ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 216/40/19
провадження № 51-858 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
захисника ОСОБА_5 (у режимі
відеоконференції),
прокурора ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_5 на вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року та прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Змістоскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2023 року ОСОБА_8 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі за ч. 1 ст. 122 КК на строк 1 рік, за ч. 1 ст. 121 КК на строк 6 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК ОСОБА_8 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
2. Цим вироком вирішено питання щодо цивільного позову та речових доказів у кримінальному провадженні.
3. ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, та умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не призвело до наслідків, передбачених у ст. 121 КК, але такого, що спричинило тривалий розлад здоров`я.
4. За обставин, детально викладених у вироку, 03 жовтня 2018 року приблизно
о 17 год біля будинку на АДРЕСА_1 між потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виникла сварка. У результаті суперечки
ОСОБА_8, діючи умисно, не встановленим слідством предметом, схожим на дерев`яну палицю, завдав не менш двох ударів у ділянку верхньої третини правого плеча та лівої ліктьової кістки ОСОБА_9, заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження, після чого з місця вчинення злочину зник, сховавшись на території свого домоволодіння.
5. Крім того, 17 листопада 2018 року приблизно о 15 год 20 хв ОСОБА_8, перебуваючи поряд із домоволодінням за місцем свого проживання на
АДРЕСА_1, зустрів малознайомого йому ОСОБА_10, з яким на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин через побутовий конфлікт відбулася сварка. Після сутички, того ж дня приблизно о 15 год 45 хв ОСОБА_8, вийшовши на ґанок свого домоволодіння, побачив ОСОБА_10 та на підставі раптово виниклого умислу, спрямованого на спричинення останньому тяжких тілесних ушкоджень, з мотивів гострої неприязні до нього, забіг на подвір`я свого будинку, підібрав там металеву трубу довжиною близько 70 см та діаметром близько 2,5 см, таким чином підшукав собі знаряддя злочину, з трубою в руках вибіг на вулицю і почав переслідувати ОСОБА_10, який став тікати від нього.
6. Наздогнавши потерпілого поблизу магазина "Універсальний" на
вул. Трубецького, 10-В у м. Кривому Розі, ОСОБА_8 указаного дня приблизно о 15 год 50 хв умисно, зі значною силою завдав йому не менше п`яти ударів трубою в ділянки голови, спини та верхніх кінцівок, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження.
7. Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 22 листопада 2023 року скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 у частині вирішення цивільного позову та призначив у цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
8. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) через відсутність у діях
ОСОБА_8 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121,
9. Захисник зазначає, що вчиняючи злочин щодо ОСОБА_9, його підзахисний діяв у межах необхідної оборони на підставі ч. 1 ст. 36 КК, оскільки потерпілий перебував на території домоволодіння ОСОБА_8 без його дозволу, на його зауваження не реагував, висловлював погрози та зі своїм знайомим розпивав спиртні напої біля входу на територію домоволодіння, і лише після цього він був змушений завдати один удар потерпілому.
10. Стосовно вчинення злочину щодо ОСОБА_10 захисник вказує, що, оскільки дії його підзахисного були спрямовані на затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і її доставлення відповідним органам влади, такі дії не визнаються кримінально протиправними, а отже, ОСОБА_8 діяв відповідно до ч. 1 ст. 38 КК.
11. Зазначає також, що ці доводи були предметом перевірки апеляційного суду, який безпідставно залишив їх без задоволення.
12. Прокурор у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити ухвалу апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 122 КК, на підставі п. 3 ч. 1
ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнити ОСОБА_8 від кримінального покарання за ч. 1 ст. 122 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік у зв`язку із закінченням строків давності.
13. При цьому прокурор зазначає, що на час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції закінчилися строки притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 122 КК, оскільки злочин було вчинено 03 жовтня 2018 року, а отже, він підлягав звільненню від кримінальної відповідальності чи від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
14. Однак ця обставина залишилася поза увагою суду апеляційної інстанції.
15. Заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
16. Захисник просив задовольнити свою касаційну скаргу, а касаційну скаргу прокурора частково підтримав. Прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги сторони захисту та просив задовольнити подану стороною обвинувачення касаційну скаргу.
Мотиви Суду
17. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
18. Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
19. Як передбачено положеннями ст. 438 КПК,підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
20. Отже, суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а під час його перегляду виходить
з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
21. Захисник у касаційній скарзі оскаржує винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст.121 КК, посилаючись на те, що стосовно потерпілого ОСОБА_11 його підзахисний діяв у межах необхідної оборони, а щодо потерпілого ОСОБА_10 - з метою затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і доставлення її відповідним органам влади.
22. Разом із тим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновки суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, за які його засуджено,
є обґрунтованими, їх зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з додержанням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
23. Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань, зміст яких детально викладено у вироку, допитаних під час судового розгляду зокрема, ОСОБА_8, який хоча й не визнав своєї вини у вчиненні інкримінованих йому злочинів, однак не заперечував фактів нанесення тілесних ушкоджень потерпілим, розказав про обставини, за яких відбулася кожна із подій; потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10, кожен із яких підтвердив факт нанесення йому тілесних ушкоджень засудженим, та стверджували про наявність між ними конфлікту; свідка ОСОБА_12, який повідомив, що бачив, як одного дня чоловіки зупинилися біля будинку ОСОБА_8, покликали його і запропонували випити з ними, потім двоє чоловіків зайшли до подвір`я ОСОБА_8, він почав їх проганяти, а пізніше взяв палицю і став погрожувати їм та виганяти з подвір`я. Оскільки вони не реагували, ОСОБА_8 заподіяв удари потерпілому в плече, останній почав кричати. За фактом нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10, свідок зазначив, що чув про конфлікт, що відбувся біля будинку ОСОБА_8 , згодом пішов до магазину, де побачив натовп. Потерпілий лежав за 6-7 метрів до магазину, у нього випало око. Свідком події він не був. Інші говорили, що ОСОБА_8 завдав ударів металевою трубою ОСОБА_10 . На місці події він бачив металеву трубу, що лежала поряд із потерпілим; свідка ОСОБА_13, який повідомив, що із дружиною бачили бійку біля магазину по вул. Трубецького. ОСОБА_8 бив трубою довжиною 50-60 см іншого хлопця, котрий лежав на землі. Потерпілий почав голосно кричати, а ОСОБА_8 відійшов та втік. Підійшовши до потерпілого, свідок побачив, що той у крові, голова розбита, око випало, тому він викликав швидку та поліцію; свідка ОСОБА_14, який повідомив, що одного дня, дати не пам`ятає, він та ОСОБА_10 йшли з магазину. Коли вони проходили повз будинок ОСОБА_8, останній напав на свідка, казав, що зламає йому ноги, а ОСОБА_10 став його захищати. Почалася бійка, потім ОСОБА_8 втік, а вони пішли кожен до себе додому. Про те, що сталося пізніше, він дізнався від сусідів.
24. Крім того, винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 121 КК, підтверджується фактичними даними, що містяться, зокрема у:
- протоколі проведення слідчого експерименту від 27 грудня 2018 року, проведеного за участю ОСОБА_8, відповідно до якого останній продемонстрував як саме завдавав ОСОБА_10 . ударів; протоколах проведення слідчого експерименту від 27 грудня 2018 року за участю свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_13, згідно з якими свідки продемонстрували механізм заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_10 ; висновку експерта від 28 грудня 2018 року № 1936, відповідно до якого під час судово-медичного обстеження ОСОБА_10 у нього були наявні тілесні ушкодження в ділянці голови й обличчя, які за ступенем тяжкості належать до тяжких. Ушкодження виникли від ударної дії тупого твердого предмета (предметів) з великою силою. Час виникнення ушкоджень (згідно з даними медичних документів) може відповідати 17 листопада 2018 року. Ураховуючи характер усіх тілесних ушкоджень, можна говорити, що тілесні ушкодження могли виникнути в результаті заподіяння ударів у ділянки голови й обличчя фрагментом металевої труби. Тілесні ушкодження в потерпілого могли виникнути при механізмі, на який вказували ОСОБА_8 та свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14 під час проведення слідчих експериментів (за фактом завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_10 );
- протоколі проведення слідчого експерименту від 25 січня 2019 року, проведеного за участю ОСОБА_8, відповідно до якого останній показував механізм нанесення потерпілому ОСОБА_9 тілесних ушкоджень; протоколах проведення слідчого експерименту від 09 листопада 2018 року за участі ОСОБА_9, від 15 листопада 2018 року за участі свідка ОСОБА_12 та від 22 січня 2019 року за участі свідка ОСОБА_15, відповідно до яких ці особи показували механізм заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому; висновку експерта від 07 грудня 2018 року № 1855, відповідно до якого виявлені тілесні ушкодження у потерпілого ОСОБА_9 могли виникнути внаслідок застосування механізму на який указали сам потерпілий та свідок ОСОБА_12 під час слідчих експериментів; висновку експерта від 28 січня 2019 року № 122, відповідно до якого перелом голівки лівої ліктьової кістки міг виникнути у процесі застосування механізму, на який вказали ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_15 під час слідчих експериментів (за фактом завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_9 );
- інших письмових доказах зміст яких детально наведено у вироку.
25. Посилання захисника на те, що вчиняючи злочин щодо ОСОБА_9, його підзахисний діяв у межах необхідної оборони на підставі ч. 1 ст. 36 КК, не знайшло свого підтвердження під час вивчення матеріалів кримінального провадження.
26. Відповідно до змісту частин 1-2 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
27. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
28. Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.