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
9. Між Комунальним підприємством "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради, правонаступником якого є Підприємство (балансоутримувач), та Підприємцем (оператор) було укладено договір № 250 ОП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування", за умовами якого:
- балансоутримувач надає оператору права на організацію та експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів комунальної форми власності, що розташований за адресою: м. Дніпро, Степана Бандери (колишня вул. Шмідта), 18, (далі - майданчик для паркування), площа майданчика: 253, 0 м2, кількість машино-місць: 22, кількість пільгових місць: 2, дні роботи: щоденно, час роботи: з 20:00 до 08:00. Розрахункова площа земельної ділянки для сплати збору за паркування - 230, 0 м2 (пункт 1.1);
- оператор зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі перераховувати Балансоутримувачу плату за користування майданчиком для паркування (підпункт 2.2.14 пункту 2.2);
- сума річної плати за організацію та експлуатацію майданчика для паркування, яка підлягає сплаті, складає 33 100 грн (пункт 4.1);
- оператор, щомісячно сплачує балансоутримувачу за користування майданчиком для паркування плату у сумі 2 758 грн 33 коп., яка сплачується щомісячно, авансом, не пізніше 25 числа кожного місяця, що передує оплачуваному місяцю (пункти 4.1- 4.4);
- договір набирає чинності з дати підписання сторонами (11.09.2020), а в частині початку ведення діяльності - з моменту підписання акта введення в експлуатацію майданчику для паркування (пункт 10.1);
- договір діє до проведення конкурсу з визначення оператора на право обслуговування майданчика для паркування (пункт 10.2).
10. 11.09.2020 сторони підписали акт приймання-передачі майданчика для паркування, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Степана Бандери, 18.
11. Додатковою угодою від 31.03.2021 до договору було внесено зміни в преамбулу договору в частині зміни назви Підприємства, зміни директора та змінено реквізити сторін.
12. 19.10.2021 сторони підписали акт введення в експлуатацію майданчика для паркування, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Степана Бандери, 18.
13. 10.02.2021 рішенням Дніпровської міської ради № 6/3 "Про затвердження структури виконавчих органів Дніпровської міської ради та її виконавчих органів" пунктом 9.24 прийнято, реорганізувати Комунальне підприємство "Дніпротранскомплекс" Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство "Дніпродорсервіс" Дніпровської міської ради та Комунальне підприємство "Міські причали" Дніпровської міської ради шляхом їх приєднання до Комунального підприємства "Міськавтопарк" та змінити найменування новоствореного комунального підприємства на Підприємство.
14. Посилаючись на те, що у березні 2023 року під час розгляду в Господарському суді Дніпропетровської області справи № 904/4870/22, з`ясувалося, що відповідач у дійсності не є власником/балансоутримувачем нерухомого майна, земельної ділянки "майданчика для паркування", розташованої за адресою: місто Дніпро, вулиця Шмідта, 18, оскільки власником/балансоутримувачем зазначеного нерухомого майна є виключно Дніпровський фаховий коледж радіоелектроніки, що, зокрема, але не виключно, підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії І-ДП № 001572, а Дніпровський фаховий коледж радіоелектроніки не укладав з відповідачем договір оренди зазначеної земельної ділянки з правом суборенди, позивач стверджує, що відповідач не мав права укладати договір щодо зазначеної земельної ділянки, а уклавши договору № 250 ОП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" від 11.09.2020, відповідач фактично розпорядився майном, що належить третій особі, чим істотно порушив положення статей 202- 207, 319, 328, 407, 761 ЦК України, статей 90, 93, 124 ЗК України, статей 13, 15, 16 Закону України "Про оренду землі".
15. Позивач наголосив на тому, що про зазначені обставини йому не було відомо під час укладання договору № 250 ОП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" від 11.09.2020, а стало відомо лише у березні 2023 року з письмових пояснень Дніпровського фахового коледжу радіоелектроніки у справі № 904/4870/22, через що й виникла необхідність звернутися до суду, щоб саме судовим рішенням встановити факт недійсності цього договору.
Позиція Верховного Суду
16. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
17. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.
18. Предметом спору у цій справі є вимоги Підприємця про визнання недійсним договору № 250 ОП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" від 11.09.2020, укладеного між позивачем та відповідачем.