ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі № 990/12/24 (провадження № 11-38заі24), ухваленої за результатами перегляду ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 990/12/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання протиправним та скасування рішення.
Короткий виклад історії справи
ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 20 липня 2023 року № 738/0/15-23 "Про затвердження висновку члена ВРП про відсутність підстав для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя".
Ухвалою від 15 січня 2024 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду позовну заяву залишив без руху та надав позивачу строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.
31 січня 2024 року на виконання вимог зазначеної ухвали ОСОБА_1 подав заяву про поновлення строку звернення до суду.
На обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач зазначив про те, що він дізнався про прийняття ВРП оспорюваного рішення з листа Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27 грудня 2023 року, в будь-який інший спосіб це рішення не отримував та не ознайомлювався з його змістом раніше. Крім того позивач наполягав на відсутності у нього обов`язку дізнаватися про наявність рішення за результатом розгляду його звернення з офіційного вебсайту ВРП. Водночас позивач зауважив, що з огляду на те, що повідомлення про втручання в діяльність судді, висновок за результатами розгляду якого затверджено оспорюваним рішенням, він подав ще у липні 2020 року і протягом трьох років воно не було розглянуто, тому він перестав перевіряти вебсайт ВРП на предмет розгляду цього звернення.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 лютого 2024 року, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2024 року, повернув позивачеві його позовну заяву разом із доданими до неї документами, вказавши, що заяву подано з порушенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, а підстави його пропуску визнав неповажними.
Основні мотиви, викладені у рішенні суду першої інстанції та постанові Великої Палати Верховного Суду
Ухвалу від 12 лютого 2024 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду мотивував тим, що позивач звернувся до Верховного Суду з вимогою про визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 20 липня 2023 року № 738/0/15-23 засобами поштового зв`язку 8 січня 2024 року, тобто з пропуском трицятиденного строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 35 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII).
Суд першої інстанції указав на загальновідомість факту відновлення роботи ВРП у січні 2023 року після тривалої перерви, зауваживши, що спірне рішення опубліковано на офіційному вебсайті ВРП і доступ до такої інформації є вільним. У цьому контексті суд першої інстанції зазначив, що позивач не міг не усвідомлювати, що раніше подане ним повідомлення буде розглянуто ВРП, однак не надав доказів того, що він цікавився розглядом свого повідомлення з моменту його подання до ВРП та звернення до суду із цією позовною заявою.
Суд першої інстанції також зазначив, що у своїй заяві позивач не навів обґрунтування причин неможливості ознайомитися зі спірним рішенням на офіційному вебсайті ВРП та не надав доказів існування причин (явищ, дій), які б могли об`єктивно завадити йому оскаржити рішення ВРП у визначений законом строк.
У підсумку суд першої інстанції виснував, що позивач не навів переконливих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказували б на його бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їхнього захисту.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що саме позивач як особа, яка ініціювала процес з метою захисту своїх прав та інтересів, має бути зацікавленим у тому, щоб бути вчасно обізнаним про наслідки розгляду його повідомлення. Водночас триваюча пасивна поведінка позивача, з урахуванням наявності у нього об`єктивної можливості дізнатися про стан розгляду його повідомлення, за висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, не свідчить про намагання позивача дотриматися строку звернення до суду в разі оскарження рішення, ухваленого за наслідками його розгляду.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позивач як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі не вказав, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений законом строк. Не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказували б на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. За висновком Великої Палати Верховного Суду, пропуск строку звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав у цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Велика Палата Верховного Суду, як і суд першої інстанції, виснувала, що позивач міг звернутися до суду із цим позовом у строки, визначені статтею 35 Закону № 1798- VIII, оскільки можливість ознайомитися зі змістом спірного рішення ВРП з метою реалізації права на його оскарження залежала виключно від його волевиявлення й поведінки.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
На моє переконання, суд першої інстанції та більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшли передчасного висновку про наявність підстав та умов, за яких позовна заява підлягала поверненню позивачеві, з огляду на таке.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.