ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 520/11641/16-ц
провадження № 61-7280св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічними позовами - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач за первісним позовом та третя особа за зустрічними позовами - ОСОБА_1,
відповідачі за первісним позовом, позивачі та треті особи за зустрічними позовами: ОСОБА_2 ; ОСОБА_3,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 листопада
2022 року під головуванням судді Луняченка В. О., додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2022 року під головуванням судді
Луняченка В. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Орловської Н. В., Приходько Л. А., Пузанової Л. В. у справі за позовом
Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором та
зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_3, про визнання припиненим договору поруки,
зустрічним позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання припиненим договору поруки,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3 та
ОСОБА_2 про солідарне стягнення коштів за кредитним договором.
Банк вказував, що ОСОБА_4 кредитного зобов`язання не виконала, внаслідок чого станом на 28 липня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 19 489,89 доларів США з яких: заборгованість за кредитом - 17 429,72 доларів США, заборгованість по відсотках - 1 580,17 доларів США, комісія - 480 доларів США.
У зв`язку із смертю 05 травня 2020 року ОСОБА_4 до участі у справі залучена правонаступник, спадкоємець позичальника ОСОБА_1 (а. с. 11,
том 4).
26 квітня 2021 року та 05 травня 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало уточнену позовну заяву до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості в якій просило стягнути з відповідачів 50 483,89 доларів США, із яких: тіло кредиту - 17 502,01 доларів США; заборгованість по відсотках -
13 572,19 доларів США, комісія - 3 900 доларів США, пеня - 15 509,69 доларів США
(а. с. 28-32, 97-99, том 4).
Позов обґрунтований тим, що на підставі кредитного договору від 11 липня 2007 року, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, позичальник отримала кредит в розмірі 35 500 доларів США, які зобов`язалась повернути у порядку та строк, визначений договором.
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальника ОСОБА_4, її спадкоємцем першої черги, яка прийняла спадщину, є ОСОБА_1, яка також успадкувала кредитне зобов`язання згідно частини першої статті 1282 ЦК України, що існувало на день смерті спадкодавця.
Вказане кредитне зобов`язання забезпечено порукою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у відповідності до договорів поруки від 11 липня 2007 року, які укладені ПАТ КБ "ПриватБанк" окремо із кожним поручителем.
Боржнику та поручителям направлені письмові повідомлення від 22 серпня 2016 року про наявність заборгованості за основним кредитним зобов`язанням із вимогою його повернення, яка ними виконана не була.
16 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ "ПриватБанк", треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3, про визнання припиненим договору поруки із тих підстав, що 17 вересня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та позичальником ОСОБА_4 без згоди поручителя була укладена додаткова угода про зміну відсоткової ставки за користування кредитом із 11,04 % річних до 12,58 % річних, що істотно збільшило зобов`язання поручителя.
12 січня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ "ПриватБанк", треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_2, про визнання припиненим договору поруки із тих підстав, що 17 вересня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та позичальником ОСОБА_4 без згоди поручителя була укладена додаткова угода про зміну відсоткової ставки за користування кредитом із 11,04 % річних до 12,58 % річних, що істотно збільшило зобов`язання поручителя.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 01 листопада 2022 року частково задовольнив позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором від 11 липня 2007 року
№ ODMLGA00000301.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" суму залишку неповернутого кредиту у розмірі 7 950,62 доларів США.
Відмовив у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором.
Задовольнив зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк", треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_3, про визнання припиненим договору поруки.
Визнав припиненим з 17 вересня 2010 року договір поруки № 0301/Р2, укладений
11 липня 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 в якості забезпечення кредитного договору від 11 липня 2007 року № ODMLGA00000301.
Задовольнив зустрічний позов ОСОБА_3 до АТ КБ "ПриватБанк", треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання припиненим договору поруки.
Визнав припиненим з 17 вересня 2010 року договір поруки № 0301/Р1, укладений
11 липня 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 в якості забезпечення кредитного договору від 11 липня 2007 року № ODMLGA00000301.
Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 7 950,62 доларів США, оскільки визнав доведеним саме таку суму у відповідності до висновків судово-економічної експертизи від 11 травня 2021 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_2, як поручителів за кредитним договором, та задовольняючи їх зустрічні вимоги щодо визнання поруки припиненої із моменту збільшення обсягу відповідальності позичальника тобто з 17 вересня 2010 року - дня укладення додаткової угоди
№ 1/1-1 зі зміною відсоткової ставки за користування кредитом з 11,04 % річних до 12,58 % річних місцевий суд виходив з того, що всі зміни у договорі повинні бути письмово узгоджені із поручителями, що у даному випадку не було зроблено.
Київський районний суд м. Одеси додатковим рішенням від 14 грудня 2022 року стягнув з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі
29 505 грн, в іншій частині вимог заяви відмовив.
Місцевий суд, врахувавши відсутність доказів узгодження між адвокатом і відповідачем ОСОБА_5 вартості послуг, які будуть надаватись адвокатом та відсутність детального опису наданих судових витрат, дійшов висновку про недоведеність вимог щодо стягнення з позивача витрат на правову допомогу.
Разом із тим суд першої інстанції вважав, що стягненню підлягаю понесені судові витрати, які пропорційні вимогам, в яких було відмовлено, тобто 84,3 % від витраченої на судові витрати суми, а тому дійшов висновку про стягнення з позивача АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_5 29 505 грн.
Одеський апеляційний суд постановою від 05 квітня 2023 року апеляційні скарги АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2022 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості в сумі
7 950,62 доларів США за кредитним договором від 11 липня 2007 року скасував і ухвалив нове.
Стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" суму залишку неповернутого кредиту у розмірі 19 009 доларів США та компенсацію витрат на оплату судового збору в розмірі 19 910 грн.
У задоволенні решти вимог відмовив.
Додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2022 року скасував і ухвалив нове.
Стягнув з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на оплату правової допомоги у розмірі 13 104 грн та судовий збір в розмірі 283 грн.
У задоволенні вимог щодо компенсації решти витрат ОСОБА_1 відмовив.
Апеляційний суд зазначав, що рішення місцевого суду в частині позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк", треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_3, про визнання припиненим договору поруки та зустрічним позовом ОСОБА_3 до АТ КБ "ПриватБанк", треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_1, про визнання припиненим договору поруки не переглядалось, оскільки в цій частині не оскаржувалось.
Суд апеляційної інстанції вказував, що місцевий суд помилково вважав, що боргові зобов`язання у позичальника виникли лише щодо сум, отриманих готівкою 11 липня 2008 року у розмірі 30 000 доларів США та без врахування сум, що підлягали використанню за дорученням позичальника на оплату страхових платежів, що також передбачало повернення не тільки тіла кредиту, але і нарахованих банком відсотків за користування ними у порядку та строки, визначені кредитним договором шляхом сплати щомісяця ануїтетних платежів, фактична сплата яких та розрахунок відображені у виписках по рахунку, наданих позивачем 19 листопада 2018 року
(а. с. 51-201, том 2).
Зауважив, що суд першої інстанції помилково обмежився лише висновком судово-економічної експертизи від 11 травня 2021 року, як підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення тіла кредиту в сумі 17 429,72 доларів США, відсотків за користування кредитом в сумі 1 580,17 доларів США, а всього -
19 009 доларів США, нарахованих станом на 28 липня 2016 року, тобто на час завершення строку кредитування та заявлених у судовому порядку до ОСОБА_4 вимог.
Апеляційний суд вважав неприйнятними доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у тій частині, що заборгованість за кредитом підлягає розподілу у рівних частках між спадкоємцем та ОСОБА_6, який на час отримання кредиту перебував у шлюбі з позичальником. Вказував, що в ході розгляду справи боржник ОСОБА_4, заперечуючи проти позову банку, не вказувала на той факт, що отримані за договором кошти були спрямовані на потреби подружжя та витрачались виключно в інтересах сім`ї. На час укладання кредитного договору 11 липня 2008 року позичальник забезпечила виконання свого кредитного зобов`язання іпотекою, предметом якої була квартира, що належала їй на праві особистої власності. Відповідач не заперечувала той факт, що сімейні відносини ОСОБА_4 та
ОСОБА_6 припинені після розірвання шлюбу в 2016 році.
Врахувавши наведене, суд апеляційної інстанції вказував на відсутність належних доказів щодо виникнення спільної сумісної власності на отримані позичальником кредитні кошти та витрачання їх в інтересах сім`ї, вважав, що вказані кошти не можна вважати спільним майном подружжя та, як наслідок, відсутні підстави для виникнення у ОСОБА_6 обов`язку повернути 1/2 частину кредитної заборгованості.
Врахувавши, що за наслідками перегляду рішення суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" (37,6 %), тому понесені ним витрати по сплаті судового збору до суду першої та апеляційної інстанції підлягають частковому стягненню з відповідача ОСОБА_1 в сумі
19 910 грн (37,6 % від 52 951,30 грн).
ОСОБА_1 сплатила судовий збір в сумі 2 180 грн. Оскільки за наслідками перегляду рішення судом апеляційної інстанції задоволено 13 % її вимог, стягненню з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 підлягає судовий збір в сумі 283 грн.
Щодо розподілу витрат на проведення експертизи та витрат на правничу допомогу понесених ОСОБА_1 апеляційний суд дійшов таких висновків.
Матеріалами справи підтверджуються понесені ОСОБА_1 витрати на проведення економічної експертизи у розмірі 34 000 грн. Проте, з урахуванням того, що суд апеляційної інстанції не прийняв цей висновок як належний і допустимий доказ у справі, вважав, що вказані витрати не підлягають компенсації за рахунок позивача.
Врахувавши, що позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволені частково у розмірі 37,6 % від заявлених, апеляційний суд вважав, що стягненню на користь відповідача ОСОБА_1 підлягають понесені нею та підтверджені належними доказами витрати на професійну правничу допомогу, які пропорційні вимогам АТ КБ "ПриватБанк", у задоволенні яких було відмовлено, тобто 62,4 % від загальної суми, що становить
13 104 грн.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2022 року, додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року в якій просила:
1) постанову Одеського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року скасувати у повному обсязі;
2) рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2022 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2022 року змінити в частині:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" частину суми залишку неповернутого кредиту у розмірі 3 975,31 доларів США;
- стягнути з ОСОБА_3 на користь АТ КБ "ПриватБанк" частину суми залишку неповернутого кредиту у розмірі 3 975,31 доларів США;
- стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, які складаються із витрат на правову допомогу у сумі 17 703 грн.
Наведені у касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 12 травня 2022 року у справі
№ 175/2871/21, від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, від 15 січня
2020 року у справі № 363/940/16-ц, від 27 лютого 2019 року 201/4087/17,
від 20 березня 2019 року у справі № 486/1882/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 712/5696/14-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 193/2092/16, від 18 вересня
2019 року у справі № 606/2619/15-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі
№ 140/2589/15-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 569/1405/16, від 04 травня
2022 року у справі № 133/331/17, від 12 травня 2022 року у справі № 175/2871/21,
від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц, від 14 вересня 2022 року у справі
№ 369/7147/15-ц, від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16, від 17 грудня
2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі
№ 350/67/15-ц, та у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.
Вказує, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тій обставині, що грошові кошти були отримані в інтересах родини Кітаєвих, а презумпція спільності боргів ОСОБА_3 не спростована, що узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 червня 2020 року у справі
№ 638/18231/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та
від 22 лютого 2021 року у справі № 264/2232/19.
Місцевий суд правильно визначив розмір заборгованості за кредитним договором у сумі 7 950,62 доларів США та правильно встановив факт припинення договорів поруки, проте заявник не погоджується із рішенням в частині стягнення з неї всієї суми заборгованості, адже вважає, що зобов`язання виникло в інтересах сім`ї Кітаєвих.
Вважає, що банк пропустив строк на захист свого права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, проте касаційна скарга не містить обґрунтувань цього доводу.
ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд встановив нові обставини у справі на підставі припущень без урахування наявних у матеріалах справи доказів. Апеляційний суд встановив факт видачі позичальнику 35 500 доларів США не на підставі первинної бухгалтерської документації, а на підставі вказання цієї суми в кредитному договорі.
Касаційна скарга містить аргументи відносно того, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення на користь банку комісії за період часу з грудня 2015 року до липня 2016 року в сумі 450 доларів США не звернув увагу на ту обставину, що банк нараховував та утримував комісійну винагороду протягом всього періоду часу, починаючи з 2007 року за проведення моніторингу погашення кредиту, отримав разово комісію за видачу кредиту та щомісячно за вчинення дій на свою користь, що є несправедливим та суперечить принципу добросовісності.
Враховуючи, що станом на 19 листопада 2015 року позичальником ОСОБА_4 було сплачено 3 720 доларів США комісії, заборгованість за тілом кредиту повинна становити 11 220,5 доларів США.
Доводом касаційної скарги також є те, що банк не надав позичальнику повну інформацію щодо умов кредитування та інформацію про сукупну вартість кредиту.
В частині оскарження висновків додаткового рішення місцевого суду, заявниця зазначає, що місцевий суд помилково відмовив у стягнення витрат на професійну правничу допомогу, адже такі докази були надані суду 08 листопада 2021 року. Ці докази є достатніми, а тому враховуючи, що суд розрахував відсоток недоведеності позову банку у розмірі 84,3 %, з банку на користь заявника підлягає стягненню
17 703 грн витрат за надану професійну правничу допомогу.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 21 червня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Київського районного суду м. Одеси.
25 липня 2023 року цивільна справа № 520/11641/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 04 квітня 2024 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
11 липня 2007 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 уклали кредитний договір у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 30 000 доларів США на споживчі цілі, а також у розмірі 5 500 доларів США на оплату страхових платежів у випадках та порядку, встановлених п. 2.1.3, п. 2.2.7 цього договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 9,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 0,20 % суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 6.2 договору. У разі порушення позичальником зобов`язання по погашенню кредиту, останній сплачує Банку відсотки за користування кредитом в розмірі 2,22 % на місяць розраховані на суму непогашеної у строк заборгованості.
На підставі додаткових угод, укладених цими ж сторонами 31 березня 2010 року, змінений строк кредитування до 11 липня 2027 року та змінена відсоткова ставка у випадку порушення кредитного зобов`язання в розмірі 2,78 % на місяць від суми непогашеної у строк заборгованості за кредитом, а також на підставі додаткової угоди від 17 вересня 2010 року ця ж відсоткова ставка змінена до розміру 2,44 % на місяць від суми непогашеної у строк заборгованості за кредитом.
У відповідності до змісту кредитного договору сторони погодили порядок повернення кредиту на строк до 11 липня 2027 року шляхом сплати щомісячних платежів у період з 15 по 20 число кожного місяця у сумі 476,54 доларів США, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам та винагороди, а починаючи із квітня 2010 року щомісячний платіж мав становити суму не меншу 304,41 доларів США.
У п. 7.1 кредитного договору сторони погодили, що у разі порушення визначених договором термінів оплати (зокрема оплати заборгованості не у повному розмірі) на 120 календарних днів, позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.
Зазначене кредитне зобов`язання забезпечено іпотекою у відповідності до договору іпотеки від 11 липня 2007 року із додатковими договорами від 31 березня 2010 року та 11 липня 2010 року, укладеними між тими ж сторона. Предметом іпотеки є квартира, АДРЕСА_1 дивізії, що належить іпотекодавцю - ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 15 серпня 1991 року.
Кредитне зобов`язання забезпечене порукою згідно договору поруки від 11 липня 2007 року, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 і договором поруки від 11 липня 2007 року, укладеним із ОСОБА_2
11 липня 2008 року позичальник ОСОБА_4 та страховик - Закрите акціонере товаристов Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" уклали договір особистого страхування із визначеним розміром страхової суми 151 500 грн та страховим платежем 757,7 грн зі строком дії до 11 липня 2008 року та щорічним продовженням дії на той же строк до повного погашення кредиту у разі наступних страхових платежів (а. с. 42, 43, том 3).
Також позичальник 11 липня 2008р із цим же страховиком уклали договір страхування майна, яке знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2, власником якого є страхувальник, страхова сума за договором -
505 000 грн та страховий платіж 2 020 грн зі строком дії до 11 липня 2008 року та щорічним продовженням дії на той же строк до повного погашення кредиту у разі наступних страхових платежів (а. с. 44, 45, том 3).
Суд встановив і сторони визнали, що позичальник порушила строки повернення кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Позовну заяву про стягнення кредитної заборгованості достроково ПАТ КБ "ПриватБанк" подало 23 вересня 2016 року. Кредитор визначив заборгованість, строк повернення якої настав станом на 28 липня 2016 року, у розмірі
19 489,89 доларів США, із яких: заборгованість за кредитом 17 429,72 доларів США; заборгованість по відсотках за користування кредитом 1 580,17 доларів США; та комісії 480 доларів США.
Позичальник ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцем першої черги є ОСОБА_1, яка на час смерті спадкодавця проживала разом з нею та у відповідності до приписів частини третьої статті 1268 ЦК України визнається такою, що прийняла спадщину, що складається із квартири
АДРЕСА_1, оціночна вартість якої станом на червень
2021 року становить 974 087 грн, еквівалентних на час оцінки 35 674 доларам США
(а. с. 196, том 1).
Від отримання спадщини ОСОБА_1 у встановлений строк та порядку не відмовлялась.
Із письмовою вимогою про погашення кредитної заборгованості кредитор АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини
28 серпня 2020 року.
У ході розгляду справи АТ КБ "ПриватБанк" звернулося із уточненою позовною заявою до спадкоємця позичальника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_6,
ОСОБА_2, одночасно збільшило розмір витребуваних за кредитним зобов`язанням сум та у відповідності до розрахунку боргу станом на 19 квітня 2021 року просив стягнути 50 483,89 доларів США, із яких: заборгованість за тілом кредиту -
17 502,71 доларів США; відсотки за користування кредитом - 13 572,19 доларів США; комісії - 3 900 доларів США; пені 15 509,69 доларів США.
Згідно висновку судово-економічної експертизи, складеного експертом
ОСОБА_7 11 травня 2021 року, за проведеним дослідженням документів та матеріалів справи, сума заборгованості позичальника ОСОБА_4 за кредитним договором від 11 липня 2007 року № ODMLGA00000301, яка була визначена у розрахунку заборгованості станом на 28 липня 2016 року у сумі 19 489,89 доларів США не підтверджується документально. Сума залишку неповернутого кредиту станом на 28 липня 2016 року з урахуванням документально підтверджених сум отриманих банком від позичальника складає 7 950,62 доларів США. У відповідності до умов договору всього до сплати підлягали сума процентів у розмірі 20 745,48 доларів США яка є сплаченою. З наданих на дослідження документів не підтверджується надання додаткових послуг банком з комісії у розмірі 480 доларів США, заборгованості за простроченою комісією у розмірі 480 доларів США та залишку заборгованості за комісією в розмірі 3 240 доларів США (а. с. 163, том 4).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суд першої інстанції у цій справі ухвалив рішення про задоволення зустрічних позовних заяв поручителів ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про припинення договорів поруки із 17 вересня 2010 року.
Рішення місцевого суду у наведеній частині в апеляційному порядку не оскаржувалось і в апеляційному порядку не переглядалося.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.