ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 826/7929/17
касаційне провадження № К/9901/66597/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Олендера І.Я.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2017 (суддя Смолій І.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2018 (головуючий суддя - Губська О.А., судді - Коротких А.Ю., Федотов І.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Едвін Стіл Корпорейшн" до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Едвін Стіл Корпорейшн" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.05.2017 №0003381402, №0003371402, №0003361402, №0003351402, №0914140303 (в редакції заяви про збільшення позовних вимог).
Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Морфо Оіл" (стара назва - ТОВ "Спецтехметал"), СТОВ "Моноліт" та рядом нерезидентів, зокрема: компанія "VV Exim Group OU" (Естонія), компанія "Adem Eesti OU" (Естонія), компанія "Soufflet Negose S.A.S" (Франція), компанія "Gilezi Gushchulug company LTD" (Азербайджан), компанія "Louis Dreyfys Commoditines Suisse SA" (Швейцарія). Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Також, позивач посилався на те, що промислова база по переробці насіння сої відноситься до будівель промисловості та не є об`єктом оподаткування відповідно до положень підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 09.08.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2018, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення від 31.05.2017 №0003381402, №0003371402, №0003361402, №0003351402, №0914140303.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно включено до складу витрат та податкового кредиту суми за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню. Також, суди виходили з того, що промислова база по переробці насіння сої відноситься до будівель промисловості та не є об`єктом оподаткування відповідно до положень підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, положень статей 44, 134, 140, 185, 188, 189, 192, 198, 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин), статей 78, 90, 242, 244, 351 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час вчинення відповідної процесуальної дії), просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою непідтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з підстав відсутності первинних документів щодо таких господарських операцій, наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, відсутності у контрагентів позивача необхідної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів. Також, скаржник доводить, що позивачем безпідставно списано вартість залишків товару в бухгалтерському обліку.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19.12.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 29.04.2024 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 30.04.2024.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 21.04.2017 №195/26-15-14-02-01-14/38918340 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог:
пунктів 44.1, 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140, пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за 2014 рік на суму 76456,00 грн та заниження податку на прибуток підприємства, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на загальну суму 1035149,00 грн, в тому числі: за 2015 рік на суму 526553,00 грн; за 1 квартал 2016 року на суму 62454,00 грн; за 2 квартал 2016 року на суму 264086,00 грн; за 3 квартал 2016 року на суму 6572,00 грн; за 4 квартал 2016 року на суму 175484,00 грн.
пункту 181.1 статті 181, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198, пункту 185.1 статті 185, підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.2, 200.1 статті 200, пункту 201.1, абзаців 1, 5 пункту 201.10 статті 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті на загальну суму 423180,00 грн, в тому числі, за грудень 2014 року на суму 15066,00 грн, листопад 2015 року на суму 35612,00 грн, червень 2016 року на суму 75267,00 грн, листопад 2016 року на суму 92997,00 грн, грудень 2016 року на суму 204238,00 грн та завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за грудень 2016 року на загальну суму 328088,00 грн.
підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 розділу IV, підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 ПК України, щодо несвоєчасного подання податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, за 4 квартал 2014 року, 1 квартал 2015 року;
підпункту 266.7.5 пункту 266.7, підпункту 266.8.1 пункту 266.8 статті 266 ПК України, в результаті неподання річної декларації по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік, внаслідок чого занижено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 898,62 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.05.2017:
№0003381402, яким встановлено завищення позивачем суми від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового)с періоду, за грудень 2016 року на 328088,00 грн;
№0003371402, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на 76456,00 грн;
№0003361402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 423180,00 грн за основним платежем та на нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 105795,00 грн;
№0003351402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 1035149,00 грн за основним платежем та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 127149,00 грн;
№0914140303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно на суму 898,62 грн за основним платежем та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 224,66 грн.
Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про вказані вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов з підстав відсутності деяких первинних документів в підтвердження зазначених господарських операцій, наявності недоліків у первинних документів, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, аналізу даних з інформаційних баз за перевіряємий період, відсутності належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
За приписами пункту 138.1 статті 138 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (у редакції, чинній з 01.01.2015) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - П(С)БО 16).
За правилами пункту 7 П(С)БО 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Витрати, пов`язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати (пункт 17 П(С)БО 16).
Згідно з пунктом 19 П(С)БО 16 витрати на збут включають такі витрати, пов`язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов`язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов`язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.
Підпунктами "а", "б", пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.